29 травня 2025 року справа №320/6015/19
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області по не виплаті грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб;
???- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію податку на доходи фізичних осіб за період з 16 лютого 2017 року по 15 червня 2017 року у сумі 8070,34 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 15.02.2017 по 14.06.2017 він проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ третього сектору управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО з 16.02.2017 та мав спеціальне звання - полковник податкової міліції.
Пояснює, що Наказом Державної фіскальної служби України від 14.06.2017 № 1372-0 позивача звільнено з посади з 15.06.2017 та відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження Головного управління ДФС у Київській області.
За час проходження служби Позивачем з 16.02.2017 по 15.06.2017, Відповідачем йому нараховано грошове забезпечення в сумі 44835,20 гривень та утримано суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 8070,34 гривень, а також військовий збір.
Проте, Відповідачем при здійсненні виплати грошового забезпечення не було вчинено дії, спрямовані на виплату Позивачу рівноцінної та повної компенсації втрат доходів на суму утриманого з нього грошового забезпечення податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) в розмірі 8070 грн. 34 коп.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя ОСОБА_3 ) від 06 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №320/6015/19 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_3 з посади судді Київського окружного адміністративного суду, дану справу передано на повторний автоматизований розподіл справи між суддями.
Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Лиска І.Г.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду дану справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав до суду відзив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що відповідно до положень пункту 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України, у редакції з 01.01.2017, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідач зазначив, що Податковим кодексом України станом на час виникнення спірних правовідносини не передбачено спрямування податку на доходи фізичних осіб на компенсацію втрат доходів працівників податкової міліції. У зв'язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.
У відповіді на відзив Позивач підтримав усі свої позовні вимоги.
Розглянувши позовну заяву, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 21.01.1997.
Відповідно до посвідчення серії 14 липня 2017 року, ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ третього сектору управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО ГУ ДФС у Донецькій області з 16.02.2017 по 15.06.2017, та мав спеціальне звання - полковник податкової міліції.
Наказом Державної фіскальної служби України від 14.06.2017 № 1372-0 позивача звільнено з посади з 15.06.2017 та відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження Головного управління ДФС у Київській області.
За час проходження служби Позивачем з 16.02.2017 по 15.06.2017, Відповідачем йому нараховано грошове забезпечення в сумі 44835,20 гривень та утримано суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 8070,34 гривень, а також військовий збір.
Проте, Відповідачем при здійсненні виплати грошового забезпечення не було вчинено дії, спрямовані на виплату Позивачу рівноцінної та повної компенсації втрат доходів на суму утриманого з нього грошового забезпечення податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) в розмірі 8070 грн. 34 коп.
Судом встановлено, що за період з 16 лютого 2017 року по 15 червня 2017 року позивачу не виплачувалась щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб протиправною, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (надалі по тесту також - грошова компенсація) визначається положеннями Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (далі - Порядок №44).
Пунктом 2 Порядку №44 (у редакції, чинній до 03.06.2017) було визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.
У свою чергу, з 03.06.2017 і на даний час вказаний п. 2 Порядку №44 викладений в наступній редакції, зокрема: грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
За змістом пунктів 3 - 6 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (надалі по тексту також - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
При цьому, суд враховує те, що вказані правовідносини починаючи з 1 січня 2011 року врегульовані також Податковим кодексом України (далі ПК України).
Зокрема, у період до 1 січня 2017 року п. 168.5 ст. 168 ПК України передбачав, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Наведена редакція правової норми Кодексу свідчить, що до 1 січня 2017 року особи рядового і начальницького складу органів податкової міліції були віднесені до відповідної категорії громадян, яким суми податку на доходи фізичних осіб, що утримувалися з їх грошового забезпечення, спрямовувалися на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.
Така редакція п. 168.5 ст. 168 ПК України до 1 січня 2017 року відповідала Порядку №44, в тому числі пункту 2 такого Порядку.
У той же час, з 1 січня 2017 року, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 №1797-VIII (далі - Закон №1797-VIII), п. 168.5 ст. 168 ПК України викладено в новій редакції, а саме: суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Тобто, починаючи з 1 січня 2017 року особи рядового і начальницького складу органів податкової міліції виключені із переліку відповідної категорії громадян, яким суми податку на доходи фізичних осіб, що утримувалися з їх грошового забезпечення, спрямовуються на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Абзацом 9 пункту 5 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1797-VIII зобов'язано Кабінет Міністрів України, серед іншого, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Однак, станом на день звільнення позивача зі служби відповідні зміни щодо виключення осіб рядового і начальницького складу органів податкової міліції із переліку відповідної категорії громадян, не внесені до пункту 2 Порядку №44.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач наполягає на застосуванні судом у спірних відносинах положень п. 2 Порядку №44, і як наслідок всього Положення №44, та одночасно нової редакції п. 168.5 ст. 168 ПК України. Позивач вважає, що оскільки він є колишнім працівником податкової міліції, то на нього поширюються гарантії соціального та правового захисту, передбачені ст. 22-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ та деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Надаючи оцінку правової позиції позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 с. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із п. 2.1 ст. 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Пунктом 5.2 ст. 5 ПК України визначено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Відповідно до п. 7.3 ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Частиною 3 ст. 7 КАС України визначено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Спірні правовідносини врегульовані виключно нормами п. 168.5 ст. 168 ПК України та положеннями Порядку №44. Отже, оскільки згідно із ієрархією джерел права Закон це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу щодо інших актів, які повинні видаватись на основі Закону, для вирішення даної справи слід застосовувати саме п. 168.5 ст. 168 ПК України як правовий акт, положення якого мають вищу юридичну силу по відношенню до пункту 2 Порядку №44.
Крім того суд зазначає, що Порядок №44 не відповідає закону не тільки щодо пункту 2, але й в інших його положеннях, зокрема, пункт 3 містить посилання на Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», який втратив чинність 1 січня 2011 року з прийняттям ПК України.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно застосовував положення п. 168.5 ст. 168 ПК України, в редакції Закону №1797-VIII, при нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення працівника податкової міліції органів ДФС за період починаючи з 16 лютого 2017 року по 15 червня 2017 року.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25.03.2019 у справі № 820/4516/18.
Зокрема, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що передбачена пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України компенсація утриманої з грошового забезпечення (грошових винагород та інших виплат) суми податку на доходи фізичних осіб здійснюється за рахунок таких сум, тобто законодавцем встановлено особливості утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб для наведених у цьому пункту осіб. Тому спірні правовідносини врегульовано податковим законодавством, а саме - Податковим кодексом України.
У спірний період (з 01.01.2017 по 04.12.2017) встановлені п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України особливості утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб не розповсюджувалися на осіб рядового і начальницького складу податкової міліції. Тому утримані з грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу податкової міліції суми податку на доходи фізичних осіб не підлягали спрямуванню на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Ретроспективний аналіз Порядку №44 дозволяє дійти висновку, що його приписи не можуть бути самостійною підставою для визначення наявності у особи права на вказану компенсацію, оскільки цей Порядок було затверджено на виконання п. 22.7 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та він лише визначає умови і механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб певним категоріям громадян, право на яке було передбачено у вказаному Законі, а у наступному в Податковому кодексі України.
Не приведення приписів Порядку №44 у відповідність до внесених Законом України №1797-VIII від 21.12.2016 змін до Податкового кодексу України в частині виключення певної категорії громадян з переліку осіб, які мають право на компенсацію, не є підставою розглядати цій Порядок як нормативно-правовий акт, який визначає особливості утримання і сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб для осіб рядового і начальницького складу податкової міліції.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, беручи до уваги наведену правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах та враховуючи встановлені у справі обставини, суд не вбачає порушення в діях посадових осіб відповідача в не нарахуванні та не виплаті позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у період з січня 2017 року по березень 2017 року, і відповідного порушення права позивача на належний розмір грошового забезпечення під час служби.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Згідно з положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В даному випадку, позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню і у задоволенні позову слід відмовити.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 73-78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 КАС України, суд,-
У задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.