Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 червня 2025 року Справа№200/2046/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов вмотивовано тим, що позивач є пенсіонером за віком та отримувачем страхових виплат, оскільки 19 серпня 1995 року обласною ЛТЕК м. Донецька йому була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 60% безстроково у зв'язку з трудовим каліцтвом та має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується копією довідки від 25 квітня 2016 року № 6337025404 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Позивач зауважив, що він перебував на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, де отримував страхові виплати до 30 червня 2022 року. В свою чергу, з 01 липня 2022 року виплата позивачу страхових виплат була припинена Управлінням з невідомих йому причин. У березні 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач) розпочав виплату щомісячних страхових виплат позивачу, але з грудня 2024 року відповідач знову припинив виплачувати позивачу щомісячні страхові виплати, не сплативши при цьому нараховану заборгованість за період з 1 липня 2022 року по 29 лютого 2024 року у сумі 514 200,00 грн. Позивач зауважив, що на адвокатський запит його представника щодо підстав припинення щомісячних страхових виплат та несплату заборгованості йому по страховим виплатам, відповідачем було повідомлено, що з 01.12.2024 року нарахування та виплату щомісячних страхових виплат було призупинено на підставі інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з не підтвердженням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Позивач закцентував свою увагу на тому, що на теперішній час він знаходиться на тимчасово окупованій території України в місті Горлівка Донецької області, куди поїхав відвідати власне житло та тимчасово залишився за місцем своєї реєстрації. Окрім цього, внаслідок введення карантину по причині розповсюдження коронавірусної хвороби та закриття перетину КПВВ на пунктах пропуску зі сторони тимчасово окупованої території України, він залишився в місті Горлівка Донецької області за місцем своєї реєстрації та не може виїхати з місця окупації до місця реєстрації внутрішньо переміщеної особи. В свою чергу, повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року та введення в Україні військового стану унеможливила його виїзд з тимчасово окупованої території України, внаслідок закриття перетину з даної території незаконними збройними формуваннями, що є загальновідомим фактом. Позивач зауважив, що він своєчасно проходить ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку, з територіальними органами Пенсійного фонду України із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг згідно постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року. Позивач вважає, що дії відповідача щодо припинення нарахування і невиплата йому страхових виплат за період з 01 грудня 2024 року по теперішній час є протиправними.
Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив наступне, що згідно Постанови Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати» від 18.12.2024, виплата щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 припинена з 01.12.2024, згідно п. 8 ч. 1 ст. 40, ч. 2 ст. 9 Закону України № 1105-XIV до з'ясування, нарахування страхових виплат відсутні. Відповідач зауважив, що пунктом 21 Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 № 4-1 визначено, що страхові виплати внутрішньо переміщеним особам здійснюються відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Відповідно до зазначених законодавчих актів та Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1, для поновлення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам необхідно особисто звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та документами, що підтверджують право на отримання страхових виплат (паспорт, РНОКПП, діюча довідка ВПО, виписка з акту огляду МСЕК, Акт П-4, та/або Акт Н-1, реквізити рахунку, відкритого в АТ «Ощадбанк»). Отже, рішення про продовження/поновлення страхової виплати може бути прийнято за умови особистого звернення до будь-якого сервісного центру територіального органу Пенсійного фонду. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.03.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено частково. Витребувано у відповідача наступні докази - рішення про припинення виплати щомісячних страхових виплат з 01.12.2024 року та відомості про ознайомлення позивача з цим рішенням, довідку про розмір нарахованих та окремо виплачених сум страхових виплат з 01.12.2024 року по теперішній час з вказівкою дат нарахування та виплат, довідку, в якій зазначити розмір заборгованості позивачу по страховим щомісячним виплатам за період з 01.12.2024 по теперішній час.
Про відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, про що свідчить наявність кабінету електронного суду у представника позивача адвоката Ракова А.В. та відповідача, про що свідчить відповідна відмітка та в графі «доставлено» зазначено - 29.03.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Як раніше вже було встановлено Донецьким окружним адміністративним судом під час розгляду справи №200/7612/23 та зазначено у рішенні від 22 січня 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсійні та страхові виплати.
