Справа № 461/7340/24 Головуючий у 1 інстанції: Павлюк О. В.
Провадження № 22-ц/811/3777/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
12 червня 2025 року м.Львів
Справа № 461/7340/24 Провадження № 22-ц/811/3777/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 8 листопада 2024 року у складі судді Павлюк О.В. у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-
встановив:
10 вересня 2025 року АТ «Ідея Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором у розмірі 111 943, 67 грн. та 3 028 грн. судового збору. В обґрунтування позову посилається на те, що 7 грудня 2017 року сторони уклали кредитний договір № Z06.21840.003444012. Згідно з цим договором відповідач. отримала кредит у розмірі 81 119 грн. зі сплатою 21,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Вказує, що він (позивач) повністю виконав свої зобов'язання відповідно до кредитного договору. Станом на дату подання заяви відповідач не повернула отриманий кредит у встановлений термін та не сплатила нараховані інші платежі, у тому числі проценти за кредитним договором. Просить позов задовольнити.
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 8 листопада 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 73 527,98 грн. та 1 988,88 грн. судового збору. У решті позову відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що нею (відповідачем) було подано до суду першої інстанції клопотання про застосування позовної давності на тій підставі, що останній платіж за кредитним договором нею ( ОСОБА_1 ) було здійснено 7 травня 2021 року, а відповідно до умов кредитного договору вона повинна була здійснювати регулярні платежі щомісячно, тобто після того як нею не було сплачено наступний платіж у червні 2021 року, з 8 червня 2021 року у позивача виникло право для звернення до суду щодо стягнення з неї (відповідача) заборгованості. Тобто, право звернення позивача до суду виникло з 8 червня 2021 року. Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Зазначає, що станом на 16 вересня 2024 року, коли судом першої інстанції було винесено ухвалу про відкриття провадження, строк позовної давності за договором сплив. Відтак, при подачі позовної заяви позивачем було пропущено строк позовної давності.
10 січня 2025 року представником АТ «Ідея Банк» подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. У відзиві представник посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Належно повідомлені про час та місце розгляду справи її учасники в судове засідання не з'явилися, заяв про відкладення розгляду справи не подали, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться. Датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що 7 грудня 2017 року сторони уклали кредитний договір № Z06.21840.003444012.
Згідно з кредитним договором відповідач отримала кредит у розмірі 81 119 грн., зі сплатою 21,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 526 цього Кодексузобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 цього Кодексупозичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 625 цього Кодексу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник, у цьому випадку відповідач, вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, який встановлений договором чи законом.
Встановлено, що позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі 81 119 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 1143954 від 7 грудня 2017 року.
ОСОБА_1 умов договору у встановлений договором термін не виконала.
З матеріалів справи вбачається, що останню сплату по Кредитному договору відповідач здійснила 7 травня 2021 року.
Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості станом на 10 липня 2024 року, загальна сума заборгованості за кредитом становить 111 943,67 грн., що складається із: 51 604,75 грн. - прострочений борг; 21 380,42 грн. - прострочені проценти; 38 415,69 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту; пеня - 542,81 грн.
7 травня 2024 року позивач направив відповідачу вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань, однак ОСОБА_1 належним чином не виконала зобов'язань за договором кредиту та допустила заборгованість.
Встановлено, що позивач, у розмір заборгованості включив заборгованість за прострочену плату за обслуговування кредиту в сумі 38 415,69 грн.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції чинній на 1 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 цього Закону, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Встановлено, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування»».
Положення ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Вказаний Закон розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно із ч. 5 ст. 12 цього Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, якою відступлено від висновків постанов Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі №583/3343/19 та від 15 березня 2021 року у справі №361/392/20, умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
До наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Положення укладеного між сторонами Кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У пункті 5.2 Кредитного договору № Z06.21840.003444012 від 7 грудня 2017 року передбачено, що цей договір вступає в законну силу з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Кредитний договір діє по теперішній час, оскільки відповідач у повному обсязі не виконала зобов'язань за договором.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 73 527,98 грн. та 1 988,88 грн. судового збору.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 8 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 12 червня 2025 року.
Головуючий_-_____________________Т. І. Приколота
Судді: ___________ Ю.Р. Мікуш _______________Р. В. Савуляк