вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"10" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2453/24
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи
за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ
до: 1) Поліської селищної ради, Київська обл., Вишгородський р-н., смт. Красятичі
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся», Київська обл., Вишгородський р-н., смт. Іванків
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», Київська обл., смт. Іванків
про визнання недійсним рішення, договору оренди та скасування державної реєстрації
представники:
від позивача - А.Шабатура
від відповідача 1 - не з'явився
від відповідача 2 - не з'явився
від третьої особи - не з'явився
від прокуратури - А.Лук'янчук
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації №15/1-871вих24 від 16.08.2024 року (вх. №1282/24 від 16.09.2024) (далі - позивач) до Поліської селищної ради (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» (далі - відповідач 2) про визнання недійсним рішення, договору оренди та скасування державної реєстрації.
Ухвалою суду від 20.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2453/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.10.2024 року.
На електронну пошту суду від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» надійшло клопотання б/н від 21.10.2204 року (вх. №10502/24 від 21.10.2024) про відкладення підготовчого засідання.
Представник відповідача 1 - Поліської селищної ради, належним чином повідомленої про час та місце розгляду даної справи, у судове засідання 22.10.2024 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.
Ухвалою суду від 22.10.2024 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/2453/24. Відкладено підготовче засідання на 03.12.2024 року. Відповідно до ст. 50 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), залучено до участі у справі №911/2453/24 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс».
До суду від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» надійшов відзив на позовну заяву б/н б/д (вх. №11802/24 від 02.12.2024), в якому відповідач 2 проти позову заперечує. Разом з поданням відзиву на позовну заяву відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» було подано клопотання б/н б/д (вх. №11803/24 від 03.12.2024) про поновлення пропущеного строку для подання відзиву.
Представники позивача, відповідача 1 та третьої особи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, у судове засідання 03.12.2024 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою суду від 03.12.2024 року відкладено підготовче засідання на 21.01.2025 року.
До суду від відповідача 1 - Поліської селищної ради через систему «Електронний суд» надійшов відзив б/н від 29.12.2024 року (вх. №14771/24 від 30.12.2024), в якому відповідач 1 проти позову заперечує. Разом з поданням відзиву відповідачем 1 подано клопотання про продовження пропущеного строку для подання відзиву.
Ухвалою суду від 21.01.2025 року відкладено підготовче засідання на 18.02.2025 року.
До суду від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 23.01.2025 року (вх. №964/25 від 23.01.2025).
Ухвалою суду від 18.02.2025 року відкладено підготовче засідання на 18.03.2025 року.
Представники позивача, відповідача 1 та третьої особи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 18.03.2025 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою суду від 18.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу №911/2453/24 до судового розгляду по суті на 15.04.2025 року, однак, судове засідання не відбулося.
Ухвалою суду від 05.05.2025 розгляд справи призначено на 10.06.2025 року.
Представники відповідача 1 та 2, а також, третьої особи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 10.06.2025 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Прокурор та представник позивача у судовому засіданні 10.06.2025 року позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити в повному обсязі.
Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 10.06.2025 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача та прокурора, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №001203 від 22.05.2000 року Колективному сільськогосподарському підприємству «Світанок» надано право постійного користування 1265,6 га землі в межах Радинської сільської ради Поліського району.
Також, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №001201 від 22.05.2000 року КСП «Світанок» надано право постійного користування 561,6 га землі в межах Орджонікідзевської (Романівської) сільської ради Поліського району.
Рішенням Радинської сільської ради Поліського району Київської області від 15.07.2020 року №849-53-VII «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у ТОВ «Світанок Полісся»» затверджено технічну документацію та передано в оренду ТОВ «Світанок Полісся» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 площею 28,8115 га на території Радинської сільської ради за межами населеного пункту.
15.07.2020 року між Радинською сільською радою (за договором - орендодавець) та ТОВ Світанок Полісся (за договором - орендар) на підставі рішення Радинської сільської ради Поліського району Київської області від 15.07.2020 року №849-53-VII «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у ТОВ «Світанок Полісся»» укладено Договір оренди землі, згідно умов п. 1 якого, орендодавець надає згідно рішення Радинської сільської ради від 15.07.2020 року №849-53-VII, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 28,8115 га з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009.
Відповідно до п. 8 Договору оренди землі , договір укладено на 49 років.
20.07.2020 року на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О.С. від 20.07.2020 року за індексним номером 53209682 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Радинською сільською радою Поліського району права власності на земельну ділянку площею 28,8115 га, кадастровий номер 3223588000:12:001:0009, а також, за ТОВ «Світанок Полісся» права користування на умовах оренди земельною ділянкою площею 28,8115 га, кадастровий номер 3223588000:12:001:0009.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, зокрема, посилається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 частково накладається на землі лісового фонду, з огляду на що рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 року №849-53-VII «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в ТОВ «Світанок Полісся» є незаконним і прийнятим в порушення вимог ст.ст. 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 5, 16, 17, 18 Лісового кодексу України, оскільки, прийнято не уповноваженим органом, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, у спосіб та для потреб, не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача ДП «СЛП «Київоблагроліс».
Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить, зокрема, встановлення факту того, чи відносилась земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 на момент прийняття Радинською сільською радою Поліського району рішення від 15.07.2020 року №849-53-VII до земель лісогосподарського призначення, чи перебувала вона у державній власності, розпоряджатися якою могла тільки Київська обласна державна адміністрація, та користувачем якої є Державне підприємство Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс».
Листом від 30.05.2024 року №210 ДП СЛП «Київоблагроліс» повідомило прокуратуру, що відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року земельна ділянка 3223588000:12:001:0009 частково накладається на квартал 1 Поліського агролісництва. До вказаного листа додано копію Проекту організації та розвитку лісового господарства, копію планшетів Поліського агролісництва, скріншот з програмного забезпечення Google Планета Земля з накладанням квартальної сітки Поліського агролісництва.
Згідно ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно ст. 3 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Земельна ділянка та права на неї, розташована на землях лісогосподарського призначення, є об'єктом земельних правовідносин. Тому, склад учасників і зміст таких правовідносин мають визначатися відповідно до земельного законодавства, з урахуванням норм лісового законодавства щодо використання та охорони лісового фонду.
Згідно ст. 1 Лісового кодексу України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно ст. 8 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурором обґрунтовано позовні вимоги тим, що частина спірної земельної ділянки є частиною земель лісового фонду і перебуває у державній власності, а тому, Радинська сільська рада не мала права здійснювати реєстрацію комунальної власності на цю ділянку та не могла розпоряджатися нею на користь ТОВ «Світанок Полісся».
Згідно ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Отже, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також, не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
За змістом ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами ст.ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
За твердженням прокурора, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності, підтверджується відповідними планово-картографічні матеріалами лісовпорядкування, які у відповідності до положень п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, підтверджують їх перебування в користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.
Згідно п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, в редакцій чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою може бути засвідчено планово-картографічними матеріалами лише за наявності доказів її передання державному чи комунальному підприємству до моменту набуття чинності Земельним кодексом України, який вступив у дію 01.01.2002 року.
Водночас, з матеріалів справи не вбачається за можливе встановити ані факт передання, ані дату можливого передання спірної земельної ділянки у постійне користування ДП СЛП «Київоблагроліс».
Зокрема, матеріали справи не містять рішення уповноважених органів про передачу в постійне користування ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» спірної земельної ділянки, а також, доказів отримання ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» державного акта або іншого документа на право постійного користування спірною земельною ділянкою.
Судом критично оцінюється посилання прокурора на рішення Радинської сільської ради №10 від 14.02.2000 року «Про надання в користування земель лісового фонду», яким Радинська сільська рада вирішила дати згоду на передачу в постійне користування Іванківському міжлісгоспу ділянки лісового фонду, які були в постійному користуванні КСП «Світанок» на площі 909,3 га, оскільки, з вказаного рішення не вбачається, що земельна ділянка площею 909,3 га, згоду на передачу якої в постійне користування Іванківському міжлісгоспу було надано рішенням ради, та земельна ділянка площею 1265,6 га, право постійного користування якою надано КСП «Світанок» державним актом серії ІІ-КВ №001203 від 22.05.2000 р., є однією і тією ж самою земельною ділянкою.
Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання «Укрдержліспроект» разом із листом від 22.05.2024 року №03-607, адресованим Київській обласній прокуратурі, надало витяг з картографічної бази даних лісовпорядкування з нанесеними межами кварталів 2, 3, 7, 35, 37, 47, 48, 49, 50, 56, 58, 79, 80, Радинського, 6 Стещанського, 70, 72 Зеленополянського лісництв ДП «Поліський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, кварталів 1, 2, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, ДП СЛП «Київоблагроліс» Північний агролісосп Поліського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими каталогами координат. Також, у вказаному листі ВО «Укрдержліспроект» повідомило, що інформація про межі лісокористувачів за матеріалами лісовпорядкування з 1990 року в ВО «Укрдержліспроект» відсутня.
До вказаного листа доданий, зокрема витяг з картографічної бази даних ДП СЛП «Київоблагроліс» Північний агролісгосп Поліського лісництва частини кварталів № 1, №2 і частини кварталу №3 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року з нанесеними земельними ділянками за наданими координатами М 1:10 000, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009.
Проте, вказаний витяг не підтверджує факт перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» або іншого лісогосподарського підприємства до 01.01.2002 року, оскільки, складений відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 року. Інші витяги, додані до листа ВО «Укрдержліспроект» від 22.05.2024 року №03-607, інформації щодо розташування спірної земельної ділянки не містять.
Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» листом №210 від 30.05.2024 року повідомило Київську обласну прокуратуру про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 частково накладається на квартал 1 Поліського агролісництва. До вказаного листа додано, зокрема, копію наказу від 08.09.2022 р. № 48 Київського обласного по м. Києву управління лісового та мисливського господарства «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс»», копію «Проекту організації та розвитку лісового господарства», копію планшетів №1, №2 та №3 Поліського агролісництва за матеріалами лісовпорядкування 2019 року.
Проте, вказані документи не підтверджують факт перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» або іншого лісогосподарського підприємства до 01.01.2002 року, оскільки, складені відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 р.
Також, з доданих прокурором копій планшетів №1, №2 та №3 неможливо встановити розташування спірної земельної ділянки, оскільки, надані прокурором копії є нечитабельними.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірної земельної ділянки, станом на дату передання її у комунальну власність та в оренду, до земель лісогосподарського призначення.
Недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі КОДА, що є достатнім для відмови у задоволенні позову та усуває необхідність надання оцінки іншим доводам прокурора.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про ненадання прокурором належних і допустимих доказів, які б підтверджували віднесення частини спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення на час її передачі в комунальну власність і, в подальшому, в оренду.
При цьому, недоведення факту віднесення спірної земельної ділянки до державної власності та, відповідно, факту порушення інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, за висновком суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до листа ДП СЛП «Київоблагроліс» від 30.05.2024 року №210, земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні підприємства, що також підтверджується інформацією ВО Укрдержліспроект від 22.05.2024 року №03-607 у відповідності до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19 Верховний Суд сформував висновки про те, що навіть у разі часткового накладання спірної земельної ділянки особи, за якою зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належним способом захисту порушеного права слід вважати віндикаційний позов.
Особа, яка подає такий позов, повинна довести, на яку саме земельну ділянку та в яких межах відбувається накладання. Захистити право без чіткої ідентифікації земельної ділянки неможливо. Позивач повинен ідентифікувати ділянку, зокрема, визначивши координати поворотних точок меж та прив'язку цих точок до пунктів державної геодезичної мережі, відповідно до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
Прокурор, заявляючи про часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у користуванні ДП "СЛП "Київоблагроліс", не дотримався вказаних вимог та не визначив меж можливого накладання.
Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права Київської обласної державної адміністрації, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Так, способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов. Сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 року №849-53-VII недійсним; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку із припиненням речових прав щодо неї; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який укладено 15.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся»; скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Судом встановлено, що 20.07.2020 року на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О.С. від 20.07.2020 з індексним номером: 53209682 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Радинською сільською радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 площею 28,8115 га, а також, про реєстрацію за ТОВ «Світанок Полісся» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 площею 28,8115 га строком на 49 років.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб'єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому ст. 387 ЦК України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.
Так, у п. 72 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Згідно приписів ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто, негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
У п. 70 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто, предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Як вже зазначалося, право власності за Поліською селищною радою на спірні земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що, з огляду на викладене вище, дає підстави для висновку, що відповідач-1 є володільцем спірної земельної ділянки.
У п. 146 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем-1 Поліською селищною радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірними земельними ділянками, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності, мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 ЦК України, а тому, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин.
В контексті зазначених висновків суд відхиляє посилання прокурора в позові на низку постанов Верховного Суду, відповідно до яких, протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
Крім того, в обґрунтування обраного способу захисту прокурор посилається на те, що оскільки, спірна земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, а інша частина належить іншій особі, то повернення усієї земельної ділянки у власність держави порушуватиме право цієї особи на іншу частину земельної ділянки, а часткове повернення неможливе у зв'язку із її сформованістю як єдиного об'єкта цивільних прав, з огляду на що зобов'язати відповідачів повернути незаконно сформовану земельну ділянку на користь держави буде неправомірним.
Прокурор вважає, що ефективним способом захисту порушеного права у разі часткового накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду є подання негаторного позову, у складі позовних вимог якого має бути вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, з огляду на що прокурор також просить суд усунути перешкоди власнику державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 у Державному земельному кадастрі.
Як вже зазначалось, ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» листом №210 від 30.05.2024 повідомило Київську обласну прокуратуру про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 частково накладається на квартал 1 Поліського агролісництва.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19 Верховний Суд сформував висновки про те, що навіть у разі часткового накладання спірної земельної ділянки особи, за якою зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належним способом захисту порушеного права слід вважати саме віндикаційний позов.
Особа, що звертається із таким позовом має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Тобто позивач має ідентифікувати, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Інакше, особа, за якою в Державному реєстрі речових прав зареєстроване право власності, буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною, і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
У цій справі, прокурор, посилаючись на часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та у користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» зазначених вимог не дотримався, межі ймовірного накладання не визначив, а тому, вимоги про усунення перешкод у користуванні, зокрема, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 у Державному земельному кадастрі в цілому не відповідають ознакам законності та не можуть бути задоволені як з мотивів обрання неналежного способу захисту порушеного права (подання негаторного позову замість віндикаційного) так і з мотивів недоведеності позовних вимог (щодо меж часткового накладання).
Відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
А тому, оскільки, висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, викладених з відповідного питання, суд не приймає до уваги посилання прокурора в позові на висновки, що викладено у постановах Верховного Суду, перелік яких зазначено в позові, та вважає, що релевантними для розглядуваної справи є саме висновки, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).
Отже під час розгляду справи прокурором не доведено факт віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення, та, звертаючись з даним позовом, прокурором обрано неналежний спосіб захисту права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для відмови у задоволенні позову у даній справі не спростовує.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи недоведеність прокурором факту безпідставності набуття відповідачем-1 Поліською селищною радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку, та, відповідно, приналежності її до земель державної власності, приймаючи до уваги недоведеність прокурором факту порушення прав та інтересів Київської обласної державної адміністрації, обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судові витрати у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, покладаються на прокуратуру.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 73, 74, 123, 129, 233, 236 - 240 ГПК України, суд -
У задоволенні позову Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Поліської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся», за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 28,8115 га з кадастровим номером 3223588000:12:001:0009 шляхом визнання недійсним рішення, договору оренди, скасування державної реєстрації - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256,257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту судового рішення 30.06.2025 року.
Суддя Д.Г. Заєць