Справа № 308/9186/25
1-кс/308/3877/25
27 червня 2025 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 , з участю прокурора - ОСОБА_2 , підозрюваного - ОСОБА_3 , та його захисника - ОСОБА_4 , секретаря судових засідань - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, клопотання старшого слідчого Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області капітан поліції ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Довге, Іршавського району, Закарпатської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, не працюючого, зареєстрованого: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,-
26 березня 2024 року, знаходячись в середині будинку АДРЕСА_3 , де він за попередньою домовленістю з власником будинку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проводив ремонтні роботи, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, таємно, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на таємне викрадення чужого майна і звернення його у свою власність, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, викрав шліфувальну машинку «Stenley FatMax SFMEE500S», належну ОСОБА_7 , чим спричинив їй матеріального збитку на суму 8328 (восьми тисяч триста двадцяти восьми) гривень 65 (шістдесяти п'яти) копійок.
Таким чином ОСОБА_3 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану.
25 червня 2025 року старшим слідчим слідчого відділу Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області капітаном поліції поліції ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_8 , відповідно до ст. ст. 40, 42, 276, 277, 278, 298 КПК України, ОСОБА_3 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 185 КК України.
Підозрюваним у кримінальному провадженні є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Довге, Іршавського району, Закарпатської області, громадянин України, українець, з середньою освітою, не працюючий, зареєстрований АДРЕСА_1 , фактично проживаючий: АДРЕСА_2 , раніше не судимий.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 злочину повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 01.04.2024, протоколом допиту потерпілого ОСОБА_7 від 03.04.2024, копією товарного чеку №Кнк/NUZ-0001181 від 02.01.24, протоколом допиту свідка ОСОБА_9 , протоколом обшуку від 25.09.2024.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання просив його задовольнити.
Захисник підозрюваного в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання, просив обрати більш м'який запобіжний захід.
Підозрюваний в судовому засіданні підтримав думку захисника.
Положення КПК України, зокрема ст. 132, 176, покладають на слідчого та прокурора тягар доказування необхідності застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 2 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бутивиконане завдання,для виконання якого слідчий,дізнавач,прокурор звертаєтьсяіз клопотанням.
Згідно з ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (п. 80 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України»).
Згідно практики ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (див. рішення у справі «Смирнова проти Росії» п. 63). У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (див. рішення від 23.09.2008 у справі «Вренчев проти Сербії» (Vrenсev v. Serbia), заява № 2361/05, п. 76).
В п. 60 рішення у справі «Смирнова проти Росії» ЄСПЛ зазначає, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового вироку; це слід робити з урахуванням низки інших відповідних фактів, які можуть або підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти (див. рішення у справі«W. проти Швейцарії»(W. v. Switzerland)від 26.01.1993, серія А, №254-А, п. 33 з додатковими посиланнями).
Отже, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, при вирішенні питання щодо тримання особи під вартою діє презумпція на користь звільнення. При цьому тягар доведення обставин, що свідчать на користь утримання під вартою покладається саме на державу, в даному випадку на прокурора. Будь-які обставини, щодо доведеності яких або значення яких для вирішення питання про тримання під вартою залишається сумнів, мають тлумачитись на користь звільнення. Розподіл тягаря доведення надає судді можливість вирішити питання про звільнення обвинувачуваної або підозрюваної особи, якщо обвинувачення не надало доказів, достатніх, щоб переконати суддю у необхідності тримання під вартою. Таким чином, якщо обвинувачення не впоралосяіз тягарем доведення, презумпція на користь звільнення стає достатньою підставою для звільнення, яка не потребує додаткового обґрунтування.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Суд приходить до висновку, що прокурором не надано достатніх та переконливих доказів необхідності застосування до ОСОБА_3 найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Разом з тим, під час розгляду даного клопотання, сторона обвинувачення не навела переконливих доводів та доказів на їх обґрунтування щодо неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання вказаного ризику, тобто обставину, передбачену п.3 ч.1 ст.194 КПК України, а тому суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід ніж той, що зазначений в клопотанні.
Таким чином, враховуючи дані про особу обвинуваченого, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 , у їх взаємозв'язку з наявністю ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КК України, суд дійшов висновку, що на теперішній час відсутні підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому до нього може бути застосований більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання із покладенням відповідних обов'язків, передбачених п.п.2, 3, 4 ч.5 ст.194 КПК України, який буде достатнім для забезпечення покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків.
Керуючись ст. ст. 177-178, 180, 183,194, 371, 372, 376 КПК України,суд
Відмовити в задоволенні клопотанні..
Застосувати відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 185 КК України запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком до 25 серпня 2025 року , яке полягає в покладенні на підозрюваного зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею обов'язки, а саме :
- прибувати до слідчого, слідчого судді, прокурора або суду за першою вимогою кожного разу, у визначений ними час для проведення процесуальних дій.
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали буде складено 27.06.2024 року о 16 год 00 хв.
Слідчий суддя ОСОБА_1