Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
01 липня 2025 р. № 640/25425/20
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області №259 від 14.07.2020 про відмову Громадянину Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №122-20 від 31.08.2020 про відхилення скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо Громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти та повторно розглянути заяву Громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою суду від 22.10.2020 (суддя Мамедова Ю.Т.) відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до Розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2022 року № 425, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді, адміністративну справу № 640/25425/20, згідно протоколу повторного автоматичного розподілу від 05 травня 2022 року повторно розподілено на суддю Погрібніченка І.М.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2022 прийнято адміністративну справу № 640/25425/20 до провадження судді Погрібніченка І.М. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, до Харківського окружного адміністративного суду згідно супровідного листа № 01-19/1430/25 від 31.01.2025 передано 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2025 вказана справа передана на розгляд судді Панова М.М.
Ухвалою суду від 25.02.2025 адміністративну справу №640/25425/20 за позовом Громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - прийнято до розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області №259 від 14.07.2020 про відмову Громадянину Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та рішення Державної міграційної служби України №122-20 від 31.08.2020 про відхилення скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо Громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 , є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Копія ухвали про прийняття справи до розгляду надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, в яких він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
З позовної заяви вбачається, що Громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 (далі - позивач) маючи цілком обґрунтовані побоювання за своє життя, безпеку та свободу в країні походження через загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, а також систематичне порушення прав людини залишив країну свого походження Федеративну Республіку Сомалі - і у пошуках притулку прибув до України. У 2016 ропі позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вільно володіє сомалійською мовою.
Рішенням Державної міграційної служби України № 441-17 від 17.11.2017 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Це рішення було прийнято щодо ОСОБА_2 , де ім'я позивача було зазначено невірно.
У зв'язку з наявністю у позивача обґрунтованих побоювань стосовно повернення до Федеративної Республіки Сомалі, 14 липня 2020 року позивач повторно подав заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області (далі - відповідач 2). У ній позивач чітко зазначив всі обґрунтовані побоювання застосування до нього жорстокого поводження, загрози життю та здоров'ю у разі його повернення до Федеративної Республіки Сомалі.
14 липня 2020 року після подання заяви-анкети до Центрального міжрегіонального управління ДМС в місті Києві та Київській області позивачу було видано Повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, № 219 від Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області. Це рішення було прийнято на підставі наказу Центрального міжрегіонального управління ДМС України у місті Києві та Київській області від 14.07.2020 № 259.
Не погоджуючись із таким рішенням, 15 липня 2020 року позивач в адміністративному порядку оскаржив рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Державної міграційної служби України (далі - відповідач 1).
16 жовтня 2020 року позивач отримав повідомлення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 287 від 29.09.2020 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Це рішення прийнято на підставі рішення Відповідача 1 від 31.08.2020 № 122-20 про відхилення скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями відповідачів, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Приписами статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Згідно з пунктом 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649), уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пункту 2.2 Правил №649, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Згідно з пунктом 2.4 Правил №649, у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в м. Барава, за національністю - балаа (клан), сповідує іслам (суніт), неодружений. Документи, що посвідчують особу - відсутні. 25.11.2016 прибув до України, таємно, пішки/автомобільним сполученням.
14.07.2020 позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява), до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області. Основною причиною звернення за захистом позивач зазначив побоювання повернення до ОСОБА_3 у зв'язку з наявністю ВІЛ-позитивного статусу та загрозу життю та безпеці через загальну нестабільну ситуацію в Сомалі.
Позивач звертався до територіального органу ДМС із відповідною заявою тричі. Вперше позивач звертався із заявою до Управління Державної міграційної служби в Київській області (далі - УДМС в Київській області) 28.11.2016 із зазначенням ідентифікаційних даних « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Наказом УДМС в Київській області № 71 від 16.12.2016 прийнято рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вдруге позивач звертався із заявою до УДМС в Київській області 24.05.2017 із зазначенням ідентифікаційних даних « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », як дитина, розлучена із сім'єю.
Разом з цим, до матеріалів особової справи долучено документи, які свідчать про те, що позивач при зверненні за захистом в Україні видав себе за іншу особу, зокрема спростовують його належність до гр. Сомалі та неповнолітній вік, в результаті чого встановлено, що він є громадянином Республіки Кенія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На основі всебічного дослідження та аналізу його заяви, ДМС прийнято рішення № 441-17 від 17.11.2017 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Кенія ОСОБА_2 .
Зазначене рішення, в свою чергу, визнано законним та обґрунтованим під час його перегляду у судовому порядку, як в першій, так і в апеляційній та касаційній інстанціях (рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2019, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2020 та ухвала Верховного Суду від 14.05.2020 про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 826/10884/18).
У заяві від 14.07.2020 позивач повідомляв про обставини, що унеможливлюють його повернення до країни громадянської належності, а саме через наявність ВІЛ-позитивного статусу та побоювання звернення до медичних установ для лікування через поширення інформації про хворобу серед людей, він може померти внаслідок відсутності лікування.
Крім цього, позивач зазначив про збереження загрози життю та безпеці через загальну нестабільну ситуацію в країні.
Подана втретє заява вказує на те, що позивач повідомляє аналогічні підстави побоювань повернення до країни громадянської належності що і у попередніх заявах від 28.11.2016 та 24.05.2017, а саме, наявність у нього ВІЛ- інфікування та загрозу життю та безпеці через загальну нестабільну ситуацію в країні.
Причини, через які позивач не може повернутися до країни громадянської належності, зазначені у заяві від 14.07.2020, є ідентичними причинам, зазначеним у попередніх заявах, за результатами розгляду першої, - територіальним органом ДМС прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а за результатами розгляду другої заяви ДМС прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач у відзиві зазначає, що інформація, яка повідомлена позивачем у третій заяві від 14.07.2020 щодо неможливості його повернення до Сомалі у зв'язку з наявністю ВІЛ- позитивного статусу та побоювання зазнати серйозної шкоди в країні громадянської належності внаслідок загальнопоширеного насильства у ситуації внутрішнього збройного конфлікту, то вказана обставина не вважається ДМС нововиявленою, оскільки на момент звернення із попередніми заявами, оскарження рішення ДМС у судовому порядку, позивач вже повідомляв про зазначені факти та не повідомив про будь-які нові обставини загрози для життя у заяві від 14.07.2020.
Отже, нових обставин щодо обґрунтованих побоювань загрози смерті через відсутність лікування у зв'язку з ВІЛ-інфікуванням та стати жертвою загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту у країні походження, позивачем не повідомлено.
Також, судами різних інстанцій встановлено, що за результатами вивчення особової справи позивача та наданих матеріалів щодо ситуації в країні походження, співбесід по уточненню викладених фактів, ДМС України та територіальний орган ДМС дійшли правильного висновку про те, що позивач не надав достовірних та обґрунтованих фактів щодо загроз своєму життю в країні походження.
Крім цього, під час оскарження рішення ДМС України, судами встановлено недоведеність фактів та обставин, які можна розцінювати, як переконливі докази обґрунтованих побоювань переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань та реальної індивідуальної шкоди та загрози життю у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання у разі повернення до країни походження.
Так, Окружним адміністративним судом міста Києва у рішенні від 13.03.2019 встановлено наступне:
«З огляду на викладене, суд погоджується з висновками УДМС у Київській області стосовно відсутності реальної загрози життю Позивача через вказані ним причини, а саме через громадянську війну на території Сомалі або через суперечливе відношення до клану, до якого він належить, оскільки зазначені ним побоювання щодо загрози його життю носять суперечливий та суб'єктивний характер і не підтверджені жодними документальними даними.
За наведених обставин суд погоджується з висновком УДМС в Київській області про суперечливість пояснень позивача, що мали місце при його зверненні із обома заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які не можуть вважатися правдоподібними.
Разом з тим, суд погоджується з доводами УДМС в Київській області, яке не взяло до уваги доводи позивача про можливе його переслідування в країні постійного проживання через те, що він є ВІЛ-інфікованим, а також про його потребу в антиретровірусній терапії, з огляду на те, що згідно з інформацією, що міститься у відкритих джерелах, установами ООН в країнах Африки забезпечується програма антиретровірусної терапії для ВІЛ-інфікованих з тим, щоб не допустити перебоїв у їхньому лікуванні. Крім того, стан здоров'я особи не підпадає ні під одну із конвенційних ознак, тому не може бути підставою для надання статусу біженця.
Щодо вищевказаних позивачем обставин, які можуть слугувати підставою для надання йому додаткового захисту, то суд також погоджується з УДМС в Київській області про те, що Позивачем не доведено жодних фактів поганого з ним поводження, окрім загального твердження про небезпеку через громадянську війну. Психічне чи фізичне насильство до позивача не застосовувалось. Жодного конкретного факту особистого переслідування або загрози життю, безпеці і свободі через застосування щодо нього смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження та покарання позивач не довів. Наданої ним інформації щодо задоволення його заяви недостатньо.
Суд погоджується з УДМС в Київській області про відсутність необхідності спростовувати придбання позивачем за грошову винагороду паспорта громадянина Кенії, оскільки компетентні органи цієї країни визнали позивача своїм громадянином, видали йому паспорт, а також сертифікат на повернення, що є достатнім підтвердженням його особи і громадянства та дає йому можливість повернутись до цієї країни, яка за критеріями загальної безпеки громадян не є країною ризику.
З урахуванням вищевикладених висновків У ДМС в Київській області щодо позивача, суд вважає, що ДМС України обґрунтовано прийняла рішення № 441-17 від 17.11.2017 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тому підстави для задоволення позову про визнання цього наказу протиправним і скасування, відсутні. У зв'язку з цим, відсутні підстави для задоволення і решти позовних вимог».
Таким чином, органами ДМС та судами встановлено недоведеність позивачем побоювання смерті через відсутність лікування у зв'язку з ВІЛ-позитивним статусом та особистої загрози життю та безпеці через загальну нестабільну ситуацію в країні походження та відсутність небезпеки для життя в ситуації внутрішнього збройного конфлікту.
Також, ДМС України досліджено актуальну інформацію про країну походження (дала - ІКП) щодо ситуації в Сомалі:
Сомалійська влада продовжує досягати важливих успіхів у побудові держави та підтримці політичної та економічної стабільності; тим не менш, Сомалі залишаються тендітними та вразливими до безпеки та кліматичних потрясінь. Незважаючи на те, що основний імпульс зростання міцний, підтримується покращенням впевненості в умовах послідовного впровадження реформ, поліпшення безпеки та сильної підтримки донорів.
Міжнародний валютний фонд. Близький Схід і Середня Азія 01.08.2019.
http://www.imf.org/en/Publications/CR/Issues/2019/07/30/Somalia-2019-Article-IV-Consultation-Second-Review-Under-the-Staff-Monitored-Program-and-48543.
Аль-Шабаб - група бойовиків-ісламістів, союзників до «Аль-Каїди», проводила повстання понад 10 років. Він був витіснений із столиці в 2011 році, але все ще контролює деякі райони країни.
http://www.bbс.соm/nеws/wоrld-аfrіса-50971759.
31.05.2019 АМІSOМ знову зменшується. Рада Безпеки ООН голосує за виведення ще тисячі військовослужбовців АМІSOМ до лютого 2020, що призведе до скорочення максимальної кількості уніформованого персоналу до приблизно 19 600. У ній відзначається плани сомалійських сил взяти на себе керівництво безпекою країни до 2021.
02.10.2019, Посольство США знову відкривається. Після двадцяти восьмирічного розриву Вашингтон знову відкрив своє посольство в Могадішу, а посол США Дональд Ямамото назвав це "історичним днем, який відображає прогрес Сомалі в останні роки". Цього ж дня Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) оголошує майже 260 мільйонів доларів нової гуманітарної допомоги для країни.
http://www.сfr.оrg/timeline/аl-shаbаb/
Постійна підтримка АМІSOМ - це одне з важливих багатонаціональних зусиль, що діють сьогодні. АМІSOМ досягла значних територіальних здобутків проти Аль-Шабабу та співпрацювала з SNSF для покращення своїх оперативних можливостей. Поліпшення ситуації з безпекою в результаті призвело до збільшення можливостей для прогресу в належному управлінні та покращення економічних умов для всіх сомалійців.
http://www.аfrісоm.mіl/mеdіа-rооm/аrtісlе/30125/why-thе-u-s-mіlіtаrу-is-іn-sоmаlіа/
Зазначена інформація щодо поліпшення ситуації з безпекою, втрати контролю угрупованням «Аль-Шабаб» над більшістю міст, виведення значної кількості військовослужбовців з території Сомалі, послідовного впровадження реформ, свідчить про суттєві зміни щодо безпеки та дотримання прав людини в Сомалі.
З огляду на вищевикладене, позивач не надав нових відомостей щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань або зазнати серйозної шкоди, які могли бути підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог, передбачених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону.
Отже, відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з положеннями ст. 40 Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання і втрати міжнародного захисту» № 2013/32/EU від 26.06.2013, з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повторної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо після попереднього вивчення, відповідних фактів, заявником будуть надані нові відомості, які значно підвищують ймовірність того, що він може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається по суті. При цьому, Директива регламентує, що якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, недоцільно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. У таких випадках держави-члени повинні мати право відхилити заяву як неприйнятну для розгляду відповідно до принципу неприпустимості повторного розгляду.
На основі проведення порівняльного аналізу положень Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання і втрати міжнародного захисту» № 2013/32/EU від 26.06.2013 та норм національного законодавства у вказаній сфері можна дійти висновку, що «повторна заява» означає подальшу заяву, подану особою, якій відмовлено у наданні захисту на підставі відсутності умов, зазначених у п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону, після прийняття остаточного рішення за її попередньою заявою, у зв'язку з виникненням зазначених обставин.
Поняття «нові обставини» може застосовуватись лише за умови, коли gозивач, у ході проведення попередньої процедури, не з власної вини був не в змозі обґрунтувати факти, зазначені в п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону, включаючи процедуру оскарження відповідного рішення.
Так, судом встановлено, що у повторній заяві позивачем не наведено фактів та аргументів, за яких доцільно проведення повної процедури.
Відповідач у відзиві також зазначає, що ДМС України та судами різних інстанцій встановлено, що будь-яких посилань або доказів про обґрунтованість побоювань за особисту безпеку та переслідувань на батьківщині позивачем не наведено. Актуалізована ІКП позивача не підсилює рівень обґрунтованості його заяви та не створює нових умов для повторного розгляду заяви по суті. При цьому, об'єктивне положення у країні громадянської належності Позивача у частині безпеки громадян, з часу подання попередніх заяв не змінилось. Слід зазначити, що у даному випадку не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між наявністю певних порушень прав людини в Сомалі та особистою загрозою для життя чи безпеки позивача.
Таким чином, відповідачем належним чином досліджено відомості, які позивач зазначав під час попередніх звернень та факти, викладені ним у повторній заяві і, на підставі ч. 6 ст. 5 Закону, прийнято правомірний наказ № 259 від 14.07.2020 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до вимог ст. ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання від 1984, ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», не встановлено фактів щодо можливості застосування до позивача смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину.
Крім того, у додаткових поясненнях відповідач повідомляє, що здійсненою перевіркою Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановлено, що громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертався з метою продовження довідки про звернення за захистом в Україні №013750, строк дії якої було продовжено до 26.04.2022. Після закінчення строку дії довідки про звернення за захистом в Україні ОСОБА_1 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не звертався. Відповідно до відомостей інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» ОСОБА_1 покинув територію України 05.03.2022, що підтверджується доданою до пояснень копією відомостей про осі, які перетнули державний кордон.
ОСОБА_1 не повідомив ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про намір залишити територію України. На даний час місце перебування ОСОБА_1 невідоме.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 37508470), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4А, м. Київ, 02152, ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов