Справа № 500/2103/25
01 липня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юзьківа М.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Запотічного О.А.
представника позивачів адвоката Парійчук Ю.Д.,
представника відповідача Мацун А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Тернопільської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 (далі - позивач 1), ОСОБА_2 (далі - відповідач 2), в інтересах яких діє адвокат Парійчук Юлія Дмитрівна, звернулися до суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури (далі - відповідач) у якому просять ухвалити рішення, яким:
визнати неправомірними дії Тернопільської обласної прокуратури щодо проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та оформлення результатів службового розслідування у вигляді Висновку з приводу можливого вчинення начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Тернопільської обласної прокуратури Царем Русланом Володимировичем та начальником відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, ОСОБА_2 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні;
зобов'язати Тернопільську обласну прокуратуру скасувати Висновок від 27 березня 2025 року за результатами службового розслідування з приводу можливого вчинення начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Тернопільської обласної прокуратури Царем Русланом Володимировичем та начальником відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, ОСОБА_2 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №32016210000000016, затверджений 28 березня 2025 року в.о. керівника Тернопільської обласної прокуратури О. Божко.
В обґрунтування позовних вимог позивачі у заявах по суті справи вказують, що наказом №3 від 14.01.2025 призначено службове розслідування з приводу можливого вчинення начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_1 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
Позивачі вважають, що цей наказ не відповідає вимогам закону, бо не містить обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 5, 10 розділу ІІІ Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно прокурорів, затвердженої наказом Генерального прокурора від 16.06.2021 № 202 (далі Інструкція), а саме: не розкрито зміст підстави для проведення службової перевірки; не зазначено факт, за яким воно проводиться, мету службового розслідування; наказ містить констатацію факту порушення позивачем вимог, заборон та обмежень, встановлених Законом України "Про прокуратуру" при здійсненні наглядових повноважень, що порушує принцип презумпції невинуватості.
Оскаржуваний наказ не місить підстав для проведення службового розслідування, визначених розділом ІІ Інструкції. Резолюція в.о. керівника Тернопільської обласної прокуратури, яка була приводом для проведення службового розслідування, не містить обставин неналежного виконання процесуальних обов'язків прокурорами у кримінальному провадженні. Окрема думка начальника відділу організації і забезпечення підтримання публічного обвинувачення в суді Тернопільської обласної прокуратури Ю.Гулкевича щодо доцільності ініціювання проведення службового розслідування стосовно прокурора не містить жодної згадки конкретно про позивачів, тому причинний зв'язок між даною окремою думкою та ініціюванням проведення службового розслідування також не можливо встановити.
Також представник позивачів зазначає, що в оскаржуваному наказі мова йде лише про проведення розслідування відносно ОСОБА_1 , а окремого прийнятого наказу відносно ОСОБА_2 не існує. Оскільки службове розслідування було призначено стосовно іншого прокурора, з наказом про призначення службового розслідування відносно себе позивач 2 ознайомлений не був, у зв'язку з чим фактично був позбавлений можливості реалізувати своє право на надання пояснень, зауважень тощо.
Позивачам відмовляли у наданні матеріалів службового розслідування для ознайомлення. Після розпочатого розслідування щодо позивача було змінено склад комісії та голову комісії, однак їх про це не повідомлено.
Акцентує увагу на тому, що посадова особа прокуратури, уповноважена призначати службове розслідування, затверджує відповідний висновок службового розслідування, що складений у порядку, визначеному Інструкцією, на підставі розслідування, яким з'ясовані обставини, що визначені Інструкцією та обов'язково мали бути встановлені, а також у випадку повного проведення службового розслідування тощо. Всупереч тому, що службове розслідування проведено не у спосіб, визначений Інструкцією, відповідач протиправно затвердив висновок, унаслідок чого діяв не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.
Вказує, що рішенням №289дс-25 від 29 квітня 2025 року Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів відмовила у відкритті дисциплінарного провадження стосовно позивачів в т.ч. з тих підстав, що твердження службового розслідування є суб'єктивними, не встановлено підстав для відкриття дисциплінарного провадження.
