01 липня 2025 року справа № 580/2301/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді: Янківської В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
03 березня 2025 року ОСОБА_1 подав позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
1) визнати протиправним рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом №7 від 20.02.2025 року про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 1 частини 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк дії законних підстав, які надають право на відстрочку;
3) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.02.2025 №63 на підставі якого призвано на військову службу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом №7 від 20.02.2025, йому відмовлено у наданні відстрочки, оскільки не отримано відповіді від Міжрайонної МСЕК №1 на запит про отримання групи інвалідності дружини. Позивач вважає відмову відповідача у наданні відстрочки протиправною і такою, що підлягає скасуванню, оскільки ним подано заяву та належним чином засвідчені документи, що підтверджують його право на відстрочку на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» .
Ухвалою судді від 07.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
У відзиві на адміністративний позов відповідач не погодився з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, зазначивши, що в результаті розгляду поданих документів ОСОБА_1 , комісія ухвалила рішення про відмову (повідомлення за №3/1578 від 20.02.2025) у наданні відстрочки до моменту отримання відповіді від Міжрайонна МСЕК №1 на запит про підтвердження факту видачі довідки МСЕК про отримання групи інвалідності дружини (витяг з протоколу № 07 від 20.02.2025). Потреба в зазначеному запиті виникла у зв'язку з тим, що відповідно до директивного листа ІНФОРМАЦІЯ_3 за № 1021/14/3559 від 03.09.2024, яким вимагають з підпорядкованих ІНФОРМАЦІЯ_4 проводити перевірки довідок, наданих на комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу по мобілізації, на особливий період, військовозобов'язаними, які реалізують своє право на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи».
Ухвалою суду від 10.06.2025 витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_1 докази реалізації наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.02.2025 №6 (копію наказу про зарахування до списків військової частини, витяг з Єдиного реєстру військовозобов'язаних “Оберіг» тощо).
На виконання ухвали суду від 10.06.2025 відповідач надав до суду витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.02.2025 №63. В даному витягу з наказу наказано: 25.02.2025 призвати та направити для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в особливий період до НОМЕР_1 нижчепойменованих військовозобов'язаних та резервісті: солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Позивач звернувся із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Рішенням Комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 , оформленого протоколом від 20.02.2025 № 7, йому відмовлено у наданні відстрочки до отримання відповіді від Міжрайонна МСЕК №1 на запит про підтвердження факту видачі довідки МСЕК про отримання групи інвалідності дружини.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.02.2025 №63, наказано: 25.02.2025 призвати та направити для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в особливий період до НОМЕР_1 нижчепойменованих військовозобов'язаних та резервісті: солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погоджуючись із рішенням Комісії та наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі якого призвано на військову службу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направленням) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Абзацом четвертим статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно з абзацом першим частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач вважає, що оскаржуваний наказ є незаконним та протиправним, оскільки він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Надаючи оцінку доводам позивача та оскаржуваному наказу відповідача 1, суд зазначає наступне.
У відповідності із пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до положень пункту 9 вказаного Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:
- здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Згідно із пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують функції, зазначені у пункті 9 цього Положення.
Аналіз наведених приписів законодавства України свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
При цьому, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У свою чергу, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, у тому числі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють повноваження щодо призову громадян на військову службу.
Суд звертає увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 за позовом військовослужбовця до районного ТЦК і військової частини про визнання протиправними дій щодо призову і зобов'язання прийняти рішення про звільнення зі служби вказав, що визнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби, тобто, не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу. Як зазначив КАС ВС, “процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною», тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову служб, тому позов у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасувати рішення комісії, оформлене протоколом №6 від 13.02.2025, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації - задоволенню не підлягає .
Крім того, обґрунтовуючи позов позивач висловлює незгоду із діями відповідача стосовно його призову на військову службу, зокрема посилаючись на наявність права на відстрочку.
Однак суд зазначає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.02.2025 №63, яким позивача з 25.02.2025 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження служби до військової частини НОМЕР_2 - є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування останнього до складу військової частини.
Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні.
Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
Так, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено про те, що при визначенні природи “правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що “правові акти ненормативного характеру» стосуються окремих осіб, “розраховані на персональне застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Відтак, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.02.2025 №63 - вже реалізований, а тому його скасування не матиме наслідком звільнення позивача із військової служби, тому позов у цій частині позовних вимог не підлягає до задоволення.
За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА