Справа № 758/6148/25
3/758/3114/25
Категорія 327
Київ
01 липня 2025 року cуддя Подільського районного суду м.Києва Денисов О. О. , розглянувши справу про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, адреса місця проживання: АДРЕСА_1
14 квітня 2025 року, о 12 годині 20 хвилин, за адресою: м. Київ, вул. Івана Виговського, 22А, у приміщенні ліцею №45 Подільського району м. Києва, ОСОБА_1 ухилилася від виконання передбачених ст. 150 Сімейного кодексу щодо виховання свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що призвело до розпилення газового балончика в кабінеті НОМЕР_1 та призвело до переривання навчального процесу, чим порушила ч. 1 ст. 184 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 провину в учиненому заперечила та зазначила, що її син ОСОБА_3 не вчиняв умисних дій з газовим балончиком, що могли призвести до його розпилення.
Згідно з ч. 1ст. 152 Сімейного кодексу України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Ч. 1 ст. 184 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП виражається у різних видах адміністративно-карних дій (бездіяльності) зі сторони батьків або осіб, які їх замінюють, а саме: невиконання цими особами обов'язків по вихованню та навчанню неповнолітніх дітей; вчинення неповнолітніми адміністративних правопорушень; вчинення неповнолітніми, які не досягли віку, по досягненню якого можлива кримінальна відповідальність, дій передбачених Кримінальним кодексом України.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством, а суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. При цьому ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно зі ст. 251КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані, зокрема, встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та засобів, що мають функції відеозапису, тощо.
Відповідно до ст.ст. 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, до протоколу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, додані: письмові пояснення ОСОБА_1 від 14 квітня 2025 року, яка зазначила, що дізналася зі слів класного керівника, що в класі учні ОСОБА_4 та її Син ОСОБА_5 «розпилили» перцевий балончик. Зі слів її сина, в школу його приніс однокласник ОСОБА_4 , про що саме він йому і сказав, вони вирішили його подивитися. Коли ОСОБА_5 його тримав, він випадково впав та розпилився; рапорт капітана поліції Комарніцької М. , яка вказала, що під час відпрацювання в одній із шкіл занять отримала повідомлення від заступника директора з виховної роботи про те, що два учні ліцею №45 Подільського району м. Києва розпилили газовий балончик «Перець» в кабінеті НОМЕР_1, чим перервали процес навчання. Було з'ясовано, що розпилили газовий балончик учні 7-Б класу ОСОБА_3 та ОСОБА_7 ; доповідну від 14 квітня 2025 року, згідно якої заступник з виховної роботи зазначила, що після 4 - го уроку, вийшовши в коридор на 2 поверсі почула, що діти масово кашляють. Опитавши дітей дізналася, що учні 7-Б класу ОСОБА_7 та ОСОБА_3 розпилили перцовий балончик у приміщенні класу; протокол бесіди від 14 квітня 2025 року щодо ситуації, яка склалася 14 квітня 2025 року в кабінеті НОМЕР_1 на великій перерві після 4-го уроку.
26 травня 2025 року, заступника директора з виховної роботи ОСОБА_8 допитано в судовому засіданні в якості свідка, вона повідомила, що дійсно діти, які перебували в приміщенні класу після 4 -го уроку 14 квітня 2025 року вказали, що учень 7-Б класу ОСОБА_3 розпилив в класі перцевий балончик, однак вона особисто свідком указаних подій не була та обставин розпилення не бачила.
02 червня 2025 року на електронну адресу ліцею №45 Подільського району м. Києва направлено запит щодо надання інформації щодо повного переліку учнів 7-Б класу з зазначенням відомостей щодо їх фактичного перебування в кабінеті НОМЕР_1 після 4 -го уроку 14 квітня 2025 року, чи були вони очевидцями (свідками) обставин, викладених у протоколі; контактних даних їх батьків; контактних даних педагога та психолога, що можуть бути залучені судом для допиту неповнолітніх.
04 червня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь за підписом директора ліцею №45 Подільського району м. Києва Пошелюжного О., в якій зазначено перелік свідків (очевидців) події, що відбулася 14 квітня 2025 року.
16 червня 2025 року, в якості свідка в судовому засіданні в присутності матері, психолога та педагога допитано ОСОБА_9 , який повідомив, що не бачив, як ОСОБА_10 розпилив перцевий балончик, а ОСОБА_11 та її законний представник в судове засідання не з'явилися без поважних причин.
Згідно листа за підписом директора ліцею №45 Подільського району м. Києва Пошелюжного О. від 16 червня 2025 року, за результатами опитування ОСОБА_12 , учениці 7-Б класу, яка була очевидцем (свідком) обставин, викладених в протоколі встановлено, що вона перебувала в класі на момент інцеденту, але факту розпилення балончика ОСОБА_13 не бачила.
01 липня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь за підписом в.о. директора ліцею ОСОБА_8 , яка зазначила, що свідків розпилення газового балончика ОСОБА_15 не встановлено.
Інших доказів ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків суду не надано, а опис самого правопорушення в протоколі про адміністративне правопорушення не може бути належним доказом його вчинення особою.
Разом з тим, суд зазначає, що дитячі пустощі через цікавість, нерозуміння наслідків своїх дій тощо (навіть під час перебування дитини в закладі освіти) не завжди є наслідком саме невиконання батьками обов'язків у вихованні дітей, а може пояснюватись впливом на дитину інших осіб, обставин чи явищ, певною обстановкою та обставинами в яких дитина в силу віку могла припуститись помилки.
Крім того, суд зауважує, що в момент вчинення дій неповнолітнім ОСОБА_3 останній перебував в школі.
Під час перебування дітей у закладі освіти, відповідальність за життя та здоров'я дітей, відповідальність за шкільну дисципліну, в тому числі серед учнів, протягом усього часу, коли учні перебувають у школі або навіть за її межами, але під опікою школи, покладається також на керівника та інших працівників закладу освіти.
Разом з тим, протокол про адміністративне правопорушення не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суддя наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Ураховуючи вищевикладене слід зазначити, що зважаючи на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08), суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, у тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України.
Так, згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення повинен прийти до висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поза розумним сумнівом.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v.Spain» від 06 грудня 1998 року (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Діяння тільки тоді визнається адміністративним правопорушенням, коли воно містить всі ознаки його складу, відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу взагалі.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
З огляду на вище викладене, приходжу до висновку про відсутність належних доказів того, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, тому в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Керуючись: ст.ч. 1 ст. 184, 247, 268, 280, 283, 284 КУпАП, суд -
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , - закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя О. О. Денисов