01 липня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/4782/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1726,15 грн та військового збору у розмірі 479,49 грн;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1726,15 грн та військового збору у розмірі 479,49 грн;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 4000,00 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 825/4616/13-а відповідач нарахував та виплатив кошти, під час нарахування та виплати яких, утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 1726,15 грн та військовий збір у розмірі 479,47 грн, при цьому компенсація суми податку з доходів фізичних осіб не здійснювалася.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У строк, встановлений судом, позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.
Ухвала суду від 12.05.2025 була надіслана відповідачу через систему «Електронний суд» та доставлена до його електронного кабінету 13.05.2025, що підтверджується довідкою про доставку документа до електронного кабінету, однак у строк, встановлений судом, відзиву від відповідача до суду не надійшло.
Відповідно до статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2013 по справі № 825/4616/13-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у видачі ОСОБА_1 грошової компенсації за належне до видачі та не отримане речове майно. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 (код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне до видачі та не отримане речове майно згідно довідки №54 від 23 грудня 2013 року про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 в сумі 352,24 грн. та згідно довідки №55 від 23 грудня 2013 року про вартість речового майна, що підлягало видачі при звільненні в запас в сумі 9237,49 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.0.22014 по справі № 825/4616/13-а апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задоволено. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року - скасовано та постановлено нову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2014 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2014 року за заявою ОСОБА_1 .
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2024 року заяву про перегляд за виключними обставинами судових рішень задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28.03.2014 у справі № 825/4616/13-а скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025 у справі №825/4616/13-а апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.03.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі №825/4616/13-а за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
На виконання вказаного рішення відповідачем було проведено розрахунок грошової компенсації за належне до видачі та неотримане речове майно, що підтверджується листом відповідача від 11.04.2025 № 07-1-09-10/2828, згідно якого позивачу нараховано 9587,73 грн, утримано військовий збір у сумі 479,49 грн та податок на доходи фізичних осіб у сумі 1726,15 грн, до зарахування на картковий рахунок 7384,09 грн (а.с.11-12).
26.03.2025 позивачу було виплачено 7384,09 грн грошової компенсації за належне до видачі та неотримане речове майно, що підтверджується банківською випискою (а.с.19-20).
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі також ПК України) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище пунктів 2 - 3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З матеріалів справи слідує, що одночасно з виплатою позивачу донарахованого грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 825/4616/13-а також мала бути виплачена грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення.
Подібний висновок наведений Верховним Судом у постановах від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, від 25.06.2020 у справі № 825/761/17, від 29.07.2020 у справі №814/142/17, від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 27.06.2024 у справі № 580/602/22.
Підпунктом 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового кодексу України (пп. 168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України).
Ставка військового збору становить 5% від об'єкта оподаткування (абзац третій п. 1.16 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Таким чином, податковий агент зобов'язаний утримати військовий збір із сум доходів у вигляді компенсації в тому податковому періоді, в якому відбувається таке нарахування (виплата).
У зв'язку з цим, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо утримання військового збору та податку на доходи фізичних осіб з грошового забезпечення, виплаченого на виконання судового рішення є протиправними та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з суми виплаченої ОСОБА_1 грошової компенсації за належне до видачі та неотримане речове майно на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 825/4616/13-а; стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податків з доходів фізичних осіб у розмірі 1726,15 грн та військовий збір у сумі 479,49 грн при виплаті грошової компенсації за належне до видачі та неотримане речове майно на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 825/4616/13-а.
Щодо вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь моральної шкоди у розмірі 4000,00 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Нормами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, яка усилу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується судом під час розгляду даної справи.
За змістом статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п.55). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п.56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, с у д, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, у силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України) (п.57).
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Вказані висновки підтримані у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 520/7071/21.
Таким чином, моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо. У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.
У свою чергу, визначаючи розмір відшкодування, на що звернула Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі №580/1015/21 дійшов висновку, що судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Тобто сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 4000,00 грн, позивач посилається на те, що порушення його прав з боку відповідача викликало у нього негативні емоції, внаслідок чого погане самопочуття, пригнічений настрій, нервозність, переніс стрес, оскільки змінилося його матеріальне забезпечення та становище його сім'ї, він став пенсіонером, його дружина отримує мінімальну заробітну плату, на його утриманні перебувала неповнолітня дитина.
На вказані доводи, суд зауважує, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Позивачем до матеріалів позовної заяви не долучено жодних доказів, що підтверджує заподіяння позивачу моральної шкоди, не надано жодних доказів, що підтверджують та встановлюють зв'язок між погіршенням морального або фізичного стану позивача та прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Суд вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Зважаючи на ці обставини, спричинення позивачу моральної шкоди оскаржуваним рішенням під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження, не підтверджено належними доказами досягнення негативних емоцій позивача рівня страждання, не знайшов підтвердження факт настання будь-яких негативних наслідків, пов'язаних з діями відповідача, у тому числі втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань. Крім того, позивачем не обґрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди та з чого цей розмір при цьому виходить. Причини, які зазначає позивач в обґрунтування позову, не обґрунтовують саме розмір моральної шкоди 4000,00 грн та її співмірність із наслідками прийнятого оскаржуваного рішення, які б співвідносились із засадами розумності та справедливості.
Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов'язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових: підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв'язку з протиправними діями відповідача мали наслідком стягнення з відповідача моральної шкоди.
Положеннями статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладено в постанові від 11.06.2024 по справі № 552/880/21.
Також зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.07.2019 по справі № 823/628/17 та від 07.02.2023 по справі № 823/2108/18, та у силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується судом під час розгляду даної справи.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) заподіювача та вини останнього в її заподіянні, вимоги позивача про стягнення на його користь 4000,00 грн моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи (а.с.8) підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1150,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з суми виплаченої ОСОБА_1 грошової компенсації за належне до видачі та неотримане речове майно на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 825/4616/13-а.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податків з доходів фізичних осіб у розмірі 1726,15 грн та військовий збір у сумі 479,49 грн при виплаті грошової компенсації за належне до видачі та неотримане речове майно на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 825/4616/13-а.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1150,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 . АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлено 01 липня 2025 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА