ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" червня 2025 р. справа № 300/3085/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до Міністерства оборони України, пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, за участю третіх осіб - ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), за участю третіх осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - третя особа-1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - третя особа-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 6 рішення комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №46/д в частині направлення на доопрацювання та відмову у призначенні ОСОБА_1 , як члену сім'ї, утриманцю загиблого військовослужбовця Збройних Сил - ОСОБА_2 - батька, на повному утриманні якого дочка - ОСОБА_1 знаходилася та одержувала від нього допомогу, яка була основним джерелом засобів для існування, одноразової грошової допомоги з підстав загибелі під час безпосередньої участі у бойових діях;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , як члену сім'ї, утриманцю загиблого військовослужбовця Збройних Сил - ОСОБА_2 - батька, на повному утриманні якого дочка - ОСОБА_1 знаходилася та одержувала від нього допомогу, яка була основним джерелом засобів для існування, одноразової грошової допомоги з підстав загибелі під час безпосередньої участі у бойових діях, відповідно до ст. 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та п. 2 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану».
Адміністративний позов обґрунтований тим, що батько позивачки ОСОБА_2 , військовослужбовець Збройних Сил України, загинув при виконанні бойового завдання. Позивачці було вручено сповіщення про його загибель № 24 з ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_1 стверджує, що на момент смерті батька - ІНФОРМАЦІЯ_4 , вона перебувала на його утриманні, отримувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї постійним і основним джерелом засобів для існування, оскільки з вересня 2020 року навчалась в ВСП Коломийському політехнічному коледжі НУ «Львівська політехніка», а з 01.03.2021 по 30.06.2021 працювала у приватного підприємця та отримувала мінімальну заробітну плату, та після звільнення з 30.06.2021 року до дня смерті батька не була працевлаштована.
Вважає, що має всі законні підстави для отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 гривень як член сім'ї та утриманець загиблого (померлого) військового згідно зі статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла на момент смерті батька. До того ж, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 300/7499/23, що набрало законної сили, зокрема зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути і подати до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України висновок і доповідь щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Однак комісією Міністерства оборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум прийнято рішення від 27.12.2024 року № 46/д (пункт 6) про повернення документів на доопрацювання, у зв'язку із тим, що позивачка не відноситься до неповнолітньої дитини загиблого, як того вимагають положення статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на момент подачі, а подані нею документи є недостатніми для підтвердження перебування на утриманні батька. Вказане рішення ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що суперечить чинному законодавству.
Позивачка наголосила, що на момент виникнення у неї права на допомогу (з часу загибелі батька-військовослужбовця) діяла редакція статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в якій зазначено, що особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги - члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Зазначила, що відповідач залишив поза увагою надані нею документи щодо спільного проживання з батьком за однією адресою, підтвердження ведення спільного господарства та побуту, підтвердження оплати батьком її навчання, постійне фінансування проживання та відсутність у позивачки жодного іншого доходу, окрім утримання батьком. Відтак, просить суд скасувати спірне рішення та задовольнити її вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 08.05.2025 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
09.05.2025 від третьої особи -2 надійшли письмові пояснення, обґрунтовані тим, що у редакції статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", чинній на дату смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , зазначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблої особи (померлого).
Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених військової служби, та деяких інших осіб" , або згідно статті 31 частини першої згаданого Закону члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним основним джерелом засобів до існування.для того, щоб мати право на отримання грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, особа, яка вважає себе членом сім'ї такого військовослужбовця, повинна довести: факт проживання з загиблим; наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов'язків.
Відповідно до наданих документів позивачка не відноситься до неповнолітньої дитини загиблого. Також за поданими документами неможливо встановити, чи є повнолітня дочка загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю) і перебувала на його утриманні. Підтверджуючих документів про право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення даного виду пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на розгляд Комісії позивачкою не надано. У задоволенні позову просить відмовити.
04.06.2025 представником відповідача подано письмове пояснення (відзив) на позовну заяву, з якого слідує, що рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлено протоколом від 27.12.2024 № 46/д, документи ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю ОСОБА_2 було повернуто на доопрацювання. Відповідно до наданих позивачкою документів, вона не відноситься до неповнолітньої дитини загиблого. Також за наявними документами неможливо встановити, чи є повнолітня дочка загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю) і перебувала на його утриманні. Підтверджуючих документів про право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення даного виду пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на розгляд Комісії не надано. Отже, на думку відповідача, ОСОБА_1 має подати копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судове рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі, що дають право на отримання одноразової грошової допомоги. Враховуючи викладені обставини, представник відповідача вважає, що Міністерство оборони України права та свободи позивачки не порушило.
