Справа 759/8934/23 Головуюча в 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження 11-кп/824/3066/2025 Доповідач в 2 інстанції - ОСОБА_2
23 червня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретарки ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
законної представниці ОСОБА_11 ,
обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12022100120000160 від 12.11.2022 року за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_12 - ОСОБА_8 та прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_14 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року, -
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року,
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, одруженого, маючого малолітню дитину, військовослужбовця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України визнається таким, що не має судимості, засуджено:
за ч. 3 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років із конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності;
за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років із конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.
на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_12 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності;
ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Костянтинівка Смілянського р-ну Черкаської обл., українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше судимого, останній раз:
- 23 липня 2014 року вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області за ч. 3 ст. 185; ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, засуджено:
за ч. 1 ст. 69 ч. 3 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років із конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності;
за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років із конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.
на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_15 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності;
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Мар'янівка Шполянського району, Черкаської обл., українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, зі слів працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого, засуджено:
за ч. 3 ст. 307 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років без конфіскації майна;
за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без конфіскації майна.
на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_13 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років без конфіскації майна.
на підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_13 звільнено від відбування покарання з випробовуванням, із встановленням іспитового строку 3 (три) роки із покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 та п. п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України;
ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженку с. Боровикове Звенигородського району, Черкаської області, українку, громадянку України, з середньою спеціальною освітою, заміжню, зі слів працюючу, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_5 , раніше не судиму, засуджено:
за ч. 3 ст. 307 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років без конфіскації майна,
за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців без конфіскації майна.
на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_16 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) без конфіскації майна;
на підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_16 звільнено від відбування призначеного покарання з випробовуванням, із встановленням іспитового строку тривалістю 3 (три) роки та покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 та п. п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України;
Відповідно до вироку, у вересні 2021 року, точний час і місце не встановлені, ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та неповнолітній ОСОБА_13 , а також інші невстановлені особи попередньо домовились між собою на організацію злочинної групи для вчинення незаконного виготовлення, зберігання, перевезення з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини. Згідно розподілених ролей, ОСОБА_12 надав ОСОБА_15 грошові кошти у сумі 278 603 грн необхідні для придбання будинку за адресою: АДРЕСА_4 , та за допомогою ОСОБА_16 , яка виступила як учасник правочину. Після чого, придбавши будинок, у невстановлений день та час, ОСОБА_12 поставив ОСОБА_15 до будинку необхідні для виготовлення особливо небезпечної психотропної речовини - 4 ММС (4-метилметкатинон) та PVP. У подальшому, за період часу з 06.10.2021 до 12.11.2022, ОСОБА_15 , з використанням інгредієнтів, які йому поставляв ОСОБА_12 , виготовляв та перевозив разом з ОСОБА_16 та ОСОБА_13 особливо небезпечну психотропну речовину - 4 ММС (4 метилметкатинону) та PVP, періодично проводячи заходи конспірації, з метою маскування запахів, які виділялись в будинку в процесі виготовлення психотропних речовин, у вигляді ремонтних робіт та прибирання із залученням до таких робіт ОСОБА_16 та неповнолітнього ОСОБА_13 . У подальшому, в листопаді 2022 року, у невстановлений час, ОСОБА_12 надав вказівку ОСОБА_15 виготовити у невстановленій кількості особливо небезпечну психотропну речовину - 4 ММС (4-метилметкатинону), та перевезти з метою збуту, до невстановленого місця, пробну партію особливо небезпечної психотропної речовини - 4 ММС (4 - метилметкатинону). Після чого, 12 листопада 2022 року, на виконання вказівки ОСОБА_15 , разом з ОСОБА_13 , розфасували до крафт пакетів особливо небезпечну психотропну речовину - 4 ММС (4-метилметкатинону) та ОСОБА_15 помістив до кишені своїх штанів, 2 крафт пакети з вмістом особливо небезпечної психотропної речовини - 4 ММС (4-метилметкатинону), а ОСОБА_13 , у свою чергу, помістив до кишені своєї куртки, яка була одягнута на ньому на той час, 1 крафт пакет з вмістом особливо небезпечної психотропної речовини - 4 ММС (4-метилметкатинону), після чого групою осіб направились до м. Києва. Цього ж дня, 12 листопада 2022 року, ОСОБА_15 разом з ОСОБА_13 перевезли вищезазначену речовину до вестибюлю станції метрополітену «Святошин» КП Київський метрополітен, де о 16 год. 45 хв. були зупинені працівниками поліції УП в метрополітені ГУНП у м. Києві. Після прибуття на станцію метрополітену ОСОБА_15 було затримано працівниками поліції та під час проведення особистого обшуку останнього та обшуку його особистих речей, у зовнішній кишені штанів ОСОБА_15 , було виявлено та вилучено 2 крафт пакети з вмістом кристалоподібної речовини білого кольору, а саме особливо небезпечної психотропної речовини - 4 ММС (4-метилметкатинону), обіг якої заборонено, загальною масою в кристалоподібних речовинах 2,261 г. Цього ж дня, 12.11.2022, у ході огляду місця події в кімнаті поліції на станції метрополітену «Святошин» за участю двох понятих у неповнолітнього ОСОБА_13 з внутрішньої кишені куртки, в яку він був одягнутий на той час, було вилучено 1 крафт пакет з вмістом кристалоподібної речовини, а саме особливо небезпечної психотропної речовини - 4 ММС (4-метилметкатинону), обіг якої заборонено, загальною масою 1,994 г, яка є великим розміром.
Крім того, 13.11.2022, після затримання ОСОБА_15 , в ході обшуку у останнього за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, с. Яблунівка, вул. 8 Березня, 1 а, було виявлено лабораторію з виготовлення особливо небезпечних психотропних речовин та вилучено кристалоподібну речовину світло-коричневого кольору та кристалічну речовину коричневого кольору, яка містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, загальна маса PVP у речовинах становить 4 014,39 г, яка є особливо великим розміром та кристалоподібні речовини бежевих кольорів, що містять особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - 4-ММС, загальна маса 4-ММС в речовині становить 14 181,12 г, яка є особливо великим розміром.
В апеляційній скарзі прокурора указано на незаконність вироку у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також незастосування судом закону, який підлягав застосуванню. В обґрунтування вимог прокурор вказав на те, що судом першої інстанції при звільненні неповнолітнього ОСОБА_13 від відбування призначеного покарання з випробуванням, не врахувавши положень ст.104 КК України, відповідно до якої, іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років. Просив вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 залишити без змін. Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року щодо ОСОБА_13 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_13 винним
- за ч. 3 ст. 307 КК України та призначити покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років без конфіскації майна;
- за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України та призначити покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без конфіскації майна.
на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_13 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років без конфіскації майна.
на підставі ст. ст. 75, 104 КК України, ОСОБА_13 звільнити від відбування покарання з випробовуванням, із встановленням іспитового строку на 2 (два) роки із покладенням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 та п. п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України.
В іншій частині вирок залишити без змін.
В апеляційній скарзі захисника указано на незаконність вироку. В обгрунтування доводів скарги указав на те, що сторона обвинувачення надала вибіркові процесуальні документи та відео-аудіо матеріали, які не відображають обставини, тобто є неналежним доказом, а навпаки підкреслюють та доводять повну невинуватість ОСОБА_12 та його непричетність до організованої злочинної діяльності родини ОСОБА_17 . Звернув увагу, що у вироку не визначено, хто виступав у ролі організатора, оскільки з його змісту можна зробити висновок, що як ОСОБА_15 , так і ОСОБА_13 , ОСОБА_16 та ОСОБА_12 здійснювали організацію та утримання місця незаконного виготовлення психотропних речовин. Крім того, не встановлено конкретні місця, а також спосіб, у який ОСОБА_12 утримував ці місця, не надано інформації щодо їх адрес, кошторису утримання, складу осіб, персоналу та інших відповідних деталей. Окрім цього, на думку апелянта, місцевим судом безпідставно встановлено, що ОСОБА_12 виступав посередником у придбанні будинку, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо виконання ним представницьких або посередницьких дій останнього. Звернув увагу, що у вироку зазначаються не встановлені особи, рольова причетність та участь яких не розкрита. Також у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_12 мав набір придбати будинок для себе з метою здійснення кримінального правопорушення. Водночас, згідно з матеріалами справи, власником будинку є ОСОБА_15 та договір укладено за участю ОСОБА_16 . Окрім цього, місцевим судом залишено поза увагою матеріали оперативно-розшукової справи, протоколи та стенограми, які вказують на те, що ОСОБА_16 спілкувалася з ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , вирішуючи питання щодо ухилення від відповідальності, а також надання неправдивих показань щодо ОСОБА_12 . Звернув увагу на протокол затримання ОСОБА_12 , зокрема на відсутність посилання на вилучення особистих предметів, зокрема мобільного телефону, який не був належним чином описаний, крім того у протоколі не зазначено мету його вилучення та подальші дії слідства щодо цього предмета. Крім того, ОСОБА_12 в порушення права на захист належним чином не ознайомлений із висновками експерта від 16.11.2022, 10.01.2023, 03.03.2023. Крім того, зазначені висновки не місять доказової бази щодо ОСОБА_12 , оскільки зазначені предмети досліджень у останнього не вилучались, жодного змістовного посилання у висновках на пряме або опосередковане відношення до них ОСОБА_12 , не має. Враховуючи викладене та сформовану доктрину «плодів отруйного дерева», на думку апелянта ряд доказів у даному кримінальному провадженні є недопустимими. Окрім цього, місцевим судом не взято до уваги, що показання ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 мають суттєві розбіжності, які не усунуті шляхом додаткових допитів. Зокрема, ОСОБА_16 та ОСОБА_15 у своїх показаннях на різних стадіях слідства вказали про те, що організаторами їх діяльності, постачальником устаткування, прекурсорів, особами, що здійснювали контроль та фінансування був ОСОБА_18 та інші особи з якими вони тримали комунікацію. Судом першої інстанції, не взято до увагу те, що ОСОБА_12 є військовослужбовцем. Отже, на думку захисника, місце тримання під вартою військовослужбовця ОСОБА_12 , мало бути в умовах гауптвахти, а не в слідчому ізоляторі. Також звернув увагу, що стан здоров'я ОСОБА_12 під час тримання під вартою значно погіршився, належного діагностування та лікування останнього в умовах слідчого ізолятора по теперішній час не отримано через відсутність належного устаткування та фахівців. Захисник звернув увагу, що очевидна необ'єктивна позиція суду щодо вибіркового дослідження доказів та неправильної їх оцінки і без зазначення підстав відхилення призвела до визнання винним ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень. Просив вирок скасувати та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_12 та визнати його невинним за всіма обвинуваченнями, а кримінальне провадження закрити у зв'язку із відсутністю складу та події кримінальних правопорушень.
Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року щодо ОСОБА_15 та ОСОБА_16 учасниками судового провадження не оскаржується.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:
захисника ОСОБА_8 , який свою апеляційну скаргу підтримав, підтвердив доводи цієї скарги і просив її задовольнити, питання щодо обґрунтованості апеляційної скарги прокурора фактично відніс до компетенції суду;
прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 у зв'язку із її необґрунтованістю, вважаючи винуватість ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих йому злочинів доведеною у повній мірі, просив відмовити у задоволенні цієї скарги. Апеляційну скаргу прокурора підтримав із мотивів, викладених у скарзі, просив цю скаргу задовольнити;
захисницю обвинуваченого ОСОБА_12 - ОСОБА_9 , яка погодилась із апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 і просила її задовольнити;
захисника обвинуваченого ОСОБА_13 - ОСОБА_10 , який апеляційну скаргу прокурора визнав, не заперечував проти її задоволення, вирішення питання про задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 відніс до компетенції суду;
обвинуваченого ОСОБА_12 , який апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити;
обвинуваченого ОСОБА_13 та його законної представниці ОСОБА_11 , які апеляційну скаргу прокурора визнали, не заперечували проти її задоволення;
вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення обох апеляційних скарг з огляду на таке.
Доводи апеляційної скарги прокурора щодо незаконності вироку в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_13 інституту звільнення від відбування покарання із випробуванням відповідають як матеріалам справи, так і вимога закону. Прокурором не оспорюються законність самого факту такого звільнення, у зв'язку із чим апеляційний суд, відповідно до положень ч.ч.1 і 2 ст. 404 КПК, вирок у частині наявності підстав для такого звільнення не переглядає.
Щодо порядку такого звільнення, то поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що обвинувачений ОСОБА_13 злочини, за які його засуджено, вчинив будучи неповнолітнім. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх визначені Розділом XV Загальної частини КК України. Статтею 104 КК України передбачені особливості звільнення неповнолітніх від відбування покарання із випробуванням. Відповідно до цієї норми закону, у разі засудження неповнолітнього до покарання у виді позбавлення волі та при ухваленні рішення про його звільнення від відбування покарання із випробуванням, іспитовий строк встановлюється на строк від одного до двох років. Наведене указує на те, що судом першої інстанції не був застосований закон, який підлягав застосуванню, зокрема ст. 104 КК України, що є, відповідно до п.1 ч.1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та підставою, відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України, для зміни вироку судом апеляційної інстанції.
Проте, колегія суддів вважає необґрунтованими вимоги апеляційної скарги прокурора в частині необхідності ухвалення у цій частині вироку. Так, підстави ухвалення вироку визначені у ст. 420 КПК України. Таких підстав прокурором у апеляційній скарзі не наведено. Колегія суддів при цьому враховує те, що у апеляційній скарзі прокурора, наряду із вимогами про застосування положень ст. 104 КК України порушене питання про покращення становища обвинуваченого ОСОБА_13 шляхом зменшення терміну іспитового строку, що не вимагає ухвалення вироку. Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне вирок щодо ОСОБА_13 змінити в частині звільнення його від відбування покарання із випробуванням, таке звільнення провести відповідно до положень ст. 104 КК України, а тривалість іспитового строку зменшити до двох років, відповідно до положень ч.3 ст. 104 КК України.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , то колегія суддів вважає їх частково обґрунтованими у частині неповноти проведеного судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та наявністю істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Так, судом першої інстанції визнано доведеним те, що ОСОБА_12 був співорганізатором організованої групи, яка вчинила злочини, що передбачені ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 317 КК України і він, як співорганізатор: здійснював загальне керівництво та координацію дій інших учасників групи, організував придбання житлового будинку для ОСОБА_15 , в якому було створено лабораторію з незаконного виготовлення особливо небезпечної психотропної речовини; відповідав за матеріально-технічне забезпечення учасників зокрема: надав грошові кошти для придбання будинку, надав необхідне обладнання для облаштування лабораторії, здійснював забезпечення розхідними матеріалами, постачав інгредієнти для виготовлення психотропних речовин; розподіляв грошові коштів між учасниками організованої групи.
Зміст вироку Святошинського районного суду міста Києва від 11.12.2024 року дає підстави стверджувати про те, що винуватими у створенні організованої групи визнані лише ОСОБА_12 та ОСОБА_15 , винуватим у здійсненні керівництва групою, матеріально-технічного забезпечення діяльності групи та розподілі грошових коштів між учасниками групи визнано лише ОСОБА_12 . У висунутому органом досудового розслідування обвинуваченні та у обвинуваченні, визнаного доведеним судом першої інстанції будь-яким чином не зазначається про причетність до вчинених злочинів інших осіб.
Між тим, у ході судового розгляду не були досліджені обставини, з'ясування яких має істотне значення і для висновків про доведеність вчинення ОСОБА_12 зазначених вище дій, і для ухвалення щодо ОСОБА_12 законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Визнавши доведеним обвинувачення у частині здійснення матеріально-технічного забезпечення організації виготовлення, зберігання, та перевезення з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини, у ході досудового розслідування і судового розгляду не було встановлено як наявності у ОСОБА_12 коштів, які ніби то ОСОБА_12 витратив на придбання будинку, купівлю обладнання та сировини для виготовлення психотропних речовин, що становити значну суму грошових коштів, так і їх походження. У ході кримінального провадження не встановлено яким чином та у який спосіб ОСОБА_12 ніби то організував виготовлення психотропної речовини, звідки взяв обладнання, звідки брав сировину для її виготовлення та звідки у нього спеціальні пізнання, у тому числі і у області хімії, які є необхідними для виготовлення психотропної речовини, а також навики такого виготовлення, що є необхідним для доведення того, що він дійсно організував та здійснював фінансування виготовлення, зберігання, та перевезення з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини. У контексті доведеності вчинення ОСОБА_12 зазначених діянь поза увагою суду першої інстанції залишились дані про особу обвинуваченого, його соціальний стан, наявність освіти, та його матеріальний стан. Судом не враховано те, що ОСОБА_12 має неповну середню освіту, спеціальних пізнань в області хімії не має, протягом періоду часу, що зазначений в обвинуваченні як час вчинення злочину, працював таксистом. Сукупність указаних даних викликає у колегії суддів сумнів щодо здатності ОСОБА_12 самостійно здійснювати фінансування діяльності пов'язаної із незаконним обігом психотропної речовини, самостійно здійснити організацію обладнання відповідної лабораторії та організацію виготовлення особливо небезпечної психотропної речовини. Жодних доказів на підтвердження указаних обставин у ході кримінального провадження не здобуто, що указує на явну неповноту проведеного судового розгляду.
Визнавши те, що ОСОБА_12 фактично керував діяльністю ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 пов'язаною із незаконним виготовленням психотропної речовини та здійснював розподіл коштів, у ході досудового розслідування та судового розгляду не було встановлено у який спосіб здійснювалось таке керування, тобто: чи встановлені факти зустрічей ОСОБА_12 із іншими обвинуваченими; чи відбувалось між ним спілкування за допомогою мобільного зв'язку, електронних засобів спілкування чи інших способів спілкування; чи перебували вони в один час в одних і тих же місцях; у який спосіб ОСОБА_12 здійснював розподіл коштів між учасниками групи. При цьому, поза агою суду першої інстанції залишилось те, що із початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації до України ОСОБА_12 добровольцем приєднався до лав Збройних Сил України, брав участь у бойових діях і тривалий час був відсутній за місцем, де виготовлялась психотропна речовина. У який спосіб ОСОБА_12 протягом указаного періоду часу здійснював керівництво діями ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , здійснював фінансування та забезпечення виготовлення психотропної речовини, а також розподіляв між указаними особами кошти у ході досудового розслідування та судового розгляду встановлено не було, а посилання на те, що він протягом указаного періоду часу вчиняв указані вище дії є голослівними та не підтвердженими наявними у матеріалах справи доказами..
У свої сукупності указані обставини указують на істотну неповноту судового розгляду, що в свою чергу дає підстави стверджувати про сумніви у доведеності винуватості ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, у тому числі і у тому ступеню його участі, який указаний у висунутому обвинуваченні.
Обґрунтованими є і доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 в частині невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження. Відповідно до положень ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
Як на доказ винуватості ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих йому злочинів суд першої інстанції послався на показання свідка ОСОБА_19 про участь ОСОБА_12 у купівлі будинку в АДРЕСА_4 ; протоколи впізнання за фотокартками, відповідно до яких,свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , та ОСОБА_22 впізнали ОСОБА_12 як особу, яка на автомобілі приїжджала до будинку за адресою АДРЕСА_4 , а також на показання обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 щодо причетності ОСОБА_12 до вчинення злочинів. Між тим, належність та допустимість указаних доказів викликає у колегії суддів обґрунтований сумнів. Так, щодо показань свідка ОСОБА_19 , то ОСОБА_12 не заперечується та обставина, що він здійснював допомогу у придбанні зазначеного будинку. Однак, він не розраховувався із продавчинею будинку, не був присутнім під час укладення договору купівлі-продажу При цьому, обвинувачений пояснив, що під час затвердження договору купівлі-продажу будинку він розмовляв із чоловіком продавчині, що може стверджувати про його непричетність до купівлі-продажу будинку. Його клопотання про допит цього чоловіка не було задоволено. Наведені обставини викликають у колегії суддів сумнів у можливості визнання показань свідка ОСОБА_19 та наступного впізнання нею за фотокартками ОСОБА_12 належними доказами вчинення ОСОБА_12 злочинів, передбачених ч.3 ст. 307 та ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 317 КК України.
Щодо протоколів впізнання, у ході яких, свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 впізнали ОСОБА_12 , то обвинуваченим ОСОБА_12 не заперечується та обставина, що він дійсно декілька разів був біля будинку за адресою АДРЕСА_4 , виконуючи функції таксиста за проханням обвинувачених. Колегія суддів звертає увагу на те, що фактичні обставини, які встановлені за результатами проведених впізнань жодним чином не доводять ті обставини, які підлягають доведенню з огляду на положення ст. 91 КПК України щодо винуватості ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Наведене дає підстави стверджувати про наявність обґрунтованого сумніву у можливості визнання належними доказами фактичні обставини, що встановлені за результатами проведених впізнань за участі зазначених свідків.
Щодо показань обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , то колегія суддів вважає, що матеріали кримінального провадження містять дані, які дають підстави стверджувати про те, що до показань цих обвинувачених необхідно відноситися критично і може мати місце обмова ними обвинуваченого ОСОБА_12 . Колегія суддів звертає увагу на непослідовність показань, які давали обвинувачені ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 у ході даного кримінального провадження. Так, у першочергових допитах обвинувачені не указували на причетність ОСОБА_12 до вчинення злочинів, даючи у іншій частині показання, у яких свою вину визнавали не намагаючись спотворити фактичні обставини. В подальшому усі обвинувачені почали давати показання про причетність ОСОБА_12 до вчинення злочинів, обґрунтованих причин зміни показань обвинувачені фактично не навели. Колегія суддів звертає увагу на те, що будучи допитаним у якості підозрюваного ОСОБА_15 у присутності захисника дав показання про те, що пропозиція про виготовлення психотропної речовини йому надійшла зовсім від іншої людини, при чому ОСОБА_15 були названі анкетні дані цієї людини, місце її проживання та засоби зв'язку. Між тим, матеріали кримінального провадження не містить жодних даних про перевірку органом досудового слідства цих показань ОСОБА_15 щодо їх спростування чи підтвердження. Колегія суддів вважає, що із сторони обвинуваченого ОСОБА_15 могла мати місце обмова ОСОБА_12 із метою зменшення ступеню своєї участі у вчинених злочинах.
