Справа № 320/619/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
30 червня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: ОСОБА_1 , Голова ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцька Марина Олександрівна, Головне територіальне управління юстиції у Київській області, Начальник Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Міненко Кирило Вікторович, про скасування постанови, за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року,
Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: ОСОБА_1 , Голова ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцька Марина Олександрівна, Головне територіальне управління юстиції у Київській області, Начальник Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Міненко Кирило Вікторович про визнання протиправною та скасування постанови відповідача «№ виготовлено без використання АСВП» про відкриття виконавчого провадження від 19.12.2024.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та задовольнити позовні вимоги.
Доводи апелянта обґрунтовані, зокрема, тим, що спір даній справі витікає з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 у справі № 640/9249/20 були заявлені до Ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Київській області, що не покладає беззаперечного обов'язку на позивача у даній справі з виконання рішення у справі № 640/9249/20. Також, позивач зазначає, що ним подано до суду першої інстанції заяви про роз'яснення рішення у справі № 640/9249/20 та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконання, втім такі ще не розглянуті.
Позивач наголошує, що Головне територіальне управління юстиції у Київській області припинено шляхом ліквідації, а не реорганізовано, як помилково вказує суд першої інстанції. Новостворене Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) має зовсім інші та ширші повноваження. Як наслідок права та обов'язки не перейшли до позивача.
Також, в оскаржуваній постанові було зазначено про поновлення ОСОБА_1 на посаді в ГТУЮ у Київській області, що на думку позивача, є підставою для повернення виконавчого документу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2021 у справі № 640/9249/20, яке набрало законної сили за наслідком апеляційного перегляду 13.07.2022, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:
визнано протиправним та скасовано наказ Голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Київській області №24/4 від 31 березня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного управління юстиції в Київській області;
поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції в Київській області;
стягнуто на користь ОСОБА_1 з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 495 782 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн 55 коп;
в задоволенні решти позовних вимог відмовлено;
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції в Київській області звернуто до негайного виконання.
Рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що становить 19 375 (дев'ятнадцять тисяч триста сімдесят п'ять) грн 45 коп. звернуто до негайного виконання.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, місто Київ, провулок Музейний, будинок 2д, код ЄДРПОУ 43315602) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп.
В подальшому, видано виконавчий лист у справі № 640/9249/20, в якому зазначено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на відповідній посаді ОСОБА_1 . Боржником вказано Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Пилипчуком К.Р. від 19.12.2024 відкрито виконавче провадження без використання АСВП.
Не погоджуючись із вищевказаною постановою, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що твердження позивача про порушення відповідачем вимог Закону України "Про виконавче провадження" під час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження не знайшли свого підтвердження у ході розгляду цієї справи.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ст. 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Стаття 14 КАС України встановлює, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пункт 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII встановлює, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За приписами ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;
11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;
12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
За визначеннями, що містяться у частинах 1 та 2 ст. 15 Закону № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Керуючись ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний, серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як не заперечується сторонами у справі, 24.12.2021 судом першої інстанції видано виконавчий лист у справі № 640/9249/20, в якому зазначено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на відповідній посаді ОСОБА_1 . Боржником вказано Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Так, як судом першої інстанції вказано боржником Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ), а не Головне територіальне управління юстиції в Київській області, яке дійсно було припинено на момент пред'явлення виконавчого листа до виконання, колегія суддів відхиляє тезу апеляційної скарги про необхідність повернення виконавцем виконавчого листа.
Щодо тези позовної заяви та апеляційної скарги, що позивач не є правонаступником Головного територіального управління юстиції в Київській області, а відтак не має бути боржником у спірному виконавчому провадженні, колегія суддів зазначає, що вказаному питанню вже була надана оцінка у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 640/1892/20.
Так, Верховний Суд виклав наступні правові висновки:
«…49. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року №870 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема, ГТУЮ у Київській області.
50. Пунктом 2 цієї постанови утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
51. Відповідно до пункту 3 вказаної постанови установлено, що:
територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;
міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Головного територіального управління юстиції у Київській області, Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.
52. З наведеного слідує, що Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Київській області, що спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.
53. Зазначені вище встановлені судами обох інстанцій обставини підтверджують, що фактично відбулася реорганізація територіальних органів Міністерства юстиції України - Головного територіального управління юстиції у Київській області, Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головного територіального управління юстиції у Черкаській області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), а не їх ліквідація.
54. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Київській області, так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи, що припиняється.
55. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №140/90/20.
56. Таким чином, на переконання колегії суддів, враховуючи правові висновки Верховного Суду з аналогічних спірних питань, оскільки фактично в ГТУЮ у Київській області відбулася не ліквідація, а реорганізація шляхом злиття, роботодавець зобов'язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв'язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю…».
Керуючись ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вказані правові висновки Верховного Суду, колегія суддів відхиляє тезу позовної заяви та апеляційної скарги, що позивач не є боржником під час виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2021 у справі № 640/9249/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції в Київській області, з приводу чого нею ініційоване спірне виконавче провадження.
Як наслідок, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова відповідача про відкриття виконавчого провадження відповідає приписам ч. 2 ст. 2 КАС України та не підлягає скасуванню.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
В той же час, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: застосував закон, який не підлягає застосуванню (Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV).
Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 242, 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України,
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: ОСОБА_1 , Голова ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцька Марина Олександрівна, Головне територіальне управління юстиції у Київській області, Начальник Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Міненко Кирило Вікторович, про скасування постанови - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року - скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко