Унікальний номер справи 758/2271/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9432/2025
Головуючий у суді першої інстанції Л.Д. Будзан
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
01 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
учасники справи
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Подільський відділ Державної реєстрації
актів цивільного стану у м. Києві Центрального
міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ)
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (через представника ОСОБА_2 ) звернувся до Подільського районного суду м. Києва із заявою про оголошення фізичної особи померлою, заінтересована особа - Подільський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24.02.2025 року вказану заяву було залишено без руху через її невідповідність вимогам статей 175, 177 ЦПК України з наданням п'ятиденного строку з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року заяву повернуто заявнику.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що звернувся до суду з метою становлення факту смерті свого батька ОСОБА_3 , який був кремований на території Португалії під прізвищем « ОСОБА_3 ».
Апелянт зауважує, що враховуючи відсутність інших правових механізмів для підтвердження цього юридично значущого факту, судове провадження є єдиним належним способом його встановлення.
На думку апелянта, повернувши заяву, суд фактично відмовив ОСОБА_1 у розгляді справи без належного обґрунтування, чим порушив ст. 55 Конституції України, яка гарантує право на судовий захист.
Заінтересована особа - Подільський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо повернення зави віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Так, постановляючи ухвалу про повернення заяви про оголошення фізичної особи померлою, суд першої інстанції виходив з того, що заявник у строк, визначений в ухвалі суду не усунув недоліки заяви.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постановлена ухвала не відповідає вимогам процесуального закону, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
В порядку окремого провадження судом розглядаються в тому числі і справи про оголошення особи померлою (п.3 ч.2 ст. 293 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Згідно до ст. 306 ЦПК України у заяві про оголошення фізичної особи померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою (ч.1 ст.308 ЦПК України).
ОСОБА_1 обґрунтував подану ним заяву про оголошення свого батька ОСОБА_3 померлим тим, що після оголошення правоохоронними органами України у розшук, його батько ОСОБА_6 незаконно підробив документи та змінив прізвище « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 ». Згодом заявнику стало відомо, що його батько ІНФОРМАЦІЯ_1 помер та о 12:00 год. ІНФОРМАЦІЯ_2 в крематорії Нового кладовища м. Повуа-Санта-Ірія Португалії був кремований. Однак кремація його батька ОСОБА_3 відбулася за наявними у нього на той момент підробленими документами за прізвищем « ОСОБА_3 ».
Залишаючи заяву ОСОБА_1 ухвалою від 24.02.2025 без руху судом зазначено, що за правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою прирівнюється до правових наслідків, які настають у разі смерті фізичної особи, а саме: на майно такої особи відкривається спадщина.
Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.
Виходячи з цього, заінтересованими особами у даній справі мають бути усі спадкоємці особи, якщо вони є, чи відповідна територіальна громада, а також Державна нотаріальна контора. В заяві також має бути зазначено власником якого саме майна є особа, яка визнається заявником померлою.
Крім того, звернуто увагу заявника на ту обставину, що він у заяві зазначив, що неодноразово звертався до правоохоронних органів з проханням надати інформацію про батька ОСОБА_3 , однак до матеріалів справи не долучено докази на підтвердження вказаних фактів, як і не долучено відповіді правоохоронних органів за результатами звернення останнього.
Також у заяві про оголошення померлим, заявник стверджує, що його батько ОСОБА_3 на момент смерті проживав у Португалії за підробними документами як « ОСОБА_3 » та його кремація після смерті відбулася за прізвищем « ОСОБА_3 », однак до матеріалів справи не долучено жодних доказів на підтвердження того, що « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_3 » є однією та тією ж особою.
Колегія суддів не може погодитися із такими недоліками заяви виходячи з наступного.
Як вбачається з заяви ОСОБА_1 , яка ним подана до Подільського районного суду м. Києва, заявник в порядку окремого провадження звернувся з заявою до суду з метою оголошення свого батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померлим. В заяві він зазначає, що батько був кремований на території Португалії під прізвищем « ОСОБА_3 ». Враховуючи відсутність інших правових механізмів для підтвердження цього юридично факту, судове провадження є належним способом оголошення фізичної особи померлою. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що оголошення батька померлим йому необхідно для оформлення спадщини після смерті бабусі (матері батька) в порядку спадкування за правом представлення. Нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті бабусі та роз'яснив право на звернення з заявою до суду з метою оголошення батька померлим.
Окрім того, у заяві про оголошення фізичної особи померлою заявник зазначає, що доказами які б вказували на те, що « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_3 » є однією і тією ж особою не володіє.
Ураховуючи викладене вище, колегія суддів не погоджується з висновками суду про те, що заявником не зазначено мету та підстави його звернення до суду, оскільки у заяві зазначена мета такого звернення до суду, а саме оформлення спадщини після смерті бабусі - матері батька.
Крім того, в ухвалі про залишення заяви без руху суд посилається на такий її недолік, як «ненадання доказів», але зазначена обставина не є підставою для залишення заяви без руху як відповідно до вимог ст.ст.175,177 так і до положень Глави 4 ЦПК України. Обставини щодо смерті батька заявник у заяві виклав.
Інших недоліків суд першої інстанції в ухвалі від 24.02.2025 не зазначав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження N 14-206цс21, пункт 9.58)).
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини у справі «Буланов та Купчик проти України» вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутій проти Хорватії».
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до п. 4 ч. 1. ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду даної справи, постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права та вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позбавивши позивача права на справедливий судовий розгляд.
За наведених обставин, апеляційний суду приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувана ухвала до скасування із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна