Справа №: 646/1735/25 Головуючий 1 інстанції: Барабанова В.В.
Провадження №: 33/818/1039/25 Головуючий апеляційної інстанції: Курило О.М.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
25 червня 2025 року Харківський апеляційний суд у складі: судді судової палати з розгляду кримінальних справ Курила О.М., при секретареві Болотові О.О., з участю особи, притягнутої до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , без участі його захисника, за умови, що правопорушник узяв захист своїх інтересів на себе, за умови, що всі учасники належним чином повідомлені про розгляд даної справи і ні від кого з них не надійшло заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи з поважних причин, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника на постанову Основ'янського районного суду м. Харкова від 16.05.2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Судом першої інстанції встановлено, що 13.02.2025 року о 20 год. 52 хв. в м. Харків, по пр-ту Аерокосмічному, буд. 100, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Lexus ES 250 з реєстраційним номером НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук, зіниці очей не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря - нарколога водій відмовився під відеофіксацію. Діями ОСОБА_1 порушено вимоги п. 2.5 ПДР України, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 246095 від 13.02.2025 року, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Обставини вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, на думку суду першої інстанції, підтверджуються відповідними доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 246095 від 13.02.2025 року; направленням на огляд водія на стан наркотичного сп'яніння від 13.02.2025 року; зобов'язанням не сідати за кермо транспортного засобу від 13.02.2025 року , в якому ОСОБА_1 відмовився від підпису; рапортом інспектора УПП в Харківській області Следнєвої Л. від 13.02.2025 року, згідно з яким водія ОСОБА_1 відсторонено від керування транспортним засобом; відеозаписами з місця події від 13.02.2025 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, захисник особи, що притягується до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу, яка містить прохання скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою закрити провадження по справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, апелянт зазначає, що наявні матеріали по даній справі не доводять, що під час зупинки транспортного засобу уповноваженими особами правопорушник мав ознаки наркотичного сп'яніння, а отже відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає постанову незаконною та просить її скасувати.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судове засідання з'явилася особа, що притягується до адміністративної відповідальності.
В судовому засіданні правопорушник підтримував доводи апеляційної скарги в повному обсязі, висловлював незгоду з рішенням суду першої інстанції та просив скасувати постанову суду першої інстанції й прийняти нову, якою закрити провадження по справі за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині накладення адміністративного стягнення з огляду на наступне.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, повинен належним чином з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова судді, згідно зі ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
Положення ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 2.5 ПДР України Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення відносно особи, що притягується до адміністративної відповідальності, складений уповноваженою особою, з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП. Процедура проведення поліцейським огляду водія на стан алкогольного сп'яніння відповідає вимогам Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства Внутрішніх справ України та Міністерством охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року. Відповідно до положень п. 2 розділу І зазначеної інструкції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 13.02.2025 року о 20 год. 52 хв. в м. Харків, по пр-ту Аерокосмічному, буд. 100, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Lexus ES 250 з реєстраційним номером НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук, зіниці очей не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря - нарколога водій відмовився під відеофіксацію. Діями ОСОБА_1 порушено вимоги п. 2.5 ПДР України, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 246095 від 13.02.2025 року, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції з метою перевірки матеріалів справи та доводів апеляційної скарги надав сторонам провадження всі можливості для представлення доказів по справі для підтримання їхньої правової позиції.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з доводами апелянта з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з відеозапису з бодікамери поліцейського, після зупинки транспортного засобу працівниками правоохоронних органів ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився проходити огляд на стан наркотичного сп'яніння, не пояснивши причину такої відмови, а також не зазначив, що на момент вказаної події під впливом наркотичних речовин не перебував і взагалі ніколи в житті їх не вживав.
Відтак у відповідності до п. 2.5 ПДР України правопорушник пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в державному закладі охорони здоров'я відмовився, що зафіксовано на відеозаписі, незважаючи на те, що до цього моменту ОСОБА_1 вже двічі був зупинений працівниками поліції, де відмовлявся проходити відповідний огляд у встановленому законом порядку, і двічі відносно нього складався протокол про адміністративне правопорушення, отже є наявні підстави вважати особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, винною в порушенні вимог п. 2.5 ПДР України.
Однак, враховуючи те, що ОСОБА_1 займається волонтерською діяльністю та потребує право керування транспортними засобами для даної роботи, що підтверджується, зокрема, клопотанням директора КУ «Офіс реформ Харкова» ОСОБА_2 , у якому зазначено, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, веде активну діяльність у розвитку м. Харкова під час бойових дій із країною-агресором, під час якої ОСОБА_1 використовує власний автомобіль для виконання службових обов'язків, і міститься прохання не позбавляти його права керування транспортним засобом, суд апеляційної інстанції вважає, що єнаявні підстави для зміни оскаржуваного рішення щодо призначеного стягнення в частині позбавлення права керування транспортними засобами.
Згідно зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі ст.1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
В п.2.2 Рішення від 15.06.2022 р. № 4-р(II)/2022 Конституційний Суд України, розглядаючи питання притягнення осіб до адмінвідповідальності, зазначив, що: - « адмінвідповідальність в Україні та процедура притягнення до адмінвідповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні» (перше речення абз.1 п.п.4.1 п.4 мотивувальної частини Рішення від 22.12.2010 р. № 23-рп/2010);
- « суспільна користь адмінстягнень за адмінправопорушення полягає не в поповненні державного бюджету, а в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи» (перше речення абз.1 п.п.2.5 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21.07.2021 р. № 3-р(II)/2021).
В п.3 цього Рішення, Конституційний Суд України вказав, що за ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2.11.2004 р. № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності в контексті вирішення питання конституційності ст.69 КК України у справі про призначення судом більш м'якого покарання, зазначив таке:
- « Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Про це свідчить п.3 ч.1 ст.65 КК України відповідно до якого суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину » (абз.7 та 8 п.п.4.2 п.4 мотивувальної частини);
- « встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності» (абз.6 п.5 мотивувальної частини).
В ч.2 та 3 п.4.3 Рішення Конституційний Суд України вкотре наголосив, що в законодавчому в нормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов'язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності.
Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб'єкту накладення адміністративного стягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
При цьому апеляційний суд констатує, що дії водія не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам. Крім того, обставини, які б обтяжували відповідальність правопорушника, відсутні.
Чинними нормами ст. 130 КУпАП передбачено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 21.01.2011 р. у справі «Корнєв та Карпенко проти України» адміністративні правопорушення, закріплені норми КУпАП, за які передбачена відповідальність у виді позбавлення певних прав, не є незначними, у зв'язку з чим вони відносяться до норм, які регулюються кримінальним законодавством і таким, що вимагає застосування всіх гарантій статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до ст. 69 КК України винній особі може бути призначене покарання більш м'яке, ніж передбачене законом.
Враховуючи, що КУпАП прийнятий Верховною Радою УРСР 07.12.1984 року і він не включає поняття призначення стягнення нижче, передбаченого статтею КУпАП, то в даному випадку відповідно до ст. 7 КУпАП суд вважає за можливе застосувати норми статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і призначити стягнення більш м'яке, ніж передбачене санкцією статті 130 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 1, 7, 25, 33, 38, 294, 295 КУпАП, суд -
Постанову Основ'янського районного суду м. Харкова від 16 травня 2025 року по справі щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - в частині накладення адміністративного стягнення,- змінити.
Виключити з постанови суду першої інстанції рішення суду про позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Апеляційну скаргу захисника, - задовольнити частково.
Вважати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень без позбавлення права керування транспортними засобами.
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Оскарження даної постанови в касаційному порядку у відповідності до ст. 294 КУпАП не передбачено.
Суддя Харківського апеляційного суду О.М. Курило