Справа № 196/369/25
№ провадження 2/196/275/2025
(заочне)
26 червня 2025 року с-ще Царичанка
Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді: Костюкова Д.Г.,
за участі секретаря судового засідання: Дорошенко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в с-щі Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Царичанського районного суду Дніпропетровської області із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачі, як фізичні особи, звернулись до нього з проханням позичити гроші, які їм були потрібні для вирішення особистих питань. 26.03.2024 він передав їм суму 55 700,00 грн. та цього ж дня ОСОБА_2 власноручно написала про це розписку, вказавши у розписці про обов'язок солідарної відповідальності по боргу, яку вони підписали. Між ними була домовленість про те, що гроші вони йому повернуть до 30 березня 2024 року, однак до цього часу грошові кошти йому не повернуті. На його неодноразові прохання повернути йому гроші, віповідачі борг не повертають, що і змусило його звернутися до суду. Крім того, оскільки відповідачі борг йому не повернули, тому він має право на стягнення 3% річних та інфляційних збитків відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за весь строк прострочки, що від суми боргу становить 9 829,98 грн. На підставі викладеного просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 борг в загальній сумі 65 529,98 грн. та судові витрати.
Ухвалою судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін та призначено справу до розгляду по суті.
З метою належного повідомлення відповідачки ОСОБА_2 було направлено рекомендованим повідомленням за зареєстрованим місцем проживання копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження, копію позовної заяви з додатками та судову повістку про виклик до суду, які були отримані відповідачкою особисто (а.с.23) та судова повістка про виклик до суду на 26.06.2025 10.30 год. була повернута до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.30-31).
З метою належного повідомлення відповідачки ОСОБА_3 було направлено рекомендованим повідомленням за зареєстрованим місцем проживання копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження, копію позовної заяви з додатками та судову повістку про виклик до суду, які були отримані відповідачкою особисто (а.с.22) та судова повістка про виклик до суду на 26.06.2025 10.30 год. була повернута до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.28-29).
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позов не скористалися.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю та проти постановлення заочного рішенняне заперечує (а.с.24).
Відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи в суді (а.с.22-23, 28-31), причини неявки суду не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надіслали.
Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив на позов, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
26 червня 2025 року судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши та дослідивши надані письмові докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що 26.03.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 позику у розмірі 55 700,00 грн. на строк до 30.03.2024 року.
Як вбачається з дослідженої в судовому засіданні розписки, ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 гроші в сумі 55 700,00 грн., які зобов'язується повернути до 30.03.2024 року. Також зазначено, що поручителем щодо забезпечення повернення грошових коштів є ОСОБА_3 (а.с.3).
Позивач в позовній заяві зазначив, що відповідачі не виконали взяті на себе зобов'язання, до теперішнього часу борг не повернули.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За приписами статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17.
Як вбачається з наданого суду оригіналу розписки, вона написана власноручно ОСОБА_2 у присутності свідка ОСОБА_4 та містить інформацію, що вона отримала у позику від ОСОБА_1 55 700,00 грн. В даній розписці вказано, що позичальник зобов'язується повернути кошти 30.03.2024р., а також дату її складення - 26 березня 2024 року.
Таким чином, судом встановлено, що 26 березня 2024 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 виникли правовідносини із договору позики грошових коштів, боргова розписка містить усі визначені законом (істотні) умови договору позики та в ній чітко зазначено як про отримання відповідачкою грошових коштів, так і про обов'язок та строк їх повернення.
При цьому, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Також, судом встановлено та вбачається з дослідженої в судовому засіданні розписки, що поручителем забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 перед позивачем по поверненню позичених коштів є ОСОБА_3 .
Відповідно до приписів ст.553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником, а згідно ст.554 ЦК України у випадку порушення боржником зобов'язання, яке забезпечено порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Однак, судом встановлено, що заборгованість за договором позики відповідачами не погашена, жодних доказів зворотного сторонами суду не надано.
Також варто зазначити, що оригінал розписки був наданий суду позивачем, що свідчить про невиконання взятих на себе зобов'язань ОСОБА_2 , яка у випадку повернення позичених коштів, отримала б оригінал написаної нею розписки.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, суд, дослідивши зміст складеної розписки та враховуючи обставини справи, за відсутності доказів повернення боргу, дійшов висновку, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконали, грошові кошти у встановлений строк позивачу ОСОБА_1 не повернули, тому позовні вимоги про солідарне стягнення основного боргу в розмірі 55 700,00 грн., відповідно до боргової розписки від 26 березня 2024 року є законними та обґрунтованими.
Крім того, з огляду на те, що відповідачі порушили грошове зобов'язання з повернення заборгованості за договором позики, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Наведеними вище нормами передбачено, що право на стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних виникає у позикодавця з часу прострочення виконання зобов'язання. Також передбачено звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за укладеним з позивачем договором позики на період дії воєнного стану.
Верховний Суд у постанові від 31 січня 2023 року, справа № 183/7850/22, вказав, що касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Зі змісту розписки від 26 березня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 зобов'язалася повернути борг ОСОБА_1 до 30 березня 2024 року.
Тобто, з наступного дня обумовленого строку повернення боргу відбулось прострочення виконання зобов'язання та виникло право на застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася і триває на цей час.
Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, підстави для нарахування та стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми боргу та інфляційних втрат відсутні.
Про нарахування інших процентів за договором позики у розписці не вказано.
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за порушення виконання грошового зобов'язання за договором позики.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 211,201 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.4300562415.1 від 10 квітня 2025 року (а.с.13).
За таких обставин, з урахуванням того, що позов задоволено частково на суму 55 700,00 грн., тобто на 85% (55 700,00 грн. х 100 : 65 529,98 грн.), а тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 1 029,52 грн. (1 211,20 х 85% : 100) в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору, а саме з кожного відповідача по 514,76 грн.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265, 268, 274-275, 280-283. 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу- задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , борг за договором позики від 26 берзня 2024 року у розмірі 55 700 (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір у сумі 514,76грн.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір у сумі 514,76 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення складено 01.07.2025 року.
Суддя: Д.Г. Костюков