01 липня 2025 року Справа № 440/4111/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Опімах Л.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №440/4111/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,
27 березня 2025 року позивач Військова частини НОМЕР_1 звернувся до суду з позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що 05.03.2025 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77389741 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 03.02.2025 у справі №440/10783/24.
Позивач вважає вказану постанову протиправною і просить скасувати, оскільки вона прийнята всупереч ст. 24, абз. 25 п. 10-2 розд. XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про виконавче провадження», зазначивши, що Військова частина НОМЕР_1 , починаючи з 24.02.2022, у повному складі виконує завдання з оборони України, а з 03.10.2024 передислокована до району виконання завдань в зоні відповідальності Оперативно-тактичного угрупування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Харківська область). З інформації, розміщеної на сайті Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в мережі Інтернет за адресою: https://www.sumyjust.gov.ua/sumska-oblast-3/, вбачається, що юрисдикція відповідача розповсюджується на територію Сумської області, що також зазначено в наказі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 246/7 від 05.04.2023. Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач не вправі здійснювати примусове виконання рішень відносно позивача, місцезнаходженням якого є Харківська область.
Відповідно до ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року у справі № 440/4111/25, адміністративний позов передано до Сумського окружного адміністративного суду за підсудністю.
01 травня 2025 року Сумським окружним адміністративним судом позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі.
На стадії підготовчого провадження у справі відповідач відзиву на позов не подав.
У призначене на 26.06.2025 судове засідання належним чином повідомлені учасники справи не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, тому у відповідності до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 05.03.2025 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення державної виконавчої служби у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77389741 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 03.02.2025 у справі №440/10783/24 про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15 вересня 2016 року по 12 жовтня 2017 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року ( а.с. 3 на звороті).
У постанові про відкриття виконавчого провадження адреса боржника Військової частини НОМЕР_1 вказана: АДРЕСА_1 .
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на території України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон України “Про виконавче провадження», Закон №1404) та Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").
Статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначені вимоги до виконавчого документа а також передбачені підстави для повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Норми аналогічного змісту містяться і у Інструкції №512/5, зокрема, відповідно до пунктів 4, 5 розділу ІІІ виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа, у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
За змістом частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі обов'язково зазначається адреса місцезнаходження (для юридичних осіб).
Системний аналіз наведених норм надає підстави для висновку про відсутність у державного виконавця на етапі вирішення питання щодо прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження обов'язку та можливості перевіряти та з'ясовувати наявність обставин та підстав, що не охоплюються, переліком, зазначеним у ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема встановлювати адресу боржника.
Чинне спеціальне законодавство, що визначає порядок пред'явлення виконавчих документів до виконання, порядок примусового виконання рішень, не містить прямої норми, яка б передбачала повноваження виконавця вчиняти на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження дії, направлені на розшук боржника. Зазанчене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.07.2023 у справі №211/4347/15-ц, у якому Суд вказав, що чинним законодавством не передбачений обов'язок виконавця перевіряти зареєстроване місце проживання боржника та стадії відкриття виконавчого провадження.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що законодавчо визначено два види дислокації для військових частин: постійну та тимчасову, які не є тотожними за своєю суттю.
Відповідно до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом ЦУ СБУ №383 від 23.12.2020, за реєстр. в Міністерстві юстиції України 14 січня 2021 р. за № 52/35674, зазначено, що дислокація - місце розташування (базування) із зазначенням географічних назв адміністративно-територіальних географічних об'єктів або географічних координат.
Дислокація військ (в особливий період, на воєнний час) - розміщення у населених пунктах (аеродромах, військово-морських базах, пунктах базування, військових містечках, таборах тощо) органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових кораблів, військових навчальних закладів, установ та інших військових формувань, які не входять до складу діючих військ (сил).
Даним наказом визначено, що пункти постійної дислокації - визначені відповідними наказами (директивами) військові містечка (фонди), призначені для забезпечення життєдіяльності військової частини (органу військового управління, з'єднання, військового корабля, військового навчального закладу, установи Збройних Сил України) в мирний час. Під фондами тут і далі розуміють казармений фонд, житловий фонд, об'єкти соціально-культурного призначення, комунальні споруди та інженерні мережі, розташовані в межах військового містечка.
Таким чином передислокація це зміна розташування збройних сил або їх повернення із зони бойових дій до місця їх попередньої постійної дислокації (тобто там, де вони були розміщені до розгортання військ).
Зазначеним наказом також передбачено, що відомості, що становлять державну таємницю, крім іншого, становлять відомості про функціонування, характеристики, географічні координати (дислокацію) пункту управління (стаціонарного, рухомого, повітряного), об'єкта оперативного управління (діючого, запасного), пункту передислокації.
Відповідно до ст.. 6 Закону України “Про Збройні Сили України» передбачено, що органи військового управління, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.
План дислокації Збройних Сил України розробляється Генеральним штабом Збройних Сил України, узгоджується Міністерством оборони України з Кабінетом Міністрів України і затверджується Президентом України.
Передислокація військових частин, а також військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України до рівня з'єднання здійснюється за рішенням Міністерства оборони України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, а з'єднань - за рішенням Президента України.
Під час дії воєнного стану передислокація військових частин, а також військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України до рівня з'єднання здійснюється за рішенням Генерального штабу Збройних Сил України за погодженням з Міністерством оборони України.
Наведене свідчить, що на час відкриття виконавчого провадження у виконавця відсутні повноваження і можливість з'ясовувати місце передислокації та виконання Військовою частиною НОМЕР_1 бойових наказів під час передислокації у підпорядкування іншим органам під час воєнного стану в Україні для виконання завдань з оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості. Відтак, на момент прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження, зважаючи на зазначену у виконавчому листі адресу місця заходження боржника: м.Конотоп Сумська область, у відповідача були визначені законом підстави для його відкриття.
Також на думку суду, не заслуговують на увагу посилання позивача на положення абзацу 25 пункту 10-2 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про виконавче провадження» стосовно заборони відкриття виконавчих проваджень.
Так, відповідно до наведеної норми забороняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку).
Водночас, на момент відкриття виконавчого провадження ні територія, де знаходиться орган виконавчої служби ( м.Суми), ні територія, на якій вказана адреса боржника ( м.Конотоп), не включені до переліку територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376.
Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, приймаючи до уваги, що державним виконавцем під час винесення оскаржуваної постанови дотримані вимоги Закону України «Про виконавче провадження», суд приходить до висновку про відповідність постанови про відкриття виконавчого провадження критеріям, встановленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Опімах