Справа № 357/9210/25
Провадження № 2-а/357/261/25
іменем України
30 червня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладеня адміністративного стягнення, -
В червні 2025 року адвокат Тарасюк Андрій Васильович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адмінінстративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладеня адміністративного стягнення, обгрунтовуючи тим, що 07 травня 2025 року поліцейським 2 взводу 2 роти 2 батальйону Полку патрульної поліції в м. Біла Церква та Білоцерківському районі Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Хоменком Олегом Олексійовичем відносно ОСОБА_1 (далі Позивач або ОСОБА_1 ) винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 4677275 (далі - Постанова).
Відповідно до винесеної Постанови визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 сг. 122 КУпАП України.
В Постанові зазначено, що 07 травня 2025 року о 21 год. 48 хв. 33 сек. в м. Узин по вул. Волі водій керував ТЗ без ввімкненого ближнього світла фар у темну пору доби, чим порушив вимоги пункту 19.1. а ПДР - Порушення водіями ТЗ використання освітлювальних приладів в темну нору, в умовах недостатньої видимості, в тунелях, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КУпАП.
Прийнято рішення про стягнення суми штрафу у розмірі 510, 00 гривень.
Вважає, що притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП є незаконним, необгрунтованим та недоведеним, а тому Постанова винесена за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення Правил дорожнього руху, тому підлягає скасуванню.
Встановлені Відповідачем у оскаржуваній обставини, які стали підставою для висновку про порушення ним вимог Правил дорожнього руху не відповідають дійсності. Поліцейським при винесені постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується його висновок про скоєння адміністративного правопорушення, відсутні будь-які пояснення очевидців, та інші докази, які б підтверджували, що Позивач рухався з ввімкненим ближнім світлом фар.
Вважає, що Постанова ухвалена з грубим порушенням норм адміністративного законодавства, а також Конституційних прав позивача, тому підлягає скасуванню.
Просив суд визнати поважними причини пропуску строку на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення та поновити строк на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, постанову про накладення адміністративного стягнення но справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4677275 від 07 травня 2025 року скасувати, а провадження по справі закрити ( а. с. 1-5 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2025 ( а. с. 12-13 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху ( ч. 1 ст. 169 КАС України ).
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Ухвалою судді від 19 червня 2025 року поновлено пропущений строк для звернення до суду з адміністративним позовом та відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладеня адміністративного стягнення. Повідомлено, що справу буде розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Розгляд справи було призначено в судове засідання на 30 червня 2025 року ( а. с. 17-18 ).
24 червня 2205 року за вх. № 35429 судом отримано відзив на позовну заяву ( а. с. 19-23 ) з додатком ( диском ) ( а. с. 25 ) записом події, що мале місце 07.05.2025.
Відзив мотивован наступним.
Вважають, що викладені твердження позивача є хибними, а позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.
Відповідно до винесеної Відповідачем Постанови, 07 травня 2025 року о 21 год. 48 хв. у м. Узин, вул. Волі, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «TOYOTA LAND CRUISER 200», державний номерний знак НОМЕР_1 , без увімкненого ближнього світла фар у темну пору доби, чим порушив п. 19.1.а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), за що передбачена адміністративна відповідальність згідно ч. 2 ст. 122 КУпАП, внаслідок чого відповідачем складена вище вказана постанова, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафу в сумі 510 грн.
В графі номер 7 Постанови «До постанови додається» Поліцейським було вказано відео з портативних камери Motorola VB 400 477036, 476283 та відеореєстрагора 70 таі, які використовувались Поліцейським у відповідності відповідно до наказу МВС № 1026 від 18.12.2018 «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки» також під час несення служби поліцейським використовувався відеореєстратор службового транспортоного засобу.
Досліджуючи матеріали відео фіксації можливо встановити наступні обставини події: 07.05.2025 року о 21 год. 48 хв. у м. Умань, по вул. Волі, згідно ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію» було зупинено транспортний засіб, «TOYOTA LAND CRUISER 200», державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався без ввімкненого ближнього світла фар та задніх габаритних ліхтарів у темну пору доби під керуванням позивача.
О 21 год. 49 хв. було зупинено транспортний засіб під керуванням позивача, під час спілкування з водієм, поліцейський представився та назвав законну причину зупинки, а саме керування транспортним засобу у темну нору доби без увімкненого ближнього світла фар.
При спілкуванні з водієм, поліцейський зазначив, що водій здійснює рух без увімкненого ближнього світла фар у темну пору доби, на що останній зазначив - «може бути», (21 год.49 хв. 31 сек. запису). На запитання чому водій не вмикає світло фар- останній зазначив, що забувся.
О 21 год. 51 хв. 19 сек. водій визнав порушення, перепросив у поліцейського та запитав чи можуть його відпустити, на що поліцейський запросив у водія документи згідно п. 2.4. ПДР України. Після чого позивач запитав чи може він здійснити телефонний дзвінок, на що поліцейський не заперечував.
Під час встановлення особи, водій зазначив, що не буде називати своє прізвище ім'я та по-батькові та надавати будь-які документи, оскільки вважав, що зараз поліцейському подзвонить його командир та все вирішить.
На запитання поліцейського чи знає водій, що за керування транспортним засобом у темну пору доби без увімкненого світла фар передбачена адміністративна відповідальність, останній зазначив, що знає все.
Так і не встановивши контакт з невідомою особою, водій знову визнав, що дійсно порушив та попросив поліцейських не брати його порушення до уваги та запропонував незаконний спосіб уникнення від відповідальності, після чого був попереджений про кримінальну відповідальність.
О 22 год. 08 хв. поліцейським було оголошено про початок розгляду справи та згідно чинного законодавства ознайомлює водія з його правами, передбачені статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України.
В ході розгляду справи, поліцейським було запропоновано водію скористатися зачитаними правами або надати пояснення, на що останній відмовився та зазначив, що не бажає.
В позовній заяві представник позивача звертає увагу суду на те, що позивач перед початком руху увімкнув ближнє світло фар та відсутність належних та допустимих доказів правопорушення, ще не знаходить свого підтвердження та вводить суд в оману, оскільки під час спілкування з поліцейським сам позивач визнає факт вчинення правопорушення, що згідно ч. 1 ст. 78 КАС України не підлягає доказуванню та не заявляє окремого клопотання на ознайомлення з матеріалами справи чи доказами.
Від отримання копії оскаржуваної постанови позивач відмовився (22 год. 16 хв. запису).
Тому, просили суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції відмовити у повному обсязі.
В судове засідання позивач не з'явився, 30.06.2025 за вх. № 36504 судом отримано від предстапвнкиа Тарасюк А.В. клопотання про розгляд справи за відсутності пзивача та його представника. Позовні вимоги підтримували та просили їх задовольнити ( а. с. 26 ).
Відповідач в судове засідання свого представника не направив, 30.06.2025 за вх. № 36670 судом отримано заяву від Коляди В.Г., який діє на підставі довіреності ( а. с. 28 ), в якій останній просив проводити розгляд справи без участі представника ДПП, за наявними матеріалами та у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі ( а. с. 27 ).
Відповідно до ч 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Оскільки учасники судового розгляду були належним чином повідомленними, скористувались своїм правом та надали заяви про розгляд справи у їх відстуність, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду ( ч. 5 ст. 242 КАС України ).
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч.2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Так, ухвалою судді від 19 червня 2025 року позивачу ОСОБА_1 поновлено пропущений строк для звернення до суду із даним адміністративним позовом ( а. с. 17-18 ).
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Так, оскаржуваною постановою у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4677275 від 07.05.2025, яка була винесена поліцейським 2 взводу 2 роти 2 батальйону Полку патрульної поліції в м. Біла Церква та Білоцерківському районі Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Хоменком Олегом Олексійовичем, позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
В оскарженій позивачем постанові зазначено, що 07 травня 2025 року о 21 год. 48 хв. 33 с. в м. Узин по вул. Волі водій керував ТЗ «TOYOTA LAND CRUISER 200», державний номерний знак НОМЕР_1 , без ввімкненого ближнього світла фар у темну пору доби, чим порушив вимоги пункту 19.1. а ПДР - Порушення водіями ТЗ використання освітлювальних приладів в темну нору, в умовах недостатньої видимості, в тунелях, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. Застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення штраф в розмірі 510 гривень ( а. с. 7 ).
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 19.1.а) ПДР, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: а) на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ч. 1, ст. 251 КУпАП).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Так, 26.04.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
До того ж, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/1/17 від 26.04.2018 року.
Так, складаючи оскаржувану постанову та зазначаючи в ній порушення з боку позивача, яке виразилося в тому, що останній 07 травня 2025 року о 21 год. 48 хв. у м. Узин, вул. Волі, керував транспортним засобом «TOYOTA LAND CRUISER 200», державний номерний знак НОМЕР_1 , без увімкненого ближнього світла фар у темну пору доби, чим порушив п. 19.1.а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП. Поліцейським в постанові зазначено, що до неї додається відеозапис з б/к Мotorolla 477036, 476283, відео з відеореєстратора 70 mai_М310_с6ff ( а. с. 7 ).
Отже, вчинення з боку позивача порушення, за що передбачена адміністративна відповідальність, такий доказ має бути обов'язково вказаний у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення зафіксоване як в автоматичному режимі так і не в автоматичному режимі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17.
Не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, що стало підставою для складання оскаржуваної постанови, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.
Судом оглянуто відеозапис, який був доданий з боку відповідача до відзиву.
На вказаному запису достоменно встановлено, поза всякого сумніву, як позивач ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «TOYOTA LAND CRUISER 200», державний номерний знак НОМЕР_1 , без увімкненого ближнього світла фар у темну пору доби і лише після того, як рухаючись позаду позивача патрульний екіпаж проблизковим маячком вимагав зупинитися, позивачем було увімкнено фари, після чого засвітилися задні габарити.
Окрім цього, з оглянутого відео було встановлено, що при спілкуванні з водієм, поліцейський зазначив, що водій здійснює рух без увімкненого ближнього світла фар у темну пору доби, на що останній зазначив - «може бути» (21 год. 49 хв. 31 с. запису). На запитання чому водій не вмикає світло фар, останній зазначив, що забувся. На запису ( 21 год. 51 хв. 19 с. ) водій визнав порушення, перепросив у поліцейського та запитав чи можуть його відпустити, на що поліцейський запросив у водія документи згідно п. 2.4. ПДР України. На запитання поліцейського чи знає водій, що за керування транспортним засобом у темну пору доби без увімкненого світла фар передбачена адміністративна відповідальність, останній зазначив, що знає все.
В подальшому на запису позивач ( водій ) знову визнав, що дійсно порушив та попросив поліцейських не брати його порушення до уваги та запропонував незаконний спосіб уникнення від відповідальності, після чого був попереджений про кримінальну відповідальність.
О 22 год. 08 хв. запису, поліцейським було оголошено про початок розгляду справи та згідно чинного законодавства ознайомлює водія з його правами, передбачені статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України.
Тому, посилання в позовній заяві представника позивача, що позивач перед початком руху увімкнув ближнє світло фар та відсутність належних та допустимих доказів правопорушення, не знайшло свого підтвердження, оскільки під час спілкування з поліцейським сам позивач визнав факт вчинення правопорушення, що згідно ч. 1 ст. 78 КАС України не підлягає доказуванню та відповідно таке порушнення зафіксовано з боку відповідача.
Отже в даному випадку основною та обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення є протиправне діяння, факт вчинення якого підтверджено відеоматеріалами, відсутність якого б виключала склад наведеного адміністративного правопорушення.
Такої позиції дотримується у постанові КАС ВС від 24 грудня 2019 року у справі № 459/1801/17.
Як зазначено вище, факт вчинення адміністративного правопорушення з боку позивача, доводиться доданими з боку відповідача відеозаписами з б/к Мotorolla 477036, 476283, відео з відеореєстратора 70 mai_М310_с6ff.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та в постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21.
В своїй постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС УКраїни суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши зібрані у справі докази, фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей, суд доходить висновку, що відповідачем доведено порушення з боку позивача Правил дорожнього руху України, а саме п. 19.1.а, чим останній скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Вимоги ст. 77 КАС України не виключають обов'язок позивача доводити ті обставини на які він посилається у своєму позові.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 р. у справі 520/2261/19.
Тому, за таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, на думку суду, є доведеним.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
З урахуванням наведеного, з точки зору достатності доказів, матеріали справи про адміністративне правопорушення містять тієї сукупності доказів та доведеності наявності в діянні позивача, кваліфікованого адміністративного правопорушення.
Докази мають велике значення для правильного вирішення справи, оскільки саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( стаття 72 КАС Ураїни ).
Згідно ч. 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача у даній адміністративній справі до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладеня адміністративного стягнення, не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі.
Розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 (провадження №11-1287апп18).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 зазначено, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають, а розмір судового збору, який підлягає застосуванню складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналогічна правова позиція щодо суб'єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17.
Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 606 гривень, що підтверджується наявною квитанцією в матеріалах справи ( а. с. 6 ).
Оскільки позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, не підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань і судовий збір в сумі 606 грн на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 6-10, 20, 72, 73, 77, 78, 122, 139, 159, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, ст. 7, 9, 182, 205, 247, 251, 252, 288, 289, 293 КУпАП, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладеня адміністративного стягнення, - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: Департамент патрульної поліції ( адреса місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, ЄДРПОУ: 40108646 ).
Повний текст судового рішення складено 30 червня 2025 року.
СуддяО. І. Орєхов