Як встановлено судом, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області представник Терешонка В.Ф. повідомлений, що нарахування щомісячних страхових виплат припинене з 01.07.2022 року у зв'язку зі скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, нарахування пенсійних виплат припинене з 01.04.2023 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/7612/23 від 22.01.2024 року було вирішено: адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій щодо припинення нарахування та виплати пенсійних виплат з 01 квітня 2023 року та щомісячних страхових виплат з 01 липня 2022 року, зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсійних виплат з 01 квітня 2023 року та щомісячних страхових виплат з 01 липня 2022 року та виплатити заборгованість із пенсійних виплат, яка виникла за період з 01 квітня 2023 року та заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 липня 2022 року по день поновлення такої виплати на рахунок, відкритий у АТ «Державний ощадний банк України», допустити негайне виконання рішення в межах суми стягнення за один місяць - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсійних виплат з 01 квітня 2023 року та щомісячних страхових виплат з 01 липня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату пенсійних виплат з 01 квітня 2023 року та щомісячних страхових виплат з 01 липня 2022 року та виплатити заборгованість із пенсійних виплат, яка виникла за період з 01 квітня 2023 року та заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 липня 2022 року по день поновлення такої виплати на рахунок, відкритий у АТ «Державний ощадний банк України» з урахуванням виплачених сум.
Допустити негайне виконання рішення суду про присудження виплати пенсійних та страхових виплат ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/7612/23 від 22.01.2024 року набрало законної сили 22.02.2024 року.
Обставини, які встановлені під час розгляду даної справи №200/2046/25.
Позивачу встановлена ступінь втрати професійної працездатності у відсотках та складає 60%, яка встановлена безстроково з 19.08.1995 року, що підтверджується довідкою Серії 2-18 АИ №039858 від 19.08.1995 року.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Частинами 3 - 8 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону (Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX) також визначено, що до завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
Отже, з 01 січня 2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Судом також встановлено, що станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області припинено.
Суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, отже, є належним відповідачем у даній справі, що також не заперечується сторонами по справі.
Як зазначив позивач у своїй позовній заяві: - «З 01 липня 2022 року виплата Позивачу страхових виплат була припинена Відповідачем з невідомих Позивачу причин. У березні 2024 року Відповідач розпочав виплату щомісячних страхових виплат Позивачу. Але з грудня 2024 року Відповідач знову припинив виплачувати Позивачу щомісячні страхові виплати, не сплативши при цьому нараховану заборгованість за період з 1 липня 2022 року по 29.02.2024 року у сумі 514200,00 грн.».
Представником позивача - адвокатом Раковим А.В. був зініційований запит в інтересах позивача на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо встановлення підстав припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат з 01 грудня 2024 року.
Відповідачем від 17.02.2025 року було надано відповідь наступного змісту: - «На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.01.2024 року по справі №200/7612/23 ОСОБА_1 поновлено нарахування щомісячної страхової виплати з 01.07.2022 та нараховано страхові виплати за період з 01.07.2022 по 29.02.2024 у сумі 514 200,00 грн., виплата яких проводитиметься після визначення Кабінетом Міністрів України відповідного окремого порядку. З 01.12.2024 року нарахування та виплату щомісячних страхових виплат було призупинено на підставі інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з непідтвердженням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.».
З даної довідки у вигляді таблиці судом було встановлено, що позивачу було нараховано щомісячні страхові виплати за період з березня 2024 по листопад 2024 року включно у сумі 769 800,00 грн., з яких залишились не виплаченими - 514 200,00 грн.
Тобто вищенаведеним підтверджується факт нарахування позивачу щомісячних страхових виплат включно по 30.11.2024 року.
Як зазначив відповідач у своєму відзиві на позовну заяву: - «Згідно Постанови Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати» від 18.12.2024, виплата щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 припинена з 01.12.2024, згідно п. 8 ч. 1 ст. 40, ч. 2 ст. 9 Закону України № 1105-XIV, до з'ясування, нарахування страхових виплат відсутні.».
З наявної в матеріалах справи копії постанови Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області №1086456973_27000_20001 від 18.12.2024 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати», в якій зазначено наступне: орган ПФУ - 20001, вид страхової виплати - щомісячна страхова виплата втраченої заробітної плати; застрахована особа: ПІБ - ОСОБА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ; дата народження, стать - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дата звернення - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; страховий випадок: страхувальник - Шахта ім. К.А. Рум'янцева; ЄДРПОУ страхувальника - 32270533; вид страхового випадку - трудове каліцтво; номер акту - б/н; дата складання акту - 24.02.1984; дата страхового випадку - 24.02.1984; висновок МСЕК: серія та номер - 2-18 АИ №266132; дата висновку МСЕК - 19.08.1995; період встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності - безстроково; відсоток втрати працездатності - 60; страховий випадок - трудове каліцтво; ПОСТАНОВЛЕНО: припинити (призупинити) щомісячну страхову виплату; розмір щомісячної страхової виплати - 28400,00 грн.; виплату припинити з - 01.12.2024; причина припинення - п.8 ч.1 ст.40, ч.2 ст.9 Закону №1105-ХІV.
Відповідно до приписів п.8 ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-ХІV (у редакції чинній станом на час винесення даної постанови), здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: в інших випадках, передбачених законом.
Не погодившись із припиненням відповідачем щомісячних страхових виплат, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Отже спірним питанням у даній справі є припинення щомісячних страхових виплат позивачу з 01.12.2024.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 173 Кодексу законів про працю України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно зі ст. 1 Закону України, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я.
Приписами ч.1 та ч.7 ст.30 Закону №1105-ХІV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Частинами 1, 4, 5, 6 та 7 статті 41 Закону України №1105-XIV визначено, що страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на страхові виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Страхові виплати здійснюються протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк здійснення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого під час наступного огляду МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до уповноваженого органу управління. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Згідно з ч.1 ст.40 Закону України №1105-XIV визначено, що здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються:
1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) у разі смерті отримувача страхових виплат;
7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;
8) в інших випадках, передбачених законом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/7612/23 було встановлено: - « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсійні та страхові виплати.
Як встановлено судом, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області представник ОСОБА_1 повідомлений, що нарахування щомісячних страхових виплат припинене з 01.07.2022 року у зв'язку зі скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, нарахування пенсійних виплат припинене з 01.04.2023 року.
[…].
Оскільки, припиняючи нарахування та виплати пенсійних виплат з 01 квітня 2023 року та щомісячних страхових виплат з 01 липня 2022 року у зв'язку з скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань соціального захисту, суд вважає позовні вимоги щодо визнання протиправними дій щодо припинення нарахування та виплати пенсійних виплат з 01 квітня 2023 року та щомісячних страхових виплат з 01 липня 2022 року такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання нарахувати та провести виплату заборгованості по пенсії, яка виникла за період з 01.04.2023 року суд зазначає наступне.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
[…].
Крім того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що постанови Кабінету Міністрів України «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016р. №365 та «;Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» від 01.10.2014р. №509 є підзаконними нормативно-правовими актами і за правилами статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не можуть визначати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, відповідно скасування довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи саме по собі не може бути підставою для припинення виплати пенсії.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 688/1196/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, як встановлено судом, скасування довідки ВПО позивача здійснено за відсутності визначених законодавством підстав.».
Відповідно до приписів ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 страхова виплата призначена на підставі довідки серії 2-18 АИ № 039858 від 19 серпня 1995 року, якому безстроково встановлено 60% втрати професійної працездатності з 19.08.1995 року, разом з цим виплати припинені з 01.12.2024 на підставі Постанови Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 1086456973_27000_20001 від 18.12.2024 року на підставі п.8 ч.1 ст.40, ч.2 ст.9 Закону №1105-ХІV.
В свою чергу відповідно до п.8 ч.1 ст.40 Закону №1105 - це коли здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються у зв'язку з - «в інших випадках, передбачених законом» та ч.2 ст.9 Закону №1105 - застрахована особа зобов'язана:
1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначаються страхові виплати та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;
2) своєчасно повідомляти роботодавця та страховика про обставини, що впливають на умови або зміну розміру страхових виплат та соціальних послуг;
3) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також дотримуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, гіг-контрактом та внутрішніми документами резидента Дія Сіті;
4) у разі настання нещасного випадку або виникнення професійного захворювання при наданні медичної та реабілітаційної допомоги:
дотримуватися правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарем;
надавати фахівцям з реабілітації об'єктивну інформацію, необхідну для надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я;
дотримуватися законних методичних настанов, інструкцій, рекомендацій фахівців з реабілітації;
погоджувати індивідуальний реабілітаційний план та внесені до нього зміни;
не ухилятися від професійної реабілітації та виконання рекомендацій, спрямованих на якнайшвидше повернення до трудової діяльності;
5) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Суд зазначає, що відповідачем не заперечується наявність права у позивача на отримання страхових виплат.
Слід зауважити, що відповідачем не було наведено у зазначеній постанові про припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат, конкретної підстави передбаченої приписами ч.1 ст.40 Закону України №1105-ХІV.
В свою чергу дану підставу було зазначено відповідачем тільки у його відповіді від 17.02.2025 року на адвокатський запит представника позивача, а саме: - «З 01.12.2024 року нарахування та виплату щомісячних страхових виплат було призупинено на підставі інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з непідтвердженням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.».
В свою чергу, у відзиві на позовну заяву відповідач взагалі посилається тільки на саму постанову та зазначає - до з'ясування, нарахування страхових виплат відсутні.
Варто зазначити, що у Законі України №1105-ХІV, зокрема ч.1 ст. 40 не зазначено такої підстави для припинення здійснення страхових виплат через - не підтвердження дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
З аналізу норм статті 40 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, слід зауважити, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для припинення та не виплати сум страхових виплат за спірний період.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що припинення позивачу виплати раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено за відсутності підстав, передбачених Законом № 1105-ХIV, а отже, є протиправним.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 у справі № 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 та постановою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Також слід зазначити, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові по справі №243/3505/16-ц від 20.09.2018, в яких зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 № 6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
Відповідно до правових висновків зазначених у постанові Верховного Суду по справі №200/619/21-а від 30.08.2023 року: - «27. Статтею 2 Закону №1706-VII визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
28. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання страхових виплат.
Отримання позивачем страхових виплат не може ставитись в залежність від місця проживання особи, наявність чи відсутність довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної, де визначена адреса її фактичного місця проживання.
29. Відповідно до Закону №1706-VII статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
30. Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачу припинено виплати через зміну місця проживання, - в межах Донецької області, тобто, реалізація конституційних прав позивача протиправно обмежена.
31. У рішенні Європейського Суду з прав людини «Пічкур проти України» зазначено, що виплата соціальних платежів сама по собі не може ставити осіб, які проживають у різних країнах, у відносно схоже становище, оскільки будь-яка система соціального забезпечення, включаючи пенсійне забезпечення, у першу чергу створена для забезпечення певних мінімальних стандартів рівня життя осіб, що проживають у відповідній країні, та обслуговування їхніх потреб. Більше того, важко зробити якесь правильне порівняння між пенсіонерами, що проживають у відповідній країні, та тими, які проживають в іншому місці, через низку економічних та соціальних відмінностей, що застосовуються залежно від країни.
Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.
32. Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.».
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про не доведення відповідачем правомірності припинення виплати позивачу страхових виплат.
Посилання відповідача на те, що: «Відповідно до зазначених законодавчих актів та Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1, для поновлення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам необхідно особисто звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та документами, що підтверджують право на отримання страхових виплат (паспорт, РНКОПП, діюча довідка ВПО, виписка з акту огляду МСЕК, Акт П-4, та/або Акт Н-1, реквізити рахунку, відкритого в АТ «Ощадбанк»)», суд не приймає до уваги, оскільки позивач у своїй позовній заяві зазначає: «Позивач своєчасно проходить ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку з територіальними органами Пенсійного фонду України із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг згідно постанови КМУ № 637 від 05.11.2014 року.», доказів протилежного відповідачем на адресу суду не надано.
Втім варто зазначити, що відповідно до приписів ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Керуючись ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини Пічкур проти України виплата соціальних платежів сама по собі не може ставити осіб, які проживають у різних країнах, у відносно схоже становище, оскільки будь-яка система соціального забезпечення, включаючи пенсійне забезпечення, у першу чергу створена для забезпечення певних мінімальних стандартів рівня життя осіб, що проживають у відповідній країні, та обслуговування їхніх потреб. Більше того, важко зробити якесь правильне порівняння між пенсіонерами, що проживають у відповідній країні, та тими, які проживають в іншому місці, через низку економічних та соціальних відмінностей, що застосовуються залежно від країни.
У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд зауважив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S.W. проти Об'єднаного Королівства», заява № 20166/92, пункт 36).
На підставі викладеного вище суд висновує, що постанова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.12.2024 року №1086456973_27000_20001 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати» порушує право позивача на отримання належних йому соціальних (страхових) виплат з 01.12.2024 року, отже, є протиправною.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає за необхідне визнати протиправною та як наслідок скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.12.2024 року №1086456973_27000_20001 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати», якою припинено виплати щомісячної страхової виплати позивачу з 01 грудня 2024 року, та як похідна вимога, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відновити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат з 01 грудня 2024 року та виплатити виниклу заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 01 грудня 2024 року.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч.8 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 21.03.2025 позивач за подання адміністративного позову сплатив 968,96 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під. 2 пов., ЄДРПОУ: 14099344) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та як наслідок скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ: 14099344) від 18.12.2024 року №1086456973_27000_20001 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати», якою припинено виплати щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 01 грудня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ: 14099344) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) щомісячних страхових виплат з 01 грудня 2024 року та виплатити виниклу заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 01 грудня 2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 30 червня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець