Справа 208/2483/24
Провадження 2/206/341/25
23 червня 2025 року м. Дніпро
Самарський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Малихіної В.В.,
секретар судового засідання Тимченко Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпрі в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, -
Позивачем, ФОП ОСОБА_1 подано позов про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 інфляційних втрат у розмірі 10 312,76 грн та 3 % річних у розмірі 2 045,63 грн, , який мотивований тим, що між ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_3 укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО-0180586 від 06.02.2019 року, за яким страховик зобов'язується відшкодувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля «ВАЗ 2106», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
24.12.2019 року о 12.30 годині на перехресті пр. Аношкіна та вул. Медичної в м. Кам'янське мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ВАЗ 2106», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 28.01.2020 року ОСОБА_2 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 122-4, ст. 124 КУпАП.
ПрАТ «СК «ВУСО» згідно страхового акту № 11555-1 від 19.02.2020 року перерахувало страхове відшкодування потерпілому від вказаної вище ДТП - ОСОБА_4 у розмірі 26 960,35 грн.
Відповідно до підпункту (в) підпункту 38.1.1 пункту 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право регресного позову до страхувальника або водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.
Страхувальником транспортного засобу «ВАЗ 2106», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_3 , згідно діючого Полісу № АО-0180586 від 06.02.2019 року, укладеного з ПрАТ «СК «ВУСО», водієм, який спричинив ДТП та після його вчинення самовільно залишив місце пригоди - є ОСОБА_2 .
Тому, у ПрАТ «СК «ВУСО» виникло право регресної вимоги з моменту виплати страхового відшкодування, тобто з 19.02.2020 року.
16.11.2020 року ПрАТ «СК «ВУСО» (Первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (Новий кредитор) укладено Договір № 16/11/20 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування. Отже, новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором № АО-0180586 від 06.02.2019 року.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 29 вересня 2021 року по справі № 208/1562/21 цивільний позов позивача до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто солідарно страхове відшкодування за завдані збитки в порядку регресу в розмірі 26 906,35 грн. Однак позивачу завдані збитки не були відшкодовані, тому вказане рішення суду залишається не виконаним.
Позивач вважає, що потерпіла особа, уклавши договір страхування, обрала грошовий спосіб відшкодування завданих збитків та отримала страхове відшкодування у грошовій формі, відтак, позивач отримав право на стягнення з Відповідача інфляційних втрат від знецінення грошової одиниці України, внаслідок інфляційних процесів в державі та 3% річних.
Ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, та призначено судове засідання.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності та про підтримання позовних вимог, не заперечували проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі, заяв, клопотань та відзиву на позов до суду не подавали.
Відповідачі в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзив на позовну заяву не надав, тому суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України та наявних у справі доказів ухвалює заочне рішення.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, врахувавши нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, прийшов до наступного.
Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 вересня 2021 року позовну заяву ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування збитків в порядку регресу задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу в розмірі 26 906,35 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 по 454 грн з кожного судового збору, сплаченого позивачем при зверненні з позовною заявою до суду.
На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. перебувають виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів № 208/1562/21 від 13.04.2023 року, видані Заводським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
За розрахунком штрафних санкцій, наданим позивачем, загальна сума заборгованості відповідачів за рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29.09.2021 року у справі № 208/1562/21 складає 27 814,35 грн, розмір 3% річних за період з 29.09.2021 року по 11.03.2024 року становить 2 045,63 грн, сума інфляційних втрат за період з 29.09.2021 року по 11.03.2024 року становить 10 312,76 грн, а разом 12 358,39 грн.
Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 29 вересня 2021 року по 11 березня 2024 року за невиконання грошового зобов'язання щодо відшкодування збитків в порядку регресу, підтверджених рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29.09.2021 року у справі № 208/1562/21.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Відповідачі мають грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджує рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29.09.2021 року у справі № 208/1562/21, яке набрало законної сили 30.10.2021 року, про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу в розмірі 26 906,35 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 по 454 грн з кожного судового збору, сплаченого позивачем при зверненні з позовною заявою до суду.
З огляду на те, що відповідачі порушили вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, так як відшкодування збитків в порядку регресу є грошовим зобов'язанням.
Як встановлено судом, відповідачі свої зобов'язання з погашення відшкодування збитків в порядку регресу, визначеної рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29.09.2021 року належним чином не виконали.
Грошове зобов'язання між сторонами про відшкодування збитків в порядку регресу визначене за рішенням суду саме у гривні. А тому застосування до правовідносин між сторонами статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним і наявність рішення суду про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на тримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.
Доказів на підтвердження погашення наведеної вище заборгованості матеріали цієї справи не містять та відповідачем не надано.
Згідно з статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плата) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18, вказано, що у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі, та стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість за відшкодування збитків в порядку регресу в загальній сумі 12 358,39 грн, яка складається з: 3 % річних у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України в сумі 2 045,63 грн, інфляційних втрат у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України в сумі 10 312,76 грн.
Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Отже, виходячи з конкретних обставин даної справи (справа є не дуже складною), а також з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також виходячи з критерію розумності їхнього розміру, суд погоджується із слушністю доводів позивача про наявність підстав для стягнення 2 000,00 грн. на професійну правничу допомогу, та присуджує до стягнення з відповідачів на користь позивача до стягнення згадану суму.
Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що позовні вимоги задоволено повністю, тому з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача судовий збір 1211,20 грн. виходячи з такого розрахунку.
Керуючись статтями 509, 599, 625 Цивільного кодексу України, статтями 4, 10, 76-81, 141, 263-265, 280-284 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3 % річних від простроченої суми боргу у розмірі 2 045, 63 грн, інфляційних втрат у розмірі 10 312,76 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн - по 605,6 грн з кожного, та витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн по 1 000,00 грн з кожного.
Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.
Суддя В.В. Малихіна