30 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/30774/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 в адміністративній справі №160/30774/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання дій протиправними, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)», в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки виплати усіх сум, що належать ОСОБА_1 при звільненні зі служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;
- визнати протиправними дії Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, у зв'язку зі звільненням із служби;
- зобов'язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у зв'язку зі звільненням із служби;
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо неперерахунку та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 11.03.2022 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 17.10.2022 року;
- зобов'язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №160 від 28.02.2022 року за період з 11.03.2022 року по 18.07.2022 року з розрахунку 30000 грн. на місяць та за період з 19.07.2022 року по 18.10.2022 року в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 в адміністративній справі №160/30774/24 позов задоволено частково.
Не погодившись з рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що ОСОБА_1 проходила службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)».
Відповідно до наказів начальника державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3) № 162/ОС-22 від 26.05.2022 та № 255/ОС-22 від 17.08.2022, ОСОБА_1 було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, в розмірі за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу) за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року.
Згідно розрахункової відомості позивачу нараховано та виплачено додаткової винагороди за період з 11.03.2022 року по 31.03.2022 року в розмірі 6926,68 грн.;
Згідно розрахункової відомості позивачу нараховано та виплачено додаткової винагороди за період з 01.04.2022 року по 25.04.2022 року в розмірі 8338,17 грн.;
Згідно розрахункової відомості позивачу нараховано та виплачено додаткової винагороди за період з 26.04.2022 року по 30.04.2022 року в розмірі 1575,13 грн.;
Згідно розрахункової відомості позивачу нараховано та виплачено додаткової винагороди за період з 01.05.2022 року по 31.05.2022 року в розмірі 10324,48 грн.
Наказом начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» № 309/ОС-24 від 27.08.2024 ОСОБА_1 звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію".
30.09.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» із запитом про надання інформації.
Державною установою «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 15.10.2024 року № 3/6-47/2024/3-44 було повідомлено позивача про те, що у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з Державної кримінально-виконавчої служби України (за власним бажанням) на підставі наказу державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» від 27.08.2024 року № 309/ОС-24, на підставі вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» (зі змінами) п. 23 Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктам 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначаться Мін'ютюм за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (відповідно до їх закупівельної вартості.
Станом на сьогодні будь-яких заяв щодо отримання та розрахунку грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна до державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» від позивача не надходило.
Також зазначено про необхідність нарочно або електронною поштою (чи будь-яким іншим зручним способом) надати позивачем до державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» м. Кривий Ріг, вул Світла, 2 заяву для розрахунку грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.
Крім того, 09.10.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» із заявою стосовно причин невиплати позивачу додаткової винагороди до часу звільнення відповідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року (із змінами) у розмірі 30000 гривень особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за останні вісім років, також про неотримання при звільненні письмового повідомлення від роботодавця про суми нарахувань та суми зарахування грошового забезпечення за серпень місяць на особисту платіжну картку і виплат всіх сум, що належать позивачу від підприємства, установи, організації. Також просила надати дані про розмір грошового забезпечення за період 31.08.2021 по 31.08.2024 з розбивкою по видам виплат, у тому числі із виокремленням даних про розмір виплаченої додаткової винагороди за період з 11.03.2022 по 31.05.2022.
Державною установою «Криворізька установа виконання покарань (№3)» було розглянуто вказану заяву позивача від 09.10.2024 року та листом від 07.11.2024 року №3/4-52/2024/3-44 відмовлено у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 11.03.2022 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 17.10.2022 року, а також було долучено повідомлення про здійснення остаточного розрахунку ОСОБА_1 .
З повідомлення про здійснення остаточного розрахунку ОСОБА_1 вбачається, що їй було нараховано 16009,12 грн., з них: оклад 3810,00 грн., оклад за спеціальним звання 1270,00 грн., надбавка за вислугу років (35%) 1778,00 грн., надбавка за особливості проходження служби (50%) 3429,00 грн., індексація 130,20 грн., премія за липень 2024 року 133% 5069,00 грн., премія за серпень 2024 року 90% 3429,00 грн., матеріальна допомога для оздоровлення 15065,09 грн., надмірно нарахована частина щорічної відпустки -2906,08 грн., утримано та враховано: ПДФО 2881,65 грн., компенсація ПДФО-2881,65 грн., профспілка 154,86 грн., військовий збір 240,13 грн.
Крім того, відповідно до довідки Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» № 44 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, яка долучена відповідачем до матеріалів справи, компенсація становить 19462,32 грн.
Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не здійснено в повному обсязі нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану за період з 11.03.2022 року по 18.10.2022 року, не виплачено грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а також не виплачено суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період шість місяців.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України Про Державну кримінально-виконавчу службу України №2713-IV від 23.06.2005.
Відповідно до частини 4 статті 21 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України №2713-IV, особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Частиною 2 статті 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України №2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.5 ст.23 ЗУ №2713-IV).
Пунктами 2 і 3 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерством юстиції України 28.03.2018 наказом № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5).
Згідно з пунктом 3 вказаного порядку, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану (Постанова №168).
Пунктом 1 Постанови №168 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 до пункту 1 Постанови №168 були внесені зміни, згідно з якими абзац 1 пункту 1 після слів та поліцейським доповнено словами а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка.
При цьому, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
У подальшому постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка замінити словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Тобто, з 01.06.2022 право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000 грн залишилось лише у тих співробітників, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми єПідтримка затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка згідно з додатком.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №213-р від 11.03.2022 внесено зміни у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №204, якими доповнено його позицією Дніпропетровська область.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач проходила службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)», яка розташована на території Дніпропетровської області.
Таким чином, з огляду на наведені вище норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач мала право на отримання додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, з 11.03.2022 по 31.05.2022.
Щодо розміру додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, яку відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити позивачу в період з 11.03.2022 по 31.05.2022, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказів начальника державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3) № 162/ОС-22 від 26.05.2022 та № 255/ОС-22 від 17.08.2022, позивачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, в розмірі за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу) за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року.
Згідно розрахункової відомості позивачу нараховано та виплачено додаткової винагороди за період з 11.03.2022 року по 31.03.2022 року в розмірі 6926,68 грн.;
Згідно розрахункової відомості позивачу нараховано та виплачено додаткової винагороди за період з 01.04.2022 року по 25.04.2022 року в розмірі 8338,17 грн.;
Згідно розрахункової відомості позивачу нараховано та виплачено додаткової винагороди за період з 26.04.2022 року по 30.04.2022 року в розмірі 1575,13 грн.;
Згідно розрахункової відомості позивачу нараховано та виплачено додаткової винагороди за період з 01.05.2022 року по 31.05.2022 року в розмірі 10324,48 грн.
Суд зазначає, що приписами Постанови №168 передбачено щомісячне нарахування додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка.
Лише 01.07.2022 постановою Кабінету Міністрів України №754 внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, зокрема, в абзаці 1 після слова щомісячно доповнено словами (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць).
Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754, відповідно до пункту 2 набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач повинен був отримувати щомісячну додаткову виплату в розмірі 30000 грн у період з 11.03.2022 по 31.05.2022.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, у зв'язку зі звільненням із служби, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.27 постанови № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
З матеріалів справи вбачається, що згідно із довідкою Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» № 44 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, компенсація становить 19462,32 грн.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, на час розгляду справи, компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19462,32 грн. залишається не виплаченою, а відтак з урахуванням обставин справи та зазначених вище норм законодавства, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що належним захистом порушених прав позивача буде визнання протиправними дій Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19462,32 грн., передбаченої постановою КМУ від 14.08.2013 року № 578 та зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19462,32 грн., передбаченої постановою КМУ від 14.08.2013 року № 578.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки виплати усіх сум, що належать ОСОБА_1 при звільненні зі служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, колегія суддів зазначає наступне.
При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 120/1196/19-а.
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на позивача стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018р. у справі № 823/1023/16, від 26 травня 2020 року у справі № 820/1267/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Положення ст.116, 117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.
Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов'язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов'язані саме з оплатою праці.
Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вказана редакція статті 116, 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022р.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проаналізувавши положення статті 117 КЗпП України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові у справі №810/451/17 можна відокремити наступні умови, за дотримання яких на правовідносини розповсюджується дія частини другої статті 117 КЗпП України, а саме: 1) наявність спору з роботодавцем (власником, уповноваженим ним органом) про суми, належні працівнику при звільненні; 2) вина того ж роботодавця (власника, уповноваженого ним органу) у несвоєчасній виплаті належних працівникові сум при звільненні;
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, від 29.07.2020 року у справі № 1.380.2019.003696, від 15 лютого 2021 року у справі № 580/2499/19, від28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19
Як встановлено судом першої інстанції та, підтверджено матеріалами справи, що відповідачем при звільненні позивача, останньому не виплачені всі належні суми, адже при розрахунку таких сум відповідачем не були виплачені всі суми грошового забезпечення.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що у правовідносинах, що розглядаються у межах цієї справи, вбачається вина роботодавця у несвоєчасному розрахунку із працівником та спір із роботодавцем про належні позивачу суми, які мали бути виплачені у день звільнення.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов правового висновку, що оскільки у день звільнення позивача, відповідачем повна виплата належних позивачу сум не була проведена, слід стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
При цьому, колегія суддів враховує, що строк затримки по виплаті належних позивачу сум слід рахувати з 01.09.2024 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Затримка підлягає обмеженню терміном шість місяців з 01.09.2024 року.
З огляду на те, що матеріали справи не містять належного документального підтвердження розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за два місяці, що передували місяцю її звільнення, тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплату грошового забезпечення) на його користь за період з 01.09.2024 року по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи позивача, надав оцінку наявним у справі доказам, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів та переоцінки доказів у зв'язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає, а всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновки суду викладені в оскарженому рішенні.
У відповідності до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з вимогами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 в адміністративній справі №160/30774/24,- залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 в адміністративній справі №160/30774/24,- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко