30.06.2025 Справа №607/11530/25 Провадження №2-а/607/516/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Мостецької А. А.
за участю секретаря Ярош Н. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню з огляду на те, що він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20 травня 2025 року він звернувся до відповідача для взяття мене на облік військовозобов?язаних та подання заяви про оформлення відстрочки на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Отримав направлення на проходження медичного огляду та отримав довідку ВЛК № 2025-0520-1524-0235-7 від 20.05.2025 року, яку пред?явив працівникам ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цього ж дня, старшим офіцером обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Повістки, з датою прибуття на 10.03.2025 року об 09.30 год до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 не отримував. Відповідне пояснення він надав при складанні протоколу. За місцем проживання засобами поштового зв?язку повідомлення про надходження повістки не надходило.
Також вказав, що він добровільно зареєстрував електронний кабінет військовозобов?язаного, як не передбачено статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оновив військово-облікові дані, добровільно з?явився до ТІК та пройшов медичний огляд.
Крім того, зазначив, що користується правом на відстрочку на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із перебуванням в нього на утримані чотирьох неповнолітніх дітей. Він не мав умислу щодо неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відповідач можливість перевірити дані та пересвідчитись, у тому числі, за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів.
Виходячи з наведеного його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відсутня, так як він свідомо не допускав, що його викликали до центру комплектування та соціальної підтримки, у зв?язку з чим не мав умислу на порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відтак просить суд скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення № 6/311 від 23 травня 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, однак представник позивача подав заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, не повідомив суд про причини своєї неявки, будучи повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Відзив на позовну заяву не надіслано.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що на ОСОБА_1 було складено протокол № 228 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 20.05.2025 та постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП № 6-311 від 23.05.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 20 травня 2025 року о 11 год 00 хв, військовозобов?язаний ОСОБА_1 був доставлений працівником Національної поліції України до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 для уточнення даних. 20 травня 2025 року о 11 год 00 хв, військовозобов?язаний ОСОБА_1 був доставлений працівником Національної поліції України до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 для уточнення даних. Під час звіряння військово-облікових даних в приміщені ІНФОРМАЦІЯ_2 , що ОСОБА_1 не оновив дані в ЦНАПі, Резерв+ та ТЦК та СП (дата уточнення даних 15.05.2025 року). Крім цього з 08.04.2018 року був знятий з військового обліку за рішенням призовної комісії, як особа, яка досягла 21-річного віку та по даний час не написав заяви на взяття на облік і на отримання військово-облікового документу. З 11.05.2025 року є багатодітним батьком, тому 20.05 2025 року звернувся для оформлення відстрочки, однак за відсутності військово-облікового документу йому було відмовлено. Даний військовозобов?язаний не з?явився по повістці 10.03.2025 року для оновлення військово-облікових даних згідно розпорядження № 1512 від 18.02.2025 року, чим здійснив триваюче правопорушення, яке вчинене в особливий період, що відповідно до Указу Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», ч. 7, 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 79 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників військовозобов?язаних та резервістів», затвердженого постановою КМ України від 30.12.2022 року № 1487 підлягає призову на військову службу під час мобілізації та є порушником військового обліку. Абзацом 2 частини 1 статті 23 України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов?язані з?являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зокрема передбачено, що громадяни за невиконання своїх обов?язків, щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом. Таким чином, громадянин ОСОБА_1 здійснив триваюче правопорушення, яке вчинене в особливий період (особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 30-3/2014 «Про часткову мобілізацію» (набрав чинності з дня опублікування в газеті «Голос України» від 18 квітня 2014 року №49), який затверджений Законом України від 17.03.2014 року №1 126-VII та буде закінченим з прийняттям Президентом України відповідного рішення, щодо переведення всіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу чим порушив вимоги ч. 1 та ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оборони України».
Як вбачається із витягу, що був долучений позивачем до копії позовної заяви, із додатку Резерв+, ОСОБА_1 надано відстрочку до 28.05.2026, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показання ми технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтями 73-76 КАС України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 74 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також суд зауважує про процесуальний обов'язок відповідача, передбачений частиною 2 статті 71 КАС України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи, серед іншого, про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 3 ст. ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію розуміється Закон України «Про оборону України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII, Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», Порядку ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487.
Диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинено в особливий період, і вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Як вбачається з спірної постанови, ОСОБА_1 не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 по повістці 10.03.2025 для оновлення військово-облікових даних згідно розпорядження, не з'явився.
Розділом II Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
При цьому суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На даний час продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Таким чином, на даний час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
У статті 1 Закону № 3543-XII наведено визначення, що мобілізація це - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону N№ 3543-XII, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
В частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За змістом частини дев'ятої статті 1 № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники-особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники-особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані-особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оборону» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з вимог статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно пп. 2 п. 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно з вимогами частини третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивач зазначав, що повістка йому не вручалась, від її вручення він не відмовлявся, а отже не був обізнаний про обов'язок прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, спірним питанням у даному випадку є зокрема питання здійснення відповідачем належного виклику позивача.
Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Відповідно до пункту 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Згідно із пунктами 40-41 Порядку № 560 під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.
Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Позивач категорично заперечує факт порушення ним вимог закону і вчинення вказаного у спірній постанові адміністративного правопорушення.
Для спростування доводів позову і підтвердження вини позивача, відповідач не подав письмового відзиву на позовну заяву і доказів на спростування позовних вимог, зокрема доказів на підтвердження належного оповіщення позивача про необхідність з'явитись до відповідача.
Інших належних і достовірних доказів визначених законом, представник відповідача суду не надав.
Так, суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу та настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел, спрямований на ухилення від явки. Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються предмета, об'єктивної сторони складу конкретного правопорушення, а й розуміння його суспільної небезпеки.
Тобто ОСОБА_1 мав знати, що його викликають у ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак свідомо не з'явився, при цьому обов'язок довести вказану обставину в силу ст. 77 КАС України покладається на відповідача.
Разом з тим, із матеріалів адміністративного позову вбачається, що ОСОБА_1 не отримував жодних сповіщень та повістки, тому не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 у вказані у повістці дату та час.
Таким чином, на переконання суду, відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 було відомо про необхідність з'явитися на виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зазначеній у повістці у ній місце та строк. Отже, умисел ОСОБА_1 на вчинення адміністративного правопорушення не доведений «поза розумним сумнівом».
Крім того, про відсутність умислу ОСОБА_1 щодо неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 свідчить і те, що ОСОБА_1 зареєстрував електронний кабінет військовозобов'язаного, як це передбачено статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», уточнив дані, про що свідчить долучений до матеріалів справи витяг із застосунку «Резерв+», добровільно з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також у ОСОБА_1 наявна відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В силу вимог ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно з ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
За змістом постанови від 08.07.2020 року у справі 463/1352/16-а Верховний Суд також звертає увагу на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
За нормою ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.
Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури. Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини», п. 282).
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Крім того, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд зауважив, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17, від 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16, від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, ст. 62 Конституції України вважаю такими, що не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться в постановах про адміністративне правопорушення, у зв'язку з тим, що самі по собі постанови про адміністративне правопорушення не можуть бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що представником відповідача не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували твердження позивача, та доводили факт вчинення позивачем вказаного у спірній постанові правопорушення.
Сама лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення.
Оскільки належних та допустимих доказів правомірності дій суб'єктом владних повноважень не надано, суд дійшов до висновку щодо протиправності винесеної постанови.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд дійшов висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, а тому, підлягає скасуванню, а справа закриттю.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За даних обставин, слід стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача сплачений судовий збір.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 73, 77, 78, 134, 139, 241-246, 250, 255, 268-272, 286, 295, 297 КАС України, суд,
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення № 6-311 від 23 травня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень - скасувати.
Адміністративну справу стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - провадженням закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;
відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 , унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України НОМЕР_2 , місцезнаходження АДРЕСА_3 .
Рішення суду складено та підписано 30 червня 2025 року.
Головуючий суддяА. А. Мостецька