Справа № 346/3240/25
Провадження № 2-о/346/231/25
про відмову у відкритті провадження у справі
30 червня 2025 р.м. Коломия
Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Третьякова І.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 заінтересована особа Управління соціальної політики Коломийської міської ради про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, -
26 червня 2025 р. ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Федасюк Анну Анатоліївну, звернувся до Коломийського міськрайонного суду з заявою, в якій просить встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Встановлення факту перебування на утриманні заявника трьох дітей віком до 18 років необхідне для його звільнення з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4, абзацу 4 п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд приходить до наступного висновку.
Згідно зі ч. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частин другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.
За приписами ч.7 ст.19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України).
Частинами першою, другою ст.315 ЦК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України не є вичерпним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18 зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто він них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 та від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21.
У поданій заяві представник заявника просить встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей, оскільки такий факт має для заявника юридичне значення та необхідне йому для подальшого вирішення питання щодо звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч.4, абзацу 4 пункту 3 ч.12 ст. 26 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 ст.121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Питання утримання малолітніх, неповнолітніх дітей врегульовані ст. 180 СК України, відповідно до якої саме батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Отже, питання утримання дітей унормовано положеннями СК України, відповідно до положень якого саме батьки (мати та батько) зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, при цьому ці питання батьки вирішують за домовленістю між собою, а у разі відсутності такої домовленості у судовому порядку, шляхом звернення до суду з позовом, або заявою про видачу судового наказу.
Згідно з ч.4 ст.15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
З долучених до матеріалів заяви свідоцтв про народження вбачається, що батьками малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 являються: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .
Отже, відповідно до положень СК України, утримувати вищевказаних дітей до досягнення повноліття, окрім заявника також зобов'язані інші батьки - ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .
Відтак, встановлення юридичного факту може вплинути на права вищевказаних осіб - інших батьків дітей, оскільки може мати для них негативні наслідки, а тому факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року (справа № 201/5972/22) інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання та утримання дітей, то вимога, заявлена ОСОБА_1 у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій інших батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дітей за загальним правилом у позовному провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що із поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право щодо участі одного з батьків в утриманні дітей, суд доходить до висновку, що заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст.293, 315 ЦПК України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 186, 260-261, 293, 315, 353-355 ЦПК України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 заінтересована особа Управління соціальної політики Коломийської міської ради про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст ухвали складено 30.06.2025р.
Суддя: Третьякова І. В.