Справа №: 645/2933/25 Головуючий 1 інстанції: Костіна І.Г.
Провадження №: 33/818/1081/25 Головуючий апеляційної інстанції: Курило О.М.
Категорія: ч.5 ст.126 КУпАП
25 червня 2025 року Харківський апеляційний суд у складі: судді судової палати з розгляду кримінальних справ Курила О.М., при секретареві Болотові О.О., без участі особи, притягнутої до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , без участі його захисника, за умови, що всі учасники належним чином повідомлені про розгляд даної справи і ні від кого з них не надійшло заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи з поважних причин, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою правопорушника на постанову Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 травня 2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу, а також стягнуто судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 квітня 2025 року о 23 год. 00 хв. ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Seat», державний номерний знак НОМЕР_1 , по Салтівському Шосе, 276 км в м.Харкові будучи позбавленим права керування таким транспортним засобом. Правопорушення вчинено повторно протягом року, чим порушено п.2.1.а ПДР - керування транспортним засобом особою яка не має права керування таким транспортним засобом; керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом, за що передбачена відповідальність за ч. 5 ст. 126 КпАП України.
Обставини вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, на думку суду першої інстанції, підтверджуються даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 310988 від 24 квітня 2025 року, згідно якого ОСОБА_1 вчинив правопорушення за вказаних вище обставин; довідкою поліцейського УПП в Харківській області К.Бикової про те, що гр. ОСОБА_1 отримував посвідчення водія; довідкою про повторність поліцейського УПП в Харківській області К.Бикової; копією постанови ст. л-та поліції Кареліна В.Л. від 31 липня 2024 року серії ББА № 131509, згідно якої ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400 грн; даними відеозапису з нагрудної камери поліцейського; рапортом інспектора поліції Л.Дуднік від 24.04.2025р. про те, що 24.04.2025р. о 23:00 год., у комендантську годину, екіпажем 0316 на стаціонарному посту «Кутузівка» за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, 276 було зупинено авто «Seat», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 який надав документи офіцера та не повідомив пароль. Під час перевірки документів було встановлено, що водій ОСОБА_1 позбавлений права керування ТЗ . Згідно з копією постанови Московського районного суду м. Харкова від 19.12.2024 року, ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП (порушення п. 2.9.а ПДР), накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн та позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, захисник особи, що притягується до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу, яка містить прохання скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження по справі.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, апелянт зазначає, що під час зупинки на блокпосту він не зобов'язаний був пред'являти будь-які документи, окрім документів, що посвідчують особу та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Вважає, що інспектор поліції не мав права вимагати від правопорушника пред'явити посвідчення водія. Посилається на положення Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року за №1455, а також на Порядок перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 29 грудня 2021 року №1456.
Правопорушник вказує, що він є військовослужбовцем і їхав, не маючи права керування транспортним засобом, через те, що отримав наказ командира про необхідність доставити до військової частини військовослужбовця після самовільного залишення військової частини.
Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає постанову незаконною та просить її скасувати.
Позиції учасників апеляційного провадження
Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, ані захисник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, причину неявки суду не повідомили, жодних клопотань до суду не надійшло.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України» згідно з положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції.
Верховним Судом в пункті 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд завчасно повідомляв правопорушника про дату, час і місце судового засідання. При розгляді справ даної категорії явка учасників при апеляційному перегляді не є обов'язковою.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання осіб, які беруть участь у провадженні не є перешкодою для розгляду справи.
Виходячи з цього, судом апеляційної інстанції ухвалено рішення про розгляд справи за відсутності правопорушника чи його захисника.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, повинен належним чином з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова судді, згідно зі ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
Положення ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП настає у разі повторного протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
Суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення відносно особи, що притягується до адміністративної відповідальності, складений уповноваженою особою, з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 24 квітня 2025 року о 23 год. 00 хв. ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Seat», державний номерний знак НОМЕР_1 , по Салтівському Шосе, 276 км в м.Харкові будучи позбавленим права керування таким транспортним засобом. Правопорушення вчинено повторно протягом року, чим порушено п.2.1.а ПДР - керування транспортним засобом особою яка не має права керування таким транспортним засобом; керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом, за що передбачена відповідальність за ч. 5 ст. 126 КпАП України.
Суд апеляційної інстанції з метою перевірки матеріалів справи та доводів апеляційної скарги надав сторонам провадження всі можливості для представлення доказів по справі для підтримання їхньої правової позиції.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апелянта про те, що під час зупинки на блокпосту він не зобов'язаний був пред'являти будь-які документи, окрім документів, що посвідчують особу та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, та що інспектор поліції не мав права вимагати від правопорушника пред'явити посвідчення водія, з огляду на те, що положення підзаконних актів, на які посилається апелянт, не позбавляли його обов'язку підкорятись Правилам дорожнього руху України, зокрема п. 2.4.а.
Відповідно до п. 2.4.а ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР України.
Відповідно до п. 2.1.а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Що стосується доводів апелянта про те, що він євійськовослужбовцем і їхав, не маючи права керування транспортним засобом, через те, що отримав наказ командира про необхідність доставити до військової частини військовослужбовця після самовільного залишення військової частини, то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що правопорушником не надано жодних документів на підтвердження виконання ним невідкладних наказів або розпоряджень командирів в умовах воєнного стану.
Також з дослідженого судом відеозапису вбачається, що правопорушником не пред'явлено інспектору поліції жодних спеціальних перепусток, наданих військовим командуванням, для виконання невідкладного бойового завдання з використанням транспортного засобу.
Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Разом з тим, повторність вчинення такого діяння правопорушником підтверджується довідкою, що міститься в матеріалах справи (а.с.5). Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності саме за ч. 5 ст. 126 КУпАП, тобто враховуючи ознаку повторності, передбачену даною нормою КУпАП.
Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Аналізуючи рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 травня 2025 року по даній справі, суд доходить висновку, що на правопорушника було накладено найбільш м'яке адміністративне стягнення, передбачене цією статтею, а саме штраф встановленої суми з мінімальним строком позбавлення права керування транспортним засобом без оплатного вилучення транспортного засобу.
Враховуючи викладене, підстави ставити під сумнів відомості, відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, відсутні, у зв'язку з чим апеляційний суд вбачає у діях правопорушника, склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Всі зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази апеляційний суд визнає належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам ст. 251 КУпАП.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази та порушення вимог закону, які б спростовували висновки суду і були б підставами для зміни або скасування судового рішення.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» вказується, що у
рішеннях судів та трибуналів мають належним чином пояснюватися підстави, на яких ці рішення ґрунтуються. Ступінь суворості цієї вимоги може бути різним, залежно від характеру рішення, і він має визначатися, виходячи із обставин справи. Однак, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З вищезазначеного випливає, що інші доводи та пояснення апелянта в апеляційній скарзі є безпідставними або необґрунтованими.
З урахуванням викладеного, суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП і, враховуючи характер вчиненого правопорушення, ступінь його суспільної небезпеки - дане правопорушення є грубим порушенням правил дорожнього руху та є потенційно небезпечним для суспільства, становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров'ю, тяжкість ймовірних наслідків, призначив адміністративне стягнення в межах санкції вказаної статті.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.
Керуючись ст.ст. 1,7,25,33,38,294,295 КУпАП, суд -
Постанову Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 травня 2025 року по справі щодо ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу правопорушника, - залишити без задоволення.
Оскарження даної постанови в касаційному порядку у відповідності до ст. 294 КУпАП не передбачено.
Суддя Харківського апеляційного суду О.М. Курило