Справа № 161/21761/24
Провадження № 2/161/293/25
16 червня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Кихтюка Р.М.,
секретаря - Дмитроци Б.М.,
з участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5
представника відповідачів - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсними договорів дарування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності,-
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідачів про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсними договорів дарування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем ОСОБА_5 знайома з 1985 року, з яким вони працювали в РМК «Волиньоблспоживспілка». Після звільнення з РМК, ОСОБА_5 створив приватне підприємство «Ян-Ті-С» та через деякий час вона прийняла пропозицію працювати на вказаному підприємстві бухгалтером. Приблизно з 2010 року їхні відносини стали близькими, як чоловіка і жінки. При цьому, вона, як бухгалтер підприємства, була проінформована про всі аспекти діяльності підприємства, обсяг виконаних замовлень, розрахунків, надходження коштів. З моменту їхнього спільного проживання, всі отримані кошти від діяльності підприємства та інші доходи були спільними.
Вказує, за ці спільно зароблені кошти вони будували приватний будинок по АДРЕСА_1 , який був завершений у 2013 році та у 2015 році його продали, а виручені кошти вкладені в розвиток підприємства.
Зазначає, що з березня 2014 року вони стали проживати в одній квартирі як чоловік і дружина за адресою: АДРЕСА_2 , де проживають на даний час. При цьому, офіційний шлюб вони уклали 15.05.2024 року після тривалого проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За час проживання однією сім'єю вони з відповідачем ОСОБА_5 набули у власність декілька об'єктів нерухомого майна, легкові автомобілі та інші предмети і речі., а саме: індивідуальний гараж з побутовими приміщеннями загальною площею 816,9 кв.м, які в подальшому реконструйовані під квартири; земельну ділянку площею 0,0371 га з цільовим призначенням для будівництва індивідуального гаража, кадастровий номер 0722881800:03:001:5579, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, 26.08.2023 року ними був також придбаний автомобіль «Toyota Hilux», р.н. НОМЕР_1 та на початку серпня 2023 року автомобіль «Nissan X-Trail», р.н. НОМЕР_2 .
Разом з тим, в березні 2024 року їй стало відомо, що 01.12.2023 року ОСОБА_5 , не інформуючи її та не погодивши із нею, подарував своєму сину ОСОБА_4 індивідуальний гараж з побутовими приміщеннями, літера (А-2) загальною площею 484,2 кв.м., квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 109.0 кв.м, земельну ділянку 0,0371 га з цільовим призначенням - для будівництва індивідуального гаража, кадастровий номер 0722881800:03:001:5579, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, 24.01.2024 року без погодження із нею, видав довіреність на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , відповідно до якої надав повноваження на вчинення великого спектру дій від його імені, в тому числі, право продажу, обміну, здачі в оренду тощо, зареєстрованого на його ім'я , але придбаних за спільні кошти, автомобілів. В результаті чого, 29.02.2024 року транспортні засоби були зареєстровані за ОСОБА_3 .
Вважає, що стосунки і відносини, які склалися між нею та відповідачем ОСОБА_5 повністю відповідають критеріям, визначених як сім'я, оскільки вони на протязі більше 10 років, починаючи з 2013 року проживають разом як чоловік і дружина в одній квартирі, підтримують реальні та усталені шлюбні відносини. Їх поєднує довготривала спільна праця, як керівника і бухгалтера. Вони ведуть спільне господарство та мають спільний сімейний бюджет, купують необхідні предмети, речі, продукти харчування, одяг, взуття тощо за взаємною згодою та спільно зароблені кошти. Крім того, вони разом відпочивають та проводять вільний час, у них співпадають інтереси, вподобання та погляди.
Також вказує, що оскільки вона як співвласник майна, не надавала письмову згоду на укладення правочинів і всі об'єкти нерухомого та рухомого майна, які були придбані за період їхнього спільного проживання, то вважає, що вони повинні бути визнані недійсними.
Враховуючи вищевикладене, просить суд:
- визнати факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її з ОСОБА_5 з 01 березня 2013 року до 15 травня 2024 року включно;
- визнати майно, як об'єкти спільної сумісної власності, за час проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 :
- індивідуальний гараж з побутовими приміщеннями загальною площею 484,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ;
- квартиру АДРЕСА_5 ;
- квартиру АДРЕСА_6 ;
- земельну ділянку площею 0,0371 га з цільовим призначенням для будівництва індивідуального гаража, кадастровий номер 0722881800:03:001:5579;
- автомобіль «Toyota Hilux», р.н. НОМЕР_1 та автомобіль «Nissan X-Trail», р.н. НОМЕР_2 ;
- визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення від 01.12.2023 року, укладеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. та зареєстрований в реєстрі №2466;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Кухлевської М.В. про державну реєстрацію права та їх обтяжень від 01.12.2023 року, індексний номер 70498656, на підставі якого було зареєстровано право власності на індивідуальний гараж з побутовими приміщеннями загальною площею 484,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 в за ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним договір дарування квартири від 01.12.2023 року, укладеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. та зареєстрований в реєстрі №2465;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Кухлевської М.В. про державну реєстрацію права та їх обтяжень від 01.12.2023 року, індексний номер 70498656, на підставі якого було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_6 в за ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 01.12.2023 року, укладеним ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. та зареєстрований в реєстрі №2467;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Кухлевської М.В. про державну реєстрацію права та їх обтяжень від 01.12.2023 року, індексний номер 7049887, на підставі якого було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0371 га з цільовим призначенням для будівництва індивідуального гаража, кадастровий номер 0722881800:03:001:5579 за ОСОБА_4 ;
- визнати недійсними договори купівлі-продажу №735-02/2024 та 737-02/2024 від 29.02.2024 року, укладених між ТзОВ «ВІАСОЛІС» та ОСОБА_3 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на автомобілі «Toyota Hilux», р.н. НОМЕР_1 та «Nissan X-Trail», р.н. НОМЕР_2 .
- стягнути з відповідачів понесені судові витрати у справі.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві та просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні визнав вимоги та не заперечував щодо їх задоволення.
Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та їх представник просили в судовому засіданні у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.
Третя особа - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Кухлевська М.В. в судове засідання не з'явилась, хоча про час та місце слухання справи була повідомлена судом належним чином, а тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у її відсутності.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Статтею 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Приписами частини 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до роз'яснень, даних у п.1 постанови Пленуму Верховного суду № 5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються у судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Отже, факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом оскаржуваного періоду усталені відносини, які притаманні подружжю.
Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частинами 1-3 ст.61 СК України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз'яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.
У постанові Верховного Суду 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 викладено правовий висновок проте, що встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.
Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.
В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також зазначити, що згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною та беззаперечною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц визначено правовий висновок про те, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 березня 2013 року до 15 травня 2024 року, визнати спільною сумісною власністю майно, набуте за вказаний період, а також визнати недійсними договори дарування та купівлі-продажу і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності.
З матеріалів справи слідує, що згідно декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками, ОСОБА_5 завершив нове будівництво індивідуального гаража з побутовими приміщеннями в АДРЕСА_3 (а.с. 20-24).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №192577023 від 11.12.2019 року вбачається, що власником індивідуального гаража з побутовими приміщеннями, літ (А-2) загальною площею 484,2 кв.м., що розташований в АДРЕСА_3 в є ОСОБА_5 (а.с. 25).
Крім того, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно №403098922 від 11.11.2024 року слідує, що у власності ОСОБА_5 значилось нерухоме майно:
- квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 загальною площею 78.9 кв.м. (речове право припинено);
- квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 загальною площею 109 кв.м. (речове право припинено);
- земельна ділянка площею 0,5895 га, кадастровий номер 0722881800:03:001:5900, яка утворилась в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:03:001:5871 площею 1.179 га;
- квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 загальною площею 187,5 кв.м.;
- квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 145,2 кв.м.;
- індивідуальний гараж з побутовими приміщеннями, літ (А-2) загальною площею 484,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 0722881800:03:001:5579 площею 0,0371 га (речове право припинено);
- житловий будинок, загальною площею 349,3 кв.м, що розташований в АДРЕСА_1 (речове право припинено) (а.с. 26-31).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.11.2024 року вбачається, що власником - індивідуального гаража з побутовими приміщеннями, літ (А-2) загальною площею 484,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 0722881800:03:001:5579 площею 0,0371 га є ОСОБА_4 (а.с. 31-32).
Вказані об'єкти нерухомості, а також квартира АДРЕСА_8 , ОСОБА_4 набув у власність відповідно до договорів дарування від 01.12.2023 року, укладених від імені ОСОБА_5 (а.с. 36-40).
Як з'ясовано в судовому засіданні, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 15.05.2024 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_3 (а.с. 35).
З показань допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_5 з 2013 року в будинку по АДРЕСА_1 . Гостювали у них і з 2015 року ОСОБА_5 з ОСОБА_1 переїхали на АДРЕСА_3 та з вересня офіційно стали проживати. Також вказали, що дві дочки позивача від першого шлюбу та сини відповідача проводили разом час. У них були добрі відносини, вони разом їздили відпочивати, брали з собою внуків.
З показань свідка ОСОБА_9 слідує, що він є внуком ОСОБА_5 , знає ОСОБА_1 як бухгалтера на фірмі діда з 2015 по 2023 р. Вказав, що дід був директором спочатку на фірмі по вул. Чернишевського, а потім у 2016 році фірма переїхала на АДРЕСА_3 . При цьому, на Чернишевського дід проживав сам, до 2011-2012 року жив з іншою жінкою, яка в подальшому не захотіла жити і руйнувати сім'ю. Він жив на ОСОБА_10 з 2016 по 2018 р. - це була власність його батька ОСОБА_11 , а з 2018 року - переїхав на АДРЕСА_3 . На роботі дід з ОСОБА_1 постійно сварилися, вони не були подружжям. Також, він навчався за кошти фірми з умовою відпрацювати. Проживав на АДРЕСА_3 , комунальні послуги оплачував дід. Автомобіль «Тойоту» купував дід з салону. Територію купили разом з батьком і дядьком та будували там підприємство разом.
Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_4 суду вказали, що ОСОБА_1 була бухгалтером на підприємстві. Вказали, що на території фірми з 2018 по 2023 рік ОСОБА_1 не жила, не показувала себе як дружина. При цьому, постійно налаштовувала свекра проти них. Вказали, що ділянки були куплені у 2011 році за спільні кошти родини, а потім оформлені на свекра.
При цьому, допитаний в судовому засіданні в якості свідка відповідач ОСОБА_4 суду вказав, що нерухомість батько сам вирішив на нього переписати, бо казав, що вже старий. Неодноразово хотів змінити бухгалтера на фірмі. На даний час борг по фірмі біля 300000 грн., бо перереєстрували фірму і перевели всі активи, які використовувались на будівництво. В грудні 2013 року подарував батькові земельну ділянку.
З показань допитаної в судовому засіданні в якості свідка - позивача ОСОБА_1 слідує, що з відповідачем ОСОБА_5 знайома з 1989 року, у 1993 році він створив своє підприємство. У 1996 році він розлучився. Запрошував її бути бухгалтером і з 2004 року вона почала працювати у нього. Два сини відповідача також у них працювали. Вказала, що ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 купив ділянку і збудував будинок, де вона допомагала все облаштовувати. Почали жити разом з ним в кінці 2012 року. В подальшому зазначила, що вона розлучилась з першим чоловіком 28.02.2013 року і з березня 2013 року почали жити разом. При цьому, проживали на ОСОБА_10 до 2015 року. На квартиру по АДРЕСА_3 переїхали в 2018 році. Разом з ним їздили відпочивати, брали її дочок на відпочинок і внучку Аню. Також вказала, що чоловік планував зробити заповіт, проте зробив договір дарування. При цьому, він був адекватний, розумів значення своїх дій. Їй невідомо, чому він прийняв таке рішення.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка відповідач ОСОБА_5 вказав, що з ОСОБА_1 почали жити разом на АДРЕСА_1 з 2013 року. Всі інші обставини викладені у відзиві на позов.
Отже, заслухавши учасників справи, покази свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд зазначає наступне.
Так, у позовній заяві позивач ОСОБА_1 , зазначає, що знайома з відповідачем ОСОБА_5 з 1985 року та вони підтримували між собою стосунки, як співробітники одного підприємства і на момент їхнього знайомства він вже вдівцем і не перебував в іншому шлюбі.
Разом з тим, як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 , який розірваний 26.01.1996 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії № НОМЕР_4 від 26.01.1996 року (а.с. ).
Тобто твердження позивача, що відповідач ОСОБА_5 був вдівцем, є безпідставним і таким, що не заслуговує на увагу.
Позивач у своїй позовній заяві стверджує, що зароблені кошти вони витрачали для забезпечення потреб сім'ї: фінансуванні діяльності підприємства, придбання нерухомого та рухомого майна, продуктів харчування, одягу і взуття, оплату комунальних та медичних послуг, спільний відпочинок, однак жодних доказів на підтвердження даних вимог позивачем не представлено.
Крім того, позивач стверджує, що вона разом з ОСОБА_5 за спільно зароблені кошти будували приватний будинок по АДРЕСА_1 , який був розпочатий будівництвом у 2010 році і закінчений у 2013 році.
Водночас, будь яких доказів спільно зароблених коштів, достатніх для будівництва будинку, позивачем не надано попри те, що вони офіційно працювали на підприємстві нібито її цивільного чоловіка, При цьому, не надано жодних доказів на купівлю земельної ділянки, де будували цей будинок, як і іншу технічну документацію на будинок, а також документів по продажу цієї нерухомості.
Крім того, як слідує із показів ОСОБА_1 в якості свідка, остання вказала, що участі у будівництві будинку по АДРЕСА_1 не брала участі.
Також, позивач у своїй позовній заяві вказує на те, що з березня 2013 року фактично проживає разом з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_8 .
Водночас, з її показів в якості свідка слідує, що по АДРЕСА_1 вони проживали до 2015 року, а на квартиру по АДРЕСА_3 вони переїхали в 2018 році.
При цьому, ОСОБА_1 зазначала, що вони проживали як чоловік з дружиною з 2010 року, проте в судовому засіданні вказала, що з 2013 року.
Отже, на думку суду, прослідковується невідповідність посилань позивача у позовній заяві та її показанням в судовому засіданні в якості свідка.
Враховуючи зазначені обставини та вимоги законодавства, саме на позивача покладається обов'язок доведення факту спільного проживання як чоловіка та жінки однією сім'єю як подружжя з 01 березня 2013 року по 15 травня 2024 року, в період якого придбано спірне майно.
Таким чином, суду не представлено будь-яких належних, допустимих та беззаперечних доказів спільного проживання з відповідачем однією сім'єю як подружжя у вказаний період, зокрема, ведення спільного господарства, взаємних прав та обов'язків, спільного побуту, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, позивачем не доведено і не надано достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, а тому за таких обставин позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю задоволенню не підлягають.
При цьому, позивач не змогла пояснити, які обставини заважали зареєструвати шлюб, виходячи з її пояснень щодо тривалості спільного проживання і наявності перешкод для цього.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін. Правова позиція з даного питання висловлена Верховним Судом у постанові від 26.09.2019 року у справі № 442/2219/11.
А тому, виходячи із недоведеності даного факту і всі решта заявлені вимоги не знайшли свого підтвердження в суді, у зв'язку з чим до задоволення не підлягають.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У відповідності до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, позивачем та її представником всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних і беззаперечних доказів на підтвердження своїх вимог, а отже, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, у відповідності до ст. 133,141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору підлягають залишенню за позивачем.
Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 3, 57, 60, 61, 63, 65, 70, 71, 74 СК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсними договорів дарування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасниками справи є:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 .
Відповідач - ОСОБА_5 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_6 .
Відповідач - ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП - НОМЕР_7 .
Відповідач - ОСОБА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП - НОМЕР_8 .
Повний текст рішення складений 30 червня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Р.М. Кихтюк