30 червня 2025 року справа №753/15348/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про зобов'язання вчинити дії,
До Дарницького районного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві виконати в натурі обов'язок щодо нарахування і виплати пенсії та компенсації втрати частини доходу (пенсії) ОСОБА_1 за період з квітня 2016р. по лютий 2023р. включно, згідно п. 2 статті 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 07.09.2023 року в адміністративній справі №753/15348/23 передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27.11.2023 року в адміністративній справі №753/15348/23 виправлено описки, допущені в тексті ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 07.09.2023 року.
21 березня 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями визначено головуючим суддею Лиска І.Г., а передано останньому 30.10.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду дану справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона є пенсіонеркою з 21.08.1992 року, її місце проживання до 01.02.2023 було в АДРЕСА_1 . З початком російської агресії на окупованій території виплату пенсії було припинено. Позивачка отримувала пенсію до березня 2016 року. З 14.02.2023 Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду у м. Києві як внутрішньо переміщена особа та з 16.02.2023 Позивачці поновлено виплату пенсії. Представник позивача звернувся із заявою до Відповідача стосовно виплати заборгованості пенсії за період з квітня 2016 р. по лютий 2023 р. У відповідь Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначило, що кошти з лютого 2020 року по лютий 2023 року (з врахуванням ст. 46 Закону) в сумі 162176,84 грн. обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , виданим Куйбишевським РВ ДМУ України в Донецькій області.
Позивачка з 01.07.2003 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Донецькій області та отримувала пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 .
В березні 2016 року Позивачці припинено виплату пенсії у зв'язку з тим, що на окупованій території з початком російської агресії виплату пенсії припинено.
З 14.02.2023 Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду у м. Києві як внутрішньо переміщена особа та з 16.02.2023 Позивачці поновлено виплату пенсії.
Представник позивача звернувся із заявою від 11.04.2023 року до Відповідача стосовно виплати заборгованості пенсії ОСОБА_1 за період з квітня 2016 р. по лютий 2023 р.
У відповідь Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначило, що кошти з лютого 2020 року по лютий 2023 року (з врахуванням ст. 46 Закону) в сумі 162176,84 грн. обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи таке рішення Відповідача протиправним, Позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV, прийнятий 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Так, частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положеннями статті 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону №1058-IV згідно із якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.46 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При цьому відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій і відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу ПФУ від обов'язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та росії", в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 р. № 1165 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі - Порядок № 1165).
Згідно із п.2 Порядку № 1165 облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі - рішення), та у сформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі - перелік отримувачів).
Приписами п.4 Порядку № 1165 передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Отже, Порядок № 1165 визначає додаткові умови виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій за минулий період, що не передбачені Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У свою чергу, до спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови КМУ, якими врегульовані деякі питання організації виплати пенсії та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зокрема, й постанови № 1165, на яку посилається відповідач, з огляду на таке.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.
Згідно із частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В силу частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Аналогічну правову позицію викладено в зразковій справі №805/402/18-а, а також, постановах Верховного суду від 14.03.2018 у справі №243/6815/17, від 06.03.2018 у справі №243/6753/17, від 26.06.2018 у справі №185/5578/17, від 04.07.2018 у справі №185/9746/16-а.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії за спірний період.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу нарахованої пенсії за період з березня 2016 року по лютий 2023 року, тому належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період березня 2016 року по лютий 2023 року і зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість по пенсії за віком за вказаний період.
Щодо заявлених позовних вимог про нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідні положення містить і Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159.
Так, відповідно до пунктів 1-3 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії (довічне грошове утримання), соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно із положенням статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та пункту 5 указаного Порядку виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Позивач просить виплатити компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону.
Отже, вимога про нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №200/11292/19-а та від 5 березня 2020 року у справі № 140/1547/19.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС).
Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1200,00 грн.
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 1200,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві виконати в натурі обов'язок щодо нарахування і виплати пенсії ОСОБА_1 за період з квітня 2016 р. по лютий 2023 р. включно, згідно п. 2 статті 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений нею судових збір у розмірі 1200 (одна тисяча двісті) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.