Справа № 454/3459/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/550/25 Доповідач: ОСОБА_2
30 червня 2025 року у м.Львові.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду
під головуванням судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_7 , представника цивільного відповідача ПрАТ СК «ПЗУ Україна» - адвоката ОСОБА_8 на вирок Сокальського районного суду Львівської області від 01 травня 2025 року щодо ОСОБА_9 ,
з участю: прокурора ОСОБА_10 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
встановила:
Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 01 травня 2025 року ОСОБА_9 визнано винуватим за ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.
На підставі ст.76 КК України покладено на ОСОБА_9 такі обов'язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Перебіг іспитового строку ухвалено обчислювати з моменту проголошення вироку.
Цивільний позов ОСОБА_7 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_7 55508 грн. 65 коп. матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, 58800 грн. матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, та 2940 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Закрито провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вирішено питання про арешт майна, речові докази та процесуальні витрати.
За вироком суду, 20.06.2024р. близько 14.05 год. ОСОБА_9 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Renault Kangoo» р.н.з. НОМЕР_1 , рухався по проїжджій частині автодороги Т-1404 сполучення м.Червоноград - м.Белз - м.Рава-Руська, в межах с.Острів Шептицького району Львівської області, перевищив допустиму максимальну швидкість руху, проявив неуважність та неналежно оцінив дорожню обстановку, проігнорував вимоги дорожньої розмітки 1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху України, припустив до виконання маневру обгону попутно їдучих транспортних засобів, серед яких був автомобіль марки «Opel Vectra» р.н.з. НОМЕР_2 з причепом марки «ПГМФ-8302» р.н.з. НОМЕР_3 , який по ходу свого руху з увімкненим покажчиком лівого повороту приступив до виконання маневру повороту ліворуч на ґрунтову дорогу. Під час виконання маневру обгону ОСОБА_9 зіткнувся з автомобілем марки «Opel Vectra» р.н.з. НОМЕР_2 з причепом марки «ПГМФ-8302» р.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_7 , внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння у виді відкритої черепно-мозкової травми, яка проявилася забоєм головного мозку середнього ступеня тяжкості, субдуральним крововиливом зліва переломом склепіння черепу з переходом на основу, повторним переломом ключиці зі зміщенням.
Своїми злочинно-недбалими діями обвинувачений ОСОБА_9 порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме, вимоги Правил дорожнього руху України: - п.1.2, в Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів; - п.1.3, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими; - п.1.5, дії учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоди для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; - п.1.10, дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом; - п.2.3 б), для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; - п.2.3 д), для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; - п.12.4, У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год; - п.12.9 б), водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил; - п.14.2 б), Перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що водій транспортного засобу, який рухається попереду по тій самій смузі, не подав сигналу про намір повороту (перестроювання) ліворуч.
Дані порушення є у прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали, зокрема, спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.
На вказаний вирок суду захисник ОСОБА_6 , потерпілий ОСОБА_7 та представник цивільного відповідача ПрАТ СК «ПЗУ Україна» - адвокат ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі захисник просить змінити оскаржуваний вирок у частині призначення додаткового покарання та призначити ОСОБА_9 покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.
На підтримку своїх вимог покликається, що вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке санкцією частини статті не визначене як обов'язкове, суд жодним чином своє рішення не мотивував, та не врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 злочину, який є необережним, дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, щиро розкаявся, добровільно відшкодував потерпілому заподіяну шкоду, а також те, що сам потерпілий заявив, що жодних претензій до обвинуваченого не має, просив суворо обвинуваченого не карати, не обирати покарання пов'язане з реальним позбавлення волі та не позбавляти права на керування транспортними засобами.
Вказує, що суд не врахував та не надав жодної оцінки наданим стороною захисту доказам щодо характеризуючих даних на обвинуваченого, зокрема, що ОСОБА_9 є особою молодого віку, студентом Львівського національного університету природокористування та працівником у ФОП ОСОБА_11 , де здійснює свою діяльність на посаді водія автотранспортних засобів. Судом не було враховано позитивну характеристику обвинуваченого по місцю праці та за місцем проживання.
Також, суд безпідставно не надав жодної оцінки волонтерській діяльності ОСОБА_9 , який з 2022 року по теперішній час здійснює активну волонтерську діяльністю. Згідно рекомендаційного листа ГО “Піклуюся», ОСОБА_9 є одним із ключових волонтерів, який активно допомагає у розв'язанні логістичних питань в частині доставки гуманітарної допомоги, і використовуючи як свій власний транспортний засіб, так і службовий автомобіль, він, як водій, на постійній основі доставляє спорядження, тактичну медицину та ліки, технічні засоби, продукти харчування та засоби гігієни у Харківську, Донецьку, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську та Одеську області.
Вважає, що застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами у даному випадку є недоцільним та матиме виключно негативні наслідки як для ОСОБА_9 , так й для його роботодавця та громадської організації.
В апеляційні скарзі потерпілий також просить змінити оскаржуваний вирок у частині призначення обвинуваченому додаткового покарання, а саме виключити з вироку призначення ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
На підтримку своїх апеляційних вимог покликається, що вирок щодо ОСОБА_9 у частині призначення додаткового покарання є надмірно суворим і не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, є непропорційним, і таким, що не відповідає меті покарання і справедливому балансу інтересів.
Вказує, що після ДТП обвинувачений відразу визнав свою вину, надав допомогу, викликав поліцію та у подальшому ініціював примирення і повне відшкодування шкоди. Зазначає, що визначений розмір шкоди обвинувачений повністю відшкодував йому, що підтверджується відповідною розпискою. Стверджує, що він не має до обвинуваченого жодних майнових чи моральних претензій.
Акцентує, що у судовому засіданні він просив суворо не карати обвинуваченого і не позбавляти його права керування транспортними засобами, однак суд не врахував його думку.
Звертає увагу, що ОСОБА_12 є водієм і це єдина його робота, він є молодого віку, раніше не судимий, ДТП відбулось внаслідок необережності. Крім цього, до суду було подано докази того, що обвинувачений є активним волонтером ГО, часто їздить на схід та возить гуманітарну та благодійну допомогу.
В апеляційній скарзі представник цивільного відповідача ПрАТ СК «ПЗУ Україна» просить оскаржуваний вирок у частині вирішення цивільного позову потерпілого до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підтримку своїх апеляційних вимог покликається, що вирок суду у зазначеній частині є незаконним та необґрунтованим з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Не погоджується із рішенням місцевого суду про стягнення з ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на користь потерпілого ОСОБА_13 55508 грн. 65 коп. матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, з передачею страховику залишків цього пошкодженого транспортного засобу.
Вказує, що страхова компанія у відповідності до вимог закону відшкодувала ОСОБА_13 98 237, 65 грн., тобто суму що дорівнює різниці між вартістю транспортного засобу до ДТП та після такої.
Звертає увагу, що Законом України від 05 липня 2012 року 5090-VI «Про внесе змін до деяких законів України щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який набрав чинності 05.02.2013, до статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» були внесені зміни, а саме із вказаної статті виключено пункт 30.3, яким передбачалося, що якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця ДТП, а право на залишки транспортного засобу отримує страховик.
Зазначає, що даною статтею не передбачено відшкодування страховиком шкоди у розмірі вартості транспортного засобу до ДТП в разі його фізичного знищення, і позивач не позбавлений можливості реалізувати залишки транспортного засобу шляхом продажу технічно справних деталей та металобрухту, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 211/3277/20.
Також не погоджується із рішенням місцевого суду про стягнення з страхової компанії на користь ОСОБА_7 58 800 грн. матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, оскільки позивачем не було підтверджено належними та допустимими доказами заявлений ним розмір цієї шкоди. Позивач не додав до позовної заяви належним чином оформлений листок непрацездатності або виписку з історії хвороби (медичної карти), з яких би вбачалися період лікування та призначення лікаря. ОСОБА_7 не представив страховику запитувані ним документа, а тому страхова компанія відмовила у виплаті йому страхового відшкодування за страховим полісом.
Крім цього вказує, що оскільки розмір відшкодування страхової виплати, пов'язаної із ушкодженням здоров'я, судом було визначено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, то розмір моральної шкоди, з огляду на положення ст. 26-1 Закону буде визначатись відповідно.
Потерпілий та представник цивільного відповідача, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання апеляційного суду не з'явились, жодних клопотань чи заяв до суду апеляційної інстанції не подали, а тому, за відсутності заперечень інших учасників провадження, колегія суддів ухвалила здійснювати апеляційних розгляд за відсутності осіб, які не з'явились.
При апеляційному розгляді справи захисник та обвинувачений підтримали апеляційні скарги захисника та потерпілого, з наведених у них мотивів, та просили такі задоволити. Апеляційну скаргу представника цивільного відповідача просили вирішити на розсуд суду.
Прокурор заперечив апеляційні скарги захисника та потерпілого, як необґрунтовані та безпідставні. Натомість не заперечив щодо задоволення апеляційної скарги представника цивільного відповідача.
Заслухавши доповідача, пояснення присутніх сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за встановлених судом першої інстанції обставин, кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.
Також в апеляційному порядку не оспорюється вид та розмір основного покарання, призначеного обвинуваченому та звільнення його на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком.
Перевіривши апеляційні доводи захисника та потерпілого щодо призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до положень ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст.65 КК України суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності у кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_9 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.
Згідно матеріалів справи при призначенні ОСОБА_9 покарання місцевим судом враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким злочином, наслідки та обставини вчинення такого (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності), дані про особу винного, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи, позитивно характеризується за такими, його вік, матеріальний та сімейний стан, стан здоров'я, дані досудової доповіді, згідно якої виправлення обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, наявність обставин, які пом'якшують покарання, - щире каяття та відшкодування шкоди, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Згідно роз'яснень, які містяться у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно яких у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
З огляду на конкретні обставини даного кримінального провадження, характер допущенних обвинуваченим ОСОБА_9 порушень Правил дорожнього руху, та їх наслідки, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого суду про призначення обвинуваченому за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, відповідає у повній мірі вимогам ст.ст.50, 65 КК України.
При цьому колегія суддів враховує, що згідно даних досудової доповіді органу пробації хоча і встановлено, що ризики вчинення обвинуваченим повторно кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, у тому числі окремих осіб, оцінюються як низькі, однак дана доповідь містить дані про те, що згідно інформації з ВП № 2 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області від 08.11.2024 обвинувачений притягувався 15.06.2024 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП перевищення водіями т/з встановлених обмежень швидкості руху та порушення інших ПДР.
Також колегія суддів враховує, що обвинувачений є особою молодого віку, працездатний, неодружений та не має на утриманні осіб, а тому той факт, що він працює водієм та здійснює волонтерську діяльність не може бути враховано, як обставини, які, з огляду на встановлене, дають підстави для не призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що передбачено санкцією ч.2 ст.286 КК України.
Щодо позиції потерпілого у частині не доцільності призначення ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то така враховується судом, однак, з огляду на дискреційні повноваження суду, така позиція не є вирішальною, і при призначенні особі покарання судом враховуються передбачені законом обставини та дані у сукупності.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що призначене місцевим судом ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік у повній мірі відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
За таких обставин, колегія суддів визнає , що подані захисником та потерпілим апеляційні скарги не містять правових підстав для зміни оскаржуваного вироку суду у частині призначеного обвинуваченому покарання, а отже такі визнаються судом апеляційної інстанції необґрунтованими та до задоволення не підлягають.
Перевіривши апеляційній доводи представника цивільного відповідача про вирішення місцевим судом цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 до ПрАТ СК «ПЗУ Україна», колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, потерпілий ОСОБА_7 подав до місцевого суду цивільний позов, у якому просив стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на його користь 55508,65грн. шкоди, завданої майну, 88890грн. шкоди, пов'язаної з його лікуванням, 4444,50грн. на відшкодування моральної шкоди.
Згідно оскаржуваного вироку суд ухвалив стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_7 55 508 грн. 65 коп. матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу. Також суд ухвали автомобіль марки «Opel Vectra» р.н.з. НОМЕР_2 , який перебуває на зберіганні в Шептицькому РВ ГУНП у Львівській області передати ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».
В апеляційній скарзі представник ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» вказує, що страхова компанія у відповідності до вимог закону відшкодувала ОСОБА_13 98 237, 65 грн., тобто суму що дорівнює різниці між вартістю транспортного засобу до ДТП та після такої, а відтак відсутні підстави для відшкодування останньому ще 55 508 грн. 65 коп. матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, з передачею страховику залишків цього пошкодженого транспортного засобу.
Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч.2 зазначеної статті).
У частинах 1 та 2 ст.1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-VI у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно ст. 30 даного Закону транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовано врахував роз'яснення, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», згідно яких якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.
Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Як визначено у зазначеному пункті даної Постанови у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.
Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_9 як законного володільця автомобіля марки «Renault Kangoo» р.н.з. НОМЕР_1 застрахована ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».
Також, як вбачається з матеріалів справи згідно звіту № 43761 від 18.07.2024р., протоколу технічного огляду від 03.07.2024р., ремонтних калькуляцій, звіту про розрахунок ринкової вартості 238/07/24 від 20.07.2024р., розмір матеріального збитку, завданого ОСОБА_7 пошкодженням автомобіля марки «Opel Vectra» р.н.з. НОМЕР_2 становить 156346, 30 грн., що дорівнює ринковій вартості даного автомобіля, і вартість відновлювального ремонту є більшою за його ринкову вартість (161622, 33грн.).
Зі страхового акта № 43761/1 та розпорядження № 43761/1/1 встановлено, що за пошкодження автомобіля марки «Opel Vectra» р.н.з. НОМЕР_2 страховою компанією ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» сплачено потерпілому 98237,65грн., що є різницею між вартістю транспортного засобу в сумі 156346, 30 грн. та залишковою вартістю даного транспортного засобу в сумі 55508,65грн., франшизою в сумі 2600грн.
Дані обставини учасники судового провадження не оспорюють.
Згідно матеріалів справи цивільний позивач ОСОБА_7 погодився із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, а тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що страховою компанією слід відшкодувати потерпілому матеріальну шкоду в розмірі вартості на момент ДТП знищеного автомобіля в сумі 156346, 30 грн.
З огляду на встановлене, та той факт, що страховою компанією вже сплачено ОСОБА_7 98237,65 грн. вартості автомобіля, колегія суддів погоджується із рішенням місцевого суду про необхідність стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_7 ще 55508, 65 грн.
Крім цього, судом правильно враховано і роз'яснення, викладені п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», згідно яких постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Оскільки цивільний позивач ОСОБА_7 не заперечував, щоб після відшкодування шкоди страхова компанія забрала собі все, що залишилося від автомобіля марки «Opel Vectra» р.н.з. НОМЕР_2 , рішення суду про передачу страховій компанії залишків пошкодженого транспортного засобу цивільного позивача є правильним.
За наведених обставин, рішення місцевого суду про стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_7 55508 грн. 65 коп. матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, та передачу цій страховій компанії фактично залишків цього транспортного засобу, колегія суддів визнає законним та обґрунтованим.
Всупереч апеляційним вимога представника цивільного відповідача, вирішення судом позовних вимог потерпілого у частині відшкодування матеріальної шкоди, внаслідок ушкодження здоров'я, ґрунтується на вимогах закону.
Згідно поданої апеляційної скарги представник цивільного відповідача не заперечує, що потерпілий має право на відшкодування матеріальної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я, однак вказує, що позивачем не було підтверджено належними та допустимими доказами заявлений ним розмір цієї шкоди.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що із заявленого ОСОБА_7 розміру шкоди, пов'язаної з його лікуванням, - 88890 грн., останнім доведено понесені ним витрати на лікування внаслідок ДТП на загальну суму 58800 грн.
Зокрема, судом першої інстанції обґрунтовано враховано надану позивачем копію рахунку на оплату лікування в ТОВ «Клініка ортопедичної хірургії» № 118 від 31 липня 2024 року, відповідно до якого пацієнт ОСОБА_7 сплатив 58800 грн. за консультацію, передопераційне обстеження, хірургічне та анестезіологічне забезпечення, оперативне втручання, перебування в стаціонарі, медикаментозне забезпечення в стаціонарі (а.с.41).
При цьому, встановивши право ОСОБА_7 на отримання відшкодування матеріальної шкоди, внаслідок ушкодження здоров'я, та визначивши розмір такого відшкодування, місцевий суд, з урахуванням положень ст.23 ЦК України, ст.26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та практики суду касаційної інстанції, дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_7 становить 5% від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю (58800 грн.), що складає 2940грн.
За встановлених обставин апеляційну скаргу представника цивільного відповідача ПрАТ СК «ПЗУ Україна» слід залишити без задоволення, як необґрунтовану.
Крім того, за наслідками апеляційного перегляду істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Вирок Сокальського районного суду Львівської області від 01 травня 2025 року щодо ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_7 та представника цивільного відповідача ПрАТ СК «ПЗУ Україна» адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: