Справа № 157/2001/24
Провадження № 2/157/144/25
18 червня 2025 рокумісто Камінь-Каширський
Камінь-Каширський районний суд Волинської області
у складі головуючого - судді Ходачинського Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Плакоша Д.В.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
представника третьої особи Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях - Коваль І.В.,
представника третьої особи Дехтерука Ю.С. - Хомича Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Документавто», треті особи, які не заявляють самостійних вимого щодо предмета спору, ОСОБА_5 , Регіональний сервісний центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях, ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,
встановив:
28.11.2024 до Камінь-Каширського районного суду Волинської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ТОВ «Документавто», треті особи, які не заявляють самостійних вимого щодо предмета спору, ОСОБА_5 , Регіональний сервісний центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях, в якій позивачка просила витребувати в її користь з відповідача ОСОБА_3 , жителя с. Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області, автомобіль марки «Ford», моделі «Transit Custom», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , разом з правовстановлюючими документами на нього та ключами, вказавши, що судове рішення є підставою для внесення відповідних записів про державну реєстрацію права власності на зазначений автомобіль за нею, а також стягнути з відповідачів на її користь понесені судові витрати по справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що за час перебування у шлюбі із ОСОБА_6 ними було придбано автомобіль марки «Ford», моделі «Transit Custom», номерний знак НОМЕР_3 , право власності на якого 30.07.2021 було зареєстроване за нею. Після розлучення зазначеним автомобілем користувався ОСОБА_6 , у якого також зберігалися реєстраційні документи на цей транспортний засіб. На початку 2024 року вона виявила відсутність свідоцтва про реєстрацію згаданого транспортного засобу в мобільному застосунку «Дія», а після отримання витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів дізналася, що цей автомобіль перереєстрований 29.12.2023 на підставі договору купівлі-продажу, однак жодних договорів чи довіреностей вона не укладала та не підписувала.
Враховуючи ці обставини, 13.02.2024 вона звернулася до Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, на підставі чого сектором дізнання Рівненського РВП ГУНП в Рівненській області здійснюється дізнання у кримінальному провадженні № 12024035530000033 від 13.02.2024 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. В ході досудового розслідування було встановлено, що автомобіль був придбаний ОСОБА_5 у ТОВ «Документавто» відповідно до договору купівлі-продажу від 22.12.2023. Також працівниками поліції було вилучено договір комісії № 8096/23/1/022753 укладений між нею та зазначеним товариством про укладення від її імені правочину щодо продажу зазначеного вище транспортного засобу, однак ніяких договорів з цим товариством вона не укладала і висновком експерта встановлено, що підпис у договорі комісії виконаний не нею, а іншою особою. Відповідно до первинної реєстрації транспортного засобу, його новим власником став ОСОБА_5 , а 19.03.2024 цей автомобіль знову був перереєстрований за договором купівлі-продажу з ОСОБА_5 на ОСОБА_3 та змінено його реєстраційний номер на НОМЕР_2 . За таких обставин транспортний засіб вибув з її володіння не з її волі та підлягає витребуванню в її володіння.
Ухвалою судді від 29.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі ОСОБА_6 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, призначено проведення підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
До суду 12.12.2024 надійшла заява представника Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях Коваль І.В., де вона зазначає, що відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Головний сервісний центр МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1393, Головний сервісний центр МВС утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ. ГСЦ МВС відповідно до п. 4 розділу 1 Положення про ГСЦ МВС складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - регіональних сервісних центрів. РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях є відокремленим підрозділом ГСЦ МВС та виконує частину делегованих повноважень. Наказом ГСЦ МВС від 26.06.2024 № 105 «Про затвердження Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях затверджено Положення, у якому визначено покладені повноваження. РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях складається зі структурних підрозділів, до яких, у тому числі, входять територіальні підрозділи - територіальні сервісні центри МВС (далі - ТСЦ МВС), в тому числі ТСЦ 0742. За таких обставин процесуальної правоздатності та процесуальної дієздатності у ТСЦ 0742 немає. З урахуванням вимог статей 42, 16-48 ЦПК України, додавши докази на підтвердження викладених обставин, просить прийняти до уваги, що ТСЦ 0742 не є юридичною особою.
Разом з тим, 12.12.2024 надійшли також пояснення представника Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях Коваль І.В. щодо позову, у яких вона зазначає, що станом на 10.12.2024 згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів (далі ЄДР ТЗ) наявна така інформація. 30 липня 2021 року в територіальному сервісному центрі 0743 (на правах відділу м. Камінь-Каширському) РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області здійснено первинну реєстрацію бувшого у використані транспортного засобу придбаного в торгівельній організації, який ввезено з-за кордону, марки «FORD TRANSIT CUSTOM», номер двигуна НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_1 , 2018 року випуску, видано свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_3 , власник ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
29.12.2023 здійснено перереєстрацію зазначеного транспортного засобу за договором купівлі-продажу через суб'єкта господарювання, видано свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_6 , державний номерний знак НОМЕР_3 , власник ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 . Документи, що подавалися до сервісного центру згідно ЄДР ТЗ: акт огляду № 8096/23/010933 від 22.12.2023, договір укладений у СГ 8096/23/1/022753 від 22.12.2023, договір комісії 8096/23/1/022753 від 21.12.2023, документи видані ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО». 29.01.2024 року проведено операцію - визначення належного користувача ОСОБА_8 , дійсний до 29.01.2025, а 30.01.2024 року проведено операцію - визначення належного користувача ОСОБА_6 , дійсний до 30.01.2025.
В подальшому 19.03.2024 здійснено перереєстрацію вищезазначеного транспортного засобу за договором купівлі-продажу через суб'єкта господарювання, видано свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_2 , власник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 . Документи, що подавалися до сервісного центру згідно з ЄДРТЗ: акт технічного огляду № 8544/24/1/000589 від 18.03.2024, інформаційна картка 8544/24/1/000589 від 18.03.2024, акт огляду № 8544/24/000588 від 19.03.2024, документи сформовані ТОВ «ТОМТРАНС».
Усі вищезазначені договори внесені до ЄДРТЗ суб'єктом господарювання.
Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 19.12.2024 задоволено заяву позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на автомобіль марки «Ford», моделі «Transit Custom», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_3 .
У поданому 23.12.2024 відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Кучер А.А. вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що до задоволення не підлягають. На обґрунтування цього зазначив, що позивачка в позовній заяві зазначає, що спірний автомобіль належить їй та незаконно був відчужений у користь третіх осіб, хоча із тексту позовної заяви вбачається, що співвласником зазначеного автомобіля, виходячи із засад спільного майна подружжя, є також бувший чоловік позивачки ОСОБА_6 , оскільки цей автомобіль був придбаний останнім та позивачкою під час шлюбу. Крім цього, у провадженні Камінь-Каширського районного суду Волинської області знаходиться справа № 157/967/23 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 порушує питання про визнання об'єктами права спільної власності, у тому числі і вантажного автомобіля «FORD Transit Custom», 2018 року випуску, вартістю 588 411 грн, і при розподілі майна просить залишити його у власності ОСОБА_6 . Порівнюючи індивідуальні дані транспортного засобу та його вартість, вбачається, що у справах № 157/967/23 та № 157/2001/24 мова йде про один і той самий автомобіль. Проте, у справі № 157/2001/24 ОСОБА_1 стверджує, що вона є єдиним власником автомобіля, а у справі № 157/967/23 ставить питання про визнання його спільним майном подружжя та залишення його у власності ОСОБА_6 , що свідчить про недобросовісність її дій. Вважає, що питання, кому належить автомобіль марки «FORD», моделі «Transit Custom», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , має вирішуватись у межах справи № 157/967/23 про поділі майна подружжя, і в разі визнання його спільним майном та встановлення факту реалізації одним із подружжя без згоди іншого, другому із подружжя має бути присудженого грошову компенсацію. Тобто ОСОБА_1 не є одноосібним власником майна про повернення якого ставить питання у даному позові, а правовий статус цього майна ще не вирішено у межах справи про поділ майна подружжя.
Із позовної заяви також вбачається, що з 03.09.2022 до початку 2024 року, тобто понад рік, вищезазначеним транспортним засобом безперешкодно, зі згоди позивачки, користувався її бувший чоловік ОСОБА_6 , який мав реєстраційні документи на нього та ключі від нього, що дає підстави прийти до висновку про правомірність володіння ОСОБА_6 цим автомобілем. Таким чином, навіть якщо уявити, що ОСОБА_1 є єдиним власником автомобіля, вона має звертатися до ОСОБА_6 з позовом про відшкодування збитків, як до особи, якій вона передала річ у користування.
Просить повністю відмовити в задоволенні позову та стягнути з позивачки судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 16.04.2025 закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ТОВ «Документавто», треті особи, які не заявляють самостійних вимого щодо предмета спору, ОСОБА_5 , Регіональний сервісний центр № 0742 Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених ним у відзиві на позовну заяву. Вважає, що позиція позивача не доведена відповідними доказами. Зауважує, що відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем транспортного засобу, а вимоги позивачки належить розглядати в межах кримінального провадження. Також вважає, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, оскільки її вимоги належить задовольнити у цивільному провадженні про поділ майна подружжя. Просить у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою позицію висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду у справі № 607/8879/21 від 11.12.2023.
Представник відповідача ТОВ «Документавто», будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв.
Третя особа ОСОБА_5 будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв.
Представник Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях Коваль І.В. у судовому засіданні пояснила обставини участі сервісного центру при переоформленні транспортного засобу та поклалась на розсуд суду щодо вирішення спору.
Представник третьої особи ОСОБА_6 - адвокат Хомич Ю.В., у судовому засіданні вцілому підтримав позицію представника відповідача ОСОБА_4 . Не зміг повідомити інших обставин щодо обставин переоформлення спірного транспортного засобу. Під час розгляду справи заявив клопотання про зупинення провадження у справі до завершення розгляду справи № 157/967/23 про поділ майна подружжя.
Заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підставним і таким, що підлягає до задоволення.
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини. Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до частин 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).
Цивільним кодексом України передбачено серед способів захисту порушених прав віндикацію та реституцію.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України витребування майна власником від добросовісного набувача можливе за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їх волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
У рішенні Камінь-Каширського районного суду Волинської області у справі № 157/833/22 від 06.09.2022 про розірвання шлюбу встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 лютого 2021 року (т. 1, а.с. 8-9). Після розірвання шлюбу позивачці відновлено дошлюбне прізвище ОСОБА_9 .
За час перебування у шлюбі ОСОБА_10 та ОСОБА_6 набули у власність автомобіль марки «Ford», моделі «Transit Custom», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_3 . Зазначений транспортний засіб 30.07.2021 був зареєстрований за ОСОБА_11 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів № 31/3/3/575-19-2023 від 08.06.2023 (т. 1, а.с. 34) та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т. 1, а.с. 35).
Факт набуття спірного транспортного засобу у спільну сумісну власність подружжя під час перебування у шлюбі визнається всіма учасниками, тому суд вважає цей факт встановленим. Крім того спростовується аргумент представника відповідача про те, що позивачка вважає автомобіль своєю особистою власністю.
21.12.2023 року між ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО» (надалі Комісіонер) та ОСОБА_7 (надалі Комітент) укладено договір комісії № 8096/23/1/022753 згідно з яким Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу, який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України, марки, моделі «Ford Transit Custom», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за власником транспортного засобу 30.07.2021 за ціною не нижче 10000 грн (т. 1, а.с. 18).
На підставі вищезазначеного договору комісії комісія Комісіонер ОСОБА_12 , а також Комітент ОСОБА_7 провели огляд технічного стану комплектності вказаного транспортного засобу, про що 21.12.2023 був складений акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8096/23/1/022753 (т. 1, а.с. 19).
22.12.2023 року між ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО» та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8096/23/1/022753, згідно з яким останній придбав автомобіль марки «Ford», моделі «Transit Custom», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_3 , за ціною 10000 грн (т. 1, а.с. 20, 21).
Також встановлено, що 30.01.2024 року визначено належного користувача спірним транспортним засобом, а саме ОСОБА_6 , що підтверджується відповідною інформацією із сервісного центру (т. 1, а.с. 152-154).
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13.02.2024 за № 12024035530000033 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що її транспортний засіб марки «Ford», моделі «Transit Custom», номерний знак НОМЕР_3 , яким користувався її колишній чоловік ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був без її доручення незаконно перереєстрований на ОСОБА_5 . Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 358 КК України (т. 1, а.с. 10).
Ухвалою слідчого судді Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 18.03.2024 на автомобіль накладено арешт із забороною його відчуження, розпорядження та користування. Ухвала набрала законної сили 26.03.2024. При цьому 19.03.2024 відбулось відчуження транспортного засобу на ім'я відповідача ОСОБА_3 , присвоєно нові державні номери та видано свідоцтво про право власності на ТЗ. Цей факт підтверджується відповідною інформацією з реєстру НАІС НДАІ МВС України (т. 1, а.с. 36, 152-153).
Висновком почеркознавчої експертизи від 27.06.2024 № СЕ-19/103-24/5803-ПЧ, проведеної Волинським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України в рамках вищезазначеного кримінального провадження, встановлено, що підпис розміщений в графі «Комітент (довірена особа) ОСОБА_7 » в акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8096/23/1/022753 від 21.12.2023, та підпис розміщений у графі «Комітент ОСОБА_7 » у договорі комісії № 8096/23/1/022753 від 21.12.2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Суд вважає доведеним той факт, що позивачка ОСОБА_1 не підписувала 21.12.2023 договір комісії та акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини.
На розгляді Камінь-Каширського районного суду Волинської області перебуває справа № 157/967/23 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 порушує питання поділу об'єкта спільної власності подружжя - автомобіля марки «FORD Transit Custom», 2018 року випуску, шляхом передачі його у власність ОСОБА_6 та відшкодування їй вартості половини майна.
Відповідно до висновку експертного дослідження Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 23.06.2023 № 41, зробленого за заявою про проведення автотоварознавчого дослідження, яка надійшла від ОСОБА_1 , ринкова вартість автомобіля «Ford Transit Custom», 2018 року випуску, станом на 23.06.2023 становить 588411 грн (т. 1, а.с. 22-24).
Суд погоджується з обґрунтуванням представника відповідача ОСОБА_4 щодо можливості застосування висновків, зроблених у Постанові від 11.12.2023 Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у схожій справі № 607/8879/21, а саме:
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна.
Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
У свою чергу під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
За пунктом 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки не буде встановлено протилежне.
У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно.
Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.
Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.
Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається.
При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
У межах цього спору суд виокремлює ключові правові питання:
1. Дійсність (наслідки недійсності) договору комісії та пов'язаних із ним правочинів відчуження транспортного засобу.
2. Добросовісність та правомірність набуття права власності відповідачем на транспортний засіб.
3. Момент фактичного вибуття транспортного засобу з володіння позивачки та добровільність такого вибуття.
4. Право позивачки (титульного власника) на витребування майна, що знаходиться у володінні іншої особи на підставі норм ст. 387 і 388 ЦК України.
1. Дійсність договору комісії та пов'язаних правочинів (продаж)
Договір комісії в ЦК України визначений як посередницький договір, за яким комісіонер вчиняє в інтересах комітента юридичні дії від свого імені, але за рахунок і на користь комітента (ст.?1011-1028 ЦК України). Комісіонер зобов'язаний діяти за вказівками комітента та на умовах, найбільш вигідних для комітента (ст.?1014 ЦК).
Норми встановлюють: договір комісії є двостороннім договором між комітентом і комісіонером; третя особа (покупець у разі продажу) не входить до його учасників, а з комісіонером укладає самостійний договір купівлі-продажу (або інший). Ідея комісії - що комісіонер за дорученням комітента може реалізовувати майно, проте кінцеві майнові права належать комітенту.
У справі, що розглядається, позивачем доведено, що підписи на договорі комісії між ОСОБА_1 та ТОВ «Документавто», яким останньому було доручено продати спірне авто, виявилися підробленими. Це свідчить про відсутність волі власника на укладення такого договору комісії та на продаж автомобіля. Тому комісіонер без належного доручення не мав права продавати майно від імені позивачки. Згідно з широкозастосовною та інтуїтивно зрозумілою цивілістичною доктриною nemo plus iuris, особа не може передати третій особі більше прав, ніж сама має. Оскільки ТОВ «Документавто» (комісіонер) власником на такий продаж не уповноважувався, то правочин купівлі-продажу між комісіонером із ОСОБА_5 є неукладеним, а тому недійсним. Із тим, що таке порушення ні формальною реєстрацією, ні пізнішими посиланнями на договір купівлі-продажу не може легалізуватися - погоджується й судова практика: за висновком ВП ВС, оскарження проміжних правочинів є неефективним способом захисту власника у віндикації.
Таким чином, договір комісії і всі подальші правочини відчуження (купівлі-продажу) є недійсними, оскільки вчинені з порушенням вимог закону (відсутність волі власника і належного представництва).
2. Правонабуття відповідача на автомобіль та добросовісність набувача.
Згідно з положеннями ЦК України, права власника на захист від посягань гарантуються через виняткові дії власника - зокрема, через виндикаційний (витребувальний) позов). Якщо ж новий набувач майна діяв добросовісно, існують обмеження: частина перша статті 388 ЦК України забороняє власникові витребувати майно з чужого володіння у добросовісного набувача, за виключенням випадків, передбачених цим пунктом (таких, як вибуття майна з володіння без волі власника). Водночас добросовісність визначається наявністю в набувача відсутності обґрунтованих підстав підозрювати, що угода була фіктивною чи викладена із порушенням прав третьої особи.
Коли майно вибуло з володіння власника проти його волі, то законодавець надає пріоритет захисту прав власника, а не добросовісного набувача. Іншими словами, у ситуації злочинного або фальсифікованого відчуження майна права власника мають бути відновлені шляхом витребування, незважаючи навіть на формальну реєстрацію за добросовісним набувачем. Оскільки вибуття майна відбулося поза волею власника, володіння відповідача (навіть якщо він був формально останнім набувачем) є незаконним. Суд звертає увагу, що законодавець надає захист власнику поза залежністю від кількості попередніх правочинів і спростування цих правочинів не потребує.
Встановлено, що відповідач придбав автомобіль 19.03.2024 року через ланцюжок двох договорів купівлі-продажу (ТОВ «Документавто» - ОСОБА_5 - ОСОБА_3 ). Проте ці правочини укладені поза згодою реального власника. Під час судового розгляду позивачем не спростовано добросовісність володільця ОСОБА_3 , що презюмується.
Суд зауважує , що відчуження автомобіля ТОВ «Документавто» третій особі ОСОБА_5 на підставі документів, які не містять підпису позивачки, визначення подальшим належним користувачем чоловіка ОСОБА_6 , а також подальший продаж автомобіля на наступний день після накладення на нього арешту, містять обґрунтовані сумніви у добросовісності набуття ОСОБА_5 транспортного засобу, а також щодо реальності (не фіктивності) такого набуття.
Проте, незважаючи на очевидні сумніви з приводу добросовісності купівлі автомобіля на наступний день після накладення на нього арешту, у цій справі судом не встановлено обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача ОСОБА_3 , зокрема під час судового розгляду не здобуто доказів, що від знав чи міг знати про спір щодо транспортного засобу та кримінальне провадження.
3. Момент вибуття транспортного засобу з володіння позивачки та добровільність такого вибуття.
У практиці та висновках ВС наголошується, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. А також, що власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно.
Аналізуючи обставини цієї справи, суд констатує, що позивачка ОСОБА_1 не була вільна у виборі контрагента при передачі транспортного засобу у володіння чоловіка ОСОБА_6 . Також суд ставить під сумнів наявність волі титульного власника на передачу в користування автомобіля. Суд зауважує, що позивачка не могла обирати контрагента, оскілки володіння автомобілем здійснював її колишній чоловік, а майно було спільною сумісною власністю подружжя. При цьому судом встановлено, що у цивільній справі про поділ майна подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є опонентами і подальша доля спірного транспортного засобу вирішується у судовому порядку.
Туму суд робить висновок - володіння та користування транспортним засобом ОСОБА_6 виявилось можливим у зв'язку з його шлюбом з ОСОБА_1 та набуттям майна у спільну сумісну власність подружжя. Тобто таке володіння було пов'язане з використанням ним ситуації, що склалась, а не з вільним вибором його як контрагента титульним власником, а також не з її власної волі. При цьому наявність спору між колишнім подружжям з приводу цього автомобіля підтверджує те, що позивачка хотіла отримати дохід від своєї частки у спільному майні та вчиняла для цього активні дії, зокрема шляхом подачі зустрічного позову у справі про поділ майна та подачі заяви про кримінальне правопорушення. Суд не розцінює мовчазну згоду позивачки на користування автомобілем колишнім чоловіком як прояв її вільної волі, оскільки вона розуміла, що майно є спільною власністю і звернення до правоохоронних органів щодо витребування майна не буде ефективним.
У цій справі власниця не обирала контрагента, не надавала дозвільних підстав на передачу майна третім, а тому п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України застосовується в повному обсязі.
Суд вважає непідтвердженим обґрунтування представника відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що колишній чоловік ОСОБА_1 . ОСОБА_6 безперешкодно, зі згоди позивачки користувався спірним автомобілем, маючи реєстраційні документи на нього та ключі від нього, у зв'язку з чим це рухоме майно не може вважатися майно, яке вибуло з володіння власника не з його волі в розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.
4. Право позивачки (титульного власника) на витребування майна, що знаходиться у володінні іншої особи на підставі норм ст. 387 і 388 ЦК України.
У правових висновках зазначено, що реєстр нерухомого майна презюмується правильним, але ця презумпція легко спростовується доказами. У контексті рухомого майна (реєстрація автомобілів) сформульовано аналогічне - сам факт перереєстрації не позбавляє власника прав, а реєстрація створює лише припущення набуття права. Навіть попри будь-яке незаконне заволодіння (через реєстраційний запис) майно й далі належатиме власникові, тому власник має право витребувати це майно з чужого незаконного володіння. Цей висновок доводить, що державна реєстрація не позбавляє прав власника, якщо вона здійснена на підставі недійсних угод. У цій справі, хоч переміщення автомобіля відбулося з подальшою зміною власників у реєстрі МВС (аналогічно реєстру нерухомості), такий запис не є незмінним. Позивачка, будучи фактичним власником зберігає за собою право заявити віндикаційний позов за правилами ст. 388 ЦК України.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Аналізуючи доводи сторони відповідача про те, що ефективним способом захисту буде звернення до колишнього чоловіка з позовом про відшкодування завданої шкоди, суд констатує, що такий спосіб захисту може мати місце у разі добровільності вибуття майна з володіння позивачки - факту, який заперечується стороною позивача.
Іншим способом захисту могло бути звернення з цивільним позовом у кримінальному провадженні, але позивачка обрала більш ефективний та дієвий спосіб, реалізуючи своє право на вибір способу захисту.
Крім цього суд зауважує, що відповідач ОСОБА_13 для захисту своїх порушених прав може звернутись з цивільним позовом до свого контрагента ОСОБА_5 в порядку статті 661 ЦК України, що передбачає відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця. А ОСОБА_5 , у разі задоволення судом таких вимог, може звернутись відповідно до свого контрагента ТОВ «Документавто». При цьому ці учасники справи вправі дочекатись завершення кримінального провадження та звернутись до визнаної винною особи з цивільним позовом про відшкодування завданої шкоди.
Суд погоджується з позицією позивачки, яка у цій справі обрала ефективний та дієвий спосіб захисту свого права - звернення з віндикаційним позовом.
Судом досліджено надані учасниками докази, які в сукупності повністю підтверджують об'єктивні обставини подій, зазначені позивачкою. Ці події не спростовані відповідачем, тому вважаються доведеними. Долучені докази на підтвердження обставин подій суд вважає достовірними та допустимими. Під час судового провадження представником третьої особи ОСОБА_14 заявлялось клопотання про зупинення провадження. У задоволенні цього клопотання було відмолено у зв'язку з безпідставністю. Суд вважає, що наявність провадження про поділ майна подружжя не перешкоджало розгляду цієї справи, а навпаки - були підстави для зупинення провадження про поділ майна подружжя до вирішення долі транспортного засобу, який є об'єктом спільної сумісної власності. Інші дії учасників, а також пасивна поведінка відповідача ТОВ «Документавто» та третьої особи ОСОБА_5 щодо обраного ними самостійно способу участі, не вплинули на об'єктивність розгляду справи, встановлення всіх необхідних обставин та процесуальну визначеність.
З урахуванням досліджених обставин та відповідних норм права суд дійшов таких висновків: позивачка не здійснювала добровільної передачі автомобіля іншій особі, а він вибув її володіння поза її вільним волевиявленням та в подальшому був проданий на підставі договору комісії, який не містить її підписів. Тобто споріднені особи оформили формальний правочин без волі власниці. За таких умов майно вибуло з володіння власниці не з її волі, іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України) та перебуває у чужому незаконному володінні. Нормою 388 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати майно у подібній ситуації навіть від добросовісного набувача. Відтак застосування ст. 388 ЦК України у конкретних обставинах цієї справи є безумовно обґрунтованим: усі елементи норми наявні (неукладений правочин про відчуження; вибуття майна не з волі власника). Судова практика підтверджує доцільність саме такого способу захисту: задоволення віндикаційного позову відповідає змісту та меті захисту права власності. Таким чином, незважаючи на статус добросовісного набувача відповідача, позивачці належить надати право на витребування свого автомобіля зі стороннього володіння на підставах статті 388 ЦК України, оскільки факт втрати майна поза її волею прямо унеможливлює інший ефективний спосіб захисту (аналогічно висновкам Великої Палати). Норми ст.387-388 ЦК України у поєднанні із сформованою правозастосовчою доктриною однозначно дають правову основу для задоволення відповідної позовної вимоги позивачки і відновлення її права власності на майно. Разом з тим, вимоги про визнання правочинів незаконними чи недійсними у ситуації, коли власник нічого не підписував, втрачають сенс. Тому суд дійшов висновку, що застосовувані положення ст. 388 ЦК України забезпечують позиваці право на віндикацію автомобіля, яке не може бути обмежене посиланнями відповідача на формальну реєстрацію чи статус добросовісного набувача.
Таким чином позивачкою доведено правові підстави для витребування спірного автомобіля, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 від 19.03.2024 та ключів від замка запалювання цього транспортного засобу у відповідача ОСОБА_3 на її користь. З метою відновлення порушених прав позивачки на рухоме майно, суд вважає за необхідне зазначити, що це рішення є підставою для внесення відповідних записів про державну реєстрацію права власності на автомобіль «Ford Transit Custom», за титульним власником у спільній сумісній власності колишнього подружжя, тобто ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідачів на користь позивача в рівних частинах понесені нею та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору.
Суд, відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України, задовольняючи позов, з власної ініціативи скасовує заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на автомобіль марки «Ford», моделі «Transit Custom», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_3 , які були вжиті згідно з ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 19.12.2024, оскільки знаходження цього майна під арештом унеможливлює здійснення позивачкою своїх прав, як власника цього майна.
Під час судового засідання представники сторін зробили заяву про надання строку для подання доказів щодо понесених сторонами витрат на професійну правничу допомогу. З метою надання можливості подати докази на підтвердження таких витрат та заперечення на такі докази, суд вважає за необхідне питання розподілу понесених сторонами судових витрат на професійну правничу допомогу вирішити після надходження відповідних доказів у строк, встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 12, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 11, 15, 16, 228, 317, 319, 321, 368, 369, 387, 388 ЦК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Витребувати у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , автомобіль марки «Ford», моделі «Transit Custom», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 від 19.03.2024 та ключі від замка запалювання цього транспортного засобу.
Це рішення є підставою для внесення відповідних записів про державну реєстрацію права власності на автомобіль марки «Ford», моделі «Transit Custom», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_8 , за титульним власником ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Скасувати арешт майна накладений ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 19.12.2024 року на автомобіль марки «Ford», моделі «Transit Custom», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_3 .
Стягнути з ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Документавто» на користь ОСОБА_1 з кожного окремо по 2942 (дві тисячі дев'ятсот сорок дві) гривні 05 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Надати учасникам строк для подання суду та одна одній доказів щодо розміру понесених ними судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, протягом п'яти днів після ухвалення цього рішення.
Надати сторонам строк для подання заперечень щодо розміру понесених іншою стороною судових витрат протягом трьох днів з дня отримання доказів про розмір таких витрат.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 27 червня 2025 року на 10:00 год.
Позивачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_9 .
Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_10 .
Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Документавто», 33013, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Кавказька, буд. 6, кв. 28, ЄДРПОУ 43475307.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору: ОСОБА_5 , АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_11 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору: Регіональний сервісний центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях, 33024, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Вербова, буд. 39, ЄДРПОУ 45543373.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору: ОСОБА_6 , АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_12 .
Повний текст рішення суду складений 30.06.2025 року.
Головуючий Роман ХОДАЧИНСЬКИЙ