30 червня 2025 року Справа № 160/3724/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не розгляду рапорта ОСОБА_1 про його направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення стану здоров'я та ступеня придатності до проходження ним військової служби за мобілізацією;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути рапорт ОСОБА_1 про його направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення стану здоров'я та ступеня придатності до проходження ним військової служби за мобілізацією та направити ОСОБА_1 на медичний огляд військово-лікарською комісією.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, він є військовослужбовцем та проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 . Необхідність захисту свого права виникла щодо бездіяльності військової частини, а саме нерозгляду відповідного рапорту про направлення на лікування у зв'язку з погіршенням стану здоров'я під час проходження військової служби. Позивач, звертався з рапортом до військової частини НОМЕР_1 реалізуючи своє право на медичне обстеження та лікування, в свою чергу відповідачем рапорт не розглянутий.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Роз'яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзиви на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України. Витребувано від Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії відповіді (лист, рішення, повідомлення тощо із доказами їх направлення позивачу), що була надана за результатами розгляду рапорту позивача від 29.11.2024 про направлення позивача на медичний огляд (у разі розгляду цього запиту).
Згідно змісту наданого відзиву, відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні, зазначає, що надавав відповідь позивачу на його рапорт, та запропонував з'явитись до військової частини, де командир підрозділу виведе його із самовільного залишення частини, після чого позивач може звернутись до медичної роти для отримання направлення на обстеження.
Позивач не скористався правом надання відповіді на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
На підставі Указу Президента України від №69/2022 від 24.02.2022 р. "Про загальну мобілізацію" позивач 10.03.2022 був призваний за мобілізацією до Збройних Сил України для виконання обов'язків військової служби під час режиму воєнного стану у зв'язку з військовою збройною агресією РФ щодо України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 10.03.2022 № 80 позивач був зарахований до списків військовослужбовців військової частини НОМЕР_3 на посаді водія.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2022 р. №331 позивач був зарахований до списків військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на посаді стрільця.
26.12.2022 позивачем відповідачу подано рапорт щодо звільнення з військової служби.
29.11.2024 позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про направлення його на лікування, у зв'язку із погіршенням стану здоров'я.
Позивачем додані докази направлення поштовим зв'язком такого рапорту на адресу військової частини.
Позивач зазначає, що відповідач на рапорт не відреагував, відповідної відповіді не не надав.
Згідно доводів відповідача, позивач наразі є таким, що самовільно залишив військову частину.
При цьому, відповідач також зазначає, що надав відповідь на рапорт позивача. Так, згідно наданого до відзиву листа від 14.12.2024 №9354, відповідач повідомив позивача про те, що позивачу необхідно з'явитись до військової частини, де командир виведе його із СЗЧ та за наявності підстав лікар військової частини після безпосереднього огляду видасть направлення на медичне обстеження.
Проте, відповідних доказів направлення/вручення відповіді позивачу, або ознайомлення позивача з цією відповіддю, відповідачем не надано.
Зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу»(далі - Закон № 2232).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із ч.2 ст.2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2 Закону №2232).
Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991 року (з наступними змінами та доповненнями), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (з наступними змінами та доповненнями; далі Положення №402).
Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям (абзац перший п.1.2 розділу І Положення №402).
Пунктом 1.3 розділу І Положення №402 передбачено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи, серед іншого, є: визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть; визначення ступеня придатності військовослужбовців до військової служби у зв'язку з їх звільненням.
Відповідно до абзацу першого п.6.1 розділу ІІ Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Відповідно до абзацу другого цієї ж норми передбачено, що прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
У разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров'я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи) (абзац перший п.6.4 розділу ІІ Положення №402).
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із рапортом від 29.11.2024 року про направлення його на медичне обстеження та лікування до медичного закладу.
При цьому, згідно наданих відповідачем доказів, позивачу 14.12.2024 надана відповідь на рапорт.
Також згідно наданих відповідачем доказів, судом встановлено, що 27.11.2024 позивач самовільно залишив військову частину. За результатами проведеного службового розслідування за даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відповідні відомості.
При цьому суд враховує, що під час подачі рапорту від 29.11.2024 року позивач вже перебував за межами військової частини як такий, що залишив самовільно військову частину.
Дисциплінарний Статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (надалі Дисциплінарний Статут ЗСУ) визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно частини 1 статті 1 Дисциплінарного Статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Відповідно до частини 6 статті 5 Дисциплінарного Статуту ЗСУ право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Відповідно до пункту 115 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31 січня 2024 № 40, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно пункту 3.11.6. цієї Інструкції, документи, в яких строк виконання не зазначено, які не є документами інформаційного характеру або не містять контрольних завдань, 98 повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 днів з моменту реєстрації документа в Міністерстві оборони України, в органі військового управління, військовій частині (установі), структурному підрозділі, до яких надійшов документ.
Водночас, відповідно до ст.20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом рапорт (заява) має бути розглянуто командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації у військовій частині частині.
Таким чином, рапорт позивача від 29.11.2024 року мав бути розглянутим командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині тобто до 29.12.2024.
На думку суду, розглянутим вважається звернення, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином.
Натомість, командиром рапорт позивача розглянуто 14.12.2024, проте, доведення до позивача відповіді на рапорт унеможливило перебування позивача у СЗЧ з 27.11.2024, тому суд не вбачає протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача.
За таких обставин, позовні вимоги є безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
За результатами встановлених у справі обставин, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 241, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 30.06.2025 року.
Суддя Н.Є. Калугіна