Також представник відповідача зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними, оскільки Міністерством оборони України не було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю батька позивачки. Остаточне рішення щодо призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги Комісією буде прийнято після надання зазначеної інформації, і на даний час цієї інформації не отримано.
Наголосив, що особа вважається утриманцем лише в тому випадку, якщо допомога, яка їй надається, є постійною та систематичною. Також щодо зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачці одноразову грошову допомогу вказав, що така вимога є формою втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Просив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, інші заяви та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив таке.
Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та після 24.02.2022 був призваний за мобілізацією в умовах воєнного стану на військову службу та направлений для зарахування до особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до Сповіщення сім'ї про загибель АДРЕСА_4 (вих. №1965 від 16.08.2022) ІНФОРМАЦІЯ_7 позивачці повідомлено, що 15.08.2022, під час бойових дій у Донецькій області, внаслідок артилерійського обстрілу, завданого військовими формуваннями рф, ОСОБА_2 загинув, вірний військовій присязі, у бою за Батьківщину, виявивши стійкість і мужність. Загибель «так» пов'язана із Захистом Батьківщини (а.с.18). Також серед матеріалів справи наявне свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 (а.с.20).
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.08.2022 №1033 «Про результати службового розслідування за фактом загибелі ОСОБА_2 » було встановлено: «Загибель військовослужбовця номера обслуги гранатометного відділення, гранатометного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 пов'язана із виконанням бойового завдання по захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, виконуючи обов'язки військової служби при відсічі і стримуванні збройної агресії проти України, внаслідок протиправних дій з боку збройних сил російської федерації та пов'язана із проходженням військової служби і виконанням обов'язків по захисту Батьківщини. Наказом зобов'язано помічника командира військової частини фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної роботи за заявою членів сім'ї загиблого солдата ОСОБА_3 виплатити належне загиблому грошове забезпечення, включаючи види грошових компенсацій та винагород, у тому числі компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 (а.с.30-32).
Указом Президента України від 17.04.2023 №230 ОСОБА_2 нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) (а.с.51).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі № 300/7499/23, яке набрало законної сили 03.07.2024, визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо прийняття та направлення на розгляд ІНФОРМАЦІЯ_2 заяви від 11.09.2022 та долучених до неї документів, поданих ОСОБА_1 для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку із загибеллю її батька - ОСОБА_2 .
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_8 прийняти та направити на розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_2 доповідь за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.09.2022 та долучені до неї документи, на вирішення у порядку, встановленому наказом Міністерства оборони України №45 від 25.01.2023.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути і подати до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України висновок і доповідь щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (а.с.43-48).
ІНФОРМАЦІЯ_5 подано до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України висновок і доповідь (а.с.97-101). Відповідно до Висновку від 15.07.2024 №10/1/4705 третьою особою-2 зазначено, що на підставі поданих документів члени сім'ї, батьки, утриманці загиблого ІНФОРМАЦІЯ_4 військовослужбовця ОСОБА_2 мають право на отримання одноразової грошової допомоги рівними частками. Встановлено, що особа, яка звернулась за отриманням допомоги та не надала в повному обсязі документи, що підтверджують право на виплату - дочка ОСОБА_1 . Отримано інформацію, що особи, які, зокрема не звернулися за отриманням грошової допомоги: мати ОСОБА_4 (померла у 2022 році), батько ОСОБА_5 (помер у 2003 році), колишня дружина ОСОБА_6 (розлучена у 2018 році), донька ОСОБА_7 (нотаріально засвідчена заява про відмову від одноразової грошової допомоги, писати заяву на отримання допомоги не буде). ОСОБА_8 повторно не одружувався.
Згідно з п.6 Рішення комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №46/д документи ОСОБА_1 направлено на доопрацювання з метою надання документів, які підтверджують, що позивачка перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судове рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.
У вказаному Рішенні зазначено, що позивачка не відноситься до неповнолітньої дитини загиблого, також за документами неможливо встановити, чи є повнолітня ОСОБА_1 непрацездатною (особою з інвалідністю) і перебувала на його утриманні (а.с. 50).
Не погоджуючись з наведеним Рішенням відповідача, позивачка звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно зі ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), який, зокрема встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Пунктом 1 ст.3 Закону №2011-XII встановлено, що дія цього Закону поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей;
4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.
Відповідно до п.2 ст.3 Закону №2011-XII дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Забезпечення виконання Закону №2011-XII, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст.4 Закону №2011-XII).
Військовозобов'язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», указами Президента України (п.3 ст.16 Закону №2011-XII).
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-ХІІ).
Частиною 1 статті 16 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Нормами частини 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28.06.2023 № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Так, відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 Постанови № 168 установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, є, зокрема загибель (смерть) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби. При цьому отримувачі можуть реалізувати своє право на одержання допомоги саме з дати загибелі військового.
За приписами статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ (у редакції від 13.04.2022, чинній на момент виникнення прововідносин (права на виплату одноразової грошової допомоги)) у випадках, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відтак, ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ не передбачає спеціального поняття ані для "члена сім'ї", ані для "утриманця", а є відсилочною - відсилає до норм Сімейного кодексу України - для встановлення статусу члена сім'ї, та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» - для визначення кола утриманців.
Частиною 1 статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон №2262-XII) передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Статтею 31 Закону №2262-XII встановлено, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
З огляду на вищевикладене, статус утриманця у розумінні ст. 31 Закону № 2262-XII та, відповідно, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги згідно зі ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ, мають виключно члени сім'ї загиблого, які на час його смерті перебували на його утриманні або отримували постійну та основну допомогу, яка забезпечувала їх існування.
Поняття членів сім'ї визначається відповідно до положень Сімейного кодексу України.
Згідно зі ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Отже, для того, щоб мати право на призначення та отримання грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, особа, яка вважає себе членом сім'ї такого військовослужбовця, повинна довести:
а) факт проживання з загиблим;
б) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов'язків.
Наведені правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 квітня 2025 року у справі №280/3747/23.
Як вбачається з Акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї Кутської селищної ради с.Тюдів від 06.09.2022 № 99/14-16/6, підписаного соціальним інспектором Чокинюк С., депутатом селищної ради Марчук Л. та заявницею ОСОБА_6 та затвердженого та скріпленого печаткою старости Тюдівського старостинського округу Д. Колотилом, а саме розділу ІІІ «Відомості по сім'ю» наявна така інформація: батько ОСОБА_2 , доньки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), мати (заявниця) ОСОБА_6 .
З Акту також слідує, що ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_5 , але фактично проживав в АДРЕСА_6 ) разом зі своїми доньками ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Вони разом вели спільне господарство, батько утримував своїх дітей. Даний факт засвідчують сусіди ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с.27).
Відповідна інформація щодо складу сім'ї відображена також у довідці старости Тюдівського старостинського округу від 22.08.2022 №506 (а.с.28).
Факт кровного споріднення позивачки з її батьком (загиблим військовослужбовцем ОСОБА_2 ) не був спірним між сторонами та не заперечується відповідачем.
Відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі № 300/7499/23, яке набрало законної сили 03.07.2024, судом, під час розгляду вказаної справи, було встановлено та досліджено в судовому засіданні письмові документи, які є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що підтверджують факт проживання ОСОБА_1 разом з батьком - ОСОБА_2 , однією сім'єю, ведення з ним спільного господарства до моменту його призову на військову службу у зв'язку з мобілізацією та загибелі, а також наявність між ними взаємних прав та обов'язків і перебування на його утриманні (а.с.43-48).
Згідно з ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
До того ж, відповідачем у загальному порядку не спростовані вказані обставини.
При цьому, як встановлено судом в межах даного спору, наведені документи, серед іншого, надавались ІНФОРМАЦІЯ_11 відповідачу для розгляду Комісією, що підтверджується листом Головного управління соціальної підтримки Міністерства оборони України від 11.06.2025 №220/13/21801 із доданим до нього пакетом документів (а.с. 95-134). Разом з тим пункт 6 оспорюваного рішення, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №46/д, не містить інформації щодо їх розгляду та надання оцінки.
Крім того, серед матеріалів справи наявна копія квитанції від 23.07.2022 щодо переказу власних коштів в розмірі 7025,29 грн ОСОБА_2 - ОСОБА_7 .