Відповідачем у в становлений судом строк подано відзив на позов та заперечення у яких він позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування заперечень позовних вимог вказує, що у розпорядчій частині наказу виконувача обов'язків керівника Тернопільської обласної прокуратури № 3 від 14.01.2025 чітко зазначено підставу для призначення службового розслідування - "можливе вчинення начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_1 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури".
Інформація, яка свідчить про наявність підстави для призначення службового розслідування, отримана з висновку від 07.01.2025 про стан виконання процесуальних обов'язків прокурорами у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212 КК України, та законності прийнятого рішення з додатком, матеріалів наглядового провадження у кримінальному провадженні №32016210000000016 від 03.03.2016 Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). При затвердженні цього висновку встановлено, що ОСОБА_1 як прокурором у кримінальному провадженні № 32016210000000016 від 03.03.2016 за результатами досудового розслідування 05.10.2023 затверджено обвинувальний акт, який ним скеровано до Тернопільського міськрайонного суду. Під час судового розгляду вказаного кримінального провадження 11.12.2024 прокурор Бенев'ят С.В. виніс постанову про відмову від обвинувачення, яку 11.12.2024 затвердив заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури Омельченко О.М., а ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 12.12.2024 закрито кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 284 КПК України.
Додатком до висновку є окрема думка начальника відділу організації і забезпечення підтримання публічного обвинувачення в суді обласної прокуратури, згідно з якою досліджені під час судового розгляду докази не були встановлені виключно під час судового розгляду, а здобуті на стадії досудового розслідування, що може свідчити про неналежне здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у вказаному кримінальному провадженні прокурором, яким не надано належної оцінки зібраним доказам.
З постанови про відмову від підтримання публічного (державного) обвинувачення від 11.12.2024 вбачається, що за змістом статті 212 КК України відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять у систему оподаткування, введені в установленому законом порядку і зараховуються до бюджетів чи державних цільових фондів настає лише у разі, коли це діяння вчинено умисно, однак під час судового розгляду не доведено, що директор ТОВ "АТ 2015" ОСОБА_4 умисно, завідомо знаючи про зміни в податковому законодавстві ухилився від сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) в особливо великих розмірах.
Згідно з даними ЄРДР вказане кримінальне провадження 28.12.2016 було закрите, відновлено розслідування лише через 5 років 18.10.2021. За результатами опрацювання Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що у вказаному кримінальному провадженні суд неодноразово відмовляв у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на майно у зв'язку з недоведеністю необхідності такого арешту або їх безпідставністю.
Відповідач вказує, що інформація про можливе вчинення ОСОБА_1 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, яка є підставою для призначення службового розслідування, міститься в документах, що в сукупності може свідчити про вчинення ним таких дій та не зводиться до якогось конкретного документа.
Приводом для призначення службового розслідування стало доручення посадової особи, уповноваженої на призначення службових розслідувань, а саме виконувача обов'язків керівника Тернопільської обласної прокуратури у вигляді резолюції на висновку про організацію підготовки наказу про призначення службового розслідування стосовно ОСОБА_1 .
Щодо мотивів позову про не зазначення в оскаржуваному наказі факту, за яким проводиться службове розслідування, то відповідач зауважив, що у спірному випадку не йде мова про факт, оскільки відсутня будь-яка попередня констатація неправомірності дій позивача, йдеться лише про "можливе вчинення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності". Вважає неправильним твердження позивача, що наказ про призначення службового розслідування містить констатацію факту порушення ним вимог, заборон та обмежень, встановлених Законом України "Про прокуратуру", чим порушено принцип презумпції невинуватості.
Метою службового розслідування є з'ясування обставин, що стали підставами для призначення службового розслідування, для їх спростування чи підтвердження, про що зазначається в оскаржуваному наказі.
ОСОБА_1 ознайомлено з наказом про призначення службового розслідування, проте Інструкцією не передбачено надавати для ознайомлення матеріали службового розслідування під час його проведення.
Щодо проведення службового розслідування стосовно прокурора ОСОБА_2 відповідач вказує, що комісією з проведення службового розслідування під час з'ясування обставин, що стали підставами для його призначення встановлено, що начальник відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_2 у період з 10.03.2023 до 10.06.2024 виконував повноваження старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні № 32016210000000016 від 03.03.2016 та згідно з відомостями з ЄРДР саме він вніс відомості про направлення обвинувального акту до суду. Встановивши це та враховуючи можливу причетність ОСОБА_2 до вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури під час виконання повноважень старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні № 32016210000000016 від 03.03.2016 комісією на засіданні 04.03.2025 розпочато проведення перевірки в межах службового розслідування за вказаним фактом і стосовно нього.
Головою Комісії відповідно до вимог пункту 3 розділу VI Інструкції протягом трьох робочих днів з прийняття такого рішення, а саме 06.03.2025 повідомлено ОСОБА_2 про проведення стосовно нього службового розслідування та роз'яснено його права. Із вказаним листом ОСОБА_2 ознайомився в ІС "СЕД" 06.03.2025 о 17:42 год. При цьому, Інструкцією не передбачено необхідності винесення окремого наказу про призначення службового розслідування стосовно прокурора, який може бути причетний до вчинення визначених Інструкцією дій, у вже розпочатому службовому розслідуванні за тим самим фактом. Тому ОСОБА_2 , ознайомившись з вказаним повідомленням та зазначеними у ньому правами особи, стосовно якої призначено службове розслідування, мав право ознайомитися з Наказом. Однак, таким правом він не скористався, а тому доводи позивачів про те, що ОСОБА_2 запропоновано ознайомитися з неіснуючим наказом є суперечливими та такими, що не відповідають дійсності. Також вважає безпідставними твердження позивачів про те, що ОСОБА_2 був позбавлений можливості реалізувати своє право на надання пояснень, зауважень тощо, оскільки пояснення ОСОБА_2 надав комісії з проведення службового розслідування 25.02.2025 та 28.02.2025.
Крім того зазначає, що висновок за результатами службового розслідування не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України та не зумовлює виникнення буд-яких прав і обов'язків для позивачів, тому не може бути предметом спору.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 22.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів на його обґрунтування та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 21.05.2025.
Ухвалою суду від 21.10.2024, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 18.06.2025.
В судовому засіданні 18.06.2025 судом заслухано вступні слова представників сторін та ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, перейшов до стадії дослідження доказів і оголосив перерву до 23.06.2025.
В судовому засіданні 23.06.2025 суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про виклик свідків та після з'ясування обставин справи, перевірки їх доказами і судових дебатів суд перейшов до стадії ухвалення рішення, яке проголошено 01.07.2025.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що наказом виконувача обов'язків керівника Тернопільської обласної прокуратури О.Божко №3 від 14.01.2025 призначено службове розслідування з приводу можливого вчинення начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Тернопільської обласної прокуратури Царем Русланом Володимировичем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури під час здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 32016210000000016 від 03.03.2016. З цією метою створено комісію, визначено її склад, якій встановлено місячний строк для проведення службового розслідування (т.1 а.с.12).
За змістом цього наказу його прийнято враховуючи інформацію про можливе вчинення начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_1 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та керуючись пунктами 1, 5 розділу ІІІ, ІV Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно прокурорів, затвердженої наказом Генерального прокурора від 16.06.2021 № 202, частиною другою статті 11 Закону України "Про прокуратуру".
Листом від 14.01.2025 №07-6ВН-25 голова комісії з проведення службового розслідування повідомив начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідування Руслана Царя про проведення відносно нього службового розслідування та роз'яснив йому права згідно з пунктом 6 розділу VI Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно прокурорів, затвердженої наказом Генерального прокурора від 16.06.2021№202 (т. 2 а.с. 7-8).
Крім того, листом від 06.03.2025 №07-57ВН-25 голова комісії з проведення службового розслідування повідомив начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, обласної прокуратури Юрія Цяпу про те, що під час засідання 04.03.2025 комісією встановлено, що з урахуванням наданих пояснень ОСОБА_1 , отримано відомості, які вказують на можливу причетність ОСОБА_5 , як старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні №32016210000000016, до можливого вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, які слід перевірити в межах службового розслідування. Враховуючи, що під час службового розслідування членами комісії будуть перевірятися виконані ним процесуальні дії та прийняті процесуальні рішення під час досудового розслідування кримінального провадження та буде надаватися їм оцінка, йому роз'яснено права згідно з пунктом 6 розділу VI Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно прокурорів, затвердженої наказом Генерального прокурора від 16.06.2021№202 (т.2 а.с. 9-10).
