Справа № 545/3597/23 Номер провадження 11-кп/814/1410/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
24 червня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023170440000467 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 02 квітня 2025 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтави, громадянина України, із середньо-технічною освітою, не працюючого, розлученого, маючого на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:
25.05.2022 Ленінським районним судом м. Полтава за ч. 1 ст. 309 КК України на 1 роки обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 1 рік,
засуджено ч. 4 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, із застосуванням ст.72 КК України, частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 25.05.2022 та остаточно призначено ОСОБА_8 покарання виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.
Вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат та арешту майна.
За вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
23.05.2023 ОСОБА_8 , діючи умисно в умовах воєнного стану, попередньо заволодівши мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_10 , пароль до якого відсутній, де був встановлений додаток «Приват 24», отримав доступ до карток «Приват банку», що належать потерпілому, а саме: карти для виплат НОМЕР_1 та кредитної картки Універсальна НОМЕР_2 , після чого шляхом здійснення банківських операцій за допомогою мобільного додатку «Приват 24» здійснив переказ коштів з карти для виплат потерпілого ОСОБА_10 на карту «Ощад Банку» НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_11 платіж на суму 5025,00 грн., а також з кредитної карти «Приват Банку», що належить потерпілому на ту ж карту ОСОБА_11 два платежі в сумі 726,15 грн. та платіж в сумі 2211,00 грн., який попередньо був переказаний з картки Універсальна, належної ОСОБА_10 , крім того здійснив оплату за онлайн ігри з кредитної карти Універсальна потерпілого на суму 1116,10 грн., та карти для виплат на суму 960 грн., тим самим заволодів грошовими коштами ОСОБА_10 на загальну суму 10038,25 грн.
На вирок суду обвинувачений подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок суду змінити та пом'якшити йому покарання, кваліфікувати його дії за ч.2 ст. 190 КК України та обмежитись відбутим ним покаранням.
Свою апеляційну скаргу обґрунтував тим, що суд неправильно кваліфікував його дії за ч.4 ст. 185 КК України, оскільки в його діях вбачається склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, а саме заволодіння мобільним телефоном потерпілого шахрайським способом разом з грошовими коштами, якими скористався та переказав на карту знайомого та оплатив онлайн гру.
Вказує, що потерпілий йому довіряв телефон, він просив встановити йому додаток, щоб користуватися онлайн коштами та робити покупки, у зв'язку з цим він знав код додатка.
Зазначає, що він бажає відшкодувати шкоду, щиро кається у вчиненому та шкодує. Має захворювання та потребує лікування.
Інші учасники провадження вирок не оскаржували.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника в підтримку апеляційної скарги, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій за ч.4 ст. 185 КК України є правильним, ґрунтується на належних та допустимих доказах, що були безпосередньо досліджені в судовому засіданні та отримали належну оцінку.
Доводи обвинуваченого та його захисника про те, що дії ОСОБА_8 необхідно кваліфікувати за ч.2 ст. 190 КК України є безпідставними з огляду на таке.
Згідно зі ст. 190 КК України шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати в потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. При цьому обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.
Якщо ж обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, тобто вилучення майна відбувалося таємно, то склад шахрайства відсутній, і такі дії слід кваліфікувати як крадіжку.
Як вбачається з матеріалів провадження, обвинувачений зазначив, що потерпілий довіряв йому телефон та він установлював потерпілому додаток, щоб користуватися онлайн коштами, тому знав код додатку.
З показань потерпілого наданих суду першої інстанції вбачається, що ОСОБА_8 під час спільного вживання алкогольних напоїв попросив у нього телефон для дзвінка, взяв його та не повернув. Пізніше він дізнався, що з його банківського рахунку були зняти грошові кошти приблизно на суму 10000 грн.
Сам факт зняття грошових коштів та перерахування з банківського рахунку ОСОБА_10 обвинувачений не оспорює.
При цьому ані потерпілий, ані обвинувачений не стверджують, що ОСОБА_10 доручив ОСОБА_8 вчинити операції з його банківськими картками в результаті чого ОСОБА_8 шахрайським способом заволодів грошовими коштами потерпілого шляхом обману.
Тобто потерпілий добровільно не надавав обвинуваченому будь-якого доступу для перерахування коштів зі своїх банківських рахунків, що є обов'язковою ознакою шахрайства. Фактично він використав обставини, що об'єктивно склалися на момент крадіжки, а саме те, що йому було відомо код доступу до додатку «Приват 24», тож обман ОСОБА_8 щодо здійснення дзвінка з телефону потерпілого у конкретному випадку був лише способом доступу до грошових коштів потерпілого. Переказуючи кошти з рахунків потерплого, ОСОБА_8 розраховував на те, що його дії не будуть викриті, оскільки перерахування коштів здійснив не на свої рахунки.
Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то вчинене обвинуваченим суспільно небезпечне діяння не може утворювати шахрайства. Тому його дії місцевий суд правильно кваліфікував за ч. 4 ст. 185 КК України.
Таким чином, колегія суддів не знайшла правових підстав для перекваліфікації дій засудженого на ч. 2 ст. 190 КК України.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтується на досліджених судом доказах.
Відсутні підстави і для призначення ОСОБА_8 більш м'якого покарання, як просить сторона захисту.
Суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вимоги, передбачені ст. 50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення відповідно до ст.12 КК України, особу обвинуваченого, який раніше судимий, характеризуючі дані, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з цим доводи обвинуваченого про наявність щирого каяття є безпідставним.
Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винуватим своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Однак з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 під час судового розгляду свою вину у вчиненні кримінального правопорушення фактично не визнавав, будь-які кошти потерпілому не повернув та не намагався цього зробити, що вказує на відсутність критичного ставлення до злочинної діяльності, та не вказує на наявність щирого каяття.
Отже, під час судового розгляду справи місцевим судом враховані всі обставини.
Таким чином, призначене ОСОБА_8 покарання в повній мірі відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
З огляду на викладене вище підстав, передбачених ст.409 КПК України, для зміни чи скасування ухваленого по справі судового рішення щодо ОСОБА_8 , колегія суддів не вбачає. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 02 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк, з дня отримання копії ухвали.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4