У матеріалах кримінального проваджені містяться фактичні дані, які дають підстави стверджувати те, що до діяльності, пов'язаної із незаконним виготовлення психотропної речовини можуть бути причетні інші особи, може мати місце організована обмова обвинуваченого ОСОБА_12 , а також те, що обвинувачена ОСОБА_16 може продовжувати займатися протиправною діяльністю. Колегія суддів звертає увагу на те, що указані дані, які встановлені за результатами проведення щодо ОСОБА_16 негласних слідчих (розшукових) дій у ході судового розгляду фактично не перевірялись, що ставить під сумнів як належність та достовірність показань обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , так і доведеність винуватості ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Показання обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , у поєднанні із наведеними вище обставинами, викликають у колегії сумнів щодо їх достовірності також і у зв'язку із призначеними цим обвинуваченим покараннями та позицією прокурора щодо цих покарань. Так, відповідно до вироку, обвинувачені ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 були активними учасника організованої групи, у складі якої вони вчинили тяжкий та особливо тяжкий злочини. Обвинуваченому ОСОБА_15 , раніше двічі судимому, визнаному винним у вчиненні особливо тяжкого та тяжкого злочину призначене покарання за особливо тяжкий злочин із застосуванням положень ст. 69 КК України. Обвинуваченим ОСОБА_13 та ОСОБА_16 за вчинення особливо тяжкого злочину та тяжкого злочину, призначене покарання із застосуванням ст. 69 КК України та ст. 75 КК України. Прокурором вирок в частині розміру покарань не оспорений. Не вдаючись до оцінки законності вироку в частині призначених покарань колегія суддів вважає, що призначені покарання не відповідають суспільному інтересу. Не відповідає суспільному інтересу та вимогам законодавства, яке регулює діяльність органів прокуратури, і позиція прокурора щодо покарань, призначених обвинуваченому ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 . Колегія суддів вважає, що між показаннями цих обвинувачених щодо причетності ОСОБА_12 до вчинення злочинів та позицією прокурора щодо призначених їм покарань існує зв'язок, що дає підстави висловити сумнів у достовірності наведених показань цих обвинувачених як доказів доведеності винуватості ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що наведена невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, у поєднанні із зазначеною вище істотною неповнотою проведеного судового слідства могла виплинути на вирішення судом першої інстанції питання про винуватість ОСОБА_12 , що є підставою для скасування вироку, відповідно до п.1 і п.2 ч.1 ст. 409, ч.2 ст. 411 КПК України.
Судом, при ухваленні вироку зазначені вище обставин враховані не були у зв'язку із чим постановлений вирок в частині засудження обвинуваченого ОСОБА_12 не відповідає вимогам ст. 370 КПК України в частині його законності, обґрунтованості та вмотивованості, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
За наявності зазначеної вище неповноти проведеного судового слідства та невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11.12.2024 року щодо ОСОБА_12 не може взнаватись законним та обґрунтованим, а тому він у цій частині вирок підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання про подальший рух кримінального провадження колегія суддів зважає на те, що для перевірки, спростування чи підтвердження зазначених вище обставин є необхідним дослідження доказів, які необхідно дослідити у тому числі із метою можливості іншої, на відміну від наданої судом першої інстанції, їх оцінки. Дослідити докази, у тому числі і нові, відповідно до змісту ч.3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції може виключно за клопотанням сторін кримінального провадження. Аналіз положень ч.3 ст. 404 КПК України дає підстави стверджувати про те, що клопотання про дослідження доказів повинно містити посилання на конкретний доказ та обґрунтування необхідності його дослідження, на підставі чого апеляційним судом робиться висновок про наявність підстав для його дослідження. Наведене указує на те, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на свій вибір досліджувати докази, або досліджувати будь-який доказ без належного обґрунтування необхідності його дослідження. У зв'язку із цим, клопотання про дослідження усіх доказів у кримінальному провадженні, або дослідження усіх матеріалів кримінального провадження не може бути розцінено як належне клопотання про дослідження доказів, оскільки обґрунтування необхідності дослідження кожного конкретного доказу у такому клопотання відсутнє та таке клопотання примушує суд апеляційної інстанції досліджувати докази на свій вибір, що є неприпустимим з точки зору положень ч.3 ст. 404, ст. 22 та ст. 26 КПК України.
Належного клопотання про дослідження доказів, яке би відповідало вимогам ч.3 ст. 404 КПК України та яке би суд мав можливість розв'язати із дотриманням вимог ст. 26 КПК України, у ході апеляційного розгляду стороною захисту заявлено не було. У зв'язку із цим, суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості усунути виявлену неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження за результатами чого перевірити зазначені вище обставини та прийти до висновку про їх підтвердження чи спростування. Наведене позбавило апеляційний суд можливості ухвалити у даному кримінальному провадженні остаточне рішення по суті апеляційної скарги захисника. Поряд із цим, колегія суддів не знаходить і підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги захисника та залишення без змін вироку щодо ОСОБА_12 , оскільки, за наявності виявленої неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження таке рішення може призвести до порушень вимог ст. 2 КПК України в частині забезпечення того, щоб жоден невинуватий не був засуджений та щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура та ст. 9 КПК України щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, виявлення як тих обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують обвинуваченого.
