Справа № 375/983/25
Провадження № 2/375/672/25
30 червня 2025 року селище Рокитне
Рокитнянський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Банах-Кокус О.В.,
за участі секретаря судового засідання Потапенко А.В.,
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката ЗаліськогоБ.С., звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою від 22 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 30 червня 2025 року.
13 червня 2025 року через канцелярію суду позивач подала заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору у даній справі (на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України), так як між сторонами врегульовані всі майнові спори. Також просила повернути сплачений нею судовий збір при поданні позову у розмірі 5402,16 грн.
27 червня 2025 року через канцелярію суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Заліського Б.С. надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій сторона позивача відкликає раніше подану заяву про закриття справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255ЦПК України (відсутній предмет спору) шляхом залишення її без розгляду та просить закрити справу у зв'язку з відмовою позивача від позову (п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України). Також просить повернути сплачений позивачем судовий збір при поданні позову з державного бюджету у розмірі 5402,16 грн.
В судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з'явились, суд, керуючись частиною 2 статті 247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши матеріали справи та подані заяви стороною позивача, суд прийшов до наступного висновку.
Щодо вимоги заяви представника позивача про залишення заяви позивача ОСОБА_1 про закриття справи на підставі п. 2 ч. 1 ст.255 ЦПК України (відсутній предмет спору) без розгляду.
Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 ЦПК України).
ЦПК України чітко розмежовано підготовче провадження із проведенням підготовчого засідання, його особливості, строки проведення (Глава 3 Розділу III «Позовне провадження») та розгляд справи по суті із проведенням судового засідання (Глава 3 вказаного розділу).
Статтею 196 ЦПК України передбачено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Підготовче засідання є формою підготовчого провадження, яка полягає у вчиненні судом та учасниками судового процесу відповідних процесуальних дій.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
За таких обставин закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, можливо лише в судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого судового засідання, оскільки згідно ч. 4 ст. 200 ЦПК України закриття провадження можливо на цій стадії процесу з двох підстав, це: відмова від позову, визнання позову та укладення мирової угоди, визначених статтями 206, 207 ЦПК України.
Така правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2021 р. у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21).
Крім того, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є диспозитивність.
Принцип диспозитивності полягає, зокрема, у тому, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Чинний процесуальний закон не врегульовує питання залишення заяви про закриття справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (відсутній предмет спору) без розгляду чи її відкликання у підготовчому засіданні.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Згідно з ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення.
Отже, відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 2-591/11 від 08.06.2022.
Оскільки положеннями ЦПК України не передбачено закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в підготовчому засіданні та керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд за аналогією закону застосовує п. 5 ч. 1 ст.257ЦПК України і, враховуючи, що заява позивача ОСОБА_1 ще не розглянута, доходить висновку, що клопотання представника позивача ОСОБА_3 слід задовольнити, а заяву ОСОБА_1 про закриття провадження у справі через відсутністю предмету спору у даній справі (на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) - залишити без розгляду.
Щодо вимоги заяви представника позивача про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову (п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України).
Згідно із п. 1, ч. 2 ст. 49, ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач протягом усього часу судового розгляду може відмовитися від позову, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Приписами ч. 4 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням нею процесуальних дій.
Отже, саме по собі подання заяви про відмову від позову не є необґрунтованими діями позивача, оскільки це є його диспозитивне право, передбачене нормами ЦПК України, що не містить обмежень у його реалізації.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст.55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Отже, підставами закриття провадження в справі є обставини, які підтверджують: 1) неправомірність виникнення процесу, 2) неможливість його подальшого продовження, 3) недоцільність його продовження. Тому закриття провадження в справі виключає можливість повторного порушення в суді тотожної справи.
А відтак, беручи до уваги, що відповідно до вимог процесуального законодавства подати заяву про відмову від позову позивач має на будь-якій ст адії процесу, враховуючи, що позивач скористався своїм правом, суд приймає відмову позивача від позову в частині поділу спільного майна подружжя, так як вона не суперечить закону і не порушує чиїх-то прав та охоронюваних законом інтересів та вважає за необхідне в зв'язку з цим закрити провадження по справі в цій частині.
Разом з тим, суд роз'яснює положення ч.2 ст. 256 ЦПК України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Щодо вимоги представника позивача про повернення сплаченого судового збору
У відповідності до ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі, зокрема, відмови позивача від позову суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір», у разі, зокрема, відмови позивача від позову суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 16 лютого 2025 року було сплачено судовий збір за вимогу майнового характеру у розмірі 5 402,16, що підтверджується квитанцією ID № 4937-6740-9603-3012 від 16 лютого 2025 року.
З огляду на передбачене ч.1 ст.142 ЦПК України право позивача при відмові від позову на вирішення питання про повернення 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, суд дійшов висновку про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто в розмірі 2 701,08 грн. А відтак, клопотання позивача в частині повернення судового збору підлягає задоволенню частково.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 9, 13, 196, 255, 256, 257, 258, 260, 353-355 255, 256 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», суд
Заяву представника позивача ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Заяву позивача ОСОБА_1 про закриття справи на підставі п. 2 ч. 1 ст.255 ЦПК України (відсутній предмет спору) залишити без розгляду.
Прийняти відмову позивача від позову.
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя закрити, у зв'язку з відмовою позивача від позову (п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України).
Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: по АДРЕСА_1 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову відповідно до копії квитанції ID № 4937-6740-9603-3012 від 16лютого 2025 року, що становить 2 701 (дві тисячі сфмсот одна гривня) 08 копійок.
В інших вимогах заяви представника позивача відмовити.
Копію ухвали направити сторонам для відома.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб - адресою сторінки на офіційному веб - порталі судової влади України http://rk.ko.court.gov.ua.
Суддя Олена БАНАХ-КОКУС