Матеріали справи містять також письмові пояснення надані начальником відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, обласної прокуратури ОСОБА_2 комісії з проведення службового розслідування від 25.02.2025 та від 28.02.2025 (т.2 а.с. 65-68).
Як слідує з висновку службового розслідування від 27.03.2025, затвердженого виконувачем обов'язків керівника Тернопільської обласної прокуратури О. Божко 28.03.2025, комісія з службового розслідування, серед іншого, дійшла висновку:
вважати підтвердженими факти, які вказують на вчинення начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_1 та начальником відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, ОСОБА_2 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у їх об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а також встановленими в ході службового розслідування факти неналежного виконання ними службових обов'язків, що є підставами, передбаченими пунктами 1, 5 частини 1 статті 43 Закону України "Про прокуратуру" для вирішення питання про їх притягнення до дисциплінарної відповідальності;
у зв'язку із встановленими порушеннями начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_1 вимог статті 62 Конституції України, статей 3, 19, 25 Закону України «Про прокуратуру», статей 2, 7, 9, 36 КПК України, пункту 11 наказу Генерального прокурора від 30.09.2021 № 309 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», статей 4, 6, 9, 10, 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, неналежним виконанням службових обов'язків при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 32016210000000016 від 03.03.2016 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. З ст. 212 КК України, та ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. З ст. 212, ч. 5 ст. 27 ч. З ст. 212 КК України, що призвело до порушення прав вказаних осіб, вимог закону, та прийняття реабілітуючого процесуального рішення у вказаному кримінальному провадженні, відповідно до вимог ч. 2 ст. 45 Закону України «Про прокуратуру» ініціювати перед виконувачем обов'язків керівника Тернопільської обласної прокуратури питання щодо подання до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів дисциплінарної скарги про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку;
у зв'язку з порушенням начальником відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_2 вимог статті 62 Конституції України, статей 3, 19, 25 Закону України «Про прокуратуру», статей 2, 7, 9, 36, 37 КПК України, пунктів 9, 11 наказу Генерального прокурора від 30.09.2021 № 309 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», статей 4, 6, 9, 10, 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, неналежним виконанням службових обов'язків при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 32016210000000016 від 03.03.2016 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України, та ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України, безконтрольністю за діяльністю прокурорів групи прокурорів у вказаному кримінальному провадженні, що призвело до порушення прав вказаних осіб, вимог закону та прийняття реабілітуючого процесуального рішення у вказаному кримінальному провадженні, відповідно до вимог ч. 2 ст. 45 Закону України "Про прокуратуру" перед виконувачем обов'язків керівника Тернопільської обласної прокуратури питання щодо подання до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів дисциплінарної скарги про вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку (т.2 14-66).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 500/881/25, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури про визнання неправомірними дії Тернопільської обласної прокуратури щодо призначення виконувачем обов'язків керівника Тернопільської обласної прокуратури О.Божко наказом №3 від 14.01.2025 службового розслідування з приводу можливого вчинення начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Тернопільської обласної прокуратури Царем Русланом Володимировичем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та зобов'язання Тернопільської обласної прокуратури скасувати наказ №3 від 14.01.2025 про призначення службового розслідування.
Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 29 квітня 2025 року №289дс-25 відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження стосовно начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_2 та начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Тернопільської обласної прокуратури Царя Руслана Володимировича (т.2 а.с. 124-129).
Мотивувальна частина
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів позовної заяви суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовідносини, пов'язані з проходженням служби працівниками органів прокуратури, регулюються Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України "Про прокуратуру", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 4 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про прокуратуру", Генеральний прокурор, серед іншого: організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевих прокуратур в частині виконання конституційних функцій; призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора; затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури; затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності; виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.
Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.
Накази Генерального прокурора нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Так, відповідно до вимог статей 9, 19 Закону України "Про прокуратуру" та з метою зміцнення дисципліни в органах прокуратури, регламентування питань призначення, проведення службових розслідувань та прийняття законних рішень за їх результатами наказом Генерального прокурора від 16.06.2021 № 202 затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань стосовно прокурорів (далі - Інструкція №202).
У розділі І "Загальні положення" Інструкції № 202 закріплено, що вона визначає підстави та порядок проведення службового розслідування стосовно прокурорів Офісу Генерального прокурора, у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а також прокурорів обласних, окружних, спеціалізованих на правах обласних, окружних прокуратур (далі - прокурори), оформлення результатів та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, службових та посадових осіб органів прокуратури при його проведенні.
За приписами пункту 3 розділу I Інструкції № 202 службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цієї Інструкції з метою з'ясування обставин, що стали підставами для його призначення.
Відповідно до пункту 1 розділу II Інструкції № 202 приводами для призначення службового розслідування є:
звернення (скарги, заяви) і повідомлення громадян, народних депутатів України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від підпорядкування і форм власності, об'єднань громадян та засобів масової інформації, які містять фактичні дані, що можуть бути перевірені;
доручення посадових осіб, уповноважених на призначення службових розслідувань;
подання спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або припис Національного агентства з питань запобігання корупції;
письмовий запит члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, яким у ході дисциплінарного провадження здійснюється перевірка за дисциплінарною скаргою (заявою);
рапорт прокурора, в тому числі щодо ініціювання проведення службового розслідування для спростування безпідставних звинувачень або підозр стосовно нього;
повідомлення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора.
Згідно з пунктом 3 розділу II Інструкції № 202 підставами для призначення службового розслідування є наявність даних про:
втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів;
допущення витоку мовної та видової інформації на об'єктах інформаційної діяльності органів прокуратури, розголошення конфіденційної, службової інформації або інформації, яка містить таємницю, що охороняється законом (крім державної таємниці), втрату, пошкодження службових документів і матеріалів, печаток, штампів, іншого майна прокуратури, порушення пропускного режиму до службових приміщень прокуратури;
втрату або викрадення службового посвідчення прокурора, електронного ключа доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
порушення, допущене посадовими особами органів прокуратури, що призвело чи могло призвести до нецільового використання бюджетних коштів та втрат;
загибель чи травмування прокурора під час виконання службових обов'язків, посягання на життя, здоров'я, житло та майно прокурора чи його близьких родичів, пов'язані зі службовою діяльністю прокурора;
неправомірне втручання в діяльність прокурора;
подію, яка сталася за участі прокурора та викликала негативний суспільний резонанс;
використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов'язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб;
вчинення прокурором дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, у тому числі корупційних, або правопорушень, пов'язаних з корупцією;
керування прокурором транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння або відмову від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння;
подання в Декларації доброчесності прокурора недостовірних (у тому числі неповних) тверджень;
порушення прокурором вимог, заборон або обмежень, встановлених Законами України "Про запобігання корупції", "Про прокуратуру";
вчинення прокурором інших дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
У розділі III Інструкції № 202 унормовано питання щодо порядку призначення службового розслідування.
Пунктом 5 розділу III Інструкції № 202 передбачено, що рішення про призначення службового розслідування оформлюється наказом, яким утворюється комісія з проведення службового розслідування (далі - комісія), визначаються голова та члени комісії.
У наказі зазначаються приводи і підстави для призначення службового розслідування, мета і строки його проведення, прізвище, ім'я, по батькові, посада прокурора, стосовно якого проводиться розслідування, факт, за яким воно проводиться.
Відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції № 202 прокурор, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:
ознайомлюватися з наказом про призначення службового розслідування;
отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування, склад відповідної комісії;
під час проведення службового розслідування заявляти обґрунтовані клопотання про відвід голови або членів комісії;
давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, у встановленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення;
висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, оскаржувати дії або бездіяльність голови чи членів комісії;
відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України;
порушувати питання про витребування додаткових документів, одержання додаткових пояснень осіб;
отримувати повідомлення про завершення службового розслідування;
у семиденний строк з дня одержання повідомлення про завершення службового розслідування ознайомлюватися із затвердженим висновком та матеріалами службового розслідування, у тому числі з використанням власних технічних засобів отримувати копії окремих документів.
Матеріали службового розслідування для ознайомлення та копіювання надаються прокурору, стосовно якого воно проводилося, із вжиттям заходів щодо недопущення витоку інформації з обмеженим доступом;
оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, визначені законодавством.
Згідно з пунктами 1-4 розділу VII Інструкції результати службового розслідування оформлюються висновком, який складається із вступної, описової та резолютивної частин.
У вступній частині висновку зазначаються посада, прізвище, ініціали голови та членів комісії, приводи та підстави для проведення службового розслідування посада, прізвище, ініціали прокурорів, стосовно яких проведено службове розслідування.
В описовій частині висновку викладаються фактичні обставини, встановлені за результатами проведення службового розслідування, з посиланням на матеріали, якими вони підтверджуються.
У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначаються:
дані щодо підтвердження (спростування) відомостей, які стали підставою для призначення службового розслідування;
пропозиції щодо ініціювання відкриття стосовно прокурора дисциплінарного провадження або причини неможливості його ініціювання, якщо за результатами службового розслідування встановлено ознаки дисциплінарного проступку;
пропозиції щодо направлення копії висновку та/або матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством;
пропозиції щодо заходів, спрямованих на усунення виявлених під час службового розслідування порушень і недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для його призначення;
дані про виявлені під час службового розслідування корупційні ризики у діяльності органів прокуратури.
Згідно з пунктами 1, розділу VIII Інструкції №202 за наявності підстав посадова особа, яка призначила службове розслідування, у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку вживає адміністративних та організаційних заходів, у тому числі щодо звільнення прокурора з адміністративної посади, чи ініціює питання про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Отже, наведені вимоги Інструкції чітко окреслюють підстави та приводи для призначення службового розслідування, вимоги до оформлення наказу про проведення службового розслідування з визначеним складом комісії та висновку службового розслідування, а також інші вимоги до процедури ініціювання та проведення службового розслідування.
Судом встановлено, що наказом виконувача обов'язків керівника Тернопільської обласної прокуратури О.Божко №3 від 14.01.2025 призначено службове розслідування з приводу можливого вчинення начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Тернопільської обласної прокуратури Царем Русланом Володимировичем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури під час здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 32016210000000016 від 03.03.2016. З цією метою створено комісію, визначено її склад, якій встановлено місячний строк для проведення службового розслідування.
За результатами службового розслідування комісією складено висновок від 27.03.2025, який затверджено виконувачем обов'язків керівника Тернопільської обласної прокуратури О. Божко 28.03.2025
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 500/881/25, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури про визнання неправомірними дії Тернопільської обласної прокуратури щодо призначення виконувачем обов'язків керівника Тернопільської обласної прокуратури О.Божко наказом №3 від 14.01.2025 службового розслідування.
Згідно з частиною 1 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому суд враховує, що позивач ОСОБА_1 був повідомленим головою комісії про проведення відносно нього службового розслідування з роз'ясненням прав, передбачених пунктом 6 розділу VI Інструкції № 202, та скористався правом на надання пояснень, що підтверджується наявними в матеріалах справи листом голови комісії та змістом висновку службового розслідування (ст.12-15 висновку).
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивачу за його зверненням відмовлено у реалізації прав, передбачених пунктом 6 розділу VI Інструкції № 202.
З огляду на вказане, суд вважає безпідставними доводи представника позивача про незаконність призначення, а відтак і проведення службового розслідування відносно позивача ОСОБА_1 .
Разом з тим, як установлено з фактичних обставин справи, під час означеного службового розслідування надавалася оцінка діям начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_2 .
У цьому аспекті суд звертає увагу на положення розділу V Інструкції № 202, у якому наведений перелік питань, які підлягають з'ясуванню під час проведення службового розслідування. Зокрема, такими питання є: обставини (час, місце, наслідки тощо) події, у зв'язку з якою проводиться службове розслідування; правомірність дій (бездіяльності) прокурора, що призвели(а) до події чи безпосередньо передували(а) їй; наявність чи відсутність порушень положень законів чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів, а також встановлення осіб, які їх допустили; наявність чи відсутність у діянні прокурора ознак дій, що порочать звання прокурора, порушень Присяги прокурора і правил прокурорської етики, дисциплінарного проступку, їх мотиви; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності прокурора чи знімають безпідставні звинувачення або підозри стосовно нього; характеристика прокурора, стосовно якого проводиться службове розслідування (ставлення до виконання службових обов'язків, поведінка до події, у зв'язку з якою проводиться службове розслідування); причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, роль безпосереднього керівника прокурора, стосовно якого проводиться службове розслідування, інших посадових осіб у забезпеченні належної поведінки підлеглого, стосовно якого проводиться службове розслідування; характер і розмір завданих порушенням матеріальних збитків, а також можливість їх відшкодування; наявність прийнятого відповідними компетентними органами рішення за фактом події.
Згідно з приписами пункту 4 розділу VІ Інструкції № 202 голові та членам комісії надано право викликати прокурорів, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають стосунок до обставин, що досліджуються під час службового розслідування, й одержувати від них письмові або усні пояснення, а також документи, які стосуються службового розслідування.
При цьому, як закріплено у пункті 1 розділу VІ Інструкції №202, рішення посадової особи, яка призначила службове розслідування, може відрізнятися від запропонованого комісією.
Викладені положення розділу V Інструкції № 202 дають підстави для висновку, що під час проведення службового розслідування з'ясуванню комісією підлягало також питання щодо можливих порушень положень законів чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів іншими особами, що мають відношення до обставин, які є предметом дослідження у рамках розслідування.
Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 640/19574/18 та від 25 травня 2023 року у справі № 420/2228/21.
За наведеного, суд приходить до переконання, що надання під час службового розслідування, призначеного наказом №3 від 14.01.2025 стосовно начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Тернопільської обласної прокуратури Царя Р. В., оцінки дій начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_2 на предмет наявності дисциплінарного проступку як особи, що обізнана або має відношення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, не виходить за межі цього службового розслідування та відповідає вимогам Інструкції № 202.
Суд враховує, що позивач ОСОБА_2 , аналогічно як і позивач ОСОБА_1 , був повідомленим головою комісії про проведення відносно нього службового розслідування з роз'ясненням прав, передбачених пунктом 6 розділу VI Інструкції № 202, та скористався правом на надання пояснень, що підтверджується наявними в матеріалах справи листом голови комісії та письмовими поясненнями позивача 2, а також змістом висновку службового розслідування (ст.15-17 висновку).
Матеріали справи не містять доказів того, що позивачу за його зверненням відмовлено у реалізації прав, передбачених пунктом 6 розділу VI Інструкції № 202, зокрема права на оскарження дій чи бездіяльності голови та членів комісії та висловлення зауважень щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування.
З наведеного, суд вважає безпідставними доводи представника позивачів про незаконність проведення службового розслідування відносно позивача ОСОБА_2 .
Щодо формування відповідачем висновку службового розслідування, суд наголошує, що цей документ лише фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Висновок службового розслідування, не породжує певних правових наслідків, його результати не мають обов'язкового характеру для позивачів, а є лише передумовою для прийняття уповноваженим суб'єктом відповідного рішення. Висновок службового розслідування не є документом, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не має обов'язкового характеру для суб'єкта по відношенню, до якого він винесений.
Таким чином, висновок службового розслідування не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 821/2137/15-а.
Такий підхід ґрунтується на тому, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Тож питання обґрунтованості висновку службового розслідування має бути предметом оцінки судом у разі оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятих на його реалізацію.
Суд зазначає, що пунктом 6 розділу VІ Інструкції №202 закріплено право прокурора, стосовно якого проводиться службове розслідування, оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, визначені законодавством.
Прийняття рішень за результатами службового розслідування врегульовано розділом VІІІ Інструкції №202.
Так, пунктом 1 розділу VІІІ цієї Інструкції передбачено, що посадова особа, яка призначила службове розслідування, у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку за наявності підстав вживає адміністративних та організаційних заходів, у тому числі щодо звільнення прокурора з адміністративної посади, чи ініціює питання про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Отже, рішеннями, які створюють для особи правові наслідки, у розумінні пункту 1 розділу VІІІ Інструкції №202 є рішення, якими посадова особа, яка призначила службове розслідування, у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку за наявності підстав вживає адміністративних та організаційних заходів, у тому числі щодо звільнення прокурора з адміністративної посади, чи ініціює питання про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Подібна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі № 420/2228/21.
Водночас, згідно з принципом процесуальної економії слід застосовувати такий спосіб захисту, який приведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду, а також недопустимим є штучне подвоєння судового процесу (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б, від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц).
Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.
Про цей правовий висновок Велика Палата Верховного Суду нагадала в постанові від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, який відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Перш ніж відмовити в позові з підстав обрання неналежного способу захисту, суд з'ясовує: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом; чи передбачено законом ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. За змістом зазначених юридичних принципів процесуальної економії та стадійності захисту права застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
Застосовуючи вказаний підхід до обставин цієї справи, суд виходить з того, що рішення, яке прийнято за результатами службового розслідування не є предметом оскарження у даній адміністративній справі.
Більше того, суд враховує, що рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 29 квітня 2025 року №289дс-25 відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження стосовно начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_2 та начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Тернопільської обласної прокуратури Царя Руслана Володимировича.
Отже, саме по собі визнання протиправними дій відповідача щодо проведення службового розслідування та формування висновку не призведе до будь-яких результатів, а відтак і до відновлення порушеного права.
Таким чином, виходячи із принципів процесуальної економії та стадійності захисту права суд приходить до переконання про неефективність обраного позивачами способу захисту.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача скасувати висновок службового розслідування, суд вважає за необхідне звернути увагу й на таке.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII Інструкції №202 висновок службового розслідування може бути скасовано Генеральним прокурором, посадовою особою, якою призначено службове розслідування, або особами, які виконують їх обов'язки, у разі неповноти службового розслідування, невідповідності висновку службового розслідування фактичним обставинам, встановленим під час його проведення, а також у разі допущення інших порушень цієї Інструкції, іншого законодавства України, що суттєво вплинули чи могли вплинути на результати службового розслідування.
Судовим розглядом у даній справі не встановлено того, що позивачі оскаржували до в.о.керівника Тернопільської обласної прокуратури дії чи бездіяльність голови та членів комісії чи висловлювали зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2023 року у справі №240/44051/21 вказав, що повноваження стосовно оцінки обставин, встановлених службовим розслідуванням, надання оцінки критеріям, які враховуються при обранні виду стягнення, тяжкості проступку та заподіяній шкоді, ставленню порушника до службових обов'язків, визнанню особою своєї вини в ході службового розслідування, рівень її кваліфікації тощо, є виключними дискреційними повноваженнями відповідної посадової особи, оскільки результатом реалізації таких повноважень є обрання одного з можливих видів дисциплінарних стягнень.
Дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом.
Також поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 року у справі №816/591/15-а.
Отже, затвердження висновку службового розслідування чи його скасування належить до дискреційних повноважень Генерального прокурора та посадової особи, якою призначено службове розслідування, або осіб, які виконують їх обов'язки.
Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленими частиною другою статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 25 червня 2018 року у справі №810/1972/17.
Підсумовуючи зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача скасувати Висновок від 27 березня 2025 року за результатами службового розслідування.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Суд також зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду щодо безпідставності позовних вимог не спростовують.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.
Судові витрати
Згідно частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
Оскільки у цій справі судом відмолено у задоволенні позову повністю, ним не присуджується та не стягується судові витрати на користь будь-якої із сторін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Тернопільської обласної прокуратури відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 01 липня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
- ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Тернопільська обласна прокуратура (місцезнаходження: вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001, код ЄДРПОУ 02910098).
Головуючий суддя Юзьків М.І.