Справа №760/25250/19
2/760/354/25
01 липня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Козленко Г.О., за участю секретаря судових засідань - Вчерашнюк А.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: Дев'ята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності у порядку спадкування за законом, -
До Солом'янського районного суду м. Києва через свого представника звернулась ОСОБА_1 з позовом до Київської міської ради, третя особа: Дев'ята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності у порядку спадкування за законом, в якому просила суд:
- визнати за нею право власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку, що має загальну площу - 40,7 кв. м, житлову площу - 24,1 кв. м. та господарських будівель і споруд: літ. «а» - прибудова; літ. «Б» - гараж; літ. «В» - погріб; літ. «Г» - вбиральня; №1-4 - огорожа, у порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позову зазначає, що більше сорока років позивач проживає у будинку за адресою у АДРЕСА_1 .
Вказаний будинок збудований батьками позивача приблизно у 1977 році, однак право власності на нього оформлено не було. Вказана обставина не дає змоги позивачу отримати право власності на вказаний будинок у порядку спадкування.
Також вказує, що рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих №215/7 від. 25.04.1977 вирішено видати свідоцтво ОСОБА_2 (мати позивача) на самовільно збудований житловий будинок в АДРЕСА_1 ) та дозволити приймальній комісії прийняти житловий будинок в експлуатацію.
27.04.1977 виконавчим комітетом Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих під №227 видано свідоцтво на будівництво, перебудову індивідуального житлового будинку ОСОБА_2 .
Відповідно до будинкової книги у вказаному будинку проживали: ОСОБА_2 (мати позивача), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (брат позивача), ОСОБА_5 (брат позивача), ОСОБА_6 (брат позивача), ОСОБА_7 (батько позивача), ОСОБА_8 (син позивача).
У подальшому батько позивача ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; мати позивача ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; брат позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; брат позивача ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; син позивача ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ; брат позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Внаслідок цих подій позивач зазначає, що залишилася єдиною з родини, хто має право успадкувати вищевказаний будинок.
Відповідно до звіту про оцінку майна №18-190514-020 від 14.05.2019 вартість житлового будинку загальною площею 40,7 кв.м. у АДРЕСА_1 складає 288 665,63 грн.
Згідно технічного паспорту від 24.04.2019 до складу домоволодіння входить: А-1 - житловий будинок площею 40,7 кв.м.; а - прибудова; Б - гараж; В - погріб; Г - вбиральня; №1-4 - огорожа.
З огляду на вказане позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Від відповідача надійшов відзив, в якому просив суд ухвалити рішення згідно з нормами чинного законодавства та розглядати справу за відсутності представника Київської міської ради.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14.08.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом визнано неподаною та повернуто позивачу.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року скасовано, справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
29.03.2021 ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 22.09.2021 залучено Дев'яту Київську державну нотаріальну контору до участі в якості третьої особи в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26.11.2024 витребувано у Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори (03087, м. Київ, вулиця Волинська, 6) витяг з спадкового реєстру відносно померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_9 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26.11.2024 закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: Дев'ята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності у порядку спадкування за законом.
В судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду невідомі.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Судом встановлено, що 25.04.1977 рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих №215/7 «Про надання свідоцтва на самовільно збудований житловий будинок в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_9 » затверджено рішення виконкому Жулянської сільської ради депутатів трудящих від 26 січня 1977 року та видано свідоцтво на самовільно збудований житловий будинок в АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_9 .
27.04.1977 виконавчим комітетом Києво-Святошинської районної ради видано ОСОБА_9 свідоцтво на будівництво, перебудову індивідуального житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , площею садиби 700 кв.м.
Відповідно до будинкової книги домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що відповідальна за ведення книги та прописку по будинку відповідальна ОСОБА_2 та за вказаною адресою проживали: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_8 помер ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Залізничним відділом ЗАГСУ м. Києва, серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Ровівською сільською радою народних депутатів, серії НОМЕР_2 . Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 не заводилась.
ІНФОРМАЦІЯ_9 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, серії НОМЕР_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_10 помер ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації смерті у м. Києві, серії НОМЕР_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_11 помер ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві, серії НОМЕР_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_12 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Солом'янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, серії НОМЕР_6 .
Комунальним підприємством Київської обласної ради «Лівобережне бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами станом на 24.04.2019 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації від 06.08.2020 №219380031 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що відомості відсутні.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 ОСОБА_11 є донькою ОСОБА_2 .
01.02.1986 між ОСОБА_12 та ОСОБА_11 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 01.02.1986 серії НОМЕР_8 , актовий запис №225.
Згідно з експертним висновком Українського бюро лінгвістичних експертиз від 31.01.2019 №056/126-а/2 українські записи прізвища ОСОБА_13 / ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть, запис ОСОБА_2 ) та ОСОБА_14 / ОСОБА_9 (свідоцтво на будівництво, перебудову індивідуального житлового будинку; рішення №215/7 від 25.04.1977 про надання свідоцтва на самовільно збудований житловий будинок в АДРЕСА_2 ; будівельний паспорт на земельну ділянку; виписка з погосподарської книги від 05 грудня 2018 р. №332, запис ОСОБА_9 ), а також запис російською мовою ОСОБА_13 / ОСОБА_13 (свіідоцтво про народження, запис ОСОБА_15 , мать ОСОБА_16 ) попри розбіжності в орфографічній фіксації в документах, наданих для експертизи, є ідентичними.
22.06.2012 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» було укладено договір №07001112510 про користування електричною енергією.
Окрім того, в матеріалах справи, наявний план забудови садиби, абонентська книжка по розрахунках за електроенергію споживача ОСОБА_2 .
Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Як зазначено у п. 3.1. Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК. Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року (далі - Інструкція), та інших нормативно-правових актів.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 цього Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966. Зазначений нормативний акт передбачав державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення своїх спадкових прав. При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у Постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у Постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі№ 559/375/16-ц, провадження № 61-31049св18.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), у тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності.
У сільській місцевості, до якої відносився м/р Жуляни м. Києва на час будівництва спірного будинку (с. Жуляни приєднано до м. Києва на підставі Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 26.08.1988 року «Про розширення меж міста Києва»), оформлення індивідуальних (приватних) будинків здійснювалося шляхом вчинення відповідного запису в господарській книзі сільської ради та відкриття особистого рахунку на ім'я забудовника.
Крім того, відповідно до п. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом (до 01.07.2004 року), визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов, зокрема, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Отже, на момент будівництва ОСОБА_2 спірного будинку діюче на той час законодавство УРСР такої реєстрації будинку не передбачало. З цього випливає, що побудований ОСОБА_2 житловий будинок був зареєстрований на праві власності за нею в порядку, встановленому законом на момент його реєстрації та має статус приватної власності, а відтак позивач є спадкоємцем за законом у порядку статті 549 ЦК УРСР. Оскільки позивач на час закінчення будівництва будинку була записана в господарській книзі сільської ради та проживає в цьому будинку, а її мати ОСОБА_9 була забудовником вказаного будинку, то позивач набула права власності на будинок шляхом фактичного прийняття нею спадщини.
З огляду на викладене, судом встановлено всі підстави для визнання за позивачем права власності у порядку спадкування за законом на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку, що має загальну площу - 40,7 кв. м, житлову площу - 24,1 кв. м. та господарських будівель і споруд: літ. «а» - прибудова; літ. «Б» - гараж; літ. «В» - погріб; літ. «Г» - вбиральня; №1-4 - огорожа.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВС №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
У постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 колегія суддів наголосила, що виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Також суд зазначає наступне.
Слід розмежовувати порядок проголошення судового рішення (скороченого або повного) у разі явки учасників справи у судове засідання та складання повного судового рішення, за відсутності учасників справи. Порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено;
загальний порядок ухвалення рішення застосовується, якщо розгляд справи відбувся з викликом учасників і вони брали участь у судовому засіданні. Зокрема, суд виходить до нарадчої кімнати (частина перша статті 244 ЦПК України); у нарадчій кімнаті суд приймає, складає та підписує рішення (повне чи скорочене) (частина друга статті 259 ЦПК України); повернувшись із нарадчої кімнати, суд проголошує рішення (повне чи скорочене) (частина перша статті 268 ЦПК України); датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (перше речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України); копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення (частина перша статті 272 ЦПК України); у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення (частина друга статті 272 ЦПК України);
у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення (частина шоста статті 268 ЦПК України). Проголошення судового рішення передбачає надання публічності такому рішенню, дотримуючись принципу гласності судового процесу. Тобто проголошення судового рішення відбувається публічно або у закритому судовому засіданні лише під час перебування учасників справи у судовому засіданні у залі суду; у разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з'явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України);
у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи;
з урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Так сторони були повідомлені про судове засідання, призначене на 08.04.2025, завчасно, належним чином в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з'явились.
З урахуванням того, що розгляд справи, відбувався за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення у справі є дата складення повного судового рішення - 01.07.2025.
Схожі висновки Верховний Суд зробив у постановах від 25 травня 2020 року у справі 464/8801/16-ц (провадження № 61-35930св18), від 03 червня 2021 року у справі № 522/6826/19 (провадження № 61-3778св21), від 22 червня 2021 року у справі № 495/3904/18 (провадження № 61-1172св21), від 24 червня 2021 року у справі № 522/14984/19 (провадження № 61-9632св20), від 30 червня 2021 року у справі № 523/7115/18 (провадження № 61-6241св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 462/2906/20 (провадження № 61-9829св21).
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 16, 76-79, 81, 82, 83, 89, 95, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: Дев'ята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності у порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку, що має загальну площу - 40,7 кв. м, житлову площу - 24,1 кв. м. та господарських будівель і споруд: літ. «а» - прибудова; літ. «Б» - гараж; літ. «В» - погріб; літ. «Г» - вбиральня; №1-4 - огорожа, у порядку спадкування за законом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанов и суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.О. Козленко