Справа №359/14012/24
Провадження №2/359/1486/2025
23.06.2025 р. м. Бориспіль
Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Чирки С.С.,
при секретарі судового засівання Кулик Т.В.
за участю
представника позивача Пилипенка С.В.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання права іпотекодержателя
У грудні 2024 року позивач звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визнати за позивачем права іпотекодержателя за Договором іпотеки №72018 від 10 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Хміль Т.М., зареєстрований в реєстрі за №10441, що укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 , право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Кей-Колект» на підставі Договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, серія та номер: №5207 5208 від 12.12.2011р., посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В., стосовно нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 (загальна площа - 41,30 кв. м.) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1883242232105), власником якого є ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, 10.12.2007 року ОСОБА_3 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» кредитний договір №11264698000. Відповідно до умов кредитного договору, банк зобов'язувався надати позичальнику кредит у сумі 91 810,00 доларів США, що еквівалентно 463 640, 53 грн для покупки квартири, а позичальник зобов'язувався повертати кредит згідно з графіком повернення кредиту до 10 грудня 2028 року та сплачувати за користування ним 12,9 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, позичальник та банк уклали договір Іпотеки №72018 від 10.12.2007 року. Так в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , договір було посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Т.М., зареєстровано в реєстрі за №10441. В цей же день, приватним нотаріусом Хміль Т.М. у зв'язку з посвідченням Договору іпотеки реєстровий номер 10441 накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі майна на весь час його дії під реєстровим номером 10442. Проте, ОСОБА_3 систематично не виконував прийняті на себе зобов'язання за Кредитним договором. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.08.2010 по справі №2-2025/10р. стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №1126469800 від 10 грудня 2007 року, витрати по сплаті судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, всього на загальну суму 921329 гривень 08 копійок. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2012 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2010 року скасовано і ухвалене нове рішення, яким позов задоволено частково та стягнуто на користь ПАТ «Укрсиббанк» борг за кредитним договором в розмірі 800692 гривні 44 копійки та судові витрати в сумі 1694 гривні. Для примусового виконання рішення суду видано виконавчий лист. 12 грудня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено Договір факторингу №1, на підставі якого, право вимоги по кредитному договору №1126469800 від 10 грудня 2007 та договорам забезпечення перейшло до ТОВ «Кей Колект» Крім того, між ТОВ «Кей Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, серія та номер: 5207-5208 від 12 грудня 2011 р., відповідно до якого, право вимоги за договором іпотеки від 10 грудня 2007 року, реєстровий № 10441 перейшло від ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кей Колект». Рішеннями від 19.07.2019 № 47863230, 47863056, прийнятими державним виконавцем Камінь-Каширського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Гарбарчуком Олександром Олександровичем записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 були перенесені до спеціального розділу Державного реєстру прав та припинені на підставі постанови державного виконавця. 30.07.2019 р. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1239, виданий 30.07.2019 приватним нотаріус Київського міського нотаріального округу Заган М.А. відчужив квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 . В свою чергу, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1692, посвідчений 15.10.2019р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заган М.А. відчужила квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , яка на сьогоднішній день є її власницею. Наказом Міністерства Юстиції України від 15.05.2022 року рішення державного виконавця Камінь-Каширського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Гарбарчука О.О. №47863230, №47863056від 19.07.2019 року скасовані. Зазначені обставини встановленні ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2024 року та постановою Київського апеляційного суду від 30.10.2024 року у справі №359/580/17. У зв'язку з чим, позивач просив визнати за ним право іпотекодержателя до Договором іпотеки №72018 від 10 грудня 2007 року та стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.01.2025 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.01.2025 року було задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (загальна площа - 41,30 кв. м.) реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1883242232105, власником якого є ОСОБА_2 .
03 лютого 2025 року на адресу Бориспільського міськрайонного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування поданого відзиву представника зазначає, що відповідач категорично заперечує проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним та таким, що порушує її право власності, набуте законним шляхом. Відповідач вказує, що задоволення позовних вимог фактично створить для неї зобов'язання, до яких вона не має жодного правового відношення, та поставить під загрозу її право володіння добросовісно набутим майном. В момент придбання квартири відповідач не знала і не могла знати про існування обтяжень чи боргових зобов'язань попередніх власників, зокрема ОСОБА_3 , особа якого їй не відома. Окрім того, зазначає про те, що на дату укладення договору купівлі-продажу відомостей про будь-які обтяження квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було. Більше того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що на момент звернення до суду іпотека залишалася дійсною та не була припинена. Також відповідачем зазначено, що позивачем було пропущено строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
04 березня 2025 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив. У якій останній зазначає, що доводи про те, що відповідачка не могла знати про претензії інших осіб на нерухоме майно або про те, що воно може бути спірним, є необґрунтованими з огляду на те, що вона мала можливість належним чином перевірити правовий статус майна перед його придбанням, зокрема, перевірити наявність обмежень чи претензій інших осіб. Крім того, обставини, що майно було предметом судових спорів, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна, зокрема у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (щодо накладення арешту). Невиконання таких дій з боку відповідачки не звільняє її від правових наслідків придбання спірного майна, тим більше коли відносно майна вживались обмежувальні заходи, а неодноразове відчуження відбувалось у короткий проміжок часу, що повинно було викликати підозри щодо можливих претензій з боку інших осіб. До того ж, сама по собі відсутність обтяжень у реєстрі не є автоматичним підтвердженням того, що ці обмеження фактично не існують або були скасовані на законних підставах. Щодо тверджень представника відповідачки про порушення її прав в разі визнання права іпотеки на спірне майно в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то представник позивача вважає, що визнання права іпотеки на спірне майно не становитиме порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач, не позбавлений можливості відновити своє право, пред'явивши вимогу до продавця у якого він його придбав, про зниження ціни або розірвання договору купівлі продажу на підставі статті 659 ЦК України, а в разі звернення стягнення на заставлене майно, отримати компенсацію своїх втрат від боржника за основним зобов'язанням відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку». Щодо застосування позовної давності представник зазначає, що спірне іпотечне майно вибуло з власності іпотекодавця - ОСОБА_3 30.07.2019 р. Починаючи з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року на всій території України діяли карантинні обмеження встановлені у зв'язку з запобіганням поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19. Починаючи з 24.02.2022 року по теперішній час в Україні діє воєнний стан. Запровадження на всій території України карантину та воєнного стану є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21
16 квітня 2025 року ухвалою Бориспільського міськрайонного суду, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у судовому засіданні проти заявлені вимоги не підтримала та просила суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Треті особи ОСОБА_3 та представник АТ «Укрсиббанк» у судове засідання не з'явились, про день час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов до наступних висновків.
Встановлено, що 10.12.2007 року ОСОБА_3 уклав з AKІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» кредитний договір № 11264698000 (а.с.40-45).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, позичальник та банк уклали договір Іпотеки №72018 від 10.12.2007 року (а.с.45-47).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.08.2010 по справі №2-2025/10р. стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №1126469800 від 10 грудня 2007 року, витрати по сплаті судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, всього на загальну суму 921329 гривень 08 копійок (а.с.69-70).
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2012 року рішення Бориспільського міськрайонного суду київської області від 19 серпня 2010 року скасовано і ухвалене нове рішення, яким позов задоволено частково та стягнуто на користь ПАТ «Укрсиббанк» борг за кредитним договором в розмірі 800692 гривні 44 копійки та судові витрати в сумі 1694 гривні (а.с.71-73)
12 грудня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено Договір факторингу №1, на підставі якого, право вимоги по кредитному договору №1126469800 від 10 грудня 2007 та договорам забезпечення перейшло до ТОВ «Кей Колект» (а.с.48-60)
Крім того, між ТОВ «Кей Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, серія та номер: 5207-5208 від 12 грудня 2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В., відповідно до якого, право вимоги за договором іпотеки від 10 грудня 2007 року, реєстровий № 10441 перейшло від ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кей Колект» (а.с.61-68)
30.07.2019 р. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1239, виданий 30.07.2019 приватним нотаріус Київського міського нотаріального округу Заган М.А. відчужив квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 . В свою чергу, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1692, посвідчений 15.10.2019р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заган М.А. відчужила квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , яка на сьогоднішній день є її власницею.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно ч.1,3 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Так, в матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу квартири від 15.10.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Заган М.А.. Відповідно до цього договору було встановлено відсутність заборон на відчуження квартири перед укладанням договору.
Відсутність заборони відчуження нерухомого майна, яке є предметом цього договору також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, яка міститься в матеріалах справи. Відсутність податкової застави перевірено за Державним реєстром. Відсутність зобов?язань перевірено за єдиним реєстром боржників.
Таким чином, позивачем не було доведено факт того, що ОСОБА_2 придбала квартиру з наявними на ній обтяженнями, так як цей факт перед укладанням договору було перевірено у присутності нотаріуса.
Окрім того, позивачем не було постановлено під сумнів, добросовісність нового власника квартири, а саме відповідача, а обґрунтував позов неправомірністю дій минулого власника іпотечного майна ОСОБА_3 , який за твердженням позивача здійснив відчуження квартири, переданої в іпотеку без згоди іпотекодержателя, проте доказів на підтвердження цього факту позивач не надав.
Таким чином, оскільки був укладений договір купівлі-продажу, відбулось повне виконання договору, а саме передача та прийняття нерухомого майна, повна сплата його вартості та державна реєстрація відповідачем нерухомого майна відповідно до вимог Закону.
За змістом статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Зазначеною нормою закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Тобто суд вирішує питання про незаконність набуття права власності, у всіх випадках, окрім, коли така незаконність прямо не випливає із закону. Такими випадками може бути імперативна заборона закону на відчуження певних видів майна. Суд може встановлювати такі обставини, надавати їм оцінку, але спору про перехід права і титул власності, який може бути вирішений на користь будь-якої із сторін, немає. Пряме застосування судом ч. 2 ст. 328 ЦК в такому разі має охоронне значення.
Стандартне формулювання ВС щодо добросовісності наступне: «За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна» (Постанова ВП ВС від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16).
За такого формулювання ВС оцінює добросовісність як загальну цивільну презумпцію, а не як умову набуття права власності, навіть у титульних спорах про право власності, апелюючи до ст. 41 Конституції.
Такі «об'єктивні» обставини як державна реєстрація, інформація з державних реєстрів, рішення суду, також можуть бути спростовані. Так ВП ВС визначила: «… ч. 1 ст. 10 та ч. 2 ст. 12 Закону слід розуміти так, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним. Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати (7.35.) (Постанова ВП ВС 05.04.2023 року у справі № 911/1278/20).
Водночас ВП ВС зазначає, що добросовісний набувач не має додаткового обов'язку перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна. Набувач не повинен «…крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача (Постанова ВП ВС від 2.11.2021 року у справі № 925/1351/19).
При вирішенні справи суд згідно з вимогами ч.4 ст.263 ЦПК України враховує правові висновки, висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року по справі № 925/1351/19, у якій зауважено наступне.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).
Що стосується визнання права іпотекодержателя суд зазначає наступне, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст.1 Закону).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.5 ст3 Закону).
Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (ст.17 Закону)
Стаття 23 Закону передбачає наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи.
У разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою (ч.1 ст.23 Закону).
Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки (ч.2 ст.23 Закону).
Якщо право власності (спеціальне майнове право) на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки (ч.3 ст.23 Закону).
У разі видачі заставної перехід права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки не допускається до повного задоволення вимоги за заставною, крім переходу права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в порядку спадкування чи правонаступництва (ч.4 ст.23 Закону).
Вимоги частин першої - четвертої цієї статті не застосовуються, якщо на момент переходу від іпотекодавця до іншої особи спеціального майнового права на майбутній об'єкт нерухомості, що є предметом іпотеки, у Державному реєстрі прав на нерухоме майно була відсутня інформація про обтяження спеціального майнового права на майбутній об'єкт нерухомості іпотекою, і така особа не знала і не могла знати про наявність іпотеки. У такому разі задоволення вимоги іпотекодержателя може здійснюватися за рахунок іншого майна боржника (ч.5 ст.23 Закону).
Стаття 23 Закону України «Про іпотеку» підлягає застосовуванню у взаємозв'язку з п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
При вирішенні справи суд має згідно вимог ч.4 ст.263 ЦПК України враховати правові висновки, висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, у якій зауважено наступне.
Виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки такої підстави припинення іпотеки не передбачено законом. У такому разі скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
Вирішуючи такі спори, потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
Отже, вирішення справи залежить від встановленості фактів щодо правових підстав чинності іпотеки, а також наявності або відсутності ознак недобросовісності у діях нового власника квартири - відповідача.
За змістом ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека діє до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Позивач стверджує, що іпотека є чинною, оскільки не погашена заборгованість за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 ,. Проте доказів цьому позивач суду не надав.
Тягар доказування цього факту покладено саме на позивача з огляду на те, що в його розпорядженні знаходиться уся банківська документація, яка містить інформацію про нараховану та сплачену заборгованість за кредитним договором позичальником ОСОБА_3 .
Отже, позивачем окрім іншого не доведено того факту, що на день звернення позивача до суду з вказаним позовом іпотека не є припиненою.
Так, у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 було зазначено, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пункті 96 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), у пункті 10.29 постанови від 30.06.2020р. у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19). Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.
Якщо ж іпотека припинена у зв'язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, ані на чинність іпотеки. Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Зазначену норму слід застосовувати разом з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 02.07.2019р. у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26.06.2019р. у справі № 669/927/16-ц).
Поряд з цим, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020р. у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19).
Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).
Щодо пропущеного строку для подання позовної заяви суд зазначає наступне, так підставою звернення до суду є визнання за ТОВ «Кей-Колект» права іпотекодержателя за Договором іпотеки №72018 від 10.12.2007, укладеним між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 . Право вимоги перейшло до позивача на підставі договору відступлення прав вимоги від 12.12.2011.
19.07.2019 державним виконавцем були припинені записи про іпотеку на квартиру АДРЕСА_1 ), після чого вона кілька разів була відчужена, зокрема 15.10.2019 - на користь ОСОБА_2 , яка є актуальним власником станом на сьогодні.
Тобто, позивачу з 2019 року було відомо про вільне відчуження квартири, що свідчить про порушення його прав. Окрім того, до позову долучено довідку з ДРПП від 16.12.2020, яка підтверджує право власності ОСОБА_2 .
Проте, Наказом Міністерства Юстиції України від 15.05.2022 року рішення державного виконавця Камінь-Каширського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Гарбарчука О.О. №47863230, №47863056від 19.07.2019 року скасовані.
Зазначені обставини встановленні ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2024 року та постановою Київського апеляційного суду від 30.10.2024 року у справі №359/580/17.
Таким чином, трирічний строк позовної давності спливає у 2025 році, а позовна заява подана наприкінці грудня 2024 року, тобто в межах строку позовної давності.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 р. № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», в якому зазначається про наступне: «Вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суди мають приділяти належну увагу такому поняттю як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання.
Отже, суд приходить до висновку, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні, так як від моменту скасування запису про припинення іпотеки до моменту подання позову не минуло трьох років.
За правилами ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.77, а також ч.1 та ч.2 ст.80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.4 ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на це суд висновує про відсутність підстав для визнання прав іпотекодержателя за ТОВ «Кей-Колект». Тому у задоволенні позову, пред'явленого ОСОБА_2 , належить відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.1, ч.1, ч.5 ст.3, ч.3 ст.5, ч.3 ст.16 Закону України «Про іпотеку», ч.1 ст.77, ч.1 та ч.2 ст.80, ч.1, ч.6 ст.81, ч.7 ст.81, ч.1 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268, ч.1 ст.280 ЦПК України, суд, -
Позов залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Поний текст рішення складено 30.06.2025 року.
Суддя Чирка С.С.