Справа № 750/16126/24
Провадження № 2/750/492/25
26 червня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Маринченко О.А.,
секретар судового засідання - Шилова Ж.О.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,
12 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 .
Обґрунтовано позов, зокрема, тим, що з 24 липня 1999 року позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 березня 2024 року було розірвано. Сторони є батьками: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У період шлюбу сторонами за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 . Хоча позивач є співвласником спірної квартири, однак 02 вересня 2024 року на підставі заяви відповідача позивач була знята з реєстрації місця проживання в ній. Крім того, відповідач подав до суду позовну заяву про виселення позивача із спірної квартири. Враховуючи викладене, сторони не змогли дійти згоди щодо поділу цієї квартири. Також, у даній справі наявні підстави для відступу від засад рівності часток подружжя, виходячи з такого. Судовим наказом Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 квітня 2018 року в справі № 750/2457/18 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 березня 2018 року та до досягнення дітьми повноліття. Однак, відповідач ухилявся та ухиляється від обов'язку по сплаті аліментів і станом на 08 листопада 2024 року заборгованість по сплаті аліментів становить 73423 грн. 79 коп. Розмір аліментів, які позивач отримує від відповідача на дочку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є мінімальним та недостатнім для забезпечення її фізичного, духовного розвитку, лікування та догляду, оскільки дочка сторін має ряд хронічних захворювань та потребує постійного лікування. Оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань, саме позивач фактично здійснює догляд за дитиною, що вимагає додаткових витрат на медичні послуги і покладає на позивача додаткове фінансове навантаження. Відповідач кожного разу після відвідування спірної квартири вчиняє сварки, лається, вчиняє безлад у квартирі та залякує позивача, що вона не буде проживати в ній, що негативно впливає на психологічний стан спільної дочки сторін. Всі ці обставини обґрунтовують право позивача, з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини, на збільшення її частки при поділі спільного сумісного майна, оскільки відповідач не лише не сприяє матеріальному забезпеченню дочки, але і поклав на позивача всі обов'язки по догляду за нею.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, продовжено відповідачу строк на 7 днів для подачі відзиву на позов.
В установлений судом строк відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу в його задоволенні. Зокрема, у відзиві відповідач зазначив, що спірна квартира є приватною власністю відповідача і належить йому одноосібно. Так, 16 травня 2005 року між відповідачем, як інвестором, та Відкритим акціонерним товариством «Домобудівник» (забудовник) було укладено інвестиційний договір № 25/19-05(263) щодо участі в фінансуванні будівництва об?єкта нерухомості, а саме: спірної квартири, загальна вартість якої на той час становила 86735 грн. 08 листопада 2005 року укладено додаткову угоду до вказаного інвестиційного договору, згідно з якою в результаті перерахунку вартість квартири зменшилась на 3100 грн. і становила 83635 грн. 26 грудня 2005 року між сторонами інвестиційного договору укладена додаткова угода № 2, якою визначено порядок розрахунків за об?єкт нерухомості: 4000 грн. - при підписанні договору; 3735 грн. - до 31.12.2005; залишок у сумі 75900 грн. - щомісячними внесками по 1265 грн., починаючи з 15.01.2006 до 15.12.2010. На час укладення інвестиційного договору відповідач не мав жодних грошових заощаджень, необхідних для придбання спірної квартири, а заробітна плата відповідача в той період не дозволяла йому сплачувати відповідні інвестиційні зобов?язання. Спірна квартира була придбана за власні кошти відповідача, які він отримав у подарунок від свого батька. Батько відповідача з 1998 року займається підприємницькою діяльністю, а тому він мав відповідні грошові кошти. Так, між відповідачем та його батьком було укладено ряд договір дарування грошових коштів, за умовами яких батько відповідача неодноразово різними сумами дарував відповідачу грошові кошти з метою інвестування в придбання квартири. Вказані договори дарування укладалися в письмовій формі, щоб у подальшому відповідач не мав проблем з податковими чи правоохоронними органами, оскільки з 1999 року він перебував на службі та займав посади в державному пожежному нагляді, які пов?язані з можливими корупційними ризиками. Щодо виникнення заборгованості зі сплати аліментів відповідач зазначив, що наприкінці серпня 2018 року сторони примирилися і відновили подружні відносини, продовжили вести спільне господарство та проживати разом. 23 жовтня 2018 року позивач написала заяву про повернення виконавчого документа без подальшого виконання та адресувала її державній виконавчій службі м. Прилуки, після чого відповідач припинив примусові відрахування (сплати) аліментів на неповнолітню дитину, починаючи з листопада 2018 року. З червня 2022 року подружні відносини між сторонами припинилися і з цього часу відповідач проживає окремо. Однак, 31 січня 2024 року позивач знову звернулася до державної виконавчої служби із заявою про стягнення з відповідача аліментів, починаючи із 23 березня 2018 року, а тому заборгованість зі сплати аліментів виникла у відповідача не з його вини, а в силу небажання позивача вносити зміни до заяви від 31 січня 2024 року про відкриття (поновлення) виконавчого провадження та відмови позивача зменшити відповідну заборгованість у період з 23 жовтня 2018 року до 18 червня 2022 року, коли сторони та їх спільна дочка проживали разом і обов?язок по утриманню дочки було покладено на відповідача. Згідно із оновленою інформацією державної виконавчої служби заборгованості по аліментам станом на 11 березня 2025 року взагалі не має, що спростовує доводи позивача. Також, у період з 24 вересня 2014 року до 06 вересня 2017 року позивач не працювала, перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, і лише після того, як дочка пішла до першого класу вийшла на роботу. У вересні 2021 року відповідач особисто возив дочку сторін ОСОБА_6 на огляди до лікарів та сплачував за всі обстеження, консультації та необхідні медичні послуги.