Належним вирішенням даної ситуації буде призначення нового розгляду у суді першої інстанції чим, в свою чергу, будуть усунуті порушення закону в частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, а також порушення вимог кримінального процесуального закону та у ході якого прокурор зобов'язаний буде надати докази, які мають бути досліджені судом із урахуванням наведених вище обставин. Тобто, у ході нового розгляду у суді першої інстанції повинна бути усунута зазначена вище неповнота судового розгляду, а висновки суду, які будуть сформульовані судом у вироку, повинні відповідати фактичним обставинам кримінального провадження.
При призначенні нового судового розгляду, колегія суддів, відповідно до положень п.3 ч.1 ст. 419 КПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_12 , клопотання про зміну якого подано захисником ОСОБА_8 . Колегія суддів враховує те, що обвинувачений ОСОБА_12 тривалий час тримається під вартою. Він має постійне місце проживання та місці соціальні зв'язки. У кримінальному провадженні були досліджені докази, що виключає можливість їх знищення чи спотворення. ОСОБА_12 є військовослужбовцем, приймав участь у бойових діях та має ряд захворювань і травм отриманих у період проходження військової служби. Наведене указує на істотне зниження констатованих раніше ризиків протиправної поведінки ОСОБА_12 . Усунення ризику протиправного впливу ОСОБА_12 на обвинувачених та свідків, зважаючи на загальне зниження ступеню констатованих раніше ризиків, можливе шляхом заборони спілкування ОСОБА_12 із цими особами. Із урахування наведених обставин та враховуючи вагомість зібраних у кримінальному провадженні доказів колегія суддів приходить до висновку про можливість зміни щодо ОСОБА_12 запобіжного заходу із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, відповідно до вимог, заявлених у клопотанні захисника.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року щодо ОСОБА_12 скасувати.
Призначити новий розгляд кримінального провадження № 12022100120000160 від 12.11.2022 року в частині обвинувачення ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.2 ст.317, ч.3 ст.307 КК України у суді першої інстанції.
Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року щодо ОСОБА_13 змінити в частині призначення йому покарання з випробуванням.
На підставі ст.ст. 75, 104 КК України ОСОБА_13 від відбування покарання призначеного цим вироком у виді позбавлення волі строком на п'ять років звільнити із випробовуванням, встановивши іспитовий строк у 2 (два) роки із покладенням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 та п. п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
В решті вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року у кримінальному провадженні № 12022100120000160 від 12.11.2022 року залишити без змін.
ОСОБА_12 запобіжний захід змінити з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, заборонивши залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , цілодобово, за виключенням переміщення у сховище в період сигналу повітряної тривоги та до закладів охорони здоров'я для лікування.
На підставі ч.5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_12 наступні обов'язки:
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон;
- прибувати по першому виклику до суду;
- повідомляти суд про зміну засобів зв'язку;
- утриматись від спілкування з особами, які мають/мали статус обвинувачених у даному кримінальному провадженні ( ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 ) та статус свідків;
- носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому перебуває останній, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього обов'язків, використовувати електронні засоби контролю.
На підставі п.1 ч.3 ст.202 КПК України зобов'язати Черкаське РУП ГУНП в Черкаській області негайно доставити обвинуваченого ОСОБА_12 до місця його проживання за адресою: АДРЕСА_2 та звільнити його із - під варти.
Копію ухвали направити до Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області для виконання в частині доставки обвинуваченого ОСОБА_12 до місця цілодобового домашнього арешту та контролю за виконанням обвинуваченим ОСОБА_12 умов запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
ОСОБА_12 , до прибуття працівників Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області для виконання даної ухвали - утримувати в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Строк дії ухвали встановити до розгляду кримінального провадження місцевим судом.
Ухвала щодо ОСОБА_12 в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а щодо ОСОБА_13 може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців із моменту проголошення.
___________ ______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4