01 липня 2025 рокум. Рівне№460/5020/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
На розгляді в Рівненському окружному адміністративному суді (далі - суд) перебуває справа №460/5020/25 за адміністративним позовом (позовною заявою) ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1) та Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити позивачу з 21.09.2020 по 24.12.2022 роки, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет» станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, за кожним роком проходження позивачем служби у Військовій частині НОМЕР_2 Військовій частині НОМЕР_1 відповідно;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу за період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 за період з 21.09.2020 по 24.12.2022 роки індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки при звільненні за період з 24.12.2022 року по день фактичного розрахунку з позивачем.
Позовна заява обґрунтована тим, що у період проходження позивачем служби у Військовій частині НОМЕР_2 нарахування та виплата для позивача грошового забезпечення Військовою частиною НОМЕР_1 (на фінансовому забезпечення якої перебувала ВЧ НОМЕР_2 ) здійснювалось у заниженому розмірі, зокрема, позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022). Окрім того, позивач вважає, що відповідач-1 протиправно не нараховував та не виплачував йому індексації грошового забезпечення за період з 21.09.2020 по 24.12.2022 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому з метою відновлення порушених прав звернувся до суду із цим позовом та просив позов задовольнити повністю.
Відповідач-1 скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, подав свій відзив до суду, де в обґрунтування заперечень на позовну заяву зазначає про те, що військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , тобто виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 проводиться військовою частиною НОМЕР_1 на підставі наказів, виданих командиром військової частини НОМЕР_2 та відповідних платіжних документів, підготовлених військовою частиною НОМЕР_2 , отже належним відповідачем є військова частина НОМЕР_2 . По суті позовних вимог відповідач-1 зазначає, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01 березня 2018 року по 24 грудня 2022 року не змінювався, а виплата грошового забезпечення всім військовослужбовцям на сьогоднішній день проводиться (як і у 2018 році) відповідно до норми, визначеної постановою №704, тобто розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а відтак позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення та інших видів виплат у відповідності до прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом станом на 01 січня календарного року, вважає безпідставною, як загалом і інші позовні вимоги позивача, а тому просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідач-2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався та свій відзив до суду не подав.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 17.03.2025 у електронній формі із використанням електронного кабінету підсистеми ""Електронний суд" ЄСІТС, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 18.03.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2025 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 24.12.2024 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив учасникам справи строки на подання заяв по суті спору та витребував у відповідача-1 додаткові докази у справі, а саме: 1) довідки про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення позивача (основні та додаткові види) за період з 21.09.2020 по 24.12.2022, з зазначенням розрахункової величини, з якої обраховувався розмір такого грошового забезпечення; 2) інформацію про нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 21.09.2020 по 24.12.2022.
Ухвалою від 31.03.2025 суд зупинив провадження у справі №460/5020/25 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в адміністративній справі №460/21394/23.
Ухвалою від 31.03.2025 суд поновив провадження у адміністративній справі №460/5020/25 та продовжив розгляд у цій справі зі стадії, на якій його було зупинено.
Ухвалою від 31.03.2025 суд провадження у цій справі зупинив до перегляду Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 в порядку апеляційного провадження.
21.05.2025 справа №460/5020/25 повернулася до суду із суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційне провадження у справі закрито, а тому ухвалою від 22.05.2025 суд поновив провадження у справі №460/5020/25.
Ухвалою від 22.05.2025 суд залучив Військову частину НОМЕР_2 до участі у справі №460/5020/25 в якості другого відповідача.
Ухвалою від 22.05.2025 суд залишив позовну заяву позивача без руху та встановив позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви, а саме подання позивачем до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2022 року, які пред'явлені поза межами встановленого законом строку для звернення за захистом, із відповідними обґрунтуваннями та доказами поважності причин пропуску вказаного строку щодо цих позовних вимог.
03.06.2025 на виконання ухвали суду від 22.05.2025 позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви позовної заяви із клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою та відповідним обґрунтуванням поважності причин пропущення ним строку для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою від 09.06.2025 суд поновив позивачу строк звернення до суду із позовною заявою та продовжив розгляд справи.
Відповідач-1 скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та подав 08.04.2025 свій відзив до суду, в якому виклав заперечення на позовну заяву, витребувані ухвалою суду від 24.12.2024 довідки про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення позивача (основні та додаткові види) за період з 21.09.2020 по 24.12.2022 не надав.
Відповідач-2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався та свій відзив до суду не подав.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №349 від 24.12.2022 позивача з 24.12.2022 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач вважає, що грошове забезпечення за період перебування його на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 в період з 21.09.2020 по 24.12.2022 нараховувалось у заниженому розмірі, а саме з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня кожного відповідного календарного року.
Позивач також зазначив, що останнє перед оспорюваним періодом підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося з 01 січня 2008 року (постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 (далі - Постанова №1294), а відтак в разі нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, базовим місяцем має бути січень 2008 року.
З огляду на вказане позивач вважає, що відповідачем також вчинена протиправна бездіяльність щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за період з 24.12.2022 по дату фактичного розрахунку.
Вважаючи, що відповідач-1 вчинив протиправні дії, які полягають у нарахуванні позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом з наведеними позовними вимогами до відповідача-1.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 (далі - Постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" №103 від 21.02.2018 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 - пункт 6 Постанови №103 втратив чинність та відновлена дія п.4 Постанови №704 у первісній редакції.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: "01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21.
Слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн. В свою чергу, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового розміру збільшено в порівнянні з 2018 роком. Так, з 01.01.2020 розмір прожиткового мінімуму становить 2102,00 грн, з 01.01.2021 - 2270,00 грн, а з 01.01.2022 розмір прожиткового мінімуму становить 2481,00 грн.
Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та на 2020, 2021, 2022 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Тому, суд дійшов висновку про те, що у період з 21.09.2020 по 24.12.2022 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" відповідно.
При цьому суд зауважує, що відповідач-1 у своєму відзиві не заперечує того факту, що позивачу нараховувалось грошове забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704. Зокрема відповідач-1 у своєму відзиві зазначив, що з 21 вересня 2020 року по 24 грудня 2022 року військова частина НОМЕР_2 правомірно застосовувала прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, під час розрахунку грошового забезпечення військовослужбовцям. При цьому відповідач-2 також не спростував того, що позивачу нараховувалось грошове забезпечення з урахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на відповідний календарний рік.
Зважаючи на висновки суду щодо наявності підстав для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2020, 2021, 2022 роки), який відповідачами не був врахований під час нарахування грошового забезпечення позивача, відтак суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату позивачу вказаних грошових виплат з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" відповідно та з урахуванням вже виплачених сум.
Суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Відтак, похідні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві, грошове забезпечення з 21.09.2020 по 24.12.2022, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, також підлягають задоволенню. При цьому, перерахунок має бути здійснений виходячи з розміру посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет України станом на 1 число відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу за період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_2 за період з 21.09.2020 по 24.12.2022 роки індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року, суд виходить з наступних міркувань.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-ІІІ (далі - Закон №2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина 2 статті 19 Закону №2017-ІІІ).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-ХІІ, дію якого зупинено на 2023 рік згідно із Законом України від 3 листопада 2022 року №2710-IX).
Преамбулою Закону України від 3 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Приписами статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону №1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону №1282-XII). Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком №1078, який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Суд зауважує, що Постановою №1013 (набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015) було внесено зміни до Порядку №1078, відповідно до яких запроваджено єдині підходи при проведенні індексації грошових доходів населення у разі їх підвищення.
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно з абзацами 1-6 пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
З системного аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку №1078).
З аналізу наведених правових норм випливає, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, в якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Висновки аналогічного характеру викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №803/203/17 і від 22.07.2020 у справі №400/3017/19.
Розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"№1294, яка набрала чинності з 01.01.2008 та діяла до 01 березня 2018 року, тобто до набрання чинності Постановою №704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
А тому, за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними Постановою №1013) є січень 2008 року.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 28 вересня 2022 року у справі №560/3965/21 та від 28 вересня 2022 року у справі №400/1119/21, а також у постановах від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20, від 09 червня 2022 року у справі №600/524/21-а, правовідносини у яких є подібними до правовідносин у цій справі, а тому зазначені висновки є релевантними до цієї справи.
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося. Однак суд наголошує, що вже після березня 2018 року базовим місяцем для розрахунку індексації є саме березень 2018 року.
Отже, якщо останнє підвищення окладу за посадою до березня 2018 року відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
За таких обставин суд приходить до висновку, що для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача у період з 21.09.2020 до 24.12.2022 у відповідача-1 були відсутні правові підстави для врахування січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації відповідно до Порядку №1078, оскільки з 01 березня 2018 року після затвердження схеми тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
При цьому суд зауважує, що позовні вимоги зводяться виключно до того, що за вказаний період служби індексація грошового забезпечення повинна здійснюватись з визначенням місяця в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.
З огляду на вказане, позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, за період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_2 з 21.09.2020 по 24.12.2022 роки, з визначенням місяця в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року, не підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки при звільненні за період з 24.12.2022 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку у разі вирішення спору на користь працівника частково, здійснюються не більш як за шість місяців.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати його грошового забезпечення з урахуванням норм абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Також як суд вже зазначав вище, 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Висновок щодо застосування статті 117 КЗпП в редакції Закону №2352-ІХ викладено Верховним Судом у постанові від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення зі служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак не більше ніж за шість місяців.
З урахуванням дати звільнення позивача з військової служби 24.12.2022, суд вважає що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 24.12.2022, проте не більш як за шість місяців, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 та з урахуванням проведеного перерахунку такого грошового забезпечення на виконання цього рішення суду.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд враховує, що відповідно до пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від22.05.2017 №280, в редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104, військова частина, не включена до розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядників коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
Крім того, в пункті 1.5 зазначених Правил вказано, що командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
У ході розгляду справи судом встановлено з доданого до позовної заяви копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №349 від 24 грудня 2022 року та військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 11.06.1996, що в період з 21.09.2020 по 24.12.2022 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , про що також зазначає відповідач-1 у своєму відзиві.
Відповідно до частини 2, пункту 8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 (далі наказ МОУ №260) - грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира.
Отже, судом встановлено, що військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , що сторонами не заперечується, а отже військова частина НОМЕР_1 здійснює всі належні військовослужбовцям виплати лише на підставі первинних документів відповідних військових частин.
З огляду на наведене, військова частина НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , була зобов'язана вирішити питання про нарахування та виплату грошового забезпечення позивача шляхом винесення наказу про нарахування та виплату такого грошового забезпечення та всіх інших видів забезпечення належних позивачу для виплати в належному розмірі.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права і висновки Верховного суду про їх застосування, суд дійшов до висновку, що у цій справі наявні фактичні і правові підстави для ухвалення судом рішення про часткове задоволення позову.
5. Розподіл судових витрат.
Приписами пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивача звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то ж позивач при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір не сплачував, і крім того він не подав до суду доказів понесення ним будь-яких інших судових витрат. А тому у суду відсутні передбачені законом підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 з 21.09.2020 по 24.12.2022 грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 21.09.2020 по 31.12.2020, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2021 Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.01.2022 по 24.12.2022, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2022 по 24.06.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2022 по 24.06.2023 із належного ОСОБА_1 грошового забезпечення, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100, та з урахуванням проведеного перерахунку такого грошового забезпечення на виконання цього рішення суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 );
Відповідач-1: Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ).
Відповідач-2: Військова частина НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК