Справа № 130/177/25
Провадження № 22-ц/801/1243/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В.
Доповідач: Шемета Т. М.
01 липня 2025 рокуСправа № 130/177/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
учасники справи:
позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) Акціонерне товариство «Універсал Банк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Войнаровського І. В. в м. Жмеринка, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення, -
встановив:
27 січня 2025 року АТ «Універсал Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборговансоті за кредитним договором у розмірі 23534,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 листопада 2021 року між позивачем та відповідачем підписано анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 12 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок № НОМЕР_1 . Банк свої зобов'язання перед відповідачем відповідно до укладеного договору виконав в повному обсязі, однак, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим станом на 04 листопада 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 23 534,76 грн., яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (за тілом кредиту).
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 березня 2025 року у задоволенні позову АТ «Універсал Банк» відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції встановив, що між АТ «Уніеврсал Банк» та ОСОБА_1 виникли правовідносини позики (кредиту), проте позивач на підтвердження позовних вимог до позову додав лише розрахунок заборгованості за договором б/н від 20 листопада 2020 року, укладений між АТ «Універсал Банк» та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 04 листопада 2024 року (а.с.12), однак не надав виписки про рух коштів по рахунку, за період з 11 березня 2024 року по 04 листопада 2024 року. При цьому, позивач вказав, що договір укладено 20 листопада 2021 року, однак надана позивачем анкета-заява до Договору про надання банківських послуг не містить дати підписання її сторонами, а розрахунок заборгованості наданий за період з 11 березня 2024 року по 04 листопада 2024 року, тому неможливо встановити з якого часу виникло зобов'язання у сторін.
Не погодившись з таким рішенням, АТ «Універсал Банк» 23 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції невірно встановив та обставини справи: судом не було досліджено механізму отримання банківських послуг проекту Monobank. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що він ознайомлений з Умовами обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк», Тарифами за карткою Monobank, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту. Відповідач висловив свою згоду з вказаними документами, здійснивши підписання їх власноручним підписом на екрані смартфона в електронному вигляді у мобільному застосунку Monobank шляхом застосування клієнтом електронного цифрового підпису. Відтак, сторонами погоджені усі істотні умови договору. Виконаний банком розрахунок заборгованості є належним доказом, який підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний опис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів, період, за який нарахована заборгованість. Тому у суду були наявні усі підстави для задоволення позовних вимог АТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості, доказів які б спростовували правильність наданого банком розрахунку за кредитним договором боржником не надано.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.
По справі встановлено наступне:
-між позивачем та відповідачем підписано анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг. Відповідач погодився, що ця заява разом із Умовами і Правилами обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank / Universal Bank, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідач просив встановити кредитний ліміт зазначений у мобільному додатку та передбачено, що у разі виходу з пільгового періоду, що складає до 62 календарних днів, на кредит буде нараховуватись процентна ставка 3,1 % на місяць.
Підписанням анкети-заяви ОСОБА_1 засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Визнала, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини можуть вчинятися ним або банком з використанням електронного цифрового підпису (а.с.14).
-відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, за період з 11 березня 2024 року по 04 листопада 2024 року, заборгованість відповідача станом на 04 листопада становить 23 534,76 та складається із заборговансоті за тілом кредиту (а.с.12).
-згідно довідки про розмір встановлено кредитного ліміту від 16 грудня 2024 року, ОСОБА_1 20 листопада 2021 року відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні шляхом підписання Анкети-заяви до Договору. Розмір встановленого Кредитного ліміту по поточному рахунку становить 12 000 грн (а.с.13).
Між сторонами виник спір з приводу стягнення заборговансоті за кредитним договором.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Згідно із пунктом 1-1 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Цією ж правовою нормою визначено зміст вказаної інформації (умови кредиту: тип кредиту, сума кредиту, строк кредитування, мета та спосіб отримання, тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, види забезпечення за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту тощо), порядок ознайомлення з нею споживача, форму надання такої інформації (паспорт споживчого кредиту) та термін її актуальності.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця, з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Тобто, інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту) є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою).
Перелік умов договору про споживчий кредит закріплений в частинах першій та другій статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі №572/1169/17 (провадження № 61-684св18) вказано, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ «Універсал Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»)
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг на офіційному веб-сайті АТ «Універсал Банк» заповнив і підписав анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг. Підпис анкети-заяви здійснений відповідачем за допомогою аналогу власноручного підпису, тобто, факсимільного відтворення власного підпису за допомогою засобів електронного копіювання. Вказана анкета-заява в такому ж порядку підписана представником банку А. Леоновим, який здійснив ідентифікацію та верифікацію клієнта.
Анкета-заява містить докладну інформацію щодо особи ОСОБА_1 , зокрема, дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, а також соціальний статус, джерело та розмір доходу. В анкеті-заяві містяться фотокопії паспорта та картки платника податків ОСОБА_1 , які скопійовані ним та надані до анкети в електронному вигляді (а. с. 14).
З урахуванням викладеного апеляційний суд виснує, що між сторонами укладеним письмовий договір.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, банк просив стягнути залишок заборгованості за наданим кредитом, тобто тіло кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 травня 2020 року, посиланням на Витяг з Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank/Universal Bank, розміщених на сайті: https://www.monobank.ua/terms як невід'ємні частини договору про надання банківських послуг.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови і правила обслуговування при наданні банківських послуг, Тарифи, Таблиця обчислення вартості кредиту та Паспорт споживчого кредиту розумів відповідач, ознайомив і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування, зважаючи на те, що Анкета-заява не містить дати її підписання (а. с. 14).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/564/18, доказами які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Поставою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписка з особового рахунку клієнта є первинним документом та підтвердженням виконаних за день операцій.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості (а.с.12) та довідка про розмір кредитного ліміту (а. с. 13) є документами, що створені самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких був складений розрахунок, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає банк.
У розрахунку заборгованості зазначено, що розмір заборгованості за наданим кредитом складає 23 534,76 грн і вказана сума заявлена банком до стягнення. Проте, будь-яких доказів видачі кредитних коштів саме в цьому розмірі, підвищення (збільшення) кредитного ліміту, погашення повне чи часткове кредиту, до матеріалів справи позивачем не надано. Також апеляційний суд зауважує, що в розрахунку заборговансоті хоча й міститься інформація про погашення: «Сума погашення за кредитом» (останній стовпчик таблиці Розрахунку), однак, до прикладу: після того як 17.03.2024 року сума погашення за кредитом склала 4 025 грн, залишок поточної заборгованості за тілом кредиту (9 857,62 грн) не тільки не зменшився на вказану суму, а навпаки - збільшився наступного дня (18.03.2024 року)та склав уже 9 992,62 грн). Така ж невідповідність між погашеннями і зростанням тіла кредиту прослідковується в усьому Розрахунку заборговансоті. В наданому позивачем розрахунку заборгованості відсутня така важлива складова як розмір (величина) знятих (використаних) коштів, що унеможливлює перевірити правильність наданого позивачем розрахунку, зарахування внесених споживачем платежів.
Відтак суд першої інстанції вірно виснував, що, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме, що заборгованість відповідача за кредитним договором № б/н від 20 листопада 2021 року становить суму 23 534,76 грн. (відповідно до розрахунку заборгованості), матеріали справи не містять.
За таких обставин та без наданих підтверджень у вигляді виписки про рух коштів по рахунку, неможливо перевірити наявність (відсутність) заборговансоті відповідача перед позивачем та правильність (неправильність) суми, заявленої позивачем до стягнення.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 31.05.2022 № 194/329/15-ц, від
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15-ц. При застосуванні до спірних правовідносин наведених норм права суд першої інстанції, відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, вірно врахував висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/564/16.
Доводи апеляційної скарги в тому, що судом першої інстанції не було досліджено механізму отримання банківських послуг проекту Monobank, а також процедуру ознайомлення споживача з Умовами обслуговування рахунків фізичної особи, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, не заслуговують на увагу та спростовуються викладеним, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції надав належну оцінку таким доказам і свої висновки зазначив у мотивувальній частині рішення.
Не свідчать про неправильність прийнятого судом першої інстанції і доводи апеляційної скарги про те, що суд за відсутності з боку відповідача доказів на спростування заявленої заборговансоті не міг відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проте це не означає, що суд повинен в будь-якому випадку задовольняти вимоги позивача, не перевіряючи їх доведеність відповідними доказами, оскільки це суперечило б такому основоположному принципу цивільного судочинства як верховенство права (стаття 10 ЦПК України). Відсутність спростування, заперечень з боку відповідача, не звільняє позивача від обов'язку доведення заявлених ним позовних вимог.
Відтак апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду належних, достатніх і допустимих доказів, які б підтверджували факт видачі відповідачу кредиту у зазначеному банком у позовній заяві розмірі, а також розмір кредитної заборгованості. Виходячи із принципу змагальності сторін, саме позивач має довести факт наявності кредитних відносин і розмір кредитної заборгованості, що не можна беззаперечно встановити із наданих позивачем доказів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги АТ «Універсал Банк» не спростовують ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 березня 2025 року залишити без змін.
Вирішуючи питання судових витрат, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України та того, що апеляційна скарга АТ «Універсал Банк» не підлягає задоволенню, понесені ним судові витрати у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді, слід залишити за ним. Доказів понесення судових витрат позивачем в апеляційній інстанції матеріали справи не містять.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій становить 23 534, 76 грн, тому судові рішення, ухвалені у цій справі, у не підлягають касаційному оскарженню з урахуванням винятків, перелічених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді: О. Ю. Береговий
О. В. Ковальчук