Справа № 344/805/25
Провадження № 22-ц/4808/900/25
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.
Суддя-доповідач Бойчук
25 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Мальцевої Є.Є.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2025 року під головуванням судді Атаманюка Б.М. у м. Івано-Франківську,
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення процентів за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 10 травня 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, в якому є розписка про те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 4000 доларів США та поверне кошти відповідно до умов договору. Строк договору позики до 10 грудня 2020 року.
Починаючи з дня укладення даного договору позики відповідач не сплачував проценти за позикою, тому позивач вважає, що 3% за кожен місяць слід рахувати з червня 2020 року по грудень 2024 року (55 місяців заборгованості). Отже, загальна сума заборгованості за договором позики по процентах повинна становити: 120 доларів США х 55 місяців = 6 600 доларів США. Позивач зазначив, що відповідачем було сплачено у добровільному порядку по даній позиці частину процентів, сума яких становить - 2 550 доларів США, що зменшило борг за процентами до 4 050 доларів США (6600-2550). Станом на 03 січня 2024 року офіційний курс гривні щодо долару США становить 42,0385 грн (з округленням до сотих - 42,04). Тобто 4 050 доларів США х 42,04 = 170 262 гривні.
На підставі наведених обставин, просив стягнути із відповідача на користь позивача проценти за користування коштами за договором позики, які складають суму у розмірі 4050 доларів США.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі проаналізував надані докази у справі та прийняв незаконне рішення.
Пунктом 1.3 Договору позики передбачено, що проценти виплачуються до моменту повної виплати всієї основної суми позики із розрахунку від суми позики, в тому числі в судовому порядку та в порядку примусового виконання через органи виконавчої служби.
З вищевказаного вбачається, що при укладенні договору позики, умова стосовно виплати процентів за договором позики навіть поза межами строку договору позики була прямо передбачена договором. Відповідач погодився на викладені у письмовому вигляді умови договору та навіть не зважаючи на те, що змушений буде виплачувати позивачеві проценти після закінчення строку дії договору позики, виявив бажання укласти такий договір.
Отже, ОСОБА_2 будучи дієздатною особою, керуючись своїми діями на вільних засадах та в добровільному порядку уклав договір позики із ОСОБА_1 , зобов'язався сплачувати проценти останньому до моменту повного повернення всієї суми позики. Проте свого зобов'язання перед позивачем щодо повернення суми позики - не виконав.
За вищезазначених обставин вважає, що позовна заява підлягала задоволенню у повному обсязі, проте суд першої інстанції ухвалив неправомірне рішення про відмову у задоволенні позову.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.
Представник ОСОБА_1 адвокат Атаманюк В.М. просив розгляд апеляційної скарги здійснювати за його відсутності та відсутності ОСОБА_1
ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи таке.
Встановлено, що 10 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 4 000 дол. США, яку зобов'язався повернути відповідно до умов договору. Факт отримання коштів підтверджений власноручною розпискою, яка написана ОСОБА_2 на примірнику договору.
Згідно п.1.2 договору надається під 3% (процентів) на місяць від суми позики. Відповідно до п.1.3 договору проценти виплачуються до моменту повної виплати всієї основної суми позики із розрахунку від суми позики, в тому числі в судовому порядку та в порядку примусового виконання через органи державної виконавчої служби. Проценти сплачуються до 10 числа кожного місяця. Строк надання позики до 10 грудня 2020 року (п.2.1 договору).
Пунтом 3.4 договору визначено, що при настанні дати, вказаної в п.2.1. цього договору, позичальник зобов'язується протягом цього дня повернути суму позики. Відповідальність сторін визначена у п.4 договору, згідно з яким у випадку порушення зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством (п.4.1.). За кожен день прострочення заборгованості та сплати процентів або основної суми заборгованості позичальник сплачує пеню в розмірі 1% від суми прострочення за кожен день прострочення (п.4.3.).
У п.5.5. договору сторони домовились, що за невиконання або за неналежне виконання умов договору позичальник відшкодовує позикодавцю, як матеріальну так і моральну шкоду (а.с.6).
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору чи вимог цього Кодексу, а згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Одностороння відмова від виконання зобов'язання, в силу положень ст. 525 ЦК України, не допускається.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач в межах строку дії договору позики повністю сплатив ОСОБА_1 проценти за користування позикою, а тому позивач безпідставно просить сягнути з відповідача проценти за користування коштами в сумі 4 050 дол. США.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянта про те, що відповідач свого зобов'язання перед позивачем щодо повернення суми позики не виконав, а тому має повернути проценти за договором позики є необґрунтованими.
У позовній заяві позивач зазначив, що відповідач йому сплатив у добровільному порядку 2 550 дол. США, що підтверджено відповідачем у своїх письмових поясненнях. Позивач всю оплачену відповідачем суму зарахував на погашення відсотків за користування позикою, що не відповідає умовам договору.
Судом встановлено, що сторони не визначили у договорі позики порядок нарахування відсотків після закінчення строку його дії. Строк позики слід розраховувати з 10 травня 2020 року по 10 грудня 2020 року, що становить 7 місяців. З урахуванням суми позики 4 000 дол. США та відсоткової ставки 3% на місяць від суми позики, відповідач в межах строку дії договору позики повинен сплатити тільки 840 дол. США процентів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Тобто, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року №723/304/16-ц провадження №14-360цс19 суд дійшов висновку про те, що стягнення процентів за користування грошима за період після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Отже, після закінчення строку кредитування кредитодавець втрачає право нараховувати проценти, комісію та пеню, а має право на отримання окрім суми боргу двох видів плати: 1) компенсації втрат від інфляції за весь час прострочення, 2) трьох процентів річних від простроченої суми, або іншого розміру процентів, який визначений сторонами з посиланням на ч.2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, на підставі викладених обставин є підстави вважати, що позивач неправомірно здійснював нарахування відсотків після завершення строку дії угоди та без достатніх підстав вважав, що боржник не виконав покладене на нього зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 01 липня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук Є.Є. Мальцева