Також судом з'ясовано, що рішенням Косівського районного суду від 09.07.2018, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано.
За відомостями довідки Косівського ВДВС у Косівському районі Івано-Франківської області від 01.09.2022 ОСОБА_2 станом на 14.08.2022 як платник аліментів не обліковувався (а.с.22). Згідно із копіями нотаріально засвідчених заяв від 31.08.2022, ані позивачка, ані її сестра та мати у зареєстрованому шлюбі як в Україні так і за її межами не перебувають (а.с.33-35).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Кутської селищної ради села Тюдів Косівського району Івано-Франківської області від 19.12.2022 №712 мати ОСОБА_7 та ОСОБА_1 - ОСОБА_6 ніде не працювала, не працює, доходів не має (а.с.41).
До того ж судом з'ясовано, що у вересні 2020 року, у віці 17 років, позивачка ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) вступила до Відокремленого структурного підрозділу Коломийського політехнічного коледжа НУ «Львівська політехніка», про що свідчить копія договору про надання освітніх послуг № 05 (а.с.36) на заочну форму, навчання в якому завершила 30.06.2022 відповідно до Диплома фахового молодшого бакалавра НОМЕР_4 , виданого 30.06.2022 (а.с.37).
Згідно з Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 09.12.2022 ОСОБА_1 працювала з березня по червень 2021 року у ФОП ОСОБА_11 , отримуючи заробітну плату в розірі 6000 грн на місяць.
Відповідно до ч.1 ст. 198 Сімейного кодексу Украни батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Отже, ключовими факторами, на яких ґрунтується обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей є: по-перше, потреба дитини у наданні матеріальної допомоги і, по-друге, спроможність батьків надавати таку допомогу.
За приписами частин 1,2 статті 199 Сімейного кодексу Украни, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що повнолітня дитина до досягнення нею 23 років, незалежно від форми навчання, має право на утримання від батьків, якщо потребує матеріальної допомоги у зв'язку із продовженням навчання. При цьому обов'язок батьків щодо утримання повнолітніх дітей є самостійним обов'язком.
У межах даного спору, з огляду на наявні у справі докази, суд резюмує, що позивачка на момент смерті батька ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), проживаючи із ним в одному домі, поділяючи спільний побут, маючи взаємні права і обов'язки та ведучи спільне господарство, перебувала у статусі члена його сім'ї. У період продовження навчання, за відсутності допомоги збоку матері та постійного заробітку, знаходилась на утриманні ОСОБА_2 , що відповідає нормам Сімейного кодексу України. А в період з 01.07.2022 до 15.08.2022, враховуючи спроможність батька надавати матеріальну допомогу, маючи потребу (нужденність) у допомозі за відсутності доходу, отримувала постійну та основну допомогу, яка забезпечувала, зокрема її існування, що підтверджується, зокрема копією квитанції від 23.07.2022 щодо переведення коштів збоку батька.
Водночас суд відзначає, що національний закон України не містить жодних чітких та вичерпних критеріїв ані стосовно мінімальної величини тривалості періоду одержання членом сім'ї/утриманцем допомоги від іншого члена сім'ї/утримувача, ані стосовно співвідношення істотності допомоги утримувача відносно розміру власних доходів утриманця, ані стосовно припинення обов'язку батька продовжувати надавати допомогу власній дитині (при цьому акцентуючи увагу на відповідному обов'язку батьків щодо повнолітніх дітей).
Як вбачається з матеріалів справи, сестра позивачки ОСОБА_7 нотаріальною посвідченою заявою від 27.02.2023, зареєстрованою в реєстрі за № 296, відмовилась від одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю батька на користь ОСОБА_1 (а.с.69).
За приписами п. 5 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 р. № 714) (далі - Порядок № 975 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо одна із зазначених осіб (членів сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця) відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання. Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.
За наведених обставин справи, позивачка є єдиним членом сім'ї загиблого під час виконання обов'язків військової служби батька - ОСОБА_2 , котра має законне право на отримання одноразової грошової допомоги, встановленої абзацом 1 пункту 2 Постанови № 168.
Наказом Міністерства оборони України від 26.10.2016 №564 затверджено (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 р. за № 1497/29627) Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Положення №564), яке визначає основні функції, завдання, повноваження Комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а також порядок організації її роботи.
Пунктом 1 розділу ІІ Положення №564 визначено, що основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішень про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 21-4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, передбачених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН та постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року № 290 «Про затвердження Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов'язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках».
За приписами з п.2 розділу ІІ Положення №564 з метою забезпечення виконання покладених на неї завдань Комісія, зокрема зобов'язана:
приймати до розгляду документи, що надходять до Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 21-4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовцям Збройних Сил України, особам, звільненим з військової служби зі Збройних Сил України та СРСР, які стали інвалідами, військовозобов'язаним та резервістам, які стали інвалідами внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання, пов'язаних з їх призовом на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, членам родин загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил України;
приймати рішення про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги в місячний строк із дня надходження всіх необхідних документів;
забезпечити участь в опрацюванні питань, пов'язаних з виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, у разі внесення змін до нормативно-правових актів.
Комісія має право подавати запити на отримання інформації до державних органів стосовно виплати або невиплати одноразової грошової допомоги та з питань, які впливають на призначення такої допомоги (п.3 розділу ІІ Положення №564).
Абзацом 2 п.23 Порядку №975 розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Отже, виходячи з вищевказаної норми чинного законодавства, до обов'язку Комісії відноситься обґрунтування мотивів повернення документів на доопрацювання.
Поміж тим суд звертає увагу, що оспорюване рішення містить посилання на норму статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ у редакції, яка не була чинною станом на дату загибелі військовослужбовця, як того вимагає пункт 2 Постанови № 168 для реалізації права особи на отримання одноразової грошової допомоги.
Так, станом на 15.08.2022 діяла редакція вищевказаної статті (пункти 1,2) такого змісту: «У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".»
Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 29 липня 2022 року
№ 2489-IX, що набрав чинності 25.08.2022, визначено текст статті 16-1 викласти в такій редакції:
"1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення)".
Отже, на час загибелі батька позивачки (15.08.2022), чинною була редакція статті вказаного Закону, яка не включала до кола осіб, які можуть претендувати на одержання допомоги, дітей, які не досягли повноліття і, при цьому містила норму щодо наявності відповідного права у членів сім'ї військовослужбовця.
Відтак, мотиви уповноваженої Комісії відповідача, викладені у спірному Рішенні щодо не віднесення позивачки до неповнолітніх дітей загиблого та стосовно відсутності документів на підтвердження непрацездатності, як підстави утримання, усупереч вимогам абз. 2 п.23 Порядку №975, є необґрунтованими.
Крім того, суд зауважує, що відповідач не скористався правом, наданим Комісії пунктом 3 розділу ІІ Положення №564, щодо подання запитів на отримання інформації до державних органів з питань, які впливають на призначення допомоги позивачці. Відповідні докази у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У п.70 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що пункт 6 рішення комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №46/д, в частині направлення на доопрацювання документів ОСОБА_1 є необґрунтованим, відтак, його слід визнати протиправним та скасувати.
Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Так, при обранні способу відновлення порушеного права позивачки суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З огляду на викладене вище, для належного відновлення порушених прав позивачки, враховуючи наявні в матеріалах справи докази і встановлені судом обставини, суд доходить висновку про необхідність зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , як члену сім'ї, утриманцю загиблого військовослужбовця Збройних Сил - ОСОБА_2 - батька, на повному утриманні якого дочка - ОСОБА_1 знаходилася та одержувала від нього допомогу, яка була основним джерелом засобів для існування, одноразової грошової допомоги з підстав загибелі під час безпосередньої участі у бойових діях, відповідно до ст. 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та п. 2 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану».
Такий спосіб захисту суд не вважає втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України, оскільки судовим розглядом справи встановлені обставини беззаперечного права позивачки на отримання вищевказаної одноразової грошової допомоги.
Відтак, вказане зумовлює висновок суду про задоволення позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третіх осіб - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, до стягнення з відповідача, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь позивачки належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 05.05.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 6 рішення комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №46/д, в частині направлення на доопрацювання документів ОСОБА_1 .
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , як члену сім'ї, утриманцю загиблого військовослужбовця Збройних Сил - ОСОБА_2 - батька, на повному утриманні якого дочка - ОСОБА_1 знаходилася та одержувала від нього допомогу, яка була основним джерелом засобів для існування, одноразової грошової допомоги з підстав загибелі під час безпосередньої участі у бойових діях, відповідно до ст. 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та п. 2 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 00034022, пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) сплачений нею судовий збір в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.