Справа № 386/1121/25
Провадження № 2/386/396/25
Іменем України
30 червня 2025 року
Суддя Голованівського районного суду Кіровоградської області Червоненко Д. В., розглянувши матеріали позовної заяви керівника Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області М.Горщака, який діє в інтересах держави уповноваженими органами якої виступає Національна служба здоров'я України, Кіровоградська обласна рада, Голованівська селищна рада до ОСОБА_1 про стягнення витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину
Керівник Голованівської окружної прокуратури М.Горщак звернувся до суду з позовом в інтересах держави уповноваженими органами якої виступає Національна служба здоров'я України, Кіровоградська обласна рада, Голованівська селищна рада про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 витрат на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 , в сумі 2917,75 грн., які зарахувати в дохід бюджету на розрахунковий рахунок із наступними реквізитами: НОМЕР_1 , АТ КБ «ПриватБанк» , КОД ЄДРПОУ 01995137;
- витрат на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 , в сумі 1033,95 грн., які зарахувати в дохід бюджету на рахунок: UA518201720344380010000037597, ДКСУ м.Київ, код ЄДРПОУ 019955137,
- витрат на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 , в сумі 9893,52 грн, які зарахувати в дохід місцевого бюджету на рахунок: UA 828999980314060544000011001, отримувач ГУК у Кіровоградській області, код отримувача 37918230, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Кіровоградській області, МФО - 823016.
Суддя, перевіривши матеріали справи, вважає, що позовну заяву слід залишити без руху, оскільки вона не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Однак, до позовної заяви не додано документа, що підтверджує сплату судового збору чи документа, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
З позовної заяви вбачається, що керівник Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області М.Горщак, в інтересах держави уповноваженими органами якої виступає Національна служба здоров'я України, Кіровоградська обласна рада, Голованівська селищна рада звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначена позовна вимога майнового характеру, ціна позову 13 845, 22 грн. в позові зазначено, що за подання вказаної позовної заяви судовий збір не сплачується відповідно до вимог п.6 ст.5 Закону України «Про судовий збір», згідно якого від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Натомість, предметом заявлених позовних вимог є відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілих від злочину. Відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, регламентується ст.1206 ЦК України, на норми якої посилається також і прокурор у позовній заяві.
Зміст та суб'єктний склад зобов'язання, що регулюються ст.1206 ЦК України, дозволяють констатувати, що це зобов'язання не є договірним, але й не є зобов'язанням із відшкодування шкоди в розумінні статті 1177 ЦК України (відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення), оскільки, зокрема, понесені закладом охорони здоров'я (кредитором) витрати на лікування не є завданою боржником (особою, яка вчинила злочин) шкодою. Зазначене має принципове значення, оскільки покладений на відповідну особу обов'язок не є видом цивільно-правової відповідальності, до цих правовідносин не підлягають застосуванню загальні положення про відшкодування шкоди, у тому числі такі, що стосуються підстав виникнення зобов'язання, змісту шкоди, солідарного обов'язку боржників тощо.
При цьому, посилання прокурора на п.6 ст.5 Закону України «Про судовий збір» не може бути підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки ні прокуратура, ні органи, в інтересах яких пред'явлено позов, не є потерпілим від злочину, згідно змісту позовної заяви.
Відповідно до п 2, 6 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах: про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи; про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. В свою чергу, прокурор просить стягнути з винної особи витрати, понесені Комунальним некомерційним підприємством «Голованівська лікарня» Голованівської селищної ради на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 в сумі 3951,70 грн. та Комунальним некомерційним підприємством «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради» в сумі 9893,52 грн. однак, з матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачам - юридичним особам, не завдано збитків внаслідок вчинення кримінального правопорушення, оскільки прокурор зазначає, що потерпілим в вказаному випадку є ОСОБА_2 , а не позивачі, які витратили кошти на його лікування. Отже, Кіровоградська обласна рада, Голованівська селищна рада ,Національна служба здоров'я України, в інтересах яких прокурором заявлено позов, не відносяться до жодної категорії осіб, які згідно зі ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи у всіх судових інстанціях. Наведене вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 17 січня 2019 року в справі № 462/375/17. За таких обставин у вказаному випадку відсутні визначені законом підстави для звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно з п/п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір, ставка якого складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 гривень.
Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір у сумі 3028 грн. за вимогу майнового характеру та надати відповідний підтверджуючий документ про його сплату.
Також, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Так, позовна заява містить суперечності, зокрема в прохальній частині позивач просить стягнути витрати на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 в розмірі 2917,75 грн., 1033,95 грн., 9893,52 грн., за окремими реквізитами не обґрунтовуючи зазначених вимог в мотивувальній частині зазначається про стягнення 9893,52 грн., 3951,70 грн..
Відповідно до ч.7 ст.177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача;
- до позовної заяви не додано доказів, що підтверджують вказані в позові обставини, а саме: бездіяльності та пасивної позиції щодо захисту порушених законних інтересів держави і саме в особі якого органу, уповноваженого здійснювати функції держави , прокурор звертається до суду з даним позовом.
Крім того, в порушення ст. 56 ЦПК України прокурор не надав суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
17 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 704/1233/17, провадження № 61-37850св18 (ЄДРСРУ № 88265209) досліджував питання підтвердження повноважень прокурора в цивільному процесі. У своїх висновках Верховний Суд зазначив, що Законом України «Про прокуратуру» не встановлено необхідності підтвердження довіреністю повноважень осіб, зазначених у статті 15 Закону України «Про прокуратуру», як представників у цивільному процесі, які діють у межах своєї компетенції. Такі особи підтверджують свої повноваження службовим посвідченням.
Як роз'яснив Конституційний Суд України в рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.
Відповідно до Положення про службове посвідчення прокурора, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України № 134 від 05 квітня 2016 року, службове посвідчення прокурора є офіційним документом, який засвідчує належність посадової особи до системи прокуратури України, підтверджує її посаду, а також повноваження, визначені законодавством.
Між тим, відповідно до п. 1.2. Наказу Генеральної прокуратури від 07.08.2019 р. № 153 «Про порядок здійснення представництва в суді органів прокуратури, їхніх посадових і службових осіб, які діють від імені органу прокуратури» участь у розгляді справ в адміністративному, господарському, цивільному судочинстві в порядку представництва органів прокуратури, посадових і службових осіб, які діють від імені органу прокуратури, що є стороною або третьою особою, здійснювати прокурорам за довіреністю.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності.
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок"передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною."Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Підстави представництва Прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.
У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України.
Відповідно до ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний подати всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Слід зазначити, що зазначені в ухвалі суду недоліки поданої заяви не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд при цьому враховує, що Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У той же час, Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Враховуючи наведене, заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків.
На підставі викладеного, керуючись ст. 185 ЦПК України,
Позовну заяву позовної заяви керівника Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області М.Горщака, який діє в інтересах держави уповноваженими органами якої виступає Національна служба здоров'я України, Кіровоградська обласна рада, Голованівська селищна рада до ОСОБА_1 про стягнення витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, залишити без руху.
Для усунення недоліків позовної заяви надати позивачу строк п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважатиметься неподаною та буде повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Д. В. Червоненко