Справа № 509/4044/24
26 червня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
представника позивачів Міноборони України Єрмакова А.В.
представників 3-ої особи без самостійних вимог: Квартирно-експлуатаційного відділу м. ОдесиНегоди Л.П., Склезя Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в с.-щі Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Міністерства оборони України до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов?язання вчинити певні дії, -
10 липня 2024 року, представник Міноборони України звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області з даним позовом, в якому просив суд, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,085 га (кадастровий номер 5123782000:02:004:3221), яка розташована по АДРЕСА_1 за відповідачкою ОСОБА_3 , яка була вчинена 15.04.2024 р. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 72610251) та обов'язати відповідачку ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні Мініоборони України та Одеським квартирно-експлуатаційним управлінням, яке з 06.02.2025 р. на підставі директиви Міноборони України та головнокомандувача ЗСУ від 31.10.2024 р. № Д-321/101дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у ЗСУ в 2024-2025 роках» та директиви Командування Сил логістики ЗСУ від 01.11.2024 р. № Д-23/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у військових частинах (установах) Сил логістики ЗСУ в 2024-2025 роках» переформоване в Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси - права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,085 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3221, яка розташована по АДРЕСА_1 шляхом повернення з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Міністерства оборони України, стягнувши з відповідачок на користь позивачів витрати по сплаті судового збору, мотивуючи незаконністю виведення земельної ділянки площею 0,085 га з державної власності на підставі рішення Молодіжненської сільради № 1266-V від 09.09.2008 р., яким змінено її цільове призначення із земель оборони на землі житлової та громадської забудови з передачею її до приватної власності ОСОБА_4 , яка за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 19.03.2012 р. (реєстр. № 74) продала спірну ділянку ОСОБА_5 , який в свою чергу, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 15.04.2024 р. (реєстр. № 749) продав спірну земельну ділянку відповідачці ОСОБА_3 , вказуючи при цьому, що відповідно до державного акту на право постіи?ного користування землею серіі? Б № 032344 Квартирно-експлуатаціи?ніи? частині Одеського раи?ону у 1986 році викокомом Овідіопольськоі? раи?ради народних депутатів Одеськоі? області була надана у постіи?не та безоплатне користування земельна ділянка, загальною площею 586,5 га, до складу якоі? увіи?шла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на територіі? Молодіжненськоі? сільськоі? ради Овідіопольського раи?ону Одеськоі? області, правонаступником якоі? є Великодолинська селищна рада Одеського раи?ону Одеськоі? області. На частині вказаноі? земельноі? ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , розміщуються будівлі та споруди бази відпочинку, закріпленоі? за державним підприємством Міноборони Украі?ни «Оздоровчии? комплекс «Ювілеи?нии?», яке в подальшому відповідно до наказу Міністра оборони Украі?ни від 25.07.2006 № 454 було реорганізовано шляхом и?ого приєднання до державного підприємства Міноборони Украі?ни «Управління торгівлі Південного оперативного командування», правонаступником якого на теперішніи? час є Концерн «Віи?ськторгсервіс» в особі філіі? «Одеське управління віи?ськовоі? торгівлі». Так, на підставі наказу МОУ № 324 від 20.10.2022 р., маи?новии? комплекс бази відпочинку «Ювілеи?на» 08.12.2022 р. передано на баланс КЕВ м. Одеси, у зв?язку з чим, представник позивачів посилаючись на ст.ст. 77,78,84 ЗК Украі?ни, ст. 14 Закону Украі?ни «Про Зброи?ні Сили Украі?ни», ст.ст. 1,2 Закону Украі?ни «Про використання земель оборони», стверджує, що вищевказані землі відносяться за формою власності - до державноі? власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебувають на відповідному обліку в органах квартирно-експлуатаціи?ноі? служби ЗСУ, зазначаючи, що згідно з розпорядженням Овідіопольськоі? раи?онноі? державноі? адміністраціі? від 11.07.2003 р. № 459 за державним підприємством Міноборони Украі?ни визнано право власності на будівлі та споруди «Оздоровчого комплексу «Ювілеи?нии?», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та 14.07.2003 р. видано свідоцтво про право власності на нерухоме маи?но «Оздоровчого комплексу «Ювілеи?нии?» (37 будівель та споруд). В подальшому, 20.03.2008 р. Молодіжненською сільською радою (правонаступником якоі? на дании? час є Великодолинська селищна рада Одеського раи?ону Одеськоі? області), прии?нято рішення № 1121-V «Про надання дозволу на підготовку технічноі? документаціі? по складанню державних актів на право власності безкоштовно громадянам Украі?ни (згідно додатку) на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в с. Молодіжне, Овідіопольськии? раи?он, Одеськоі? області». В подальшому, рішенням Молодіжненськоі? сільськоі? ради № 1266-V від 09.09.2008 р. затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватноі? власності на земельні ділянки, що передаються громадянам Украі?ни для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у с. Молодіжне (зокрема за адресою: АДРЕСА_1 ); передано земельні ділянки (загальною площею 1,53 га) безкоштовно у власність громадянам Украі?ни для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) у с. Молодіжне (згідно додатку, зокрема ОСОБА_4 );
Приймаючи участь в судових засіданнях представник позивачів підтримав свій позов, який просив задовольнити повністю, однак в подальшому, в судове засідання не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином - особисто під розписку, причини неявки не повідомив, надіславши до суду заяву, в якій підтримав позов, який просив задовольнити та слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти ухвалення судом заочного рішення (а.с. 162,185).
