Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/7961/2025
м. Київ Справа № 760/24213/21-ц
01 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Хайнацького Є.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що він є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 04 січня 2020 року № 48.
Співвласником інших 3/4 частини цієї квартири є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право спадщину від 07 квітня 2016 року № 5-493.
Позивач зазначав, що з моменту набуття у власність частки квартири та до теперішнього часу фактично він користується житловим приміщенням, здійснює поточний ремонт та його утримання.
Разом із тим, на момент набуття ним у власність квартири і станом на 01 серпня 2021 року по квартирі наявна заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 87 412,76 грн, що підтверджується довідкою комунального сервісу від 05 серпня 2021 року. Вказана заборгованість утворилася за послуги з теплопостачання, утримання прибудинкової території, вивезення сміття, постачання гарячої води (за нормами, без лічильника).
Він неодноразово намагався розшукати відповідача з метою погашення заборгованості за комунальні послуги, звертався до правоохоронних органів, направив на усі відомі адреси відповідача лист/претензію з вимогою погасити частину боргу пропорційно частці у праві власності, проте станом на день подання позову жодної відповіді не отримав.
З метою недопущення зростання боргу та враховуючи загрозу припинення надання комунальних послуг, він 08 вересня 2021 року змушений був самостійно погасити усю заборгованість.
Позивач вважає, що оскільки він погасив не лише свою частину боргу, а й частину боргу відповідача, то має право на відшкодування затрачених коштів з огляду на те, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.
Враховуючи, що відповідачу належить 3/4 частки квартири, на нього має бути покладено обов'язок компенсувати йому 3/4 частини фактично погашеної заборгованості в сумі 69 425,32 грн (92 567,10 /4 *3).
З огляду на вище викладене просив суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 69 425,32 грн, а також відшкодувати сплачені судові витрати.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2023 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача кошти у розмірі 69 425 (шістдесят дев'ять тисяч чотириста двадцять п'ять) грн. 32 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року, 12 лютого 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що позивач не зазначає за який період виникла заборгованість за житлово-комунальні послуги, а тільки зазначає про її існування станом на 05 серпня 2021 року.Зокрема, така заборгованість могла виникнути до 04.01.2020 року, тобто до набуття позивачем права власності на квартиру.Тому, позовні вимоги мають бути адресовані попередньому власнику 1/4 частки квартири - ОСОБА_3 .
Позивач не заперечує, а відповідач підтверджує, що відповідач не користується квартирою та в неї не мешкає, згода про спільне користування квартирою не досягнута, обладнання відповідача в квартирі відсутнє, відповідач не укладав договори з виконавцями комунальних послуг, відповідач не споживає комунальні послуги та не зобов'язаний їх оплачувати.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є власником 1/4 частини квартири на підставі договору дарування від 04 січня 2020 року № 48, співвласником інших 3/4 частини цієї квартири є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2016 року № 5-493.
Відповідно до довідки про стан заборгованості, наданої Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» від 05 серпня 2021 року за № 02/09/04-211, за адресою; АДРЕСА_1 станом на 01 серпня 2021 року наявна заборгованість за житлово-комунальні послуги, розмір якої загалом становить 87 412,76 грн, із яких: за утримання будинку, споруд та прибудинкової території - 22 282,20 грн; вивезення твердих побутових відходів - 1 064,20 грн; вивезення великогабаритних відходів - 132,53 грн: централізоване постачання гарячої води - 14 349,34 грн; централізоване опалення - 49 268,09 грн; внески за обслуговування вузлів комерційного обліку (загальнобудинкового лічильника ЦО) - 326,40 грн.
08 вересня 2021 року ОСОБА_2 самостійно погасив вказану заборгованість за житлово-комунальні послуги, про що свідчать квитанції від 08 вересня 2021 року № № 24, 25, 21, 23, 20.
09 серпня 2021 року ОСОБА_2 направив на адресу ОСОБА_4 вимогу погасити частину боргу пропорційно частці у праві власності у розмірі 65 559,57 грн, на яку останній не відреагував.
08 вересня 2021 року ОСОБА_2 самостійно погасив вказану заборгованість за житлово-комунальні послуги, про що свідчать квитанції від 08 вересня 2021 року № № 24, 25, 21, 23, 20.
Крім того, судом встановлено, що в квартирі не встановлені засоби обліку холодної води, теплової енергії та природного газу.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до відповідача про стягнення коштів, суд першої інстанції посилався на те, що на підтвердження оплати комунальних послуг позивач надав копії квитанцій про сплату комунальних послуг з відповідними відмітками про їх сплату, які свідчать про перерахування ним коштів на оплату комунальних послуг. Відповідач на вимогу позивача про сплату грошових коштів за комунальні послуги у досудовому порядку врегулювання спору будь-яких дій не здійснив, що свідчить про нехтування останнім обов'язку солідарного утримання належного йому майна. Таким чином, на підставі вищевикладеного, враховуючи, що комунальні платежі є об'єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач, як співвласник квартири, зобов'язаний компенсувати позивачу частину боргу пропорційно частці у праві власності вартості сплачених ним витрат за житлово-комунальні послуги.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором; споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до статті 151 ЖК України, громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру) зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний та капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію.
Згідно зі статтею 156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї на безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до статті 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами першою та другою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Згідно зі ст.360 ЦК України - співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес)до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четвер та статті 544 ЦК України).
У разі належності квартири декільком особам на праві спільної сумісної або спільної часткової власності, позовні вимоги мають бути пред'явлені до кожного з них про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірах, що відповідають їх часткам у праві спільної сумісної/часткової власності на квартиру. Крім тих випадків, коли між співвласниками досягнуто домовленості щодо утримання квартири і визначено уповноваженого власника квартири (постанова ВСУ від 04.11.2015 року у справі 6-734цс15, постанови ВС від 20.09.2018 року у справі № 522/7683/13-ц, від 01.09.2020 року у справі № 352/2163/13-ц).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_2 є власником 1/4 частини квартири на підставі договору дарування від 04 січня 2020 року № 48, співвласником інших 3/4 частини цієї квартири є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2016 року № 5-493.
Отже, позивач та відповідач в силу вимог статей 322, 360 ЦК України зобов'язанні утримувати майно, що їм належить, та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 592/3181/16-ц , аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Встановивши вищевказані обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що здійснені позивачем витрати на житлово-комунальні послуги підлягають компенсації відповідачем в порядку регресу, з урахуванням здійснених проплат, та вважав, що у позивача є правові підстави стягнуть з відповідача 3/4 частку від суми його особистих витрат на сплату комунальних послуг, що становить 69 425,32 грн.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що відповідач не користується квартирою та в ній не мешкає, згода про спільне користування квартирою не досягнута, обладнання відповідача в квартирі відсутнє, відповідач не укладав договори з виконавцями комунальних послуг, відповідач не споживає комунальні послуги та не зобов'язаний їх оплачувати, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем, як співвласника квартири, яку він зобов'язаний внаслідок цього утримувати. Укладення чи не укладення вказаного договору не має правового значення для вирішення вказаного спору, оскільки кожний співвласник несе зобов'язання за послуги з утримання квартири пропорційно його частки співвласника.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що непроживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві спільної власності, не звільняє відповідача, як співвласника квартири, від обов'язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які необхідні для утриманнята збереження належного йому майна.
Доводи відповідача про те, що він за вказаною адресою не проживає, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач є співвласником квартири за вказаною адресою, а його реєстрація в квартирі чи фактичне проживання не звільняють його від обов'язку утримувати свою власність та оплачувати надані комунальні послуги.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що позивач не зазначає за який період виникла заборгованість за житлово-комунальні послуги, а тільки зазначає про її існування станом на 05 серпня 2021 року. Зокрема, така заборгованість могла виникнути до 04.01.2020 року, тобто до набуття позивачем права власності на квартиру. Тому, позовні вимоги мають бути адресовані попередньому власнику 1/4 частки квартири - ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно дост. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник. За положеннями вищевказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"передбачений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом та одержувати від виконавця вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц, вказано, що статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. А боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Верховний Суд роз'яснив, що тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок,що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна,що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна,має право вимагати від іншого співвласникаїх відшкодування(право зворотної вимоги -регрес). Суд вказав, що якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
У постановах Верховного Суду від 2 квітня 2020 р. у справі № 757/29813/17-ц, 25 червня 2020 року у справі 520/16591/16-ц сформульована правова позиція про те, що обов'язок по утриманню майна, включаючи обов'язок по сплаті житлово-комунальних послуг, покладається законом на відповідача як на власника частини квартири незалежно від факту його реєстрації чи проживання у житловому приміщенні.
Відсутність між співвласниками договірних відносин щодо розподілу витрат на утримання спірної квартири, не є підставою для відмови у стягненні з співвласниками витрат за вказані послуги. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 19 серпня 2020 року у справі справа № 703/2200/15-ц (провадження № 61-7289св20).
Тому, заперечення відповідача щодо розміру заборгованості та посилань на не проживання в квартирі судом першої інстанції правильно не взято до уваги, оскільки співвласники квартири зобов'язані утримувати будинок і нести відповідні витрати.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, щокожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК Українисуд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є власником 1/4 частини квартири на підставі договору дарування від 04 січня 2020 року № 48, співвласником інших 3/4 частини цієї квартири є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2016 року № 5-493.
З урахуванням того, що відповідач є власником частки квартири, то суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, з урахуванням розміру частки відповідача у спільному майні.
Стосовно посилання відповідача на те, що позивач не зазначає за який період виникла заборгованість за житлово-комунальні послуги, а тільки зазначає про її існування станом на 05 серпня 2021 року, а тому позовні вимоги мають бути адресовані попередньому власнику частки квартири - ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2016 року № 5-493, тобто саме з цього часу у відповідача виник обов'язок утримувати майно, власником якого він став. З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 є власником частини квартири на підставі договору дарування від 04 січня 2020 року № 48, до цього часу власником була ОСОБА_3 . Разом з тим, як вже зазначалось раніше, позивач звертається до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка є пропорційною розміру частки майна.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: