ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" червня 2025 р. справа № 300/2724/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (відповідач), за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (третя особа), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні пенсії та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №092950009540 від 03.03.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 23.02.2025 пенсію за віком з врахуванням до загального страхового стажу періоди роботи з 01.03.1991 по 28.02.2002 згідно записів трудової книжки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення № 092950009540 від 03.03.2025 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не враховано періоди роботи в колгоспі «Гвіздецький» з 01.03.1991 по 31.12.1991 та періоди роботи в Гвіздецькій спілці селян за 1992 -1993, 1995 роки, оскільки в архівних довідках від 23.03.2022 №04-01/С-22 та №04-01/С-23, виданих «Архівним відділом» Коломийської районної державної адміністрації», по батькові « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 ». Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка або інші довідки, що підтверджують періоди роботи, а також довідки про заробітну плату. При цьому законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Зауважує, що надання додаткових довідок і документів необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення. Оскільки трудова книжка містить відомості про спірні періоди роботи, то такі підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом подання пояснень, які надійшли на адресу суду 09.05.2025. Вказано, що позивач 24.02.2025 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. Звернення ОСОБА_1 було направлено для опрацювання в ГУ ПФУ в Чернігівській області, яким було ухвалено рішення від 03.03.2025 про відмову в призначенні пенсії №092950009540. За результатами розгляду документів до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в колгоспі з 01.03.1991 по 31.12.1991 та періоди роботи в спілці селян за 1992-1993, 1995 роки, оскільки в архівних довідках від 23.03.2022 №04-01/С-22 та №04-01/С-23 по батькові « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 ». Зазначає, що порядок та випадки встановлення фактів належності особі правовстановлюючого документу передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Заява про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документа подається в порядку окремого провадження до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем її проживання. Вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалося.
Ухвалу про відкриття провадження від 24.04.2025 відповідачем отримано через підсистему «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача від 24.04.2025.
Згідно з частиною 6статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає, що відповідача повідомлено належним чином про розгляд справи в суді, тому дана справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 24.02.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії (а.с.17).
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 було направлено для розгляду у Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 03.03.2025 №092950009540 позивачу відмовлено у призначенні пенсії. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі з 01.03.1991 по 31.12.1991 та періоди роботи в спілці селян за 1992-1993, 1995 роки, оскільки в архівних довідках від 23.03.2022 №04-01/С-22 та №04-01/С-23, виданих Архівним відділом Коломийської районної державної адміністрації, по батькові « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (а.с.19).
Позивач, не погоджуючись з даною відмовою відповідача, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 4 Закону України 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно з частиною 2 ст. 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із частиною другою статті 56 цього Закону при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
З огляду на положення частини другої статті 56 Закону №1788-XII та пункту 5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь, прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов'язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
Як свідчать матеріали справи, зокрема оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу не було зараховано до страхового стажу періоди трудової діяльності з 01.03.1991 по 31.12.1991 та періоди роботи в спілці селян за 1992-1993, 1995 роки, оскільки в архівних довідках від 23.03.2022 №04-01/С-22 та №04-01/С-23 по батькові « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 ».
Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 2807.1980, вчинено записи:
- №5 від 10.11.1982 про прийняття на роботу в насінницький радгосп «Росія» Городенківського району Івано-Франківської області водієм;
- №6 від 05.10.1983 про переведення водієм в автопарк;
-№7 від 01.04.1986 про реорганізацію насінницького радгоспу «Росія» Городенківського району в радгосп «Росія» Коломийського району;
- №8 від 15.02.1990 про перейменування радгоспу «Росія» в радгосп «Гвіздецький»;
- №9 від 01.03.1991 про перетворення радгоспу «Гвіздецький» в колгосп «Гвіздецький»;
- №10 від 13.11.1991 про реорганізацію колгоспу «Гвіздецький» в Гвіздецьку спілку селян;
- №11 від 10.03.2000 про реорганізацію Гвіздецької спілки селян в кооператив «Гвіздецький»;
- №12 від 28.02.2002 про звільнення у зв'язку із переведенням.
Вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок.
Крім того, у матеріалах справи наявна архівна довідка від 23.02.2022 №04-01/С-22, видана Архівним відділом Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, яка містить відомості про кількість вироблених трудоднів (людино-днів), трудову участь в колгоспному виробництві. Однак в такій зазначено, що в книзі обліку трудового стажу за 1991 по 1999 роки значиться Прізвище « ОСОБА_1 » та книгах обліку розрахунків по оплаті праці колгоспу «Гвіздецький», спілка селян «Гвіздецька», сільськогосподарського кооперативу «Гвіздець за 1991- 1993, 1995 роки значиться прізвище « ОСОБА_4 » (так в документі), за 1994, 1996-2002 роки значиться прізвище « ОСОБА_1 » (а.с.21).
Також у архівній довідці від 23.03.2022 №04-01/С-23, яка видана Архівним відділом Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, вказано, що в книгах обліку розрахунків по оплаті праці колгоспу «Гвіздецький» спілки селян «Гвіздецький» за 1992-1993, 1995 роки значиться прізвище ОСОБА_4 (так в документі), за 1994, 1996 роки значиться прізвище « ОСОБА_1 » (а.с.22).
Суд звертає увагу, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку. Такі справи розглядаються судами в порядку окремого провадження.
Суд зазначає, що у відповідності до вимог ст. 315 ЦПК України, суди розглядають справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а згідно п. 6 ч.1ст. 315 ЦПК України - про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документів, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеної у свідоцтві про народження або паспорті.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення розглядаються місцевими загальними судами, а отже, такі факти, не можуть бути встановлені в ході розгляду даної справи.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту належності ОСОБА_1 довідок від 23.03.2022 №04-01/С-22, №04-01/С-23, з підстави невідповідності паспортним даним позивача, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Однак, суд зауважує, що оскільки спірні періоди роботи підтверджені трудовою книжкою, то зазначене по батькові в архівній довідці позивача, яке не відповідає паспортним даним, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів роботи до страхового стажу.
Суд наголошує, що аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 по справі № 439/571/17.
Суд акцентує увагу, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, у розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі № 127/16245/17.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.
Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Суд наголошує, що позивач фактично опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Проте, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Вказана правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, відповідачем не доведено, що позивач, як працівник колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
З наведеного, суд виснує, що спірний період роботи 01.03.1991 по 31.12.1993, 01.01.1995 по 31.12.1995, 20.02.2002 по 28.02.2002 має бути зарахований до страхового стажу позивача.
При цьому із розрахунку стажу вбачається, що періоди роботи з 01.01.1994 по 31.12.1994, 01.01.1996 по 19.02.2002 зараховані до страхового стажу позивачу, тому позовні вимого щодо зарахування такого періоду задоволенню не підлягають.
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 03.03.2025 № 092950009540 є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Чернігівській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи та призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Чернігівській області.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 24.02.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 847,84 (70%) грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 11.04.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні пенсії та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №092950009540 від 03.03.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, Чернігівська область, 14603) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 01.03.1991 по 31.12.1993, з 01.01.1995 по 31.12.1995, з 20.02.2002 по 28.02.2002 та повторно розглянути заяву від 24.02.2025 про призначення пенсії, з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, Чернігівська область, 14603) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 847,84 грн (вісімсот сорок сім гривень вісімдесят чотири копійки).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.