Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
23 червня 2025 року № 640/13755/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бабаєва А.І.,
за участі:
секретаря судового засідання Крамної А.М.,
представника позивача Медведєва В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" до Державної служби України з питань праці про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Приватне акціонерне товариство "Концерн Стирол" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної служби України з питань праці, в якій з урахуванням уточнень просило:
- визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці, що виявилась у не поновленні відповідачем інформації стосовно дозволів № 318.12.30-74.30.0 від 02.02.2012, № 2734.11.30-24.15.0 від 05.07.2011 та № 0721.11.14-24.15.0 від 13.05.2011, виданих ПрАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ», в Реєстрі дозволів»;
- зобов'язати Державну службу України з питань праці, підтвердити дію дозволів № 318.12.30-74.30.0 від 02.02.2012, № 2734.11.30-24.15.0 від 05.07.2011 та № 0721.11.14-24.15.0 від 13.05.2011, виданих ПрАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ», поновивши інформацію стосовно них в Реєстрі дозволів.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність, що виявилась у не поновленні Відповідачем інформації стосовно дозволів № 318.12.30-74.30.0 від 02.02.2012, № 2734.11.30-24.15.0 від 05.07.2011 та № 0721.11.14-24.15.0 від 13.05.2011, виданих ПрАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ», в Реєстрі дозволів».
Відповідач, Державна служба України з питань праці, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
В судове засідання представник позивача прибув, позовну заяву підтримав та просив її задовольнити.
В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачем було отримано дозволи № 318.12.30-74.30.0 від 02.02.2012 зі строком дії до 01.06.2015, № 2734.11.30-24.15.0 від 05.07.2011 зі строком дії до 11.06.2015 та № 0721.11.14-24.15.0 від 13.05.2011 зі строком дії до 07.04.2015 на виконання робіт підвищеної небезпеки.
У зв'язку із закінченням строку дії дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки № 318.12.30-74.30.0 від 02.02.2012, № 2734.11.30-24.15.0 від 05.07.2011, № 0721.11.14-24.15.0 ПрАТ «Стирол» звернулося листами від 17.12.2018 № 942/12-18 та від 10.01.2019 № 961/01-19, в яких просило підтвердити дію вказаних вище дозволів з метою їх подальшого використання при виконанні робіт як на території проведення АТО, так і за її межами, а також надати пояснення; вказати, з яких підстав, вказані дозвільні документи ПрАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ», строк дії яких закінчувався саме в період проведення АТО, були виключені із Реєстру дозволів, у зв'язку з чим не можливо перевірити їх діючий статус відповідно до вимог ст.5 спеціального Закону № 1669-VІІ; роз'яснити порядок, який визначає можливість виконання робіт, на підставі дозволів, що закінчили свою дію в період проведення АТО, для підприємства, що проводить свою діяльність як у зоні АТО, так і за її межами згідно вимог діючого законодавств.
Державна служба України з питань праці листом від 03.01.2019 № 98/12-ДП-19 повідомило, що відповідно до вимог Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2003 № 1631 (далі - Постанова № 1631), Публічному акціонерному товариству «КОНЦЕРН СТИРОЛ» видані дозволи № 318.12.30-74.30.0 строком дії по 01.06.2015, №2734.11.30-24.15.0 строком дії по 11.06.2015, № 0721.11.14-24.15.0 строком дії по 07.04.2015. Вказано, що постанова № 1631 втратила чинність па підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107. Зазначено, що відповідно до статті 5 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон), ліцензії та документи дозвільного характеру, видані суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, строк дії яких закінчився у період її проведення, вважаються такими, що продовжили свою дію на період проведення антитерористичної операції та не потребують погодження Держпраці. Вказано, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань місцезнаходження Приватного акціонерного товариства «КОНЦЕРН СТИРОЛ» (код ЄДРПОУ 05761614): м. Горлівка Донецької області.
Також, Державна служба України з питань праці листом від 18.02.2019 №1370/3/12-ДП-19 повідомило, що Публічному акціонерному товариству «КОНЦЕРН СТИРОЛ» дозволи №318.12.30-74.30.0, №2734.11.30-24.15.0, № 0721.11.14-24.15.0 видані відповідно до вимог Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2003 №1631, порядком не передбачалось ведення реєстру дозволів. Зазначено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходження Приватного акціонерного товариства «КОНЦЕРН СТИРОЛ» (код ЄДРПОУ 05761614): м. Горлівка Донецької області. Вказано, що Указом Президента України від 07.02.2019 № 32/2019 затверджено межі та перелік районів, міст, селиш і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях. Місто Горлівка Донецької області включено до Переліку районів, міст, селиш, і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка виразилась у не поновленні відповідачем інформації стосовно дозволів № 318.12.30-74.30.0 від 02.02.2012, № 2734.11.30-24.15.0 від 05.07.2011 та № 0721.11.14-24.15.0 від 13.05.2011, виданих ПрАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ», в Реєстрі дозволів», позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, видає дозволи на безоплатній основі на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання, проведеної експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або незалежними експертними організаціями, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці. На застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки виробник або постачальник устаткування підвищеної небезпеки отримує дозвіл до прийняття зобов'язань на постачання. Одержання дозволу не вимагається у разі експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, яке прийнято в експлуатацію з видачею відповідного сертифіката або щодо якого зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації, а також у разі реєстрації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі, переоформлення, припинення дії дозволів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, проведення або експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, та граничні розміри тарифів на проведення експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання, висновок якої є підставою для видачі дозволів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1107 визначає процедуру видачі або відмови у видачі, переоформлення, анулювання Держпраці та її територіальними органами дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки.
Суд зауважує, що позивач не оскаржує виключення Державною службою України з питань праці інформації стосовно дозволів № 318.12.30-74.30.0 від 02.02.2012, № 2734.11.30-24.15.0 від 05.07.2011 та № 0721.11.14-24.15.0 від 13.05.2011 з Реєстру
Натомість, з посиланням на приписи ст.5 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», вважає, що дія дозволів у даному випадку продовжується на період проведення антитерористичної операції.
Так, Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 (далі по тексту - Закон України № 1669-VII) визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Згідно статті 5 Закону №1669-VII ліцензії та документи дозвільного характеру, видані суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, строк дії яких закінчився у період її проведення, вважаються такими, що продовжили свою дію на період проведення антитерористичної операції.
Частиною 3 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1669 визначено Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону: забезпечити прийняття відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону; затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. №1275-р, яке прийнято на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Закону №1669-VII, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, в якому зазначено м. Горлівка.
Відповідно до ч. 15 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» № 2806-IV від 6 вересня 2005 року (далі по тексту - Закону № 2806-IV) документи дозвільного характеру, видані суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, вважаються такими, що подовжили строк своєї дії на період проведення антитерористичної операції, про що дозвільні органи протягом трьох днів вносять відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
За таких обставин, документи дозвільного характеру, видані суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, вважаються такими, що подовжили строк своєї дії на період проведення антитерористичної операції.
Судом встановлено, що зареєстрованим місцезнаходженням Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" є - Донецька обл., м.Горлівка, вул.Горлівської дивізії, 10.
За таких обставин, дозволи № 318.12.30-74.30.0 від 02.02.2012, № 2734.11.30-24.15.0 від 05.07.2011 та № 0721.11.14-24.15.0 від 13.05.2011 є продовженими на підставі імперативних приписів Закону.
При цьому, суд також враховує, що в рамках вирішення цієї справи, одним із ключових правових питань є питання про те чи впливає інформація стосовно спірних дозволів в Реєстрі на права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Так, завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивачем за приписами пункту 8 частини першої статті 4 КАС України є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За своїм смислом термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1- 10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу, як об'єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес, як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Зі змісту норми частини першої статті 5 КАС України слідує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.
Також варто звернути увагу на те, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Разом з тим, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 27.03.2023 по справі №990/171/22.
Так, позивачем не доведено, що через відсутність інформації стосовно спірних дозволів в Реєстрі, йому заборонялось здійснювати свою діяльність або застосовувались відповідні санкції.
Таким чином, судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено, що через оскаржувану бездіяльність відповідача, він несе негативні наслідки.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо інших посилань сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" (84629, Донецька обл., м.Горлівка, вул.Горлівської дивізії, 10) до Державної служби України з питань праці (вул. Десятинна, буд. 14, м. Київ, 01001) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаєв А.І.
Повний текст рішення складено 01.07.2025 року