ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.06.2025Справа № 910/4807/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ"
(50014, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Електрична, буд. 1;
ідентифікаційний код: 00130850)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛСІКОРА ХОЛДІНГ
ЛІМІТЕД"
(01001, м. Київ, площа Спортивна, буд. 1А;
ідентифікаційний код: 43736368)
про стягнення 2 742 952,53 грн.
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Акціонерне товариство "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛСІКОРА ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД" (далі-відповідач) про стягнення суми попередньої оплати, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору №512 від 16.08.2022 у загальному розмірі 2 742 952,53 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 позовну заяву Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
25.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою зазначені в ухвалі суду від 23.04.2025 недоліки були усунуті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи прийнято здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 28.05.2025.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
Зазначена ухвала направлена на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛСІКОРА ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД" поштовим відправлення, проте відправлення повернулось до суду із зазначенням причини повернення "за закінченням встановленого терміну зберігання".
Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/4807/25 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
11.06.2025 протокольною ухвалою суду судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.06.2025.
У судовому засіданні 25.06.2025 здійснювався розгляд справи по суті.
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання, призначене на 25.06.2025, не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
У судовому засіданні 25.06.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
16.08.2022 року між Акціонерним товариством «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» (далі - Замовник або АТ «Криворізька теплоцентраль») та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕЛСІКОРА ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД» (далі - Підрядник, або ТОВ «ЕКХЛ») укладено Договір № 512 Капітальний ремонт приміщення акумуляторної батареї №1 з ремонтом елементів акумуляторної батареї №1 АТ «Криворізька теплоцентраль» (далі - Договір)
Предметом Договору є виконання Підрядником в межах Договірної ціни капітального ремонту приміщення акумуляторної батареї №1 з ремонтом елементів акумуляторної батареї №1 АТ «Криворізька теплоцентраль» (далі - Роботи) у відповідності до будівельних вимог, інших чинних законодавчих та нормативно-правових документів, які діють на території України. Обсяг та найменування Робіт, що підлягають виконанню Підрядником, визначено Сторонами у Відомості обсягу робіт (Додаток № 1 до Договору).
Згідно п.3.3. Договору, договірна ціна є твердою, визначена у кошторисній документації, що є Додатком № 2 до цього Договору, і становить: 2 432 000,00 грн. без ПДВ.
Згідно п.4.1. Договору Замовник оплачує виконані Роботи на підставі наданого Підрядником рахунку, протягом 90 (дев'яноста) робочих днів з моменту підписання Сторонами відповідних Акту та Довідки, зазначених у п.8.2.1. та п.8.2.2. Договору.
У разі фінансової можливості Замовника допускається передоплата. 16.08.2022 року Замовник на виконання п.4.1. Договору здійснив передоплату у розмірі 2 432 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 25 від 16 серпня 2022 року.
При цьому, п. 5.1. Договору передбачено, що Замовник на електронну адресу Підрядника повинен направити заявку на виконання робіт. Підрядник протягом 10 календарних днів з дати отримання заявки повинен надати Замовнику затверджений ПВР. Замовник повинен протягом 5 робочих днів перевірити ПВР та, у разі відсутності зауважень, погодити його і дозволити Підряднику приступити до виконання робіт на об'єкті.
Пунктом 7.1. Договору визначено, що Підрядник повинен виконати Роботи, що є предметом Договору у строк, вказаний у п.5.6. Договору, тобто до 31.03.2023 року (п. 5.6. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 30.08.2022 до Договору).
За змістом п. 8.1 Договору, Підрядник зобов'язаний після закінчення виконання Робіт по Об'єкту, передбачених Відомістю обсягів робіт та кошторисною документацією (Додаток №1 та Додаток №2 до Договору), письмово повідомити Замовника та здати їх, а Замовник зобов'язаний, у разі відсутності зауважень до виконаних Робіт, прийняти їх у відповідності з діючими в Україні нормами і правилами у строк, передбачений п. 8.3 цього Договору.
Пунктом 8.3 визначено, що Замовник повинен розглянути визначену п.8.2. цього Договору виконавчу документацію та, у разі відсутності зауважень, підписати Довідку та Акт протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів з моменту їх отримання від Підрядника.
Відповідно до Довідки про вартість виконаних робіт та витрат, а також акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2023 р. від 31.03.2023 вартість виконаних будівельних робіт становить 2 032 155,89 грн., а вартість невиконаних робіт - 399 844,11 грн. При цьому, 31.03.2023 року сплинув кінцевий термін виконання Робіт за Договором.
Згідно п. 14.15. (в редакції Додаткової угоди № 1 від 30.08.2022р. до Договору) у разі неможливості виконання своїх зобов'язань щодо виконання Робіт за Договором Підрядник здійснює повернення передоплати Замовнику протягом 3 (трьох) банківських днів від дати настання обставин, що унеможливлюють виконання Робіт згідно отриманої від Замовника заявки, але в будь-якому разі не пізніше 31.03.2023 року.
