01 липня 2025 року справа №200/3874/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року (головуючий суддя І інстанції Череповський Є.В.), складеного в повному обсязі 29 листопада 2024 року, у справі № 200/3874/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (з урахуванням уточнень), в якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03 травня 2024 року № 11523 - 9729/Ш-02/8-0500/24 про відновлення та виплати заборгованості з моменту її виникнення по щомісячним страховим виплатам ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам ОСОБА_1 , за період з 01.06.2014р. по 30.09.2014р. та з 01.11.2014р. по 30.11.2015р. у сумі 30049,67 грн. (тридцять тисяч сорок дев'ять грн.) 67 коп.;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності, а також виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з 01.03.2016 року (моменту її виникнення), яка утворилась за період її несплати у повному обсязі по теперішній час ОСОБА_1 .
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року було замінено відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року було залучено до участі в справі №200/3874/24 в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову Фонду соціального страхування від не щасних випадків на виробництві та професійних захворювань ФССНВВ у м. Дріжківці від 31 серпня 2016 року № 0530/6198/4888/24, якою ОСОБА_1 припинено виплату щомісячних страхових виплат з 01.11.2014.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 01.06.2014р. по 30.09.2014р. та з 01.11.2014р. по 30.11.2015р. у сумі 30049,67 грн. (тридцять тисяч сорок дев'ять грн.) 67 коп.
Визнано протиправною та скасовано постанову відділення виконавчої дирекції Фонду у Вільнянському районі Запорізької області Фонду соціального страхування від не щасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01 березня 2016 року № 0806/5121/5121/22, якою ОСОБА_1 припинено виплату щомісячних страхових виплат з 01 березня 2016 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності та виплатити заборгованість зі страхових виплат з 01.03.2016.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
З таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт вказав, що виплату страхових виплат позивачу припинено постановою фонду у зв'язку із скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеної особи
На думку відповідача, підстави для стягнення заборгованості по страховим виплат - відсутні.
Крім того, з таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт вказав, що справа про страхові виплати ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як правонаступнику Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, передана в статусі «припинена».
Станом на теперішній час ОСОБА_1 як отримувач страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області не перебуває. Нарахування та виплата страхових виплат відповідно до Закону №1105 вищевказаній особі не проводяться. Заборгованість із виплати щомісячної грошової суми ОСОБА_1 передавальним актом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не передавалась та станом на теперішній час така заборгованість не обліковується.
Вважає, що строк звернення до суду є пропущеним.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп'ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Згідно довідки від 07.10.2016 року № 930007298 Позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Згідно довідки МСЕК серії 2-18 АВ № 026619 від 13.01.2004 року позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності безстроково.
Згідно довідки МСЕК серії ДОН-02 № 063954 від 13.01.2004 року позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково.
13.04.2024 року представник позивача через веб портал електронних послуг Пенсійного фонду України, звернувся із заявою про поновлення щомісячних страхових виплат (регресу) та виплати заборгованості, що виникла за період їх невиплати.
На вказане звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 03.05.2024 року № 11523-9729/Ш-02/8-0500/24 повідомило, що Позивач перебував на обліку у Шахтарському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. З червня 2014 року м. Шахтарськ знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно Переліку населених пунктів, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р, тому нарахування щомісячних страхових виплат не здійснювалось. З'ясовано, що Дружківським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області Позивачу було здійснено нарахування та виплату щомісячних страхових виплат за жовтень 2014 року. За подальшим продовженням щомісячних страхових виплат до будь-якого відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, як внутрішньо переміщена особа відповідно до Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, який затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 №27 (далі - Порядок №27) не звертались.
Згідно постанови Фонду соціального страхування від не щасних випадків на виробництві та професійних захворювань ФССНВВ у м. Дріжківці від 31 серпня 2016 року № 0530/6198/4888/24 припинено виплату гр. ОСОБА_2 номер справи 6198, номер випадку 4888, щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (вид виплати 410, КЕКВ 2730.03) в розмірі 1533,57 грн. Причина припинення: відсутність первинної довідки ВПО. Виплату припинити з 01 листопада 2014 року.
Згідно довідки про нарахування та виплату страхової виплати, страхові виплати ОСОБА_2 нараховувались в період з червня 2014 року по вересень 2014 року та з листопада 2014 року по листопад 2015 року. Докази виплати страхових виплат відсутні.
Фактично позивачу відмовлено у виплаті страхових виплатах за минулий період, починаючи з 01 листопада 2014 року.
Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду у Вільнянському районі Запорізької області Фонду соціального страхування від не щасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 09 грудня 2015 року № 0806/5121/5121/22 продовжено потерпілому ОСОБА_1 номер справи 5121, номер випадку 5121, раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1654,72 грн. виплати провадити з 01 грудня 2015 року по 25 травня 2016 року.
Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду у Вільнянському районі Запорізької області Фонду соціального страхування від не щасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01 березня 2016 року № 0806/5121/5121/22 припинено виплату ОСОБА_1 номер справи 5121, номер випадку 5121, щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1654,72 грн. Причина припинення: скасування дії довідки ВПО (лист УСЗН Вільнянської РДА від 29.02.2016р. №01/0802). Виплату припинити з 01 березня 2016 року.
17.07.2024 року Позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення/перерахування/продовження страхової виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) в якій просив продовжити йому страхові виплати.
Докази розгляду заяви Головним управлінням ПФУ в Запорізькій області не надані.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, з чим погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).
На час виникнення спірних правовідносин правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначалися Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-XIV).
З 01 січня 2023 року набрали чинності зміни до Закону №1105-XIV.
Згідно зі статтею 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Таким чином, з 01 січня 2023 року відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до Головних управлінь Пенсійного Фонду України.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV (далі - Закон № 1105-ХIV).
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 1105-ХIV (в чинній редакції), страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Нарахування та проведення страхових виплат урегульовано у декількох нормативних актах:
1) статті 46 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;
2) статті 173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до якої шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку;
3) Законі України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-ХІV), який із 01 січня 2015 року діяв в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII та має назву "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", визначає відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
У статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат:а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;д) в інших випадках, передбачених законами.
У відповідності до вимог ст. 46 Закону № 1105-ХIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці". Належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини. Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.
Відтак, враховуючи встановлену протиправність дій відповідача щодо припинення страхових виплат, суд вважає, що обмеження їх виплат будь-яким строком є протиправним.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 1105-XIV у чинній редакції передбачено, що 1. здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач є громадянином України, є внутрішньо переміщеною особою, особою з інвалідністю 3 групи внаслідок трудового каліцтва, позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності.
Відтак, враховуючи положення Закону № 1105-ХІV, суд не вбачає обґрунтованими посилання відповідача на правомірність припинення спірних виплат, а невиплату/не нарахування належних позивачу страхових виплат є незаконним, постанови про припинення страхових виплат підлягають скасуванню із зобов'язанням поновити нарахування та виплату спірних страхових виплат.
Крім того, в постанові від 26 серпня 2021 року по справі № 440/4434/18 Верховний Суд звернув увагу, що «у межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02 (Von Maltzan and Others v. Germany).
Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, відповідачі, не поновивши страхові виплати та не здійснивши виплату заборгованості за відсутності передбачених законами України підстав порушив право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про те, що саме постанова Фонду соціального страхування від не щасних випадків на виробництві та професійних захворювань ФССНВВ у м. Дріжківці від 31 серпня 2016 року № 0530/6198/4888/24, якою позивачу припинено виплату страхових виплат з 01 листопада 2014 року та постанова відділення виконавчої дирекції Фонду у Вільнянському районі Запорізької області Фонду соціального страхування від не щасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01 березня 2016 року № 0806/5121/5121/22 є протиправними, оскільки не відповідають зазначеним критеріям правомірності, а, отже, порушують права та інтереси позивача у сфері соціального забезпечення.
Крім того, є обґрунтованим, з огляду на порушені права позивача на отримання належних йому страхових виплат, висновок суду першої інстанції про зобов'язання Відповідача 1 виплатити заборгованість по страховим виплатам за період з 01.06.2014р. по 30.09.2014р. та з 01.11.2014р. по 30.11.2015р. у сумі 30049,67 грн. та зобов'язання Відповідача 2 поновити нарахування і виплату щомісячних страхових виплат з 01 березня 2016 року та виплатити заборгованість є правомірним.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного від 29 листопада 2024 року у справі № 200/3874/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі № 200/3874/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 липня 2025 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко