Справа № 458/1118/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/354/25 Доповідач: ОСОБА_2
25 червня 2025 року у м. Львові колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 12 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 ,
з участю: прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисників-адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ,
встановила:
вищенаведеним вироком ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України і призначено йому покарання у виді одного року позбавлення волі.
Визнано винним ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років.
З урахування вимог ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років.
Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 , 10.07.2023 року, приблизно о 20 годині 40 хвилин, перебуваючи на території місця дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться на території АДРЕСА_1 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, маючи прямий умисел на вчинення умисного вбивства командира 2 роти охорони 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_10 , який в цей час виконував службовий обов'язок, із яким за час проходження військової служби постійно перебував у неприязних відносинах, які цього вечора загострились на фоні конфлікту із командиром, у зв'язку із виявленням факту перебування ОСОБА_6 під час несення служби в стані алкогольного сп'яніння, умисно, застосовуючи закріплений за ним РПК-74 «ХС-0503», будучи на відстані приблизно десяти метрів до потерпілого ОСОБА_10 , здійснив щонайменше вісім пострілів із вказаного кулемета в сторону останнього, який в той час знаходився у проємі вхідних дверей казарми, в якій перебували інші військовослужбовці, однак у капітана ОСОБА_10 не влучив з причин, що не залежали від його волі, при цьому влучив в кулеметника 3 відділення охорони - 4 взводу охорони 2 роти охорони 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_11 , який в цей час перебував поруч, у приміщенні для куріння, та отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому тіла ключиці, вогнепального кульового наскрізного поранення правої ключичної ділянки з відкритим вогнепальним переломом правої ключиці, з дефектом ключиці з переломом шийки тіла кораковидного відростка правої лопатки, перелому 2-го ребра, забій верхньої долі правої легені.
Крім цього, 10.07.2023 року, приблизно о 20 годині 45 хвилин, перебуваючи на території місця дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться на території АДРЕСА_1 , маючи прямий умисел на вчинення умисного вбивства командира 2 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_10 та не маючи на меті заподіяння тілесних ушкоджень кулеметнику 3 відділення охорони 4 взводу охорони 2 роти охорони 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 старшому солдату ОСОБА_11 , застосовуючи закріплений за ним РПК-74 ХС-0503», однак, передбачаючи можливість заподіяння шкоди іншим особам, здійснив щонайменше вісім пострілів із вказаного кулемета в сторону капітана ОСОБА_10 , який в той час знаходився у проємі вхідних дверей казарми, однак в нього не влучив, а влучив в потерпілого ОСОБА_11 , який знаходився на відстані приблизно чотирьох метрів від потерпілого ОСОБА_10 у приміщенні альтанки та отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому тіла ключиці, вогнепального кульового наскрізного поранення правої ключичної ділянки з відкритим вогнепальним переломом правої ключиці, з дефектом ключиці з переломом шийки тіла кораковидного відростка правої лопатки, перелому 2-го ребра, забій верхньої долі правої легені. Зазначені тілесні ушкодження відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров'я.
Не погоджуючись з цим вироком, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 12 березня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних провопорушень передбачених ч. 2 ст. 15 - п. 8 ч. 2 ст. ст. 115, 128 КК України, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої апеляційні вимоги захисник ОСОБА_7 мотивує тим, що вирок є незаконним і необґрунтованим, а викладені у ньому висновки нічим не мотивовані та не відповідають фактичним обставинам справи.
Звертає увагу на те, що висновки суду про наявність умислу в діях ОСОБА_6 спрямованого на скоєння вбивства ОСОБА_10 , не підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду, а саме судом не було досліджено жодного доказу який би підтверджував наявність у діях ОСОБА_6 умислу на скоєння умисного вбивства, як і не було досліджено жодного доказу, який би свідчив про наявність такого умислу, що в подальшому вплинуло на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та на визначення міри покарання.
Вказує, що в ході судового розгляду не було встановлено, які ж саме дії вчинив ОСОБА_6 для доведення свого умислу до кінця, а саме головне судом першої інстанції не було встановлено та не було наведено в оскаржуваному вироку жодної причини, яка не залежала від волі ОСОБА_6 для закінчення ним вчинення інкримінованого правопорушення.
Крім того, в ході судового розгляду було встановлено, що навіть якщо ОСОБА_6 і усвідомлював наявність у нього можливості скоїти вбивство ОСОБА_10 , не маючи умислу на скоєння такого, добровільно відмовився продовжувати вести вогонь в сторону потерпілого ОСОБА_10 .
Акцентує увагу на тому, що відповідно положень ст. 17 КК України, така поведінка ОСОБА_6 визначається як «добровільна відмова при незакінченому кримінальному правопорушенні», та виключає відповідальність останнього за ст. 115 КК України.
Зазначає, що вказаний вирок було ухвалено незаконним складом суду, так як стороною захисту в підготовчому судовому засіданні 18.01.2024 року було заявлено клопотання про необхідність здійснення розгляду даного кримінального провадження колегіально судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних, однак, у задоволенні вказаного клопотання сторони захисту, судом першої інстанції було відмовлено.
Стверджує, що вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суду першої інстанції слід було врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливості й обставини його вчинення; особу винного який, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, повністю усвідомив тяжкість злочину, осудив свої дії, визнав вину та щиро розкаявся, є учасником бойових дій та має на утриманні малолітню дитину; обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідності до ст. 67 КК України, відсутні.
При апеляційному розгляді справи обвинувачений та його захисники підтримали подану апеляційну скаргу, з наведених у такій мотивів, та просили її задоволити.
Прокурор заперечив апеляційні вимоги захисника з підстав необґрунтованості таких,зазначивши про законність, обґрунтованість та вмотивованість оскаржуваного судового рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно положень ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку дотримані.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, навівши такі у вироку, та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.15, п.8 ч.2 ст.115, 128 КК України.
Дані обставини підтверджуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку та правильно взяв до уваги, обґрунтувавши своє рішення.
Так, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, стверджується показаннями даними в судовому засіданні першої інстанції потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .
Поряд з цим, вина обвинуваченого ОСОБА_6 підтверджується ще дослідженими у суді письмовими доказами, зокрема: протоколом огляду місця події від 11.07.2023 року та фототаблицею до протоколу огляду місця події від 11.07.2023; постановою про визнання та прилучення до справи речового доказу від 11.07.2023; рапортом старшого слідчого Самбірського РВП ГУНП у Львівській області від 11.07.2023; постановою про визнання та прилучення до справи речового доказу від 11.07.2023 року якою вилучені речі під час затримання 11.07.2023 року в громадянина ОСОБА_6 ; постановою про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 11.07.2023; протоколом про здійснення зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 11.07.2023; протоколом огляду місця події (додатковим) від 11.07.2023 року з фототаблицею до протоколу додаткового огляду місця події від 11.07.2023; висновком експерта Львівського науково-дослідного експертно-кримінальстичного центру Міністерства внутрішніх справ України №СЕ-19/114-23/15190-БД від 31.08.2023; висновком експерта Львівського науково-дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України СЕ-19/114-23/15177-Бл від 21.08.2023; висновком Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України СЕ-19/114-23/15183-ФХВР від 04.10.2023; висновком Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України СЕ-19/114-23/15182-ФХВР від 03.10.2023; висновок експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру СЕ-19/114-23/15179-ФХВР від 03.10.2023; актом службового розслідування від 02.08.2023; висновком експерта №826/2023-ім від 15.08.2023; висновком експерта №827/2023-ім від 15.08.2023 ; протоколом слідчого експерименту за участі ОСОБА_19 від 17.08.2023; протоколом слідчого експерименту за участі ОСОБА_6 від 17.08.2023; протоколом слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_18 , від 17.08.2023; протоколом проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_17 від 17.08.2023; протоколом слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_12 від 17.08.2023; протоколом слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_15 від 17.08.2023; протоколом проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_14 від 17.08.2023; протоколом огляду речей із відеоінформацією від 23.08.2023 ; висновком експерта №778 від 04.09.2023; протоколом огляду предметів від 25.10.2023; постановою про визнання речових доказів та приєднання до матеріалів кримінального провадження від 25.10.2023 та іншими доказами зміст яких детально відтворено у вироку.
Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що сукупність цих доказів повністю підтверджує вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 інкримінованих кримінальних правопорушень, за встановлених місцевим судом обставин, оскільки такі не викликають сумнівів у своїй правдивості та є належними і допустимими.
Доводи сторони захисту про відсутність в обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_10 були предметом перевірки суду першої інстанції та були спростовані всебічно, повно і об'єктивно дослідженими у судовому засіданні доказами, сукупності яких у вироку дана належна оцінка.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що про такий свідчать характер, рішучість і динамічність дій, вчинених ОСОБА_6 , їх раптовість та множинність для потерпілого ОСОБА_10 , знаряддя злочину - кулемет РПК-74, який він привів у бойову готовність, ще до моменту появи ОСОБА_10 та його наміру (зі слів обвинуваченого) вдруге забрати зброю, що підтверджують допитані свідки. А також те, що постріли ним здійснювалися прицільно, що зафіксовано на відеозаписах та підтверджується показами свідків, а не з того положення на яке вказував обвинувачений, з невеликої відстані в напрямку місцезнаходження потерпілого ОСОБА_10 , що підтверджується локалізацією кульових отворів, зафіксованих під час проведення огляду місця події.
Також суд врахував і поведінку ОСОБА_6 до (постріл під ноги ОСОБА_10 , всупереч положенням Закону України «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України», дія якого поширювалася і на ОСОБА_6 , зокрема ст. 195, висловлення попередніх погроз потерпілому), під час і після скоєння злочину (постріл під ноги ОСОБА_15 , роззброєння інших військовослужбовців, зокрема і ОСОБА_12 , який був його розвідним під час несення варти, та якому ОСОБА_6 з його ж слів мав підпорядковуватися, а також ОСОБА_17 , якого, знову ж таки зі слів обвинуваченого, ОСОБА_6 мав намір захистити від дій ОСОБА_10 , його постріл з-за кута від якого, а не від пострілу ОСОБА_10 , почали розбігатися інші військовослужбовця, зайняття позиції на льоху за бар'єром, втеча з місця злочину).
Зміст досліджених фактичних обставин і доказів дали достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 , здійснюючи неодноразові прицільні постріли з вогнепальної зброї з невеликої відстані в місцезнаходження потерпілого ОСОБА_10 , діяв з прямим умислом на заподіяння смерті потерпілому, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх наслідки у виді смерті потерпілого і бажав їх настання, проте його дії не призвели до заподіяння його смерті завдяки діям потерпілого, який здійснив постріл вгору, змусивши ОСОБА_6 змінити позицію та привернув увагу інших військовослужбовців підрозділу командою «до зброї», що в подальшому змусило ОСОБА_6 усвідомити, що він один не може протиставити себе іншим озброєним людям та змусили останнього в страсі за себе покинути територію ППД.
Також суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 17 КК України на яку вказує захисник, наводячи відповідні аргументи на наявність добровільної відмови в діях ОСОБА_6 .
Так, у випадку, коли під час замаху на злочин винний спрямовує свою волю на запобігання настанню суспільно небезпечного наслідку, в такому разі може мати місце добровільна відмова від вчинення злочину - остаточне припинення особою за своєю власною волею замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ст. 17 КК України).
На стадії закінченого замаху на вбивство добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитися і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Добровільна відмова у цих випадках можлива лише завдяки активним діям.
Суд обґрунтовано зазначив, що в даній ситуації, ОСОБА_6 жодних активних дій для припинення своїх дій не вчиняв, а навпаки роззброїв інших військовослужбовців. Ба більше, ОСОБА_6 ввів в оману свідка ОСОБА_17 , запропонувавши обом роззброїтися одночасно, але після того, як роззброївся ОСОБА_17 , він знову під'єднав споряджений магазин до кулемета.
Щодо доводів захисника в апеляційній скарзі, що оскаржуваний вирок був ухвалений незаконним складом суду, то такі є безпідставними, оскільки ч. 10 ст.615 КПК України передбачено, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, крім здійснення кримінального провадження у суді, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.
Воєнний стан, введений в Україні Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, неодноразово продовжувався і продовжує діяти на даний час.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_6 призначено згідно з вимогам ст.ст.50, 65 КК України. При цьому враховано ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, встановлених обставин, даних про особу обвинуваченого, який відповідно до положень ст. 89 КК України вважається таким, що раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину, не перебуває на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, негативно характеризується за місцем несення військової служби, відсутність претензій потерпілого ОСОБА_11 , наявності обставин, які пом'якшують покарання за епізодом спричинення необережного середньої тяжкості тілесного ушкодження - щирого каяття, наявності обставини, яка обтяжує покарання, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, відсутність обставин які пом'якшують покарання за епізодом закінченого замаху на вбивство, у зв'язку із виконанням особою службового обов'язку.
Таке покарання, на думку колегії суддів не є надмірно суворим з врахуванням як обставин кримінального провадження, так і особи обвинуваченого.
Таким чином, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не містить правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваного вироку суду, а отже така визнається судом апеляційної інстанції необґрунтованою та до задоволення не підлягає.
Крім того, за наслідками апеляційного перегляду істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 12 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційної інстанції, а особою, яка утримується під вартою, в цей же строк з дня отримання копії ухвали.
Головуючий
Судді