Відповідачки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в судові засіданні повторно не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, за зареєстрованими у встановленому законом порядку місцями свого проживання, які підтверджуються довідками ВАДР ГУ ДМС України в Одеській області від 02.10.2024 р. з інформацією про реєстрацію місця проживання відповідачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою : АДРЕСА_3 , відповідачки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка по м. Одесі та Одеській області зареєстрованою не значиться, але в нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 15.04.2024 р .(реєстр. № 749) її адреса реєстрації вказана : АДРЕСА_4 , а також зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про вручення судових повісток ОСОБА_4 під підпис, стосовно ОСОБА_2 з особистим підписом та відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», причини своєї неявки суду обидві не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності, відзиву або письмових пояснень суду не надали (а.с. 49,50,175-176,13,137,138,183,184).
Представник 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси в судове засідання не з?явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - особисто під підпис, причини неявки не повідомив, надіславши до суду письмові пояснення, в яких просив суд, задовольнити позов повністю, додаткові пояснення щодо зміни назви 3-ої особи, та заяву, в якій не заперечував проти задоволення позову та проханням про слухання справи за його відсутності у заочному порядку (а.с. 70-73,162-165,186).
Відповідно до Постанови КЦС ВС від 10.05.2023 р. № 755/17944/18 (61-185св23) - довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв?язку «відсутній за вказаною адресою» - вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, так як зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з'явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, і ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст. 191,281 ЦПК України.
Заслухавши думку сторони позивачів та 3-ої особи, дослідивши матеріали справи та додатково надані письмові докази, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст.юст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов?язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п.1 ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності - є непорушним.
Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми : перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
ЄСПЛ неодноразово вказував, що згідно його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 ЕКПЛ зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтовування рішення - може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін прот України» п. 58 рішення від 10.02.2010 р.).
Враховуючи, що згідно ст. 92 Конституції України, правовий режим власності визначається виключно законами України - інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.
Частиною 2 статті 13 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов?язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Статтями 627-629,638,639 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу - сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір - є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є : умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України - власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правомочність користування означає - передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає - юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
Суд вважає, що у сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов?язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність зобов'язує.
Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов?язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із ст. 328 ЦК України - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд враховує положення ч. 2 ст. 328 ЦК України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
Відповідно до п.п. 1-3,5,9-15,33,34,35,39 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов?язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень ст. 13, ч. 3 ст. 16, ст. 319 ЦК України, у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).
Згідно ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 356 ЦК, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм в певних частках майном, яке становить єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє НЕ часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними і визначаються відповідними відсотками від цілого або в дробовому вираженні.
В судовому засіданні встановлено наступне.
Згідно Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 032344 Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області була надана у постійне та безоплатне користування земельна ділянка, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (а.с. 18-21).
Наказом Міністра оборони України від 25 липня 2006 року № 454 «Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України «Оздоровчий комплекс «Ювілейний» припинено його діяльність шляхом реорганізації та приєднання основних фондів до державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування». Наказом Міністерства оборони України від 5 квітня 2007 року №125 «Про реорганізацію ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування» припинено його діяльність шляхом приєднання до державного господарського об'єднання Міністерства оборони України Концерну «Війскторгсервіс». База відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_3 », розташована за адресом: АДРЕСА_2 , разом із земельною ділянкою, на якій вона розміщена, взята на баланс Концерну «Військторгсервіс» на правах господарського відання, в подальшому базу передано на облік структурного підрозділу Концерну «Військторгсервіс» - філії «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» (а.с. 24-26).
Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 14 липня 2003 року Молодіжненською сільською радою на підставі розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 11 липня 2003 року №459 «Про визнання права власності на будівлі та споруди « ІНФОРМАЦІЯ_4 », нежитлова будівля, будівлі та споруди « ІНФОРМАЦІЯ_4 », розташованого за адресом: АДРЕСА_2 належать на праві державної власності державному підприємству Міністерства оборони України.
Рішенням Молодіжненської сільської ради від 25 травня 2007 року №716-V «Про вилучення із земель Міністерства оброни України КЕЧ Одеського району земельної ділянки, загальною площею 2,10 га та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради (в межах с. Молодіжного)»: 1)вилучено із земель Міністерства оборони України (КЕЧ Одеського району) земельну ділянку загальною площею 2,10 га, яка використовується КЕЧ Одеського району на підставі Державного акту на право постійного користування землею №Р-6-86 від 1986 року (Б №032344) за згодою Міністерства оборони України (лист КЕВ від 23 квітня 2007 року за №661) та зарахувати її до земель запасу Молодіжненської сільської ради в тому числі: земельну ділянку площею 1,59 га до категорії земель житлової та громадської забудови, земельну ділянку площею 0,51 га до категорії земель рекреаційного призначення (в межах с. Молодіжного); 2)зобов'язано КЕЧ Одеського району: 2.1) оформити акт прийому передачі земельної ділянки в землі запасу Молодіжненської сільської ради; 2.2) надати Державний акт на право постійного користування земельної ділянки №Р-6-86 від 1986 року (Б № НОМЕР_3 ) в Овідіопольський районний відділ земельних ресурсів для внесення до нього змін у відповідності до п.1 цього рішення.
Рішенням Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року №1121- V «Про надання дозволу на підготовку технічної документації по складанню державних актів на право власності безкоштовно гр. України (згідно додатку) на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) с. Молодіжне Овідіопольський район Одеської області» надано дозвіл на підготовку технічної документації по складанню державного акту на право власності безкоштовно на земельну ділянку громадянам України (згідно додатку), зокрема ОСОБА_4 (а.с. 22-23).
Рішенням Молодіжненської сільської ради від 9 вересня 2008 року № 1266-V «Про затвердження технічної документації по складанню державних актів та передачу земельних ділянок безкоштовно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель в споруд (присадибна ділянка) гр. України (згідно додатку) в с.Молодіжне Овідіопольський район Одеської області» затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, що передаються громадянам України для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) в с. Молодіжне; передано земельні ділянки безкоштовно у власність гр. України для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) в с. Молодіжне (згідно додатку), зокрема, ОСОБА_4 (а.с. 35-36).
На підставі вищевказаного рішення Молодіжненськоі? сільськоі? ради Овідіопольського раи?ону Одеськоі? області ОСОБА_4 видано державнии? акт серіі? ЯЖ № 319445 на право власності на земельну ділянку площею 0,085 га, розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), та яка за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 19.03.2012 р. (реєстр. № 74) продала спірну ділянку ОСОБА_5 , який в свою чергу, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 15.04.2024 р. (реєстр. № 749) продав спірну земельну ділянку відповідачці ОСОБА_3 (а.с. 175-181).
З метою фактичного захисту прав та законних інтересів Міністерства оборони України та Одеського квартирно-експлуатаційного управління, виникла необхідність у скасуванні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації, права власності ОСОБА_3 та усунення перешкод у здійснені Міністерством оборони України в особі Одеського квартирно-експлуатаційного управління права користування та розпорядження майном, а саме: земельною ділянкою площею 0,085 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3221, яка розташована по АДРЕСА_5 , з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 116 ЗК України закріплено правову норму, відповідно до якої підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень та відповідно до закону.
Приписами ч. 3 ст. 78, ч. 1 ст. 84 ЗК України встановлено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, при цьому у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Крім того, у ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» унормовано, що земля, закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Поряд із цим, ч. 1 ст. 19 ЗК України містить положення щодо поділу земель України за цільовим призначенням на відповідні категорії, серед яких, зокрема, і землі оборони.
Відповідно до вимог ст. 77 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Згідно зі ст. 20 ЗК України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно у відповідності до Закону України «Про використання земель оборони».
Слід зазначити, що ч. 5 ст. 116 ЗК України (у редакції, що діяла на той час) містила імперативну норму про те, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з правовими нормами, що містяться у ч. 2 ст. 77, ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (що діяв на момент видачі оскаржуваного державного акту), землі оборони перебувають у державній власності та не можуть передаватись у комунальну власність.
Таким чином, спірна земельна ділянка (за адресою: АДРЕСА_1 ) дотепер має бути віднесена за цільовим призначенням до земель оборони, за формою власності - до державної власності.
Проте, приймаючи оскаржуване рішення Молодіжненською сільською радою не враховано правові норми ст. 142 ЗК України, відповідно до яких існує певний передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони, зокрема у зв'язку із добровільною відмовою від них землекористувача.
При цьому слід зазначити, що ані Кабінет Міністрів України, який виконує функції власника, ані Міністерство оборони України, у якого земельна ділянка перебуває в оперативному управлінні, ані КЕВ м. Одеси (користувач земельної ділянки), відповідну згоду Молодіжненській сільській раді на припинення права користування земельними ділянками загальною площею 1,53 га, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна «Оздоровчий комплекс «Ювілейний», згоду на її вилучення не надавали, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку сільській раді або вказаним громадянам не адресували.
Водночас, правову позицію щодо необхідності надання згоди Міністерством оборони України на вилучення земель оборони викладено у п. 4.2. «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами», прийнятого Вищим господарським судом України від 1 січня 2010 року, де зазначено, що «з аналізу судової практики вбачається, що ВСУ та господарськими судами переважно підтримується правова позиція, згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України».
З огляду на викладене та вимоги п. «в» ч. 4 ст. 84 ЗК України, зазначена земельна ділянка не могла бути передана з державної до земель приватної чи комунальної власності в силу її приналежності за цільовим призначенням до земель оборони. Держава є власником земель оборони за законом.
Таким чином, Молодіжненською сільською радою усупереч вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч.ч. 1, 5 ст. 116, ст.ст. 120, 141, ч. 3 ст. 142 ЗК України, ч. 3 ст. 24, ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», п.п. 44, 45 Положення, прийнято оскаржуване рішення, чим грубо порушено порядок вилучення та передачі земель оборони іншому землекористувачу.
Відтак, оскільки вилучення Молодіжненською сільською радою спірної земельної ділянки із земель оборони відбулось з порушенням вищевказаних норм законодавства України, вказана земельна ділянка була незаконно передана у власність громадянці ОСОБА_6 , а тому рішення Молодіжненської сільської ради №1266-V від 09.09.2008 року в частині, що стосується ОСОБА_7 , є незаконним. Тому її подальша реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію права власності на земельну ділянку була також здійснена безпідставно.
Вказані дії відповідачів створюють перешкоди у здійснені Міністерством оборони України та землекористувачем Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси права користування та розпорядження майном, а саме: земельною ділянкою площею 0,085 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3221, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 317 ЦК України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 ЦК України визначено непорушність права власності. Крім того, відповідно до ст. 386 ЦК України власник має право на захист права власності.
Згідно зі ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Стаття 393 ЦК України передбачає, що правовий акт органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.
Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджатися своїм майном.
Особливістю подання позову в порядку ст. 391 ЦК України є те, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують "дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використати його, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інші правочинів, а також вимагаючи повернути майно.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій тощо).
Аналогічної правової позиції щодо усунення перешкод у користуванні нерухомим майном підтримуються Верховний Суд у справі № 914/814/16 (постанова від 25.04.2019) та у справі № 359/3373/16 (постанова від 23.11.2021).
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи повне задоволення позову, з відповідачок в рівних частках з кожної належить стягнути судовий збір в сумі 4844,80 грн., по 2422,40 грн. з кжної наа користь позивачів (а.с. 27).
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України , ст.ст. 3,6,13,16,21,328,386 ЦК України, ст.ст. 77,84,116,125,140,149 ЗК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою ЄСПЛ, суд, -
1.Позов Міністерства оборони України до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов?язання вчинити певні дії - задовольнити ;
2.Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,085 га (кадастровий номер 5123782000:02:004:3221), яка розташована по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (РНОКПП : НОМЕР_1 ), яка була вчинена 15.04.2024 р. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 72610251).
3.2. Зобов'язати ОСОБА_3 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) усунути перешкоди у здійсненні Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,085 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3221, яка розташована по АДРЕСА_1 , шляхом повернення з незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) на користь держави в особі Міністерства оборони України (ЄДРПОУ : 00034022) ;
4.Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) на користь Міністерства оборони України (ЄДРПОУ : 00034022).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 26.06.2025 р.
Суддя Гандзій Д.М.