Справа № 639/2364/25
Провадження № 1-кс/639/496/25
01 липня 2025 року м. Харків
Слідчий суддя Новобаварського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
захисника- адвоката ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , яка подана в порядку ст. 206 КПК України, щодо незаконного затримання особи,
09.04.2025 до Жовтневого районного суду м. Харкова надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , яка подана в порядку ст. 206 КПК України, щодо незаконного затримання особи.
У клопотанні зазначено, що 08.09.2025 ОСОБА_4 було затримано співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_1 та примусово доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де на момент подання скарги і перебуває. Незаконність затримання полягає в тому, що підстав для затримання ОСОБА_4 не було, оскільки він не є військовозобов'язаною особою та знятий з військового обліку. Адвокат ОСОБА_3 просила звільнити незаконно затриманого ОСОБА_4 .
Після скасування Харківським апеляційним судом 19 травня 2025 року ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 09.04.2025, якою було відмовлено у відкритті провадження у справі, справу 13.06.2025 було розподілено у провадження слідчого судді Новобаварського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 .
В судовому засіданні 17.06.2025 адвокат ОСОБА_3 підтримала скаргу та просила її задовольнити. Водночас просила направити запити до органів РТЦК та СП з метою отримання інформації про підстави затримання ОСОБА_4 та можливого проходження ним військової служби, також повідомила, що у подальшому просить проводити розгляд скарги за її відсутності, про що подала письмове клопотання
Також до суду надійшла заява представника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 від 01.07.2025, в якій він повідомляє, що ОСОБА_4 призваний на військову службу під час мобілізації і відправлений в складі команди № НОМЕР_1 . Також до заяви доданий витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08.04.2025 № 263 про призов та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ряду військовозобов'язаних, в тому числі солдата ОСОБА_4 , 1977 року народження. Також ставиться питання про розгляд скарги за відсутності представника РТЦК.
Прокурор в судове засідання не з'явився, будь-яких заяв чи клопотань до суду не подавав.
Заслухавши адвоката ОСОБА_3 , перевіривши матеріали, додані до скарги, та які надійшли до суду, слідчий суддя приходить до такого.
Статтею 206 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), якою регламентовано загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини, належить застосувати у комплексі із іншими нормами КПК України, в тому числі із загальними положеннями КПК України, які визначають статус слідчого судді та межі його повноважень.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
В п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено, що слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.
Кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України).
Положеннями п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Аналіз наведених вище положень КПК України свідчить про те, що слідчий суддя уповноважений на здійснення ним судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у конкретному кримінальному провадженні на стадії його досудового розслідування та його повноваженнями не охоплюється вирішення питання щодо законності позбавлення особи свободи, яке здійснюється у межах процедур, врегульованих іншими, окрім КПК України, нормативно-правовими актами (у тому числі Законам України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу» тощо).
Із змісту ч. 2,3 ст. 206 КПК України, на яку посилається скаржник, обґрунтовуючи вимоги клопотання, слідує, що якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тобто слідчий суддя за наслідками розгляду клопотання, поданого у порядку ст. 206 КПК України на стадії досудового розслідування кримінального провадження, наділений правом ухвалити лише рішення про звільнення особи, яка тримається під вартою та за наявності двох підстав: 1) не надання органом державної влади чи відповідною службовою особою судового рішення, яке набрало законної сили, яке би уповноважувало їх на таке утримання особи під вартою; 2) не доведення органом державної влади чи відповідною службовою особою наявності інших правових підстав для позбавлення особи свободи шляхом її тримання під вартою.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення», установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадицій ний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Слідчим суддею були скеровані запити до уповноважених органів з вимогою надати відомості про місцеперебування ОСОБА_4 , підстави його затримання та утримування.
На запит суду, ІНФОРМАЦІЯ_4 надано листа від 01.07.2025, в якій повідомлено, що ОСОБА_4 призваний на військову службу під час мобілізації і відправлений в складі команди № НОМЕР_1 .
Із змісту досліджених судом письмових доказів та пояснень учасників судового розгляду вбачається, що ОСОБА_4 не є особою, яка тримається під вартою у зв'язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку ст. 208 КПК України та не є особою, затриманою не уповноваженою службовою особою у порядку ст. 207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження, а призваний на військову службу під час мобілізації.
Слідчий суддя наголошує, що призов громадянина на військову службу під час мобілізації не є позбавлення особи права на свободу, а є обов'язком громадянина України, що передбачений ст. 65 Конституції України, відтак, не є незаконним утриманням особи, якщо такі обставини буде встановлено.
У п.59 рішення «Engeland Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 Європейський суду з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.
Так, у зв'язку з військовою агресією російської федерації протии України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1,17,20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
У відповідності до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідкиУкраїни, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України, для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду клопотання у порядку ст. 206 КПК України, а отже відсутні повноваження і до вчинення інших дій передбачених ст. 206 КПК України, зокрема, щодо медичного обстеження.
Також слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення прав чи інтересів особи службовими (посадовими) особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаних із мобілізацією, для судового захисту вона вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо неї протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, - до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
За таких обставин, оцінивши зібрані по справі докази, слідчий суддя приходить до висновку, що скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 206, 309, 369-372, 392 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , 1977 року народження, яка подана в порядку ст. 206 КПК України, щодо незаконного затримання особи - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1