Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 517/19/21
Номер провадження: 1-кп/511/16/25
30.06.2025 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
за участю:
прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4 (дистанційно)
захисника - ОСОБА_5 (дистанційно)
представника потерпілої - ОСОБА_6 (дистанційно)
потерпілої - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 про закриття провадження за цивільним позовом у кримінальному провадження №42016161390000032 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.09.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, -
В провадженні Роздільнянського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження № 42016161390000032 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.09.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Потерпілою ОСОБА_7 на стадії досудового слідства заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Ухвалою від 11.03.2021 року цивільний позов прийнятий до розгляду.
05.04.2021 року на адресу суду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 подав заперечення на цивільний позов у кримінальному провадженні (т.1, а.с.133-144).
В ході судового розгляду, після повного дослідження всіх доказів наданих сторонами обвинувачення та захисту, адвокат ОСОБА_5 звернувся до суду з усним клопотанням про закриття провадження за цивільним позовом у кримінальному провадженні з підстав зазначених ним у письмових запереченнях на цивільний позов.
Своє клопотання захисник обґрунтував наступним.
Так представником цивільного позивача у кримінальному провадженні (відповідно до змісту цивільного позову) зазначено наступне: У 2014 році між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено усну домовленість, щодо оренди магазину «Промтовари 7 км»; ОСОБА_7 тривалий час здійснювала свою підприємницьку діяльність в магазині «Промтовари 7 км»; ОСОБА_4 власник магазину «Промтовари 7 км»; 03.12.2015 року ОСОБА_4 закрив магазин «Промтовари 7 км»; ОСОБА_4 умисно заволодів майном належним ОСОБА_7 та яке перебувало в магазині «Промтовари 7 км»;
ОСОБА_7 матір колишньої дружини ОСОБА_4 ; Відповідно до висновку економічної експертизи документально підтверджено залишок товарно-матеріальних цінностей магазину «Промтовари 7 км», станом на 03.12.2015 року на суму 968 282 (дев'ятсот шістдесят вісім тисяч двісті вісімдесят дві) грн. 56 коп.
Зазначивши вказані обставини, представник цивільного позивача дійшла висновку, що ОСОБА_4 , зловживаючи довірою шляхом обману заволодів товарно-матеріальними цінностями, які належать ОСОБА_7 спричинивши останній матеріальні збитки на загальну суму 968 282 (дев'ятсот шістдесят вісім тисяч двісті вісімдесят дві) грн. 56 коп. та моральну шкоду на суму 200 000 (двісті тисяч) грн.
Обставини, що заперечуються цивільним відповідачем: між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 ніколи не укладався договір оренди магазину «Промтовари 7 км». У свою чергу, твердження, щодо усної домовленості між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 по оренді магазину «Промтовари 7 км» не відповідає дійсним обставинам у справі та на законі не ґрунтується.
В силу положень ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК України).
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі(ч. 1 ст. 793 ЦК України).
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
В теорії права, на думку науковців, неукладений договір взагалі не можна вважати договором, оскільки, не є коректним давати назву тому, чого немає і ніколи не було. Якщо договір не був укладений, то його не було і немає, тому неукладений договір не можна виводити в окреме юридичне поняття і давати йому визначення.
Неукладений договір не породжує прав та обов'язків.
Таким чином, договір є єдиним належним та допустимим доказом виникнення орендних зобов'язань та відповідно підтвердженням обставин викладених у позові. У свою чергу, відсутність договору оренди свідчить про відсутність належних та допустимих доказів на підставі псих суд має дійти висновку про доведеність таких обставин.
Крім того, обставини, які підлягають доказуванню лише певними доказами, не можуть бути доведені іншими доказами, в тому числі, шляхом надання показів свідків, висновками експертиз.
Отже, обставини викладені у цивільному позові та відповідно до яких на думку цивільного позивача та його представника підтверджується факт наявності орендних відносин, останніми не доведено.
Встановивши, що цивільний позов не містить доказів виникнення орендних правовідносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , щодо оренди магазину «Промтовари 7 км», сторона захисту має обгрунтовані підстави стверджувати, щодо відсутності правових підстав у ОСОБА_7 вказувати з приводу наявності у останньої повноважень використовувати магазин «Промтовари 7 км» для здійснення господарської діяльності та зберігати в даному магазині належне їй майно, товар.
Крім того, сторона захисту стверджує, що цивільний позов не містить будь-яких посилань на докази, якими підтверджується факт наявності такого майна (товару) у ОСОБА_7 , факт здійснення торгівлі за відповідними видами товарних груп та факт розміщення такого майна/передача на відповідальне зберігання до магазину «Промтовари 7 км», більш того, безпосередньо самому ОСОБА_4 .
Зазначене підтверджується й висновками господарських судів між тими ж сторонами та щодо того ж предмету спору.
Зокрема, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 21 грудня 2016 року по справі № 916/515/16 (наявних в матеріалах кримінального провадження).
Так, судом вже було встановлено, що магазин «Промтовари 7 км» ніколи у власності ОСОБА_7 не перебував, будь-якого договору оренди магазину «Промтовари 7 км» між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 не укладено, у ОСОБА_7 відповідні види економічної діяльності для здійснення торгівлі відповідними групами товарів - відсутні, у ОСОБА_7 не укладено трудових договорів з найманими працівниками, які здійснюють торгівлю в магазині «Промтовари 7 км». Крім того, не було укладено і договір про матеріальну відповідальність.
При цьому, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що продавці які здійснюють торгівлю в магазині «Промтовари 7 км» з 2006 року перебувають у трудових відносинах саме з ОСОБА_4 на підставі трудових договорів, товар реалізований у магазині «Промтовари 7 км» належав та належить саме ОСОБА_4 , і у нього наявні відповідні види економічної діяльності для здійснення торгівлі відповідними групами товарів та саме ОСОБА_4 відображав у податковій звітності здійснення підприємницької діяльності та трудові відносини з продавцями, щодо торгівлі в магазині «Промтовари 7 км», знову ж, саме ОСОБА_4 є власником магазину «Промтовари 7 км».
Доказів, які б спростовували вже встановлені судами обставини та які додатково підтверджуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, цивільний позивач та її представник - не надали, а отже, цивільний позов у кримінальному провадженні не обґрунтували.
Також, 18.02.2020 року завідувачем відділу економічних досліджень Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_8 складено Висновок судового експерта № 10 Е.
Вказаний висновок складений в рамках даного кримінального провадження, відомості до якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201616139000032 від 08 вересня 2016 року відносно ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України, яке перебувало на досудовому розслідуванні у провадженні СВ Захарівського ВП Роздільнянського ГУНП в Одеській області.
Відповідно до змісту обвинувального акту, саме на даний висновок експерта здійснено посилання як на доказ обґрунтованості обвинувального акту.
У свою чергу, і цивільним позивачем та її представником здійснено посилання на наявність у матеріалах кримінальної справи висновку експерта.
Проте сторона захисту вважає, що зазначений висновок експерта також не може бути предметом дослідження у даному кримінальному провадженні та, зокрема доказом на підставу доведеності спричиненої матеріальної шкоди, оскільки судовий експерт ОСОБА_9 притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог нормативно-правових актів, які регламентують судово-експертну діяльність та методик проведення судових експертиз під час проведення економічної експертизи за експертною діяльністю11.1 «Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності» (висновок експерта від 18.02.2020 №10Е), що підтверджується копією Витягу з протоколу №2320-С засідання експертно-кваліфікаційної комісії МВС із розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта працівника підрозділу експертної служби МВС від 13.05.2021 року.
На підставі наведеного, захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 просив суд клопотання задовольнити та закрити провадження за цивільним позовом представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 підтримав свого захисника.
Потерпіла ОСОБА_7 та її представник - адвокат ОСОБА_6 заперечували щодо закриття провадження за цивільним позовом.
Прокурор ОСОБА_3 вважав передчасним розглядати питання щодо вирішення цивільного позову посилаючись на ч.1 ст.129 КПК України.
Заслухавши доводи сторони захисту та думки учасників судового провадження, розглянувши заперечення та письмові докази, що надані стороною захисту, суд дійшов висновку, про задоволення клопотання, з огляду на наступне.
У відповідності до ст.61 КПК України, цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов. Права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
За приписами ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно до положень ч.1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Судом встановлено, що представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 звернулася з цивільним позовом до ОСОБА_4 19.03.2020 року в ході проведення досудового слідства по кримінальному провадженню №42016161390000032 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.09.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Виходячи зі змісту заяви про скоєння кримінального правопорушення та зі змісту обвинувального акту, цивільний позивач просить стягнути збитки, які начебто були їй завдані у зв'язку зі здійсненням цивільним позивачем господарської діяльності.
Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства (ч. 4 ст. 128 КПК України).
На виконання пункту 10 частини третьої статті 175 ЦПК України, позивач зобов'язаний підтвердити, що ним не подано іншого позову з тим самим предметом та з тих самих підстав.
При цьому, судом встановлено що господарськими судами, а саме Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.07.2016, Одеським апеляційним господарським судом від 11.10.2016 та Вищим господарським судом України від 21.12.2016 року розглянуто справу за позовними вимогами фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 1714000,00 грн. майнової шкоди та 100000,00грн. моральної шкоди.
Зазначені Рішення набрали законної сили.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відмова у позові в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства позбавляє цивільного позивача права пред'являти той же позов у кримінальному провадженні (ч. 6 ст. 128 КПК України).
Положення ст. 128 КПК України кореспондуються з положеннями ст. ст. 186, 255 ЦПК України.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами (п. 1. ч. 1 ст. 186 ЦПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Приписами частини 2 ст. 256 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
На підставі ст.350 КПК України та керуючись ст. 128 КПК України, ст. 255, 256, 258-260 ЦПК України, суд -
Клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 про закриття провадження за цивільним позовом у кримінальному провадження №42016161390000032 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.09.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, - задовольнити.
Закрити провадження у частині розгляду кримінального провадження за цивільним позовом представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Роз'яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний суддею 02 липня 2025 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1