01 липня 2025 р.Справа № 638/22691/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 20.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Шишкін О.В., м. Харків, по справі № 638/22691/24
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції , Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова (нині це Шевченківський районний суд міста Харкова) з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, в якій позивач просив:
- скасувати постанову серії ЕНА №3495184 від 17.11.2024 винесену лейтенантом 2 взводу 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області Лютенко Р.А., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510,00 гривень
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 березня 2024 року у справі № 638/22691/24 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 березня 2024 року у справі № 638/22691/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем вказано, що суд першої інстанції не оцінив відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача, адже позивач виїхав на перехід на зелений сигнал світлофору, а жовтий сигнал світлофору загорівся вже коли позивач на ньому перебував, а відтак позивач завершував рух через перехід задля недопущення порушення безпеки дорожнього руху. Тобто позивач не міг зупинити транспортний засіб, не вдаючись до застосування екстреного гальмування, у зв'язку з чим, в силу норм п. 8.11 ПДР в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статі 122 КУпАП. Між тим, на переконання позивач з наданого відповідачем відео вбачається відсутність розмітки стоп-лінія, а відтак під'їжджаючи до перехрестя на зелений сигнал світлофору в межах дозволеної швидкості руху, жовтий сигнал світлофору загорівся приблизно за метр-два до пішохідного переходу, тобто позивач не міг зупинити транспортний засіб одномоментно та був вимушений продовжити рух далі задля забезпечення дорожнього руху. Таким чином, позивач наголошує, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, і, як наслідок, оскаржувана постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності винесена протиправно та підлягає скасуванню.
Відповідачем надано письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України слід скасувати, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у постанові серії ЕНА №3495185 від 17.11.2024 складеної лейтенантом 2 взводу 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області Лютенко Р.А., зазначено, що 17.11.2024 о 13 годині 20 хвилин в м. Харкові по вул. Клочківська, 244, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 , проїхав регульований пішохідний перехід на заборонений жовтий сигнал, чим порушив вимоги п.п.8.7.3 г. ПДР.
Зазначеною постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 510,00 гривень.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що працівник поліції правомірно виніс постанову у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст. 122 КУпАП, зміст якої не суперечить нормам законодавства, порушень при її винесенні не встановлено, стягнення за адміністративне правопорушення накладено у межах визначених санкцією частини статті, в зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які стосуються правил дорожнього руху, зокрема, передбачені частиною другою статті 122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно із пунктів 8, 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Окрім того, частиною другою статті 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Частиною третьою статті 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, тоді як в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення посадова особа зобов'язана з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В розумінні статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення покладено на суб'єкта владних повноважень.
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що у випадку заперечення факту вчинення правопорушення, суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування, в силу вимог частини другої статті 77 КАС України, повинен довести правомірність своїх дій та прийняття відповідних рішень.
Як встановлено з матеріалів справи, 17 листопада 2024 року лейтенантом 2 взводу 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області Лютенко Русланом Андрійовичем відносно ОСОБА_1 складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в не автоматичному режимі серії ЕНА №3495184 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 гривень.
Відповідно до частини другої статті 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З тексту оскаржуваної постанови вбачається, що 17.11.2024 о 13 годині 20 хвилин в м. Харкові по вул. Клочківська, 244 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 , проїхав регульований пішохідний перехід на заборонений жовтий сигнал, чим порушив вимоги пункту 8.7.3 г Правил дорожнього руху - порушення проїзду на заборонений жовтий сигнал, що забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
Зі змісту приведеної постанови встановлено, що до постанови додається запис з бодікамери 467875, відео з реєстратора сяомі.
Згідно із частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (стаття 53 Закону України «Про дорожній рух»).
Правила дорожнього руху, затверджені постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху».
Відповідно до п. 8.7.3 Правил дорожнього руху, сигнали світлофора мають такі значення: зелений дозволяє рух; зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух; жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів; жовтий миготливий сигнал або два жовтих миготливих сигнали дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу; червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
Згідно із п. 8.10 Правил дорожнього руху у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Пунктом 8.11 Правил дорожнього руху передбачено, що водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Тобто, за вимогами Правил дорожнього руху водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу не можуть зупинити транспортний засіб перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), а за відсутності розмітки - не ближче ніж за 10 м перед світлофором чи пішохідним переходом, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху та не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Доводячи правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем подано до суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву відеозапис з автомобільного реєстратора сяомі (а.с. 22).
Оглянувши вказаний відеозапис колегія суддів апеляційного суду зазначає, що на ньому зафіксовано момент руху транспортного засобу Skoda Octavia з державним номерним знаком НОМЕР_1 по дорозі. Однак із вказаного відеозапису неможливо встановити дійсну відстань перебування транспортного засобу до світлофора в момент вмикання на ньому жовтого сигналу, як і неможливо встановити відстань відповідного транспортного засобу до перехрестя в момент вмикання мигаючого жовтого сигналу світлофору. Окрім того, з наданого відеозапису неможливо встановити, чи була наявна розмітка стоп-лінії перед пішохідним переходом по полосі, в якій рухався транспортний засіб під керування позивача (чи була затерта/невидна).
При цьому, пунктом 8.11 Правил дорожнього руху надано право водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Таким чином, із переглянутого відеозапису колегія суддів робить висновок, що наявними доказами не доведено, що на полосі, по якій рухався автомобіль під керування позивача, була наявна розмітка 1.12 (стоп-лінія) та не доведено, що на момент ввімкнення жовтого сигналу світлофора позивач знаходився не ближче ніж за 10 метрів перед світлофором та пішохідним переходом, у зв'язку з чим відповідно мав можливість зупинити транспортний засіб не вдаючись до екстреного гальмування.
Відтак, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджено проїзд позивача на жовтий сигнал світлофору та те, що позивач мав змогу, без застосування екстреного гальмування, зупинити керований ним транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 Правил дорожнього руху, зокрема: перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), а за відсутності розмітки - за 10 м перед світлофором чи пішохідним переходом.
В той же час, обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення за приписами статті 77 КАС України покладено саме на відповідача.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів погоджується з доводами позивача, які викладено в апеляційній скарзі, про те, що відповідачем не доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП.
Інших доказів на підтвердження даної обставини відповідачем не було надано.
Підсумовуючи приведене вище, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3495184 від 17.11.2024, якою відповідно ч. 2 ст. 122 КУпАП на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн, є не обґрунтована, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді апеляційної інстанції та не впливають на висновки суду, викладені у даному рішенні.
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
За викладених обставин колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо вимог про компенсування судових витрат на користь позивача, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом, згідно платіжної інструкції 0.0.4033086216.1 від 26.11.2024, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 5), сплатив судовий збір в сумі 606,00 грн, а також при подачі апеляційної скарги, згідно квитанції про сплату 4314-2820-6564-8865 від 23.07.2024, яка міститься в матеріалах справи, сплачено судовий збір в сумі 727,00 грн (а.с. 69). Тобто позивач сплатив при розгляді поточної справи у суді першої та апеляційної інстанцій судовий збір на загальну суму 1 333,00 грн.
Як вбачається з умов даної справи позивачем при зверненні до суду першої інстанції з позовом про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення мало бути сплачено судовий збір на суму 605,60 грн та за подачу апеляційної скарги - 726,72 грн (605,60 грн х 150%х0,8).
З урахуванням наведеного, за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, пов'язані із сплатою судового збору, в загальному розмірі 1 332,32 грн (при подання позову до суду першої інстанції - 605,60 грн та 726,72 грн - за апеляційну скаргу).
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 20.03.2025 по справі № 638/22691/24 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову лейтенанта 2 взводу 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області Лютенка Руслана Андрійовича від 17 листопада 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в не автоматичному режимі серії ЕНА №3495184 стосовно ОСОБА_1 про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень 00 копійок та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження юридичної особи: 03048, вул.Федора Ернста, 3 місто Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1 332 (одна тисяча триста тридцять дві) гривні 32 (тридцять дві) копійки.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова