Справа №522/12883/25
Провадження №2-а/522/360/25
30 червня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд міста Одеси у складі:
головуючої - судді Косіциної В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
09 червня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якому позивач просив поновити строк на оскарження постанови, визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.07.2024 року №С/13121; провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.
Ухвалою суду від 10 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження. Витребувано з власної ініціативи у ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні відомості:
- належним чином засвідчену копію журналу обліку протоколів про адміністративні правопорушення, який містить відомості про реєстрацію матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- належним чином засвідчену копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за наслідками розгляду якої було винесено постанову про адміністративне правопорушення від 24.07.2024 року №С/13121;
- належним чином засвідчену копію повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на 21.07.2024 року о 21 годині 00 хвилин;
-належним чином засвідчену копію акту відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 від отримання повістки, а також, аудіо та відеозаписи відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 від отримання повістки.
Судове засідання по справі призначено на 18 червня 2025 року.
Копія ухвали суду від 10.06.2025 року була доставлена до електронного кабінету відповідача 18.06.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
У судове засідання, призначене на 18 червня 2025 року учасники справи - не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. У зв'язку з першою неявкою учасників справи, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання розгляд справи відкладено на 30 червня 2025 року.
Повістка на 30 червня 2025 року була доставлена до електронного кабінету відповідача 18 червня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копію позову з додатками, копію ухвали суду від 10.06.2025 року та судову повістку на 30.06.2025 року було отримано представником відповідача 23.06.2025 року, що свідчить відповідна відмітка на супровідному листі.
У судове засідання, призначене на 30 червня 2025 року учасники справи - не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
У зв'язку із неявкою учасників справи, що були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання прийнято рішення здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4, 5 ст.250 КАС України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення (повне чи скорочене) без його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
20 липня 2024 року офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 - лейтенантом ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення С/11430 відносно ОСОБА_1 , з якого вбачається, що 20 липня 2024 року о 10 годині 10 хвилин в умовах особливого періоду, при особистому зверненні до ІНФОРМАЦІЯ_2 виявлено, що у порушення ч.2 п.10-1 Додатку №2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервісті» до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних, та резервістів», ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та документ, що посвідчує особу.
24 липня 2024 року постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 №С/13121 прийнято рішення прийнято рішення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Зі змісту постанови за справою про адміністративне правопорушення вбачається, що солдат запасу - ОСОБА_1 20 липня 2024 року о 10 годині 10 хвилин в умовах особливого періоду, при особистому зверненні до ІНФОРМАЦІЯ_2 виявлено, що у порушення ч.2 п.10-1 Додатку №2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервісті» до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних, та резервістів», мав при собі військово-обліковий документ та документ, що посвідчує особу.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.
У ч. 2 ст. 77 КАС України вказано, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, закон покладає на відповідача обов'язок довести законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, направленого на переслідування особи позивача в порядку КУпАП.
У ч.3 ст.210 КУпАП передбачена відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок), Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154.
За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Отже, станом на 24.07.2024 року тобто на дату вчинення інкримінованого позивачеві адміністративного правопорушення, діяв особливий період.
За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 463/1352/16-а.
У абз.2 п.п.10-1 п.1 Додатку №2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервісті» до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних, та резервістів» вказано, що у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Відповідно до примітки статті 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Тобто, законодавець чітко визначив умову, за якої, зокрема, положення статті 210 КУпАП не застосовуються, а саме: за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи.
Проте, доказів того, що відповідач вчиняв дії, спрямовані на отримання персональних даних ОСОБА_1 шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи - суду надано не було.
Доказів на підтвердження того, що на момент притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності зазначених відомостей в Резерв+ не було - суду не надано.
Також, не надано доказів на підтвердження того, що відповідач на виконання вимог закону здійснив дії, спрямовані на отримання персональних даних ОСОБА_1 шляхом електронної інформаційної взаємодії ЄДРПВР «ОБЕРІГ», а також доказів на підтвердження того, що відомості про ОСОБА_1 у ньому відсутні.
Окрім того, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 був ідентифікований, про що свідчить наступне твердження, що міститься в оскаржуваній постанові «Солдат запасу, ОСОБА_1 ».
Відповідач також не надав доказів на підтвердження того, що він вживав заходів для отримання персональних даних ОСОБА_1 від інших суб'єктів, що визначені в Законі України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Так, в оскаржуваній постанові вказано, що місце роботи ОСОБА_1 - ФОП, тобто, на момент притягнення до адміністративної відповідальності уповноважена на те особа розуміла, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.
Тобто, законодавець чітко визначив умову, за якої, зокрема, положення статті 210-1 КУпАП не застосовуються, а саме: за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Отже, накладення штрафу за неоновлення військово-облікових даних без повної та всебічної перевірки доступності цієї інформації в інших базах є необґрунтованим та свідчить про недотримання вимог чинного законодавства України.
Зазначена позиція викладена у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №766/16807/24.
Відповідно до абз.2 ч.3 ст.14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді від:
- центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є ФОП, у реєстрі містяться відомості про його місцезнаходження, номер телефону та електронна адреса.
Стаття 255 КУпАП, яка містить перелік осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення не містить норм, які б визначали уповноважених суб'єктів на складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтями 210, 210-1 та 211 КУпАП.
Наказ МОУ «Про затвердження Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» від 01.01.2024 № 3 містить положення про те, що уповноважені посадові особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, яким надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення (додаток 1) (далі - протокол), передбачені статтями 210, 210-1, 211 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), визначаються наказами керівників відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Тобто, працівник ТЦК ТА СП може складати протокол про адміністративне правопорушення лише за наявності наказу керівника відповідного ТЦК ТА СП, яким його уповноважено на складання протоколу.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що офіцер адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 - лейтенант ОСОБА_2 уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення - суду надано не було.
Оскільки, у суду відсутні відомості про наявність у офіцера адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 - лейтенанта ОСОБА_2 на складання протоколу про адміністративне правопорушення, а будь-яких доказів на підтвердження того, що зазначене правопорушення дійсно було вчинено ОСОБА_1 , суд вважає, що відповідачем не доведено факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення.
У статті 235 КУпАП міститься положення про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
КУпАП та наказ МОУ Про затвердження Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» від 01.01.2024 № 3 не передбачає права керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 делегувати повноваження щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення іншим особам, а тому, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється безпосередньо керівником ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, уповноважена на те особа повинна встановити склад адміністративного правопорушення.
Об'єкт адміністративного правопорушення - це сукупність суспільних відносин, що охороняються правовими нормами, тобто фактично це наявність правової норми яка забороняє здійснювати певні дії та передбачає відповідальність у випадку недотримання вимог цієї норми.
Об'єктивна ж сторона адміністративного правопорушення полягає у дії чи бездіяльності, що заборонені правовими нормами.
Суб'єктом такого правопорушення в даному випадку може бути конкретна осудна фізична особа, що досягла 16-річного віку.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності.
Притягнути до адміністративної відповідальності можна лише ту особу, яка вчинила дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення та яка є або може бути суб'єктом адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70).
Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Разом з тим, частиною 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Таким чином, на переконання суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача з метою запобігання порушення його прав та обов'язків, гарантованих Конституцією та законам України, а також забезпечення дотримання принципу презумпції невинуваності буде скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю в діях позивача складу інкримінованого йому правопорушення.
Тому, враховуючи те, що відповідачем не доведено того, що інкриміноване ОСОБА_1 адміністративне правопорушення мало місце, а ІНФОРМАЦІЯ_5 вжив належних заходів задля отримання його персональних даних з ЄДРПВР «ОБЕРІГ» та від органів публічної влади, перелік яких визначений Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», враховуючи те, що відомості про ОСОБА_1 також містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, беручи до уваги факт того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що офіцер адміністративного відділення ОСОБА_2 уповноважена на складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення, суд вважає, що відповідачем не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю в діях позивача складу інкримінованого йому правопорушення.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 251, 252, 280, 288, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 9, 72-79, 139, 241, 242-246, 286, 293 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.
Постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 липня 2024 року №С/13121 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за ч.3 ст.210 КУпАП - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Текст рішення складено та підписано 30 червня 2025 року.
Суддя Косіцина В.В.