Позивач подала відповідь на відзив, у якій, зокрема, зазначила, що надані відповідачем копії договорів дарування грошових коштів укладені в простій письмовій формі, жодним чином не підтверджують придбання спірної квартири за особисті кошти відповідача, та є недійсними внаслідок закону, оскільки сторонами не додержано форми укладення таких договорів. При цьому, доводи відповідача, що на час укладання інвестиційного договору він не мав жодних заощаджень, потрібних для придбання спірної квартири, спростовуються, оскільки саме роботодавець відповідача - начальник Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій в Чернігівській області, з урахуванням фінансової можливості сім'ї, звернувся з листом до забудовника - голови правління Відкритого акціонерного товариства «Домобудівник» з метою заміни сплати залишку суми договору за рахунок банківського кредиту на сплату щомісячними посильними внесками до 15 грудня 2010 року, та одночасно зазначив, що Головне управління Міністерства надзвичайних ситуацій в Чернігівській області гарантує проведення відповідачем зазначених платежів протягом вказаного терміну. При цьому, із серпня 2005 року позивач вже вийшла з відпустки по догляду за дитиною та була працевлаштована на двох роботах, у зв'язку з необхідністю вносити оплату за квартиру. Безпідставними є доводи відповідача, відповідно до яких заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини, а в силу небажання позивача вносити зміни до заяви від 31 січня 2024 року про відкриття виконавчого провадження та її відмови зменшити заборгованість у період з 23 жовтня 2018 року до 18 червня 2022 року. Так, у жовтні 2018 року відповідач, запевняючи позивача, що буде утримувати дітей у добровільному порядку, наполягав на тому, щоб позивач звернулась до відділу державної виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку з чим 23 жовтня 2018 року позивач звернулася до Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу. Проте, після того, як судовий наказ Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 квітня 2018 року було повернуто стягувачу, відповідач продовжував ухилятися від виконання батьківського обов?язку по утриманню дітей, у зв'язку з чим позивач вимушена була звернутися із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 квітня 2018 року. Станом на 15 квітня 2024 року заборгованість по сплаті аліментів згідно з розрахунком заборгованості складала 76285 грн. 89 коп. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2024 року частково задоволені позовні вимоги відповідача та звільнено його від сплати заборгованості за аліментами, що стягнуті на підставі судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 квітня 2018 року в справі № 750/2457/18, яка утворилася за період з 23 жовтня 2018 року до 18 червня 2022 року, у сумі 1217 грн. Доводи відповідача про відсутність заборгованості по сплаті аліментів станом на 11 березня 2025 року не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем така заборгованість була погашена набагато пізніше, зокрема, після звернення з даним позовом до суду та після розгляду цивільної справи про звільнення від сплати аліментів в апеляційній інстанції. Розмір аліментів на неповнолітню дитину, які відповідач сплачує на користь позивача, був та є меншим за мінімальний гарантований розмір аліментів, тобто таким, що не перевищував та не перевищує 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, та є недостатнім для задоволення навіть базових потреб дитини. Таким чином, наявні підстави для відступу від засад рівності часток подружжя.
Відповідач подав заперечення, в якому, зокрема, вказав, що на момент укладання договорів дарування, розміри подарованих грошових коштів не перевищували п?ятидесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (податкова-соціальна пільга), оскільки величина податкової соціальної пільги становила в 2005 році - 131 грн., у 2006 році - 175 грн., у 2007 році - 200 грн., у 2008 році - 257 грн. 50 коп., а тому дані договори дарування нотаріальному посвідченню не підлягали. При цьому, договори дарування укладені у відповідності до вимог чинного законодавства та будь-які права чи інтереси інших осіб, у тому числі і позивача, не зачіпають. На час укладання договорів дарування відповідач із батьком однією сім'єю не проживав, спільного господарства не вів, а тому грошові кошти, які подарував відповідачу батько, є особистими коштами відповідача. Інвестиційний договір був укладений 16 травня 2005 року, а лист Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій в Чернігівській області датований пізніше - 30 листопада 2005 року. У даному листі було вказано, що Головне управління Міністерства надзвичайних ситуацій в Чернігівській області гарантує проведення відповідачем платежів протягом визначеного терміну. При цьому, Головне управління Міністерства надзвичайних ситуацій в Чернігівській області не виступало гарантом по сплаті замість відповідача грошових зобов?язань згідно з інвестиційним договором. У 2006 році заробітна плата позивача становила від 447 грн. 98 коп. до 1137 грн. 22 коп., у 2007 році - від 649 грн. до 1323 грн. 76 коп., а у 2008 році - від 1106 грн. до 1973 грн. 36 коп. При укладенні інвестиційного договору 16 травня 2005 року відповідачу, як інвестору, потрібно було першочергово сплатити забудовнику 4000 грн. Враховуючи недостатню на той час заробітну плату відповідача, яка становила в травні 2005 року - 1611 грн. 50 коп., сплатити такий грошовий внесок відповідач не міг, тому скористався допомогою свого батька, який попередньо подарував йому потрібну суму грошей згідно з договором дарування від 07 травня 2005 року. Подальші оплати за спірну квартиру здійснювались виключно з грошей, подарованих відповідачу його батьком. Заробітні плати сторін були єдиним джерелом доходів та спрямовувалися виключно для задоволення базових потреб життя. Тобто, на той час сторони у результаті своєї трудової діяльності не мали фінансової спроможності здійснювати відповідні витрати на інвестування в об?єкт нерухомого майна за інвестиційним договором, чим спростовується презумпція спільності права власності подружжя на інвестиційні кошти та в цілому на спірну квартиру. Безпідставними є доводи позивача про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача та пов?язана з неналежним виконання відповідачем обов'язку по утриманню дитини; щодо погашення заборгованості зі сплати аліментів набагато пізніше звернення позивача з даним позовом до суду та після розгляду цивільної справи про звільнення від заборгованості в апеляційній інстанції. Крім того, судовим наказом Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 квітня 2018 року стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти саме у розмірі, не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 квітня 2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити. Позивач, зокрема, вказала, що спірна квартира придбана сторонами за спільні кошти, отримані ними у вигляді заробітних плат. Перший внесок за квартиру сплачувався за кошти, подаровані сторонам на весілля. Оскільки всієї суми грошових коштів, які було потрібно внести за інвестиційним договором, у сторін не було, тому і було укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного договору, згідно з якою залишок несплачених коштів у сумі 75900 грн. мав вноситися щомісячними платежами по 1265 грн., починаючи з 15.01.2006 до 15.12.2010. Про це свідчить і лист начальника Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій в Чернігівській області до забудовника - голови правління Відкритого акціонерного товариства «Домобудівник» від 30 листопада 2005 року, в якому ставилося питання про заміну сплати залишку суми договору за рахунок банківського кредиту на сплату щомісячними внесками до 15 грудня 2010 року. Про наявність договорів дарування коштів відповідачу батьком позивачу відомо не було, про їх існування позивач дізналася, отримавши відзив на позов. Відповідач не забезпечував дітей, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від утримання дітей, розмір аліментів, які сплачує відповідач на дитину є недостатнім, а тому наявні підстави для відступу від засад рівності часток подружжя.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити позивачу в його задоволенні з підстав, вказаних у заявах по суті справи. Зокрема, відповідач зазначив, що спірна квартира є його особистою власністю, оскільки придбана за особисті кошти відповідача, які подарував йому батько. Вся сума грошових коштів за інвестиційним договором була сплачена наприкінці 2006 року. Решта коштів, які пізніше дарував відповідачу батько, витрачені на ремонт квартири. На даний час заборгованість по сплаті аліментів відсутня.
Заслухавши доводи позивача, її представника, відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Сторони з 24 липня 1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 22 том 1), який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 березня 2024 року було розірвано (а.с. 23-26 том 1).
Позивач та відповідач є батьками: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 27 том 1).
16 травня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством «Домобудівник» (організація) та ОСОБА_3 (інвестор) укладено інвестиційний договір № 25/19-05(263), предметом якого є участь інвестора в фінансуванні будівництва об'єктів нерухомості шляхом внесення коштів на розрахунковий рахунок організації з метою отримання його у власність після завершення будівництва на умовах цього договору (а.с. 56-57 том 2).
Об'єктом нерухомості є трикімнатна квартира АДРЕСА_2 . Загальна вартість квартири на день укладення цього договору становить 86735 грн. (пункт 1.2. договору).
08 листопада 2005 року між Відкритим акціонерним товариством «Домобудівник» (організація) та ОСОБА_3 (інвестор) укладено додаткову угоду до інвестиційного договору № 25/19-05(263) від 16 травня 2005 року (а.с. 47 на звороті том 2).
Так, згідно із вказаною додатковою угодою в результаті перерахунку вартість квартири зменшується на 3100 грн. і буде становити 83635 грн.
30 листопада 2005 року начальник Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій в Чернігівській області Федоров Ю.М. звернувся з листом до забудовника - Відкритого акціонерного товариства «Домобудівник», в якому просив переглянути умови інвестиційного договору № 25/19-05(263) від 16 травня 2005 року саме в питанні заміни сплати залишку суми договору за рахунок банківського кредиту на сплату щомісячними внесками до 15 грудня 2010 року, одночасно зазначивши, що Головне управління Міністерства надзвичайних ситуацій в Чернігівській області гарантує проведення ОСОБА_3 зазначених платежів протягом вказаного терміну (а.с. 92 том 2).
26 грудня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством «Домобудівник» (організація) та ОСОБА_3 (інвестор) укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного договору № 25/19-05(263) від 16 травня 2005 року, якою встановлено такі терміни для перерахування інвестором коштів, а саме: 4000 грн. - при підписанні договору; 3735 грн. - до 31.12.2005; залишок у сумі 75900 грн. - щомісячними внесками по 1265 грн., починаючи з 15.01.2006 до 15.12.2010 (а.с. 47 том 2).
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 січня 2007 року, виданого Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради на підставі рішення від 23 січня 2006 року № 4, власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 (а.с. 55 том 1).
Право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачем, про що свідчить копія Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 січня 2007 року, виданого Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації та Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23 квітня 2021 року (а.с. 56, 113 том 1).
Копією довідки про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески № 1 від 02 січня 2025 року, виданою Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, підтверджується, що у 2005 році розмір грошового забезпечення відповідача становив 16681 грн. 80 коп., у 2006 році - 22238 грн. 28 коп., у 2007 році - 20661 грн. 73 коп., а у 2008 році - 24415 грн. 46 коп. (а.с. 18 на звороті том 2).
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування (форма - ОК-5) розмір доходу позивача за період з липня 2005 року до грудня 2005 року становив 2485 грн. 56 коп.; за 2006 рік - 9170 грн. 33 коп., за 2007 рік - 10354 грн. 82 коп.; за 2008 рік - 16964 грн. 09 коп. (а.с. 34-35 том 1).
Відповідно до копій договорів дарування грошових коштів від 07 травня 2005 року, 18 червня 2005 року, 09 липня 2005 року, 05 листопада 2005 року, 07 січня 2006 року, 25 лютого 2006 року, 11 березня 2006 року, 30 квітня 2006 року, 13 травня 2006 року, 17 червня 2006 року, 08 липня 2006 року, 24 вересня 2006 року, 29 жовтня 2006 року, 04 листопада 2006 року, 30 грудня 2006 року, 06 січня 2007 року, 10 березня 2007 року, 29 квітня 2007 року, 05 травня 2007 року, 17 червня 2007 року, 07 липня 2007 року, 25 серпня 2007 року, 27 жовтня 2007 року, 03 листопада 2007 року, 30 грудня 2007 року, укладених між ОСОБА_3 (дарувальником) (батьком відповідача) та ОСОБА_3 (обдарований), ОСОБА_3 подарував ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 147500 грн. (а.с. 22-46, 79 том 2).
Судовим наказом Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 квітня 2018 року в справі № 750/2457/18 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 березня 2018 року та до досягнення дітьми повноліття (а.с. 48 том 1).
Вказаний судовий наказ перебував на виконанні в Прилуцькому міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.
Постановою старшого державного виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Пилипенка Олександра Миколайовича про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30 травня 2018 року у виконавчому провадженні № 56432255 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_3 (а.с. 49 том 1).
23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до державної виконавчої служби м. Прилуки із заявою про повернення виконавчого документа без подальшого виконання, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 у добровільному порядку надає кошти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5 (а.с. 55 том 2).
Постановою старшого державного виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Пилипенка Олександра Миколайовича про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 грудня 2018 року судовий наказ № 750/2457/18 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів повернуто стягувачу, а також припинено чинність арешту майна боржника і скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 57 на звороті том 2).
31 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шило Т.О. із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій просила прийняти на виконання судовий наказ № 750/2457/18, виданий Деснянським районним судом м. Чернігова 02 квітня 2018 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 53 том 2).
Постановою старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мойсієнко Людмили Дмитрівни від 06 березня 2024 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 74064742 при примусовому виконанні вказаного судового наказу накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_3 у межах суми 51000 грн. (а.с. 61 том 2).
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Прилуцьким відділом державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, слідує, що станом на 08 листопада 2024 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 73423 грн. 79 коп. (а.с. 50-54 том 1).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2024 року в справі № 750/5649/24 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами - задоволено частково. Звільнено ОСОБА_3 від сплати заборгованості за аліментами, що стягнуті на підставі судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 квітня 2018 року в справі № 750/2457/18, яка утворилася за період з 23 жовтня 2018 року до 18 червня 2022 року в сумі 1217 грн. У задоволенні решти вимог - відмовлено (а.с. 94-97 том 2).
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року вказане судове рішення - залишено без змін.
Згідно із копіями розрахунків заборгованості зі сплати аліментів, наданих Прилуцьким відділом державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, станом на 11 березня 2025 року та на 19 червня 2025 року у відповідача заборгованість зі сплати аліментів відсутня (а.с. 78 том 2).
Копіями консультативних висновків та виписками із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого підтверджується, що ОСОБА_5 має ряд захворювань та потребує лікування (а.с. 60, 61, 72, 73, 75, 83-84, 88-89 том 1).
За положеннями частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини другої статті 355 Цивільного кодексу України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно із частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також, статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку в разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 09 липня 2021 року в справі № 161/8116/19 зазначив, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України передбачено, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із частиною першою статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
При цьому, частинами другою, третьою статті 70 Сімейного кодексу України, на які посилається позивач, передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, суд критично ставиться до наданих відповідачем договорів дарування грошових коштів, оскільки, як зазначила позивач, про такі їй на той час нічого не було відомо. Крім того, на запитання суду, чи декларував відповідач вказані грошові кошти, відповідач відповів, що не пам'ятає.
Також, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували як отримання відповідачем грошових коштів за вказаними договорами дарування, так і те, що такі грошові кошти були витрачені саме на придбання спірної квартири.
За вказаних обставин, суд вважає, що відповідачем не спростована презумпція права спільної сумісної власності на спірну квартиру, яка набута в період перебування сторін у шлюбі, у зв'язку з чим наявні підстави для її поділу.
При цьому, суд зауважує, що проживання з позивачем неповнолітньої дочки сторін та наявність у неї захворювань само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя, а розмір аліментів на неї, які повинен сплачувати відповідач на користь позивача, визначений судовим рішенням.
Наявність інших обставин, на які посилається позивач, в тому числі наявність заборгованості по сплаті аліментів протягом певного періоду, яка на даний час відсутня, суд вважає недостатніми для відступлення від засад рівності часток подружжя.
Таким чином, суд не знаходить підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 70 Сімейного кодексу України, для відступлення від засади рівності часток подружжя.
Також, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц, згідно з якою при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
З огляду на викладене, встановлені судом обставини та наявні в справі докази, враховуючи, що спірна квартира була набута ОСОБА_3 у період перебування в шлюбі з ОСОБА_1 , а тому вона є їх спільною сумісною власністю, беручи до уваги те, що у разі поділу майна частки дружини та чоловіка є рівними і підстав для відступу від засад рівності часток подружжя відповідно до частин другої та третьої статті 70 Сімейного кодексу України суд не знайшов, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат.
Так, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація такого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське об'єднання «Лігал Айк'ю Груп» на підставі договору № 10/10/24/2 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 10 жовтня 2024 року (а.с. 147-149 том 1).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість послуг за цим договором становить 11500 грн.
Копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 04 листопада 2024 року підтверджується сплата позивачем Адвокатському об'єднанню «Лігал Айк'ю Груп» 11500 грн. за надання правової допомоги (а.с. 150 том 1).
Згідно із частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторонни або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторонни під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
З урахуванням наведеного, керуючись одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, враховуючи складність справи, що позов підлягає частковому задоволенню, а також те, що позивачем заявлено про неспівмірність витрат позивача на правничу допомогу, виходячи з критерію розумності та співмірності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 7000 грн.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10246 грн. 39 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 7000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено 01.07.2025.
Суддя