Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 червня 2025 року Справа№752/10650/21
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б.., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної соціальної сервісної служби України про зобов'язання вчинити дії,
До Голосіївського районного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної соціальної сервісної служби України про зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він є ліквідатором аварії на ЧАЕС 1 категорії та перебуває на обліку в Управління соціального захисту населення в Голосіївському районі м. Києва. 3 13.01.2021 по 08.02.2021 позивач знаходився на лікуванні у Національному науковому центрі радіаційної медицини НАМН України, де мав отримати ліки, лікування та обстеження від Держави. Проте, а час лікування, ОСОБА_1 за власний кошт придбані відсутні у лікарні, крапельниці, шприці, ліки та обстеження на суму 13369,70 грн., що є на його думку протиправним.
Позивач звернувся до Міністерства соціальної політики України із заявою, яка до виконання була скерована до Національної соціальної сервісної служби України. Проте, відповідач було відмовлено у відшкодуванні витрат на лікування, що на думку позивача є протиправним.
З огляду на вказане, позивач просить суд:
визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати забезпечити лікувальні заклади, які лікують ліквідаторів аварії на ЧАЕС, необхідними ліками, згідно Закону України 796/12;
зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу витрати на лікування в сумі 13369,70 грн;
зобов'язати Відповідача відшкодувати моральну шкоду в сумі 1400,00 грн.
Представником Національної соціальної сервісної служби України надано відзив на позов. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами відповідач зазначив, що він не є ані розпорядником, ані виконавцем бюджетної програми, що регулює порядок відшкодування витрат, і відповідно не може бути зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на лікування, про що і було зазначено у відповіді на звернення ОСОБА_1 та повернуто заяву позивача за належністю. Крім того, щодо відшкодування моральної шкоди відповідач наголошує про відсутність підстав для її відшкодування через відсутність неправомірних дій чи бездіяльності відповідача.
Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 28.04.2021 року справу №752/10650/21 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року адміністративну справу №752/10650/21 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2022 року прийнято справу №752/10650/21 до свого провадження та відкрити спрощене позовне провадження в адміністративній справі. Справа вирішено розглядати суддею одноособово у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Зобов'язано відповідача у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали подати до суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову (разом з доказами надіслання (надання) іншим учасникам справи копії відзиву та доданих до нього документів).
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі Акту приймання-передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 15.01.2025, згідно супровідного листа КОАС від 15.01.2025 №01-19474/25 до Донецького окружного адміністративного суду передано 4132 судові справи, у тому числі адміністративну справу №752/10650/21.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 року зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Христофорову А.Б.
Ухвалою від 30 квітня 2025 року суд прийняв до свого провадження адміністративну справу №752/10650/21 за позовом ОСОБА_1 до Національної соціальної сервісної служби України про зобов'язання вчинити дії. Справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому дію воєнного стану продовжено та станом на день винесення рішення суду він діє.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги та компенсації встановлені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 .
У період 13.01.2021 по 08.02 2021 позивач знаходився на лікуванні у Національному науковому центрі радіаційної медицини НАМН України, про що свідчить виписка з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 158.
20 лютого 2021 року позивач звернувся до Міністра соціальної політики України зі зверненням у якому зазначив, що він за власний рахунок проходить обстеження та купує ліки, що на його думку є протиправним враховуючи приписи Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважає що його витрати на лікування повинні бути відшкодовані.
Вказане звернення було направлено до Національної соціальної сервісної служби України для розгляду, про що свідчить лист Міністерства соціальної політики України.
Листом від 11 березня 2021 року Національна соціальна сервісна служба України повідомила позивача, що відповідно до Положення про Національну соціальну сервісну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 783, Нацсоцслужбі не визначено повноважень щодо реалізації державної політики у сфері відшкодування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, витрат на лікування. З огляду на зазначене, звернення позивача від 11 лютого 2021 року повернуто за належністю для розгляду.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту «в» частини першої статті 7, частини четвертої статті 8 Закону України від 19 листопада 1992 року №2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я шляхом фінансування надання всім громадянам та іншим визначеним законом особам гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом.
Держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених законодавством.
Частиною першою статті 10 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №875-ХІІ) передбачено, що фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, місцевих бюджетів, а також органами місцевого самоврядування за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Частиною першою статті 1 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) установлено, що цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Розділом IV Закону №796-ХІІ передбачено компенсації та пільги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Статтею 20 Закону №796-ХІІ встановлені гарантовані державою компенсації та пільги особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14 Закону №796-ХІІ), з-поміж них - безплатне придбання ліків за рецептами лікарів (пункт 1), щорічне медичне обслуговування, диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів, лікування в спеціалізованих стаціонарах (пункт 6).
Виходячи з наведених приписів держава взяла на себе зобов'язання соціального захисту громадян за рахунок коштів державного та місцевого бюджету, а також за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення.
Відповідно до п. 1 Порядку відшкодування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, витрат на лікування у закладах охорони здоров'я на території України, придбання ліків, що відсутні в таких закладах, виробів медичного призначення, протезів, крім зубного протезування дорогоцінними металами та металокерамікою, затвердженому Наказом Міністерства соціальної політики України від 10.06.2019 № 912 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) цим Порядком визначено механізм використання коштів, передбачених Мінсоцполітики за бюджетною програмою «Фінансова підтримка громадських об'єднань осіб з інвалідністю, які мають статус всеукраїнських» (далі - бюджетна програма), для відшкодування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - постраждалі громадяни), витрат на лікування у закладах охорони здоров'я на території України, придбання ліків, що відсутні в таких закладах, виробів медичного призначення, протезів, крім зубного протезування дорогоцінними металами та металокерамікою (далі - бюджетні кошти).
Пунктом другим Прядку № 912 встановлено, що Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінсоцполітики.
Відповідальним виконавцем бюджетної програми та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд), одержувачами бюджетних коштів - всеукраїнські громадські об'єднання осіб з інвалідністю, які внесені до Реєстру громадських об'єднань, статутна діяльність яких спрямовується на соціальний захист постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - громадські об'єднання).
Згідно п. 3 встановлено, що розподіл бюджетних коштів між громадськими об'єднаннями проводиться Фондом за погодженням із Мінсоцполітики у межах бюджетних призначень на підставі рішення утвореної Фондом робочої групи за участю представників громадських об'єднань (далі - робоча група) з урахуванням звернень до них постраждалих громадян щодо необхідності відшкодування витрат, пов'язаних з лікуванням у закладах охорони здоров'я на території України, придбанням ліків, що відсутні в таких закладах, виробів медичного призначення, протезів, крім зубного протезування дорогоцінними металами та металокерамікою (далі - відшкодування витрат на лікування). До складу робочої групи включаються також представники структурних підрозділів Мінсоцполітики, до компетенції яких належать зазначені питання. Склад і повноваження робочої групи затверджує Фонд за погодженням із Мінсоцполітики.
Відповідно до п.4 Порядку відшкодування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, витрат на лікування у закладах охорони здоров'я на території України, придбання ліків, що відсутні в таких закладах, виробів медичного призначення, протезів, крім зубного протезування дорогоцінними металами та металокерамікою, затвердженому Наказом Міністерства соціальної політики України від 10.06.2019 № 912 постраждалий громадянин особисто або через законного представника чи уповноважену особу, батьки (законний представник чи уповноважена ними особа) дитини, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - потерпіла дитина), подають громадським об'єднанням або їхнім місцевим (обласним) осередкам заяву для відшкодування витрат на лікування, до якої додаються:
копія паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу;
копія документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган та мають відмітку в паспорті);
копія посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма № 027/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974);
оригінали розрахункових документів, що підтверджують відповідні витрати за рахунок хворого.
Відшкодуванню підлягають витрати, пов'язані з лікуванням, у тому числі придбанням ліків, виробів медичного призначення, протезів, крім зубного протезування дорогоцінними металами та металокерамікою, проведенням медичної діагностики, а також витрати у зв'язку із продовженням лікування в амбулаторних умовах після виписки зі стаціонару та проведенням медичної діагностики за відповідними рекомендаціями лікаря, зазначеними у формі № 027/о.
Постраждалі громадяни мають право звертатися із заявами для отримання відшкодування витрат на лікування протягом року після закінчення стаціонарного лікування.
Суд зауважує, що саме вказаним порядком (чинним на час виникнення спірних правовідносин) регламентувався порядок відшкодування витрат на лікування.
Водночас, позивачем не надано доказів звернення із заявою та доданими до неї документами до уповноваженого органу.
В свою чергу, суд зазначає, що діяльність Національної соціальної сервісної служби України регламентована Положенням про Національну соціальну сервісну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 783.
Так, Національна соціальна сервісна служба України (Нацсоцслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики і який реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, захисту прав дітей, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей.
Нацсоцслужба для виконання визначених для неї завдань, зокрема, з питань соціального захисту осіб з інвалідністю, осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветеранів праці, ветеранів військової служби, жертв нацистських переслідувань, дітей війни та жертв політичних репресій, соціального захисту ветеранів війни, осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби:
аналізує та узагальнює питання щодо потреби в забезпеченні осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю санаторно-курортним лікуванням, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації, надання реабілітаційних послуг, виплати матеріальної допомоги, грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, за самостійне придбання технічних та інших засобів реабілітації, замість санаторно-курортної путівки і вартості самостійного санаторно-курортного лікування, а також аналізує відповідність розмірів таких компенсацій фактичним витратам;
аналізує стан наповнення Централізованого банку даних з проблем інвалідності в частині забезпечення осіб з інвалідністю санаторно-курортними путівками, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації, виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, за самостійне придбання технічних та інших засобів реабілітації, замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування;
встановлює відповідність підприємств, що забезпечують осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації, а також надають послуги з післягарантійного ремонту таких засобів, кваліфікаційним вимогам, визначеним Мінсоцполітики;
організовує виплату щороку до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
готує аналітичні матеріали з питань соціального захисту ветеранів праці, дітей війни, жертв нацистських переслідувань, жертв політичних репресій, осіб з інвалідністю та соціальної і професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби;
співпрацює з громадськими організаціями осіб з інвалідністю і ветеранів, проводить моніторинг заходів, здійснених такими організаціями, аналізує ефективність таких заходів;
аналізує разом з громадськими організаціями осіб з інвалідністю рівень доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних категорій населення об'єктів соціальної інфраструктури, а також вносить центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування пропозиції щодо створення безперешкодного середовища;
забезпечує проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи та консультацій з питань застосування законодавства щодо соціального захисту осіб з інвалідністю;
забезпечує реалізацію положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю;
забезпечує збір, узагальнення статистичної та відомчої звітності щодо соціального захисту осіб з інвалідністю;
узагальнює відомості щодо проблемних питань соціального захисту осіб з інвалідністю та подає відповідні інформаційно-аналітичні матеріали до Мінсоцполітики;
проводить координаційно-аналітичну роботу, пов'язану з діяльністю реабілітаційних установ для осіб з інвалідністю;
організовує забезпечення осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю санаторно-курортним лікуванням, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації, надання реабілітаційних послуг, виплату матеріальної допомоги, грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, за самостійне придбання технічних та інших засобів реабілітації, замість санаторно-курортної путівки і вартості самостійного санаторно-курортного лікування;
організовує та координує роботу з визначення статусу громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
організовує роботу з виплати передбаченої законодавством компенсації та допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
забезпечує надання послуг із санаторно-курортного лікування особам з інвалідністю, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
організовує в межах повноважень, передбачених законом, безоплатне харчування дітей на радіоактивно забруднених територіях та виплату компенсації сім'ям на дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
проводить аналіз стану дотримання вимог законодавства щодо соціального захисту осіб з інвалідністю, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветеранів праці, дітей війни, ветеранів військової служби, жертв нацистських переслідувань та політичних репресій.
Аналізуючи вищевикладене приписи законодавства суд доходить висновку, що у відповідача відсутні повноваження в частині відшкодування витрат на лікування, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов?язання забезпечити лікувальні заклади, які лікують ліквідаторів аварії на ЧАЕС, необхідними ліками, суд зазначає наступне.
Повноваження, компетенція, функції Міністерства охорони здоров'я України визначені Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (далі - Положення № 267), пунктом 1 якого передбачено, що МОЗ України МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах:
епідеміологічного нагляду (спостереження), імунопрофілактики, промоції здорового способу життя та запобігання факторам ризику, попередження та зниження рівня вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення, безпеки харчових продуктів, регламентації факторів середовища життєдіяльності населення, гігієнічної регламентації небезпечних факторів, створення національної системи крові, управління системою якості щодо безпеки крові, біологічної безпеки та біологічного захисту, боротьби із стійкістю до протимікробних препаратів, реагування на небезпеки для здоров'я та надзвичайні стани в сфері охорони здоров'я, а також забезпечення формування державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення;
розвитку медичних послуг, впровадження електронної системи охорони здоров'я, забезпечення державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення;
технічного регулювання медичних виробів, медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують, косметичної продукції;
забезпечення населення якісними, ефективними та безпечними лікарськими засобами, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також безпечних медичних виробів та косметичної продукції;
розвитку кадрового потенціалу системи охорони здоров'я, вищої медичної, фармацевтичної освіти та науки.
Суд зауважує, що саме Міністерством охорони здоров'я регламентується порядок забезпечення лікарень лікарськими засобами.
В свою чергу, потреба лікарні в лікарських засобах визначається згідно з Порядком визначення обсягів потреби в закупівлі лікарських засобів закладами і установами охорони здоров'я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів (наказ МОЗ України від 11.07.2017 № 782). Вказаний Порядок встановлює механізм визначення потреби в лікарських засобах.
Механізм використання коштів, передбачених МОЗ у державному бюджеті для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров'я (далі - бюджетні кошти) визначає Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров'я, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 року № 298 (далі - Порядок №298).
Пунктом 2 Порядку №298 встановлено, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем програм є МОЗ.
Пунктом 7 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Отже, саме до повноважень Міністерства охорони здоров'я України, його структурних підрозділів та закладів охорони здоров'я відносяться повноваження щодо забезпечення належного забезпечення лікарськими засобами.
Суд зауважує, що ані вказані нормативно-правові акти, ані Положення про Національну соціальну сервісну службу України не надають відповідачу повноважень в частині забезпечення лікувальних закладів, які лікують ліквідаторів аварії на ЧАЕС, необхідними ліками.
Отже вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.
Під «моральною шкодою» слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 1 400, 00 грн та не підтверджено її документально. Крім того, у задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання вчинити певні дії судом відмовлено повністю.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Вимоги позивача встановити судовий контроль та допустити рішення до негайного виконання не підлягають задоволенню через відмову у задоволенні позову.
Отже, враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 до Національної соціальної сервісної служби України про зобов'язання вчинити дії не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Національної соціальної сервісної служби України (01601, м.Київ, вул.Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 43902987) про зобов'язання вчинити дії, - залишити без задоволення.
Повний текст рішення складено 30 червня 2025 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.Б. Христофоров