Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
01 липня 2025 року Справа № 520/8524/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Супрун Ю.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Національного університету цивільного захисту України (вул. Онопрієнко, буд. 8,м. Черкаси, Черкаський р-н, Черкаська обл., 18034, код ЄДРПОУ 08571363) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат, Мосін Андрій Володимирович, діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного університету цивільного захисту України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України код ЄДРПОУ 08571363 (18034, м. Черкаси, вул. Онопрієнка, 8) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені (заробітної плати) за період з 05 липня 2024 року по 20 березня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 122360 (сто двадцять дві тисячі триста шістдесят) грн. 00 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язати Національний університет цивільного захисту України код ЄДРПОУ 08571363 (18034, м. Черкаси, вул. Онопрієнка, 8) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені (заробітної плати) за період з 05 липня 2024 року по 20 березня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 122360 (сто двадцять дві тисячі триста шістдесят) грн. 00 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 05 липня 2024 року по 20 березня 2025 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді Супрун Ю.О., у щорічній відпустці та на лікарняному.
Крім того, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій.
В зв'язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, розгляд справи було відтерміновано.
Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Представник відповідача правом надання відзиву на позовну заяву не скористався. Відповідно до положень ч.4 ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Суд зазначає, що відповідачем не зазначено поважних причин неподання відзиву на позов, відповідно суд кваліфікує неподання відзиву на позов як визнання позову відповідачем.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач в період з 01.12.2020 року по 05.07.2024 року, проходив публічну службу в Державній службі України з надзвичайних ситуацій та у відповідності до наказу Національного університету цивільного захисту України від 05 липня 2024 року №347 по особовому складу, звільнений зі служби цивільного захисту за п.п. 4 п. 176 Положення про проходження служби цивільного захисту особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593 (у зв'язку із скороченням штатів), та згідно з наказом Національного університету цивільного захисту України від 05 липня 2024 року №347 (по особовому складу з кадрових питань) Позивача з 05 липня 2024 року виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
В день звільнення зі служби 05.07.2024 року відповідач мусив виплатити позивачу грошове забезпечення (заробітну плату), у розмірі визначеному законом.
Проте виплатив зазначене грошове забезпечення лише 20.03.2025 року, затримавши виплату на 258 днів.
За твердженнями позивача у позові, Відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені зі служби за період з 05.07.2024 року (дата звільнення) по 20.03.2025 р. (по час виплати заробітної плати).
Тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачу нараховано та виплачено не було.
Позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки добровільно відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
У відповідності до статей 17, 46 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у військових формуваннях. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтями 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції. Тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення. Щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеним у ст. 46 Основного Закону України (абз. 2, 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 р. № 12-р/2018.
У відповідності до статті 125 Глави 28 Кодексу цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 року № 5403-VI (зі змінами та доповненнями) держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України. Виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту із списків особового складу органу (підрозділу) цивільного захисту.
Статтею 101 Кодексу цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 року № 5403-VI (зі змінами та доповненнями) визначено, що порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 11-12 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 р. № 593 (зі змінами та доповненнями) служба цивільного захисту закінчується у разі звільнення особи рядового чи начальницького складу із служби цивільного захисту, загибелі (смерті), визнання її судом безвісно відсутньою або оголошення померлою. Останнім днем проходження служби цивільного захисту вважається день виключення особи рядового і начальницького складу з кадрів ДСНС.
В даному випадку відповідачем видано наказ НУЦЗУ України від 05 липня 2024 року №347 «Про кадрові питання», яким Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05.07.2024 року, тобто вказана дата є останнім днем служби, а фактичний розрахунок при звільненні проведено 20.03.2025 року.
За таких обставин суд зазначає, що ст. 47 Кодексу законів про працю України визначено обов'язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст. ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції.
У відповідності до нової редакції, що почала діяти з 19 липня 2022 року визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті, тобто 6 місяців.
Отже, всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Судом встановлено, що згідно з наказом Національного університету цивільного захисту України від 05 липня 2024 року №347 (по особовому складу з кадрових питань) позивача було виключено зі списків особового складу з 05.07.2024 року.
Отже, оскільки відповідачем не було виплачено позивачу грошового забезпечення (заробітної плати) в день звільнення позивача, а виплачена лише 20.03.2025 року у сумі 677,60 грн., затримавши виплату на 258 днів, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.07.2024 року по 20.03.2025 року, але не більше шести місяців.
Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначає, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17).
Щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 8 вищеназваного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Пунктом 9 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.016 р. № 260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.07.2024 року (з дня звільнення з посади) по 20.03.2025 року (по час повного розрахунку).
При цьому, дата виключення з особового складу та фактичної виплати не включається у строк затримки розрахунку.
Суд зазначає, що згідно з матеріалами справи наданими до суду, що днем звільнення позивача зі служби є 05.07.2024 року (день виключення зі списків особового складу), а відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є травень та червень 2024 року.
Згідно з довідкою №107 від 10.07.2024 року, що наявна у матеріалах справи, виплачене грошове забезпечення за травень 2024 року становить 19314,75 грн. та за червень 2024 року - 21250,23 грн.
Тобто грошове забезпечення позивача два повних місяця перед звільненням становить 40564,98 грн. (19314,75 грн. + 21250,23 грн.).
Відповідно середньомісячна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становила 20282,49 грн. (19314,75 грн. + 21250,23 грн.)/2).
Так, у травні і червні 2024 року було всього 61 день, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби складає 665,00 грн. (19314,75 грн. + 21250,23 грн.) = 40564,98 грн./61).
Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року прийнятої у справі № 440/6856/22 виснував, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
Таким чином ураховуючи вимоги ст. 117 КЗпП у відповідача виник обов'язок виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто середній заробіток повинен бути виплачений позивачу за період з 05.07.2024 року по 05.01.2025 року (184 дні), що становить 122360 грн. 00 коп. (665,00 Х 184).
Розглядаючи справу в межах позовних вимог та з урахуванням вищезазначених приписів законодавства, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: за період з 05.07.2024 по 20.03.2025, але не більше шести місяців, у сумі 122360,00 коп. та стягнення з Національний університет цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: з 05.07.2024 по 20.03.2025, але не більше шести місяців, у сумі 122360,00 коп.
Відносно одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
На підставі аналізу вказаних положень суд зазначає, що Порядок № 44 до виплати компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків служби, а відтак не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.
Відтак вимога позивача про нарахування та виплату компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягає.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Національного університету цивільного захисту України (вул. Онопрієнко, буд. 8,м. Черкаси, Черкаський р-н, Черкаська обл., 18034, код ЄДРПОУ 08571363) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 05.07.2024 року по 20.03.2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 122360 (сто двадцять дві тисячі триста шістдесят) грн. 00 коп.
Зобов'язати Національний університет цивільного захисту України (вул. Онопрієнко, буд. 8, м. Черкаси, Черкаський р-н, Черкаська обл., 18034, код ЄДРПОУ 08571363) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 05.07.2024 року по 20.03.2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 122360 (сто двадцять дві тисячі триста шістдесят) грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення складено та підписано 01.07.2025.
Суддя Супрун Ю.О.