Як вказує Позивач, станом на дату подання позовної заяви, роботи по Договору, кінцевий термін виконання яких сплинув 31.03.2023 року, не розпочаті. Підрядник не вчинив жодних дій щодо повного та своєчасного виконання робіт та не надав Замовнику жодного пояснення щодо обставин, які унеможливлюють виконання вказаних робіт, що зумовило звернення до суду.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини підряду на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За приписами статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 Кодексу).
Як встановлено ч.4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до ст. 857 Цивільного кодексу України робота виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Таким чином, при укладенні договору № 512 від 16.08.2022 сторони були вільні у визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір.
З матеріалів справи судом встановлено, що 16.08.2022 року Замовник на виконання п.4.1. Договору здійснив передоплату у розмірі 2 432 000,00 грн відповідно до укладеного між сторонами Договору № 512 від 16.08.2022. З матеріалів справи вбачається, що внесення позивачем суми попередньої оплати на рахунок відповідача не заперечується відповідачем. Водночас з наявних матеріалів справи вбачається, що вартість виконаних будівельних робіт становить 2 032 155,89 грн., а вартість невиконаних робіт - 399 844,11 грн. Проте, з матеріалів справи не вбачається та не спростовано відповідачем, щоб останній частково чи повністю повернув суму попередньої оплати у розмірі 399 844,11 грн. чи виконав етап робіт, що передбачені умовами Договору № 512 від 16.08.2022.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний повернути позивачеві суму попередньої оплати у розмірі 399 844,11 грн., згідно вищезазначеного договору.
Відповідач належними засобами доказування доказів протилежного не довів.
Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 24286,42 грн. та інфляційні втрати у розмірі 66 013, 01 грн інфляційних втрат.
Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 24286,42 грн. та інфляційні втрати у розмірі 66 013, 01 грн, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 644 808,99 грн. - пені та 608 000,00 грн. - штрафу у розмірі 25% від вартості робіт.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
В силу п. 14.3 Договору, у випадку порушення термінів, визначених у п.5.6. Договору, Підрядник зобов'язаний сплатити Замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості Робіт за цим Договором за кожен день прострочення виконання зобов'язання. У випадку порушення термінів, визначених у п. 5.6. Договору, більш ніж на 10 (десять) календарних днів, Підрядник зобов'язаний додатково, окрім пені, сплатити Замовнику штраф у розмірі 10 % від вартості Робіт за цим Договором.
У разі порушення термінів, визначених у п. 5.6. Договору, більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, Підрядник зобов'язаний додатково сплатити Замовнику штраф у розмірі 25% від вартості Робіт за цим Договором.
Так, п.14.3. Договору визначено, що у випадку порушення термінів, визначених п.5.2., п.8.6., п.8.7., п. 10.4. Договору, Підрядник зобов'язаний сплатити Замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості робіт за Договором за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
У разі порушення термінів, визначених п.5.2., п.8.6., п.8.7., п. 10.4. Договору. Більше ніж на 30 календарних днів, Підрядник зобов'язаний додатково сплатити Замовнику штраф у розмірі 25% від вартості робіт за Договором.
Позовна давність в три роки, відповідно до п. 14.6. Договору, застосовується до всіх вимог з виконання зобов'язань за Договором, у тому числі щодо стягнення неустойки (штрафу, пені).
Крім того, сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язань за Договором не припиняється через шість місяців від дати, коли зобов'язання мало бути виконано, і такі штрафні санкції (штраф, пеня) продовжують нараховуватися до дати повного виконання стороною відповідних прострочених зобов'язань за Договором (п.14.7. Договору).
Отже, сторонами у Договорі погоджено, що за порушення строків виконання зобов'язання Підрядник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а за прострочення термінів виконання робіт понад 30 днів з Підрядника додатково стягується штраф у розмірі 25 % від вартості Робіт.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.
Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та штрафу і встановив, що суми відповідають вимогам законодавства, зокрема розраховані з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 644 808,99 грн. - пені та 608 000,00 грн. - штрафу у розмірі 25% від вартості робіт.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, приймаючи дане рішення за наслідками оцінки в своїй сукупності перебігу спірних правовідносин сторін за Договором, їх поведінки, зібраних в матеріалах справ доказів та пояснень учасників справи суд виходить з наступного.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме: змінено назву статті 79 такого Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що дійсно між сторонами склалися правовідносини із надання поворотної фінансової допомоги., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, в той час як недобросовісність відповідача полягає у неповерненні суми безвідсоткової фінансової допомоги.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕЛСІКОРА ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД» (01001, м. Київ, площа Спортивна, буд. 1А; ідентифікаційний код: 43736368) на користь Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (50014, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Електрична, буд. 1; ідентифікаційний код: 00130850) суму попередньої оплати у розмірі 399 844,11 грн., пеню у розмірі 1 644 808,99 грн., 25% штрафу від вартості робіт у розмірі 608 000,00 грн., 3% річних у розмірі 24286,42 грн., інфляційні втрати у розмірі 66 013, 01 грн та 41 144,29 грн. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 01.07.2025
Суддя М